Цінності та ціннісні орієнтації у системі людської діяльності

У суспільному житті людина стикається з багатомірністю форм поведінки, часто з протилежними взаємонеузгоджени-ми способами життєдіяльності, що породжує питання про моральній вибір. Моральний вибір — є усвідомлене віддання переваги людиною тому чи іншому варіантові поведінки від­повідно до особистих чи суспільних моральних настанов, що базуються на певних цінностях.

Поняття «цінність» було введено у науку в середині XIX ст. Згодом, на основі всебічної та детальної розробки цього поняття, сформувалася спеціальна галузь філософського знання — теорія цінностей, або аксіологія (від гр. «axios» — «цінність»). Одна з найпоширеніших дефініцій цінності ви­значає її як значущість певних реалій дійсності з точки зору потреб людини і суспільства. Ця категорія дуже тісно пов'я­зана з категоріями «потреба», «інтерес». Потреби, інтереси, цінності пронизують усі галузі суспільного життя. За їх допо­могою можна дати відповіді на такі запитання: що людині

-101 -

потрібно, у чому вона зацікавлена, що людині дорого. Це ду­же близькі, але не тотожні поняття. Потреби людини, пере­творені на інтереси, у свою чергу, перетворюються» на цін­ності. Отже, цінність — є дещо позитивне, з точки зору задоволення матеріальних та духовних потреб людини. Однак, якщо вважати феномен цінності як задоволення суб'єктивних потреб, то повністю нівелюється моральний аспект проблеми цінностей. Розуміння цінностей не може бути зведено тільки до задоволення будь-яких потреб особи. Точніше, самі ціннос­ті наповнюють сенсом існування людини і суспільства. Цін­ності не тільки і не стільки задовольняють потреби людини, а значною мірою духовно відтворюють саму людину.

Виходячи з цього, можна виділити два типи цінностей: ті, які задовольняють насущні потреби людини, обслуговують са­моствердження людської особистості, та ті, які творять та від­роджують особистість у принципово новій якості. Можна класифікувати цінності на вітальні і соціальні, де людина та людство визначаються як вищі цінності буття, матеріальні та духовні. Серед духовних цінностей, у свою чергу, можна виді­лити моральні, естетичні, пізнавальні тощо. Духовні цінності

— це сфера суспільної свідомості, вони тяжіють до духовної сфери суспільного життя (так потреби людини здебільшого належать до матеріальної сфери життєдіяльності, а інтереси

— до соціальної).

В етиці категорією, що позначає вищу цінність, є добро, яке відображає абсолютне, ідеально досконале. Вищими мо­ральними цінностями є такі, як правда, справедливість, щас­тя, сенс життя, любов, дружба, бо усвідомлення цих понять докорінно впливає на поведінку та свідомість людини. Цін­ність можна розглядати як засіб відображення дійсності у сві­домості людини, тобто суб'єктивного відображення об'єктив­ної реальності. Цінності відображаються у свідомості людей у вигляді оціночних суджень. Оскільки дійсність не знає абсо­лютного, цінності мають відносний характер. Критерієм оцін­ки виступає узагальнений образ, зразок, ідеал. Моральна цін­ність вчинку виявляється за допомогою порівнювання з визнаним усім суспільством ідеалом добра, який фіксується у свідомості суспільства у вигляді певного комплексу моральних норм, правил належної та рекомендованої поведінки. Різні люди в одній і тій самій ситуації поводять себе неоднаково. Різниця визначається тими цінностями, якими керувалася людина, її моральними позиціями.

Моральне життя людини не можна розглядати як просте засвоєння суми прописних істин. Воно проходить у боротьбі мотивів, у постійному напрркенні духовних сил. Здійснення того чи іншого вибору не тільки характеризує особистість, а також є важливішим засобом її формування. Моральний вчи­нок і моральна поведінка передбачають готовність обстоювати моральні цінності тоді, коли вони підлягають сумніву. На ос­нові цього можна зробити висновок про надзвичайну важли­вість ціннісних орієнтацій особистості. Сукупність сформова­них, усталених ціннісних орієнтацій розмежовує істотне та неістотне, утворює своєрідну вісь свідомості, яка забезпечує духовну усталеність особистості, спадкоємність певного типу поведінки і діяльності. Саме тому в будь-якому суспільстві ціннісні орієнтації є об'єктом виховання, цілеспрямованого впливу. Розвинуті ціннісні орієнтації є ознакою зрілості осо­бистості, показником рівня її соціальності.

Постійна несуперечлива структура ціннісних орієнтацій зумовлює такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам, здатність до морального вибору заради ідеалів і цінностей. Суперечливість, навпаки, породжує непослідовність поведінки.

Очевидно, що ціннісні орієнтації можуть не збігатися зі структурою цінностей, що функціонують у суспільній свідо­мості. Для окремої людини може бути вагомим та значущим зовсім не те, що є цінним і значущим з точки зору суспільних інтересів і сталих норм, цінністю орієнтованої суспільної сві­домості. Ця обставина обумовлює різницю між ціннісними орієнтаціями особистості та орієнтаціями особистості на цін­ності, які поширені і панують у суспільстві. Орієнтація на цінність — є певне ставлення людини до зовнішніх наста­нов, норм і звичаїв. Ціннісні орієнтації — це внутрішній компонент свідомості та самосвідомості людини, як і цін­ність, вони відіграють дуже активну роль у визначенні спря­мованості моральної діяльності особистості.

§ 2. Проблема морального вибору і свободи особистості

Важливою умовою моральної діяльності індивіда є його свобода, можливість морального самовизначення. Без цього не може йти мова про моральність як особливий механізм регу­ляції людських відносин.

- 102 -

- 103-

Однак очевидно, що людина з усіх боків оточена безліччю необхідностей: вона підпорядкована фізичним та соціальним законам того конкретного суспільства, в якому живе, його нормам і правилам, стереотипам поведінки, традиціям і ри­туалам, а також вона не може не враховувати економічну не­обхідність. Отже, виникає запитання: чи вільна людина у сво­їх діях?

В історії філософії питання свободи трактувалося по-різ­ному. Стоїки, Спіноза, Гегель розуміли свободу як пізнану не­обхідність: людина повинна пізнати зовнішню необхідність як єдиний можливий варіант, тобто підкоритися необхідності, як камінь, який підкоряється силі тяжіння і завжди падає униз. Пізнання необхідності в її різноманітних проявах дуже важливе, тому що людина, яка не знає стану речей, яка пере­буває у полоні ілюзій, не може вважатися вільною. Але це однобічний гносеологічний погляд на людину. У філософії марксизму (справжнього, а не перекрученого пізнішими ідео­логами) доведено, що «пізнана необхідність» зовсім не вичер­пує уявлення про свободу.

Отже, вже філософська думка XIX ст. стверджує, що пізнання необхідності є лише умовою людської свободи і не вичерпує її суті, пізнання необхідно людині на практиці саме для того, щоб звільнитися від рабської залежності від речей і явищ, визначити свій особистий рух шляхом добра і зла. Сво­бода є здатністю людини діяти згідно зі своїми інтересами і цілями, спираючись на пізнану необхідність. У повсякденній практичній діяльності люди зустрічаються не з абстрактною необхідністю як такою, а з її конкретним втіленням у вигляді реально існуючих умов. Отже, свобода не абсолютна, а віднос­на, тому реалізується в житті шляхом вибору конкретного плану дій.

Специфіка етичного аспекту свободи полягає в тому, що людина має справу не з прямим відбиттям об'єктивної необ­хідності в явищах і процесах природи та суспільства, а з нор­мами, які регулюють її поведінку. В імперативному характері норм суспільної моралі визначається моральна необхідність. Треба відзначити, що не завжди моральна необхідність адек­ватна соціальній необхідності. Вбивство людини, яке за своєю суттю аморальне, під час вітчизняної війни освячується як вбивство ворога Батьківщини. Отже, «усвідомлена необхід­ність» розкриває істинний сенс знаходження людиною свобо­ди дії — свободи реалізовувати свої наміри, досягати власної

мети, при цьому використовуючи відповідні та необхідні засо­би та методи.

Можна виділити деякі умови, що сприяють людині діяти з відчуттям того, що вона вільна та моральна. По-перше, для реалізації свободи мають бути відсутніми зовнішній примус та заборона. Будь-які примусові вияви людської активності як такі можуть бути оцінені як аморальні. По-друге, для того, щоб моральний вибір відбувся, необхідні рефлексія, спромож­ність побачити всі існуючі варіанти і зупинитись лише на од­ному з них.

Крім того, істинно вільний вибір може здійснитися лише тоді, коли у людини є орієнтири — цінності, ідеали. Уявлен­ня, цінності, ціннісні орієнтації — категорії, що складають зміст моральної свідомості, яка, насамперед, має продовжен­ня у моральній діяльності людини.

Отже, моральну свободу можна показати як діалектичну єдність моральної необхідності та суб'єктивної добровільності поведінки, як здатність людини тримати владу над своїми вчинками. Моральна необхідність, власне, є сукупністю ви­мог, які висуває моральна система ао людської діяльності, але саме знання цих вимог, тобто знання моральної необхідності, не гарантує моральної діяльності. Виходячи з цього, моральна свобода — є можливістю і спроможністю людини визначати та реалізовувати свою моральну позицію, яка б забезпечувала досягнення мети. Діяльність можна кваліфікувати як мораль­ну тоді, коли вона базується на вільному виборі в колі проти­стояння добра і зла.

Моральний вибір є також обов'язковою умовою реаліза­ції моральної свободи. Саме проблема морального вибору дає можливість розкрити динамічну сторону моралі, побачити, як норми, принципи, моральні цінності та оцінки насправді діють у суспільних відносинах.

Необхідність морального вибору виявляється тоді, коли обставини примушують людину прийняти лише одне рішен­ня за наявності кількох, причому, кожне може бути оцінено з позицій добра та зла. Крім цього, повинні враховуватись як об'єктивні умови, так і суб'єктивні чинники та ситуація вибо­ру. Саме прийняття рішення не завершує акт вибору, продов­женням його служить вибір засобів реалізації рішення, його практичне здійснення і оцінка результату.

До об'єктивних умов морального вибору належить наяв­ність варіантів вибору поведінки. Суб'єктивні чинники вклю-

- 104 -

- 105-

чають у себе ступінь морального розвитку особистості, засво­єння особистістю норм моралі, розвинутість почуття обов'яз­ку та совісті тощо.

Сама наявність об'єктивних обставин та суб'єктивних мо­ментів ставить питання про свободу людини у своєму мораль­ному виборі. Фаталістична позиція з даного питання вважає вибір фікцією, бо він зумовлений об'єктивними обставинами, а рішення приймається під тиском об'єктивної необхідності. Релятивістська позиція, навпаки, підкреслює абсолютну сво­боду людини у своєму виборі, що не обмежений жодними об­ставинами.

Об'єктивний бік свободи вибору це наявність варіантів поведінки особистості; суб'єктивний — можливість здійсню­вати вчинки за внутрішніми переконаннями. Суб'єктивна свобода передбачає також і дію моральної необхідності, яка є саме суб'єктивно усвідомленою потребою людини діяти від­повідно до вимог моралі. Отже, об'єктивні обставини дають можливість людині обирати моральний вчинок чи позамо-ральний, а в силу своєї моральної позиції вона віддає перевагу першому варіанту. Оскільки боротьба мотивів тут відсутня, складається враження, що людина не робить ніякого вибору, хоча об'єктивно він присутній. Отже, наявність або відсут­ність боротьби мотивів характеризує лише форму морального вибору, а не його сутність.

Можна зробити висновок, що моральний вибір характе­ризується: наявністю об'єктивних умов, що орієнтують на різ­ні варіанти поведінки; можливістю оцінки цих варіантів з позиції добра чи зла; моральною необхідністю, тобто обумов­леністю поведінки людини діючими в суспільстві моральними нормами і цінностями. Моральний вибір — це усвідомлене віддання переваги людиною тому чи іншому варіанту пове­дінки відповідно до особистих або суспільних моральних на­станов.

Кожний вибір залежить від тих цілей, які постають перед людиною, групою або суспільством. Діапазон цілей, що визна­чають зміст вибору, досить широкий. Реальні цілі, які обирає людина, не завжди мають власне моральний характер, але во­ни завжди включають моральний аспект. Наприклад, мета за­безпечити собі матеріальний добробут — досить істотна, і ду­же складно дати їй моральну оцінку. Моральний аспект виявляється, коли сама мета конкретизується: збільшення ма­теріального достатку будь-якою ціною або чесно заробляючи.

Моральний аспект виявляється в тому, для чого саме людині потрібно вирішити цю проблему. Досягнення максимального матеріального добробуту може сприяти розширенню можли­востей творчості або наукових досліджень. Але можна прагну­ти багатства тільки для задоволення особистих амбіцій, де­монстрації своєї влади тощо. Слід зауважити, що людина завжди робить вибір самостійно. Не можна вибрати за люди­ну її мету. Запропонована другою людиною мета тільки тоді органічно вписується в поведінку особи, коли остання внут­рішньо погоджується з нею, дає санкцію її вільним рішенням.

Окрім вибору мети перед людиною стоїть завдання вибо­ру засобів її реалізації. Засоби можуть бути різноманітні. До­сягнення мети передбачає наявність різних шляхів, і пробле­ма полягає в тому, щоб обрані засоби не викривлювали поставленої мети. Неправильно обрані засоби можуть доко­рінно змінити первісну мету. Проблема стоїть особливо гост­ро тоді, коли первісно визначена мета моральна та благород­на. Для досягнення такої мети повинні бути обрані й достатньо досконалі морально виправдані засоби, інакше ре­зультатом може стати не добро, а зло.

Для того, щоб вибір вчинку, тобто мети й відповідного їй рішення, був найбільш ефективним з практичного та мораль­ного боків, людина повинна знати всі варіанти можливих дій, завдяки чому зможе визначити найкращий з її точки зору.

Відсутність достатньої інформації для прийняття рішення може підштовхнути людину до необміркованих дій, коли в ім'я обов'язку чи ідеалу вона не враховує деякі обставини та наслідки своїх вчинків. Це тип авантюрної поведінки, він не­рідко пов'язаний з виявами індивідуалізму, честолюбства, без­відповідальністю, прагненням виділитися.

Інший тип поведінки характеризується повною відмовою від рішучих дій, тому що людина боїться помилитися. Але слід враховувати, що сама відмова від вибору є однією з форм вибору, до того ж не найкращою.

Характер деякого роду діяльності, наприклад правоохо­ронної, пов'язаний з досить нестандартними ситуаціями, що значно загострюють проблему вибору. Ще Аристотель у своїй роботі «Нікомахова етика» підкреслював наявність цієї проб­леми. Він виділив дії суб'єкта «через невідання» та «у невідан­ні». Дія «у невіданні» — коли людина свідомо обирає незна­ння. Наприклад, слідчий усвідомлено відкидає усі існуючі гіпотези та обирає одну, яка йому найбільш подобається, а ін-

- 106 -

- 107-

ші, менш вірогідні, на його погляд, він навіть не вивчає. Але може бути так, що саме ті обставини, які здалися слідчому не­суттєвими, через прихований характер злочинної діяльності можуть виявитися найбільш значущими. Тобто вибір, зробле­ний слідчим, буде неправильним саме з його власної провини.

Дія «через невідання» має місце тоді, коли деякі обстави­ни залишаються невідомими, але саме вони змінюють сенс вчинку незалежно від волі діючої особи. У цьому випадку ва­ріанти поведінки лишаються прихованими незалежно від волі людини і саме тому її дії будуть мати інший сенс, ніж вона припускала.

Моральна оцінка дій буде позитивною, якщо встановлено, що вибір було зроблено правильно, але його здійсненню за­шкодили об'єктивні умови або умови, які людина не могла передбачити. Негативної оцінки заслуговують помилки у ви­борі, викликані некомпетентністю морального рішення, недо­цільністю обраних засобів.

Треба зауважити: якщо при виявленні варіантів вибору мораль необхідна для різнобічного вивчення обставин і мож­ливостей вибору, то на етапі вибору варіанта поведінки мора­лі відводиться вирішальна роль.

У виборі варіанту поведінки також важливу роль відіграє мотивація: чому саме цьому вчинку віддається перевага? Чим зумовлений такий вибір? Завжди, коли йдеться про свободу вибору, є зрозумілим, що він відбувається у площині добра або зла. Але не можна ігнорувати варіант вибору між двома видами зла (покарання злочинця-рецидивіста допускає вибір між смертною карою та довічним ув'язненням). Приймаючи рішення у кожній конкретній ситуації, треба пам'ятати, що менше зло не є добро, а вся різниця полягає лише в тому, яке з негативних рішень завдасть менше шкоди суспільству з мо­ральної точки зору.

Існує також можливість вибору мок добром і добром, тоб­то у такому випадку йдеться про різні моральні цінності: «ви­щі» і «нижчі» або рівні за значенням.

Здійснюючи моральний вибір, людина свідомо віддає пе­ревагу певній лінії поведінки, керуючись особистим уявлен­ням про моральні цінності. Все життя людини складається з низки таких ситуацій, в яких формується як моральна особис­тість людини, так і її моральне оточення.

Моральний вибір означає визнання пріоритету однієї цін­ності над іншою. В одних випадках обгрунтування вибору та

сам вибір не викликають жодних труднощів, в інших — пов'язані з гострими суперечностями між загальнолюдськими, груповими (масовими, етнічними, релігійними тощо) та ін­дивідуальними цінностями. Ситуацію другого роду називають моральним конфліктом.

Дата добавления: 2015-05-26