Проблема голоду в світлі загальнолюдських моральних цінностей

Банальною і тому такою страшною причиною загибелі людей лишається голод. Голод, який був жупелом для євро­пейської цивілізації аж до XIX ст. За свідченням французького історика Ф. Броделя, у середні віки недоїдала більшість насе-

- 137-

лення Європи. Раціон їжі й за кращих часів був дрке мізер­ним. Він погіршувався у міру розвитку капіталізму, скорочен­ня районів дикої природи — джерела дичини (до розвитку скотарства на науковій основі), був незбалансованим, включав несвіжі продукти. Основною стравою довгий час була юшка з сурогатних продуктів (трави, капустяних качанів, висівок то­що). Більше за всіх від голоду потерпали селяни — голод у сільській місцевості подібний катастрофі. Міська буржуазна культура виявляється більш захищеною, має запаси й можли­вість ввозити хліб із благополучного району.

Цивілізоване існування пов'язане з інтенсивною агрокуль­турою, тобто з певними гарантіями, надійністю та захищеніс­тю — порівняно з полюванням і збиранням попередньої культури. Цивілізацію кінця XX ст. відрізняє дещо інша тен­денція: у слабкорозвинених аграрних культурах спостерігаєть­ся катастрофічне зростання міст і зосередження злиднів і го­лоду в міських нетрях; в індустріальних культурах мегаполіси розосереджуються зі збереженням високого рівня життя на­селення, хоч, безумовно, проблема злиднів існує і в багатих країнах. Те, що колись породило цивілізоване життя, у наш час створює ще одну глобальну проблему — проблему мегапо-лісів.

У середньовічній притчі король запитує мудреця: «Що є людина?» — «Свіча на вітрі, мандрівник, сніг, що тане, слуга смерті, — була відповідь, — сім друзів його: голод, спрага, хо­лод, спека, втома, хвороби й смерть». Давно вмерли і муд­рець, і король, що жадав мудрості, спливли віки, але слід ви­знати, що жоден із цих «друзів» не залишає людину без уваги. Зрозуміло, що голод — це проблема соціальна. Перш за все, її можна визначити як результат зіткнення культур. Нафтодо­бування знищує місця традиційної ловлі риби, полювання, ви­пасу оленів. Мораторій на добування китів позбавляє тради­ційної їжі північні народи, які не можуть погодитися на втручання в їх життя і не розуміють сенс будь-якої заборони, крім законів предків. Так само незрозуміла мешканцю афри­канського сільця заборона уряду на добування людиноподіб­них мавп: м'ясо є м'ясо! Кочова культура, що потребує вели­кої території для випасу худоби, виявляється загнаною в глухий кут осілими потужними цивілізаціями. Те саме відбу­вається з традиційним землеробством. У Бірмі, наприклад, люди сотні років корчували й випалювали ліси, сіяли рис, зіб­раного врожаю їм вистачало на цілий рік. Зміна ділянок за-

безпечувала відновлення родючості грунтів. Зростання густоти населення, скорочення вільних земель примушують включати до цього кругообігу все нові й нові ділянки лісу, що, врешті-решт, призведе до виснаження грунтів, втрати джерел вологи й зникнення джунглів. Традиційне господарство розраховане на природні закономірності й незначний приріст населення.

Другою причиною голоду є збіднення природних ресурсів, у тому числі — як наслідок людської діяльності (нераціональ­не споживання, зміна середовища, забруднення тощо). Су­часна західна цивілізація з її величезними виробничими сила­ми — стабільна система, здатна врівноважувати врожайні й неврожайні роки, компенсуючи досить значні втрати від по-сух, паводків та повеней, заморозків та інших природних ка-таклізмів. і мова у такій ситуації може йти не про життя й смерть, а про коливання цін, витрати, борги фермерів тощо. Традиційні культури виявляються надзвичайно вразливими і потребують гуманітарної допомоги, в той час, як «війна цін» змушує західного виробника час від часу знищувати свій вро­жай. На цьому фоні відносного благополуччя народи, що жи­вуть примітивним скотарством чи землеробством, частково збиранням і полюванням, за умов багаторічних посух, скоро­чення придатних для життя територій, ненадійності джерел існування потрапляють у залежність від багатих сусідів. За ко­лишніх часів такі народи просто вимирали, сучасне ж людство усвідомлює свою відповідальність за них.

Однією з причин голоду є також нераціональне споживан­ня ресурсів. Особливо помітно це в багатих, стабільних кра­їнах, де, не зважаючи на матеріальний достаток і різноманіт­ність можливостей, все ж існують люди, яких суспільство відкидає (маргінали). Отже, рівень сучасної цивілізованості можна визначити не тільки науковими й технічними досяг­неннями, а й тим, наскільки ця культура готова і спроможна зберегти якщо не гідне людини існування, то, в усякому разі, життя кожного уразливого чи неординарного громадянина.

Мабуть, для усвідомлення своєї відмінності від природи і своєї єдності з нею людству необхідно було пройти довгий шлях саморозвитку й самопізнання. До XX ст. розрахунки спеціалістів базувалися на скороченні родючості грунтів і не­обхідності обмеження народжуваності. Тільки в наш час утвердилося розуміння того, що голод обумовлений рівнем розвитку людяності, культури.

- 138 -

- 139-

Значна частина населення благополучних високорозвине-них країн не в змозі уявити собі, що означає голод. Народна мудрість стверджує: ситий голодного не розуміє. Неможливе утвердження гармонійного співіснування народів на нашій планеті, якщо не будуть враховані деякі принципи: цивіліза­ція зобов'язана раціонально споживати ресурси; у багатьох випадках необхідне добровільне й свідоме самообмеження як етичний принцип, як показник високого рівня розвитку мо­ральної культури суспільства; вирішення проблеми голоду в наш час можливе лише за умови перерозподілу ресурсів і коштів, і це перша, хоч і не єдина умова забезпечення прав людини; повнота людського існування можлива лише за умо­ви збереження всієї різноманітності культур; гуманізм у су­часному його варіанті не може обмежуватися «ближніми», здатний реалізуватися лише як загальнопланетарне мислення.

§ 4. Моральні основи взаємодії культур

Власне, усі глобальні проблеми в самому широкому розу­мінні можна оцінювати як проблеми культури. Проте, слід визнати деяку відмінність внутрішніх питань культури у по­рівнянні із ставленням культури до природи. Теоретичний аналіз глобальних проблем сучасності вимагає урахування цієї специфіки. Якщо вважати відносини з природою зовнішньою для культури суперечністю, то якоюсь мірою вона визначаєть­ся станом самої культури, тобто внутрішньою суперечністю.

Найбільш очевидним є взаємне нерозуміння культур, обу­мовлене різною їх орієнтацією (аграрною чи індустріаль­ною), різними рівнями розвитку. Відмінність культур виявля­ється не лише в національних особливостях, а й у спрямованості розвитку колотої даної культури, яка фіксуєть­ся релігією, виявляється в системі цінностей. Так, ставлення до жінки в традиційному східному суспільстві може бути оці­нене як незрозуміле, неприпустиме, навіть жорстоке для лю­дини індустріально орієнтованого суспільства. Західна цивілі­зація надає досить великі можливості для розвитку здібностей, для освіти і кар'єри жінок, проте і в цій культурі помітне відставання їх у професійному зростанні, у платі за рівний труд.

Відмінності між культурами не знімають питання про не­обхідність співіснування і вироблення норм міжнародних від-

носин. У наш час все більше значення має тиск з боку міжна­родних організацій на країни, що допускають у внутрішній або зовнішній політиці злочини проти людяності.

XX ст. висунуло на передній план ще одну соціальну групу, що відіграє важливу роль у сучасній культурі, — молодь. Цьому сприяла, по-перше, катастрофічна руйнація цінностей старого світу в ході світових війн. Молодіжний рух 60-х років був спрямований проти неправди, нещирості, фальші спожи­вацького суспільства — за ствердження гуманізму, щирості у стосунках. Цей рух якоюсь мірою покладався на філософію східної культури, яка вважалася більш людяною і вільною від суєтності порівняно із зіпсованим Заходом. Екстремістські виступи студентства викликали шок і в Новому, і в Старому світі. Другою важливою обставиною було одержання неза­лежності країнами Азії й Африки і зміна, у зв'язку з цим, ак­центів у міжнародних відносинах. На світову арену вийшли «молоді» нації, в яких молодь складає переважну більшість населення. По-третє, демографічний «вибух» післявоєнних років примусив суспільство інакше планувати соціальну полі­тику, переглянути пріоритети тощо.

Особливістю культури кінця XX ст. стала активізація най­молодшої частини цієї групи — дітей — у міжнародних ру­хах, починаючи від захисту прав особистості дитини до анти-ядерних та екологічних. Згідно з доповіддю комісії ООН (червень 1996 p.), у економіці країн перехідного періоду (Центральна та Східна Європа, країни СНД) зріс обсяг дитя­чої праці, що змушує поставити питання про її заборону. Продаж дітей залишається зараз невирішеною проблемою не лише для слаборозвинених країн, а й для США. За останні 10 років кількість убивств, скоєних неповнолітніми в США, збільшилася втричі, в Україні на їх частку припадало 20% тяжких злочинів (1996 p.).

Складні стосунки між поколіннями, нерозуміння дітьми батьків, а батьками — дітей не можна назвати проблемою, що виникла в наші дні. Мабуть, вона зафіксована ще перши­ми писемними пам'ятками. У цих стосунках є дуже важливий аспект культури: можливість збереження повноцінного життя літніх людей. Патріархальна культура вирішує це питання збереженням великої родини, яка включає кілька поколінь. Західна культура розробляє іншу модель, яка спирається на роз'єднання поколінь, можливість накопичення коштів про­тягом життя і міцну систему соціального забезпечення. Зви-

- 140 -

- 141 -

чайно, і цей варіант має свої слабкі сторони: окрім недостат­нього фінансування, яке в останні роки все більше непокоїть навіть багаті держави, невирішеним залишається питання по­рушення зв'язку генерацій, почуття самотності, непотрібнос­ті, занедбаності старих. Крім того, руйнується дрке важливий канал передачі соціокультурної інформації, який неможливо замінити, скажімо, системою освіти.

Людський спосіб існування грунтується на накопиченні й передачі інформації соціальним (небіологічним) шляхом. Значення безпосереднього спілкування не зменшилося у наші часи. Воно дозволяє передавати емоційно-почуттєву інформа­цію, що, як правило, складає 75% наших звичайних розмов. Але найважливим каналом одержання інформації наша циві­лізація вважає технічні засоби, що широко використовуються для різних цілей, у тому числі, й освітньої. Виховання, соціа­лізація — найважливіша мета освіти. За безсумнівних переваг західної системи освіти і виховання (високий рівень технічно­го оснащення, широкий вибір спеціалізації, система відбору і підтримка талантів тощо) у ній закладені й серйозні недолі­ки. Значна частина населення розвинених країн потрапляє в замкнене коло: не маючи права на кваліфіковану роботу, вони не мають коштів на гарну освіту для своїх дітей, які, у свою чергу, можуть розраховувати лише на низькооплачувану ро­боту.

Якщо визначити принципову схожість перелічених варіан­тів обмеження прав особи (не загальних, а саме особливих, пов'язаних з відмінністю окремої особистості від «громадян взагалі»), виявляється, що величезною проблемою сучасної культури залишається старе як світ питання — питання про насильство. Розуміння важливості цього питання приходить до людини саме в нашій цивілізації. У минулих культурах та­кого беззастережно негативного ставлення ми не знаходимо. XX ст. пережило численні тоталітарні режими, військові дик­татури, примусові переселення окремих осіб (на підставі їх етнічної ознаки) і цілих народів, позбавлення кількох поко­лінь батьківщини у тривалій війні (проблема біженців: тільки у Африці таких приблизно 7 млн.) або фізичне їх знищення (геноцид), відокремлення від влади, освіти, кваліфікованої праці, благополуччя, медичного обслуговування на основі ра­сової ознаки (расова сегрегація). Слід констатувати той факт, що сучасна культура не спромоглася вирішити надто важливої проблеми — насилля над народом, нацією (національне пи-

тання). Запорукою миру в наш час є дотримання державних кордонів, проте в боротьбі проти сепаратизму не одне десяти­ліття ллється кров. Активна еміграція у пошуках кращого життя веде до спалахів расизму навіть у відносно спокійних Франції, Німеччині.

Сучасна цивілізація спирається на багатство особистості, різноманітність індивідуальностей. Відкриті форми насильства засуджуються, часто це засудження має правове оформлення. Але існують більш витончені форми насильства, не менш не­безпечні, бо стирають з лиця Землі народи й культури: духов­не насильство відоме з давніх-давен. Експансія більш агресив­ної культури за допомогою засобів масової комунікації знищує мову, неповторну ментальність, національний харак­тер — не менш ефективно, ніж відкрита заборона вивчати рідну мову, позбавлення матеріальної підтримки видавництв, преси, театрів, навчальних закладів. Могутньою зброєю у цій війні виступають телебачення й реклама.

Витіснене за межі загальновизнаних цінностей насильство існує поза законом. Одне з його проявів — насильство у сім'ї. У США від жорстокого поводження й відсутності нагляду що­річно гинуть приблизно 2 тис. дітей у віці до 4 років (1995 p.). Приблизно 1 тис. дітей у стані клінічної смерті по­трапляє до клінік США через спроби їх матерів привернути до себе увагу, створюючи загрозу для здоров'я та життя влас­ної дитини. Ці явища зафіксовані у цілком благополучному суспільстві.

У системах, що переживають становлення, перебудову, на передній план виступає тероризм у різних формах (політич­ний, кримінальний, релігійний). Ініціатором може бути й держава, й організація, й окрема людина. Урядовий терор чи знищення небажаного політичного, державного діяча як і ра­ніше створює попит на відповідних спеціалістів, що кочують з одної «гарячої» точки в іншу. Тим більше, що сучасна циві­лізація розширила технічні можливості злочинців.

Використання досягнень цивілізації змушує по-новому пі­дійти до проблеми доступності зброї. Якщо злочинець так чи інакше озброєний, чи не більше прав у чесного громадянина на використання зброї? У наш час зробити замах на життя людини може будь-хто, незалежно від співвідношення сил. На курок здатна натиснути навіть мала дитина, яка не усвідом­лює можливих наслідків своїх дій. У США щорічно гинуть ді­ти через те, що батьки зберігають вдома вогнепальну зброю.

- 142 -

-143-

На жаль, торгівля зброєю залишається найбільш прибут­ковим заняттям як для приватних осіб, так і для держав, що відсуває на другий план інші обставини. Насичення середови­ща зброєю зростає внаслідок воєнних конфліктів. І врятувати людство може лише розсудливість, почуття самозбереження, моральне здоров'я суспільства. Отже, гуманізм сучасної циві­лізації зорієнтований на загальнолюдські цінності, виходить з рівних прав усіх людей, незалежно від їх культурної належності; з іншого боку, особливістю сучасних моральних норм є те, що без урахування своєрідності культури неможли­ве досягнення її повноправ'я. Ці висновки справедливі й сто­совно окремих людей: гуманізм включає не лише надання рів­них прав, а й урахування особливостей інтересів, психології молоді й літніх людей, жінок і дітей і т. п.; конструктивним може бути лише діалог людей різної етнічної й культурної на­лежності, релігійної й політичної орієнтації.

Дата добавления: 2015-05-26