Співвідношення права й моралі 1 страница

W

Розділ VII. Мораль та інші форми суспільного життя

Мораль, як форма культурного буття людини, має соціаль­но-історичний характер. Норми моралі розвиваються та функціонують у загальному процесі становлення суспільної практики, яка обіймає весь спектр соціальних відносин. У просторі суспільної життєдіяльності формуються закономір­ності економічного, правничого, політичного, духовного жит­тя. Мораль відзначається безпосередньою дотичністю до ду­ховних витоків спілкування, до особливостей душевного світу людськості. Але, з огляду на соціально-історичну природу мо­ралі, її культурні вияви невід'ємно приналежні до цілісного процесу суспільної практики.

Соціальне буття моралі характеризується її проникненням в усі сфери життєдіяльності людей. Моральні цінності поста­ють своєрідним мірилом людських стосунків і вчинків у будь-якій соціально значущій діяльності.

В економіці, політиці, правничій сфері, у релігійній та ху­дожній галузях культури застосовуються поняття відповідаль­ності, свободи, справедливості, обов'язково виникають ідеї та образи добра і зла. Засади людськості, такі як гідність, честь, свобода думки і життєвого вибору, є чинниками сенсу життя людини.

Осмислення суспільної дійсності з позицій моралі, істо­ричні зміни її норм у контексті розвитку соціальної практи­ки, багатоманітні погляди та досвід різних людей у сфері моралі — все це спонукало до накопичення й передачі мо­ральної культури.

Формування усталених норм та уявлень, збагачення мо­рального досвіду суспільства водночас сповнене драматизму, цілковито пов'язане з реальним становленням непростих су-

S — 2-3276

- 113-

спільних відносин. З цієї причини вивчення взаємодії моралі з іншими формами життєдіяльності суспільства є способом осягнення буття моралі.

§ 1. Мораль та економіка

Взаємодія моралі та економіки осмислювалася в історії со­ціальної думки відповідно до реалій суспільно-економічного життя. Його принципи здебільшого базуються на приватній власності, проблемах виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ, відношеннях підприємництва та найманої праці тощо. Суперечності між власниками і працівниками, питання справедливості у суспільному розподілі продуктів людської праці завжди були гострими й неоднозначними у моральному відношенні. Отже, і в суспільній думці склалися протилежні позиції. Одна прагнула справедливості для трудя­щих, друга ідеалізувала капіталістичний лад.

Перша обстоювала права і звертала увагу на моральні й матеріальні потреби працівників, і на її грунті з ідей утопіч­ного соціалізму зросли соціалістичні та комуністичні ідеї та системи XIX—XX ст. Сенс цієї тенденції — у засудженні при­ватної власності, наживи, використання найманої праці; у ви­знанні за несправедливе такого становища, коли в суспільстві є багаті та бідні; у заклику досягти справедливості однаковим перерозподілом благ.

Серед історично відомих зразків схвального ставлення до реалій каспіталістичного ладу визначне місце посідає концеп­ція Бенджаміна Франкліна, сформульована ним у середині XVIII ст. Він стверджував, ніби сенс і мета життя, моральний обов'язок і справжнє розуміння людини полягає в тому, щоб робити гроші. Треба не гаяти часу, а хапати мить і перетво­рювати її на дзвінку монету. Зневажати це — є нерозумним. Б. Франклін посилався при цьому на біблійну «Книгу притч Соломонових»: «Чи бачив ти людину, спритну в своїй справі? Вона стоятиме перед царями». Енергійна діловитість має по­єднуватися із ретельністю, працелюбністю, почуттям міри. Особливої ролі він надає такій властивості, як чесність. «Бути чесним з партнерами розумно, — вважає Б. Франклін, — ос­кільки це викликає довіру і відкриває кредит. Разом з цим, надлишок чесності є непотрібним».

Одне з найсерйозніших досліджень питань взаємовідно­син економіки та моралі здійснив видатний німецький соціо­лог XIX ст. Макс Вебер. У роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» йому вдалося уникнути моралізаторських пере­більшень або, навпаки, приниження моральних норм.

Вебер досліджує історичну логіку зародження капіталізму в країнах Європи. Вже на початку існування капіталізм змі­нив принципи суспільного життя, побудувавши їх на ринко­вих стосунках. Розвиток капіталізму потребував суб'єктів із певним психологічним складом, із відповідними ціннісними орієнтаціями. Вони мали бути готовими до конкуренції. До ринкових відносин, що складалися в Європі, треба було при­стосовуватися. Процес відбору й адаптації виховував власни­ків, здатних забезпечувати розвиток ринкової економіки.

Духові капіталізму й підприємництва, який формувався в Європі, деякий час протистояло традиційне мислення. В його уявленнях комерція виглядала як безчесна гра, до якої стави­лися з презирством. Жага до наживи оцінювалася як амораль­на властивість. Такі погляди виявилися досить усталеними. Певною мірою цьому сприяли прояви буржуазного авантю­ризму, орієнтовані на зневажання моральних норм. «Капіта­лістичні авантюристи» поводились, як правило, безсоромно, виявляючи певну рішучість і готовність бути колонізаторами, плантаторами, фінансувати морський розбій і військові кон­флікти, якщо тільки це обіцяло їм прибутки.

М. Вебер не виправдовує темні боки буржуазного підпри­ємництва. Разом з тим, він розглядає подібні прояви як по­одинокі випадки, що не мають принципового значення. В ці­лому Вебер вважає дух капіталізму глибоко позитивним, тому що він дає змогу людині виявити свої кращі якості та здібнос­ті. Особливо яскраво це виявилося у протестантських країнах. Сама релігія прийшла тут на допомогу підприємницькій етиці у період її формування.

1у /Ще за часів М. Лютера в протестантизмі виникло і посту­пово ствердилося уявлення про особливу роль професійної ді­яльності людини. Ця діяльність розглядається, насамперед, як ' спосіб виконати свій обов'язок перед іншими людьми, послу­жити Богу і таким чином забезпечити спасіння своєї душі. Ця теза суттєво відрізняє протестантську релігійно-моральну сис­тему поглядів від світогляду католицизму. Тобто, якщо для ка­толика праця є морально нейтральною, лише способом під­тримати фізичні сили, то професійні заняття протестанта

S*

-115-

оцінюються як служіння Богу. Праця знімає з людини релі­гійний страх перед потойбічним світом і відкриває її душі шлях до спасіння. Як вважав М. Вебер, ця установка мала ве­личезні наслідки для розвитку західної цивілізації у Новий час, і, перш за все, для протестантських країн.

Для протестанта найтяжчий гріх — це марне витрачання часу. Адже людське життя коротке й дорогоцінне; час слід ви­трачати, передусім, на продуктивну працю. Сенс життя поля­гає не в бездумних розвагах і насолоді радощами існування, а в раціонально організованій праці, яка, до того ж, є ефектив­ним засобом боротьби з усілякими спокусами.

Європейська Реформація прийшла на допомогу новому духові капіталізму. Протестантизм почав за посередництвом релігійного виховання формувати соціальні якості, які давали змогу людям успішно адаптуватися ао нових економічних умов. Поступово складався такий тип свідомості, при якому праця ставала абсолютною цінністю. Етика приватного бізне­су вимагала старанності, ретельності, почуття міри, розсудли­вості. Протестантські течії баптистів, методистів та інші не обмежували прагнення своїх членів-капіталістів до наживи. Адже підприємницькі успіхи брата по секті підіймали її прес­тиж, а багатство, яке було досягнуто чесним шляхом, свідчило про високі особисті якості людини, на яку зійшла благодать. Ділові успіхи бізнесменів, що брали участь у діяльності сект, сприяли поширенню їх поглядів і обрядів.

Характерним є таке явище., Якщо католики дають своїм, дітям переважно гуманітарну освіту в класичних гімназіях, то протестанти орієнтують дітей на торговельно-промислову під­готовку в реальних училищах). Статистика також свідчить, що серед кваліфікованих робітників великих підприємств мало католиків і багато протестантів. Серед підприємців спостеріга­ється аналогічне співвідношення. Таким чином, особистіші якості, сформовані релігійно-сімейним вихованням, визначають вибір професійної діяльності та її успішність у майбутньому.

У російській соціальній філософії дослідження, подібне до веберівського, але стосовно взаємовідносин православних ре­лігійно-моральних норм і економіки, здійснив С. Булгаков.

С. Булгаков розглядає людину в двох аспектах — як люди­ну духовну (релігійну) і як людину економічну. В людській душі встановлюються ті або інші зв'язки між релігійно-мо­ральними цінностями та економічною діяльністю. Так виник-

ли три християнські типи економічної людини — католиць­кий, протестантський та православний.

Для православної свідомості праця є формою християн­ської слухняності заради спасіння душі. Вона може здійсню­ватись як у монастирі, так і за умов мирського життя.

Православ'я характерне для східних народів, які протягом багатьох століть існували за умов аграрного господарства зі слабким промисловим та банківським капіталізмом. Сільська праця на лоні природи сприяла пожвавленню релігійних по­чуттів людей. Вона давала змогу людині відчувати свою при­четність до природно-космічного світу/Збираючи плоди своєї праці, насичуючись ними, людина вважала, що вона будує власне тіло з тієї ж космічної матерії, яка складає основу всьо­го існуючого. Праця поставала як справа, схвалювана Богом, а підприємництво — навпаки. Здобування грошей за посеред­ництвом комерції, організація промислового виробництва за капіталістичним типом не сприяли спасінню душі. Звідси по­ширеність у Росії пожертв на монастирі, собори, до церковної казни від купців і підприємців. Ці гроші, на знак каяття, ма­ли врешті-решт послужити спасінню душі того, хто вносив пожертву.

Капіталізм прийшов до Росії з запізненням. Він не зміг поставити собі на службу релігію, як це сталося в Європі з протестантизмом. Православ'я було суто феодальною духов­ною формою, якій притаманні певний консерватизм, жорст­кість, нестача внутрішнього динамізму. Отже, воно було орієнтоване головним чином на обслуговування відокремле­них натуральних господарств. Православна традиція не сприяла ініціативам у галузі економіки, які виходили за межі старовинних норм відносин. А капіталістичне підприємницт­во саме виводило економічну діяльність за межі релігійно-мо­ральних норм — із цієї причини воно засуджувалося. Коли наприкінці XIX — на початку XX століть Росія увійшла в ка­піталізм, християнство почало готувати себе до прийняття змін, що відбувалися. Розгорнувся рух поновлення право­слав'я. Виникли протестантські течії (духобори, молокани то­що). Почали з'являтися погляди на господарсько-економічну діяльність як головне призначення людини. Великий вплив на громадську думку чинили етичні ідеї А. Толстого щодо праці як морального каяття, особистого внеску до народного життя. Але дійсного реформування морально-релігійних норм не від­бувалося.

- 116

-117-

/ Православний тип духовності зберігся в СРСР, незважаю­чи на революційні зміни та атеїстичне виховання, але в пере­творених формах служіння комуністичній ідеї. За його логі­кою, праця, тепер вже згідно з офіційною ідеологією, була почесною, а бізнес — навпаки.)

Ідейно-психологічна ізольованість від зовнішнього світу, пріоритет громадських цінностей перед особистими, негатив­не ставлення до індивідуалізму та економічних свобод — все це успадкувала адміністративно-командна система СРСР.

Суб'єкти економічних відносин завжди змушені діяти в системі морально-етичних та релігійних координат, яку су­спільство успадкувало від минулого. Проблеми вибору й свободи, сенсу життя та відповідальності слід розв'язувати з урахуванням традиційних ціннісних орієнтирів. Досвід ради­кальної ламки всієї системи релігійно-моральних устоїв, як показує історія, виявив неправомірність їх руйнації як у еко­номіці, так і в моралі.

Отже, потрібний такий варіант економічної стратегії, ко­ли процес формування ринково-капіталістичних відносин по­єднується зі зберіганням культурних і моральних цінностей, із задоволенням вимог моралі й культури.

Східно-слов'янський світ одвічно не був схильний до еко­номічних новацій. Він являє собою величезний простір нереа­лізованих економічних ініціатив. Світосприйманню право­слав'я бракує рухливості, гнучкості. Негативним чинником є також сумний досвід побудови тоталітарної економіки. Все це перешкоджає рухові шляхом сполучення культурних традицій з ринковими імперативами. Водночас, у країнах СНД ринко­ва економіка переживає період становлення, потребує ство­рення відповідної трудової етики. Труднощі «авантюристич­ного капіталізму», орієнтованого на стихійну експлуатацію, непристосовність державного апарату, недосконалість законо­давства мають долатися логікою життєдіяльності суспільства. Економіка й мораль не повинні залишатися далекими одна від одної.

Європейська соціальна думка пройшла за певних часів шлях від зневажання бізнесу до його морального виправдан­ня. Масова свідомість посттоталітарних суспільств повинна пройти тим самим шляхом, але за менший проміжок часу. Цей шлях є настільки тяжким, що навіть теоретична думка професіоналів досі залишається на рівні підтримки елемен­тарних вигод і тимчасових, часткових рішень.

- 118-'

Нині для того, щоб капіталістичне підприємство було мо­рально схвалене суспільною свідомістю, має відбутися дещо подібне до подій початку століття. Релігійні, філософські, етичні пошуки і політико-економічне зрушення повинні гар­монізувати відношення економіки та моралі. їх узгодження є умовою життєздатності суспільства.

§ 2. Мораль і політика

Проблема співвідношення політики і моралі є однією з найскладніших в історії суспільно-політичної думки. Сенс по­лягає у визначенні сумісності цих форм соціальної практики. Дійсно, залежно від конкретно-історичних умов ступінь збігу норм моралі і політичних принципів може бути різним. Мо­раль і політика є формами соціального життя, сама природа яких не завжди передбачає їх збіг. Якщо мораль орієнтована на гармонізацію суспільних інтересів, то політика скерована на підпорядкування однієї волі іншій із застосуванням на­сильства/ Отже, співдрркність інтересів влади і суспільної більшості спричиняє узгодженість політики й моралі, і навпа­ки. В історії народів та досвіді вивчення етичних норм бага­тьох етносів існують численні приклади «витіснення» гуман­ності й милосердя, жорстокого ставлення до економічно недосконалих форм життя, слабких і некорисних» для су­спільного виживання людей; що в загальному розумінні є гли­боко аморальним, але об'єктивно диктувалося історичним хо­дом цивілізації.

'Політика визначається станом економічних відносин, і процес її формування має на меті проведення інтересів су­спільних кіл, здатних впливати на владні структури, ідеологію, умонастрої в такий спосіб, аби досягти своїх власних цілей і підтримати життєдіяльність суспільства як умову свого влас­ного існування.' Історичні приклади насильства над економіч­ними інтересами та волею багатьох людей «в ім'я» загально­державної мети завжди є трагічними виявами соціальних лих.

f Типовим виразом позиції несумісності політики й моралі є крилатий вислів: «мета виправдовує засоби». Ці слова при­писують Наполеону Бонапарту, але виражений ними прин­цип можна співвіднести з багатьма, у тому числі, сучасними подіями суспільно-політичного життя.'

Інтереси соціальних груп і держав постійно стикаються. Створюються не просто ситуації заперечення моралі, а й кон-

-119-

кретно-історичні форми політичної поведінки, орієнтовані на принципово різні моральні системи. Характерною є позиція, обстоювана у трактаті видатного політичного діяча та мисли­теля минулого Нікколо Макіавеллі «Князь»(IL Principe). В цій праці висловлена ідея, що діяльність правителя, яка має на меті захист інтересів підданих, вимагає відмови від абст­рактних уявлень про милосердя й гуманність, коли йдеться про діалог з іншою політичною волею, суб'єкти якої прово­дять протилежні інтереси.

Будучи зразком повної свободи від моралізаторства або ілюзій у сфері політики, «Князь», крім, того, є працею, харак­терною конкретно-історичними чинниками осмислення мо­рально-політичних реалій. Не слід забувати, що трактат напи­саний у добу патріархальних цінностей (початок XVI ст.) в Італії, у Флоренції — місті-республіці, де Макіавеллі обіймав провідну урядову посаду, і є продуктом своєї епохи.

Характерною рисою цієї культурної та політичної ситуації є вплив феодальних відносин, коли правитель і піддані розгля­далися як батько, який, розпоряджаючись долею дітей, захи­щає їх безпеку, і діти, які підкоряються його волі і потребу­ють захисту. За умов конкуренції італійських міст-республік у період повернення Італії до типово феодального устрою з при­таманними йому роздрібненістю та політико-економічною ізоляцією окремих областей, ідеї Макіавеллі породжувалися гострими реаліями державного життя.

Коли ж з позиції «ціль виправдовує засоби» погляди Ма­кіавеллі визнаються за відмову від моралі, —• це має бути пе­реосмислене з огляду на моральні норми його епохи. Праця «Князь» і зараз примушує нас замислитись над тим, чи дійсно проблеми «великої політики» можуть вирішуватися за умов моральних обмежень. Чи можна, наприклад, взагалі уникнути війн? Чи може війна, яка несе смерть багатьом невинним, бу­ти «справедливою»? Інакше кажучи, чи не існує дійсної су­перечності між політикою, принаймні в її жорсткій соціаль­но-економічній природі, та нормами моралі?

Разом із цим, існують підстави для пошуку спільних засад соціального буття, з точки зору яких мораль і політика перед­бачають одна одну в єдиному процесі співіснування людей, і Свого часу Аристотель, назвавши людину «політичною істо­тою», мав на увазі неодмінність політики для самої людської природи, — як сфери соціального буття, що організовує

суспільну життєдіяльність і належить до неї так само, як і мораль. '

За умов сучасної цивілізації політична поведінка має орієнтованість на моральні норми. Протистояння держав може створити небезпеку для народів на світовому рівні. Суспільства здебільшого прагнуть будувати цивілізовані сто­сунки на засадах спільних інтересів, вести пошуки спільної мови у різних сферах життя. Задля прогресу розробляються сумісні програми економічної, науково-технічної діяльності, культурної співпраці, які збагачують потенціал усіх учасників конструктивних відносин. З огляду на історичну перспективу інтеграції цивілізованої світової спільноти, здається цілковито закономірним функціонування міжнародних суспільно-полі­тичних організацій, діяльність яких пов'язана з миротворчими цілями та врегулюванням політичних конфліктів (зокрема, ООН) або зі спробами вплинути на політико-економічні стратегії держав з боку екологічного підходу до проблем сві­тової співдружності («Greenpeace»). Соціально-політична думка шукає шляхи до узгодження політичних і моральних форм соціального життя.

§ 3. Мораль і релігія

Релігія та мораль — це дуже давні й надзвичайно усталені форми людської духовності. Вони існують протягом усієї істо­рії світової цивілізації. ^>

Від стародавніх міфів до сучасних наукових теорій веде своє існування традиція, що доводить космічне походження людини, цивілізації, культури, моралі. Релігійна свідомість з давніх давен давала можливість людині відчувати космічні ви­токи її земного буття. Людина одвічно почувалася дитиною не лише Землі, але й Космосу.

Ф. М. Достоєвський у романі «Брати Карамазови» каже вустами старця Зосими: «Багато чого на землі від нас прихо­ване, але замість того подаровано нам таємне чуття живого зв'язку нашого зі світом іншим, зі світом горнім і високим, та й коріння наших думок і почуттів є не тут, а в світах інших... Бог узяв насіння з світів інших і зростив сад свій, і зійшло все, що могло зійти, але зрощене живе лише почуттям причетнос­ті своєї до таємничого світу іншого; якщо слабшає або знищу-

- 120 -

-121 -

еться в тобі це почуття, то помирає й те, що зрощене в тобі. Тоді станеш до життя байдужим і навіть зненавидиш його»¹.

За посередництвом релігійної свідомості людині відкрива­ється можливість пізнавати буття вищої реальності, яка за­крита для всіх живих істот, крім неї.

Центральною персоною в таких світових релігіях, як хрис­тиянство, іудаїзм, іслам, є Бог/Його ім'ям зветься найвища сила, з точки зору віруючих, що володіє світом і спостерігає за всесвітнім, соціальним і моральним порядком. Бог для них — всесильний і благий володар- Він стримує світ і соціум від то­тального руйнування та загибелі за посередництвом таємних і очевидних, зовнішніх і внутрішніх впливів.

/Бог у релігійній свідомості визнається фундаментальним першопринципом порядку, що поєднує рівні космічного (природного), соціального й духовно-морального буття.

Ддя релігійного світосприймання Бог є творцем природ­ного світу. Стверджуючи природний порядок, хід небесних тіл, зміну пір року тощо, він являє себе як творчий першопо-чатокЛВін протиставляє хаосу, руйнуванню, деградації стан рівноваги.

Стосовно соціального порядку, Бог постає як законодавче начало, від якого є похідними всі інші принципи та норми людського буття. Як верховний регулюючий принцип він на­дає моральним вимогам характеру безперечної необхідності, абсолютних істин. Заперечуючи свавілля, він не дозволяє соці­альному життю втратити гармонічні форми. Таким чином він відіграє роль вихователя й учителя людського роду.

"^Встановлюючи, на думку віруючих, духовно-моральний порядок, Бог являє собою вишу, абсолютну досконалість, вті­лення того морального ідеалу, до якого має прагнути людина. Як абсолютна особистість Бог є втіленням абсолютного ступе­ня моральності. Він уособлює для релігійної душі все найсвіт­ліше, найдобріше й розумне, надихає буття людей, утверджує в них прагнення дотримуватися вищих моральних заповітів.

Ідея Бога як вищого морального законодавця несе в собі важливий соціокультурний сенс: закони моральності виступа­ють як об'єктивні форми соціальної гармонії. Люди не мають права змінювати їх, припасовувати до своїх інтересів, тому що це є сфера, над якою вони не мають влади. Зневажання цих законів веде за собою розплату — або в цьому, або в потой-

¹ Достоєвський Ф. М. Повн. зібр. тв. у ЗО т. - Т. 14. - Л., 1976. - С. 114.

бічному світі., В історії суспільної думки неодноразово виника­ли ідеї, що втрата релігійних абсолютів спричинює моральний занепад мас.

Моральні закони проникають у людську душу і набувають вигляду механізмів моральної саморегуляції. Відчуття обов'яз­ку перед Богом для віруючого, моральний вибір рке є не справою власної совісті (вона доручається небесному Отцю), а вимогою слідування принципам, нехтування якими є прови­ною і карається^а їх участю людина пристосовує своє існу­вання до високих етичних вимог, які йдуть від Бога. «Будьте досконалі, як є досконалий Отець наш небесний», — вимагає Священне писання (Мф., 5, 48). Будь-яке порушення його заповітів має вести за собою каяття, бо воно є гріхом.

Отже, для релігійної свідомості неможлива ситуація зне­важання заповітів Бога, які мають абсолютний і загальний ха­рактер, їх дотримання є сприянням для існування космічного порядку, який встановлений Творцем.

У соціальній практиці існують різноманітні правила пове­дінки, багато з яких мають альтернативний і навіть супереч­ливий характер.

/Релігійна традиція сприймається як культурне джерело, що⁴ породило етичні засади, подібні своєю безперечністю ао математичних аксіом. У тій ієрархії цінностей, яка спираєть­ся на них, такі вчинки, як убивство, крадіжка, зрада, брехня завжди є злом. Знання цих принципів служить для релігійної свідомості достатньою підставою прийняття рішень у кон­фліктній ситуації морального або юридичного характеру.

Нормативна структура релігійної свідомості визначається характером і змістом норм, з яких вона складається. Ці нор­ми мають такі ознаки:

— виходять з вищого, абсолютного релігійного авторите­ту, яким є Бог;

— мають характер абсолютних, безапеляційних вимог та заборон;

— диктують певний внутрішній стан душі (віру), а також відповідну зовнішню поведінку;

— поширюються тільки на тих, хто сповідує цю віру;

— мають передумовою «страх Божий» у віруючого, якщо він не виконує їх, а також «суд Божий» як кару за їх пору­шення.

На ранніх етапах історичного розвитку світової цивілізації релігійні норми мали велике значення для духовного, мораль-

- 122-

-123-

ного розвитку людського роду. І досі їх роль у цьому процесі є дрке значною.

§ 4. Мораль і мистецтво

Мистецтво завжди було важливим засобом духовно-прак­тичного освоєння світу. Протягом усієї історії культури воно відображало складні й суперечливі проблеми морального жит­тя суспільства та особистості. При цьому воно виявляло себе не пасивним споглядачем, а активним борцем за людину, її гідність і щастя. Зацікавлення мистецтва мораллю пояснюва­лося тим, що воно прагнуло до перетворення дійсності не ли­ше «за законами краси», а й за законами добра, людяності та справедливості.

Своєрідність мистецтва полягає в тому, цю воно має здат­ність відчувати істинний моральний сенс важливих соціальних проблем і суперечностей раніше, ніж їх уловлюють інші фор­ми громадської свідомості.

За допомогою художньо-образних засобів воно фіксує ці проблеми і виносить їх на авансцену духовного життя суспіль­ства. Художники, письменники, поети, драматурги ведуть роз­мову про те, що найбільшою мірою хвилює їх. При цьому во­ни дають простір своїм почуттям і творчій фантазії.

Моральні проблеми, які хвилюють митців, — нескінченно різноманітні за характером і змістом. Деякі з них чітко лока­лізовані в соціально-історичному часі й просторі. Інші назива­ються «вічними», бо вони здатні відроджуватись із кожним новим поколінням. Найчастіше це питання, пов'язані з пошу­ками сенсу буття, індивідуального щастя та загального блага, з сутністю добра й зла, правди та справедливості.

Дата добавления: 2015-05-26