Співвідношення права й моралі 2 страница

Мистецтво в його ставленні до моралі має властивість кон­центрувати в своїх творах етичну інформацію, надавати їй ви­гляд особливої цінності, збагаченої глибиною почуттів і пере­живань. Мистецтво осмислює:

— моральні імперативи, що панують у суспільстві в будь-який історичний період;

— морально-етичне кредо митця, що виявляється в осо­бистому ставленні до зображуваних соціоморальних колізій та їх учасників;

— художньо-естетичний бік тих сюжетних моральних ко­лізій, у яких беруть участь персонажі певного твору.

Мистецтво нібито «подвоює» моральне буття людей, ство­рює його модель як продукт внутрішньої самосвідомості куль­тури. Ця художня модель виконує стосовно відображуваних соціоморальних суперечностей кілька функцій:

— репрезентативну (вводить актуальні моральні проб­леми до духовного життя людей);

— пізнавальну (намагається дати їх адекватне відобра­ження);

— оцінювальну (здійснює їх нормативно-ціннісне спів­відношення з позицій певних соціальних верств і груп);

— ціннісно-орієнтаційну (спонукає індивідів до актив­ного пошуку шляхів і засобів розв'язання моральних проб­лем).

Там, де митець уважний до моральних явищ і процесів, зміст його творів орієнтується не тільки на нинішнє, а й на майбутнє. Такі твори показують ціннісну перспективу духов­ного розвитку особистості або суспільства.

У мистецтві періодично відроджується суперечність між необхідністю художньо-естетичного освоєння нових соціомо­ральних реалій та нестачею відповідних творчих засобів. Тра­диційні прийоми та методи виявляються недостатніми. Ця суперечність завжди була внутрішнім джерелом становлення нових художніх стилів незалежно від їх особливостей. Кожен з цих стилів — бароко, сентименталізм, романтизм або мо­дернізм — поставав як новий метод художньо-естетичного освоєння нових соціоморальних колізій і проблем. І кожен раз це було пов'язане з живою творчістю конкретних митців, з появою яскравих та обдарованих індивідуальностей, які здатні успішно вирішувати завдання, що постають перед мис­тецтвом.

Вся історія мистецтва, якщо уявити її як послідовний рух і зміну художніх стилів — це динаміка поступового набли­ження естетичної свідомості до пізнання буття людей. Але, хоч як близько мистецтво підходило б до пізнання цього бут­тя, реальне життя буде знов і знов виявлятися багатшим за всі творчі засоби мистецтва. І нові покоління художників, компо­зиторів, поетів знову напрркуватимуть свої сили і здібності для відтворення життя. До того ж, образи мистецтва і його сенс виходять за межі морального змісту.

Особливості мови істинного мистецтва, особливо мистец­тва складних епох, що багаті на філософські ідеї та наукові відкриття, не узгоджуються із тією категоричною та деклара-

- 124 -

- 125-

тивною формою, в якій етичні теорії формулюють моральні норми та вимога. Більш того, художня індивідуальність стилю виражає суб'єктивне світосприймання — авторське. Воно обов'язково накладає свою печатку на образний світ мистец­тва, незважаючи на «об'єктивізм» морального змісту творів. На відміну від мистецтва, мораль прагне до об'єктивації та узагальнень, викладає загальні вимоги до громадської поведін­ки. Етика конструює смислові структури, які прагнуть до уні­версальності.

Якщо мораль користується раціонально-нормативною мо­вою, то мова мистецтва має образну природу. Такий складний за художньою мовою вид мистецтва, як, наприклад, музика, дає змогу слухачам пережити відчуття своєї причетності до абсолютів. Ці вищі начала дані людським почуттям, але не ви­ражені словами. Музика говорить про буття та смерть, вона моделює процес виникнення та зникнення, динаміку вічного становлення життя. Музика свідчить про те, що морально до­вершене та естетично прекрасне близькі одне до одного. Му­зика викликає у свідомості образи любові, драматичних сто­сунків або гармонії. Вона ніби не залежить від моралі.

На відміну від моралі, мистецтво потребує фантазії, образ­ного мислення в процесі сприймання художніх творів. Норми ж і цінності моралі доступні для розуміння кожної людини. Тому слід ураховувати, що розуміння мистецтва залежить не лише від художнього рівня творів, а й від підготовленості пуб­ліки ао їх сприймання. Отже, сприймаючий мистецтво слу­хач, глядач або читач здійснює певну художньо-творчу діяль­ність. Розуміння ж моралі передбачає суто моральну діяльність.

Різниця у психологічних особливостях та характерах, рів­нях вихованості та освіченості індивідів у суспільстві не пере­шкоджає розумінню моральних норм громадською свідоміс­тю. А мистецтво, навпаки, вимагає певного рівня естетичної культури для сприймання творів.

Спільне та особливе в механізмах виховних впливів моралі та мистецтва на особистість стає очевидним при зіставленні загальновизнаних критеріїв високого рівня культури людини у сфері моралі та у сфері мистецтва.

Згідно з поглядами видатного українського педагога В. О. Сухомлинського, морально вихована людина відповідає таким вимогам:

— знає норми моралі, будує свою поведінку згідно з її принципами;

— враховує особливості, почуття та інтереси інших, здат­на побачити ситуацію з позицій іншої людини;

— характеризується моральною усталеністю, здатністю
обстоювати свої переконання, не піддаватися впливові амо­
ральних людей.

Основні критерії естетичної вихованості передбачають уміння та готовність:

— бачити прекрасне в природі, житті, людині; відчувати його;

— знати основи та розуміти ідеї творів мистецтва;

— розвивати смак, здатність відрізняти мистецтво від під­робок;

— вдосконалювати свої здібності до сприймання мистецтва;

— самому керуватись естетичними нормами і допомагати іншим людям пізнавати прекрасне.

Очевидно, що спільним у цих переліках є визнання необ­хідності в процесі виховання людини розвивати здатність від­чувати і співчувати, аналізувати життєві явища та естетичні об'єкти, знати засади духовно-практичного освоєння дійсності та, головне, керуватися у повсякденному житті цими принци­пами. Отже, мораль та мистецтво доповнюють одне одного як сфери духовного впливу на духовний світ особистості.

Мораль та право є найважливішими різновидами соціаль­ної регуляції. І мораль, і право як форми суспільної свідомості необхідні, перш за все, для ціннісної орієнтації людини в складному, різноманітному, багатому на протиріччя світі між-людських стосунків, допомагають індивіду усвідомити своє місце в них, стати вольовою та відповідальною особистістю. Як соціальні норми вони вказують, як потрібно поводити себе людям у різних життєвих ситуаціях, у стосунках людей між собою. І мораль, і право є продуктом цивілізації та культури, створюються в результаті свідомої діяльності людей, їх спіль­нот та соціальних інституцій. Так, правові норми приймають­ся спеціально уповноваженими державними органами — парламентом та іншими правотворчими суб'єктами. У норма­тивній формі мораль і право відображають прагнення до вре-

- 126-

- 127 -

гулювання між учасниками суспільних відносин, впорядкова­ності соціального життя. Моральні та правові норми відобра­жають врешті-решт досягнутий рівень соціального та духов­ного розвитку суспільства і людини.

Мораль і право виступають як загальні правила поведінки людей, тобто формулюються у вигляді зразків, масштабів, від­повідно до яких потрібно себе поводити тим, кого ці правила стосуються. Вимоги норм моралі та норм права адресуються не певній конкретній особі, а всім тим суб'єктам, які викону­ють дії, що ними передбачені. Нормативність моралі та права означає, крім того, що їх норми застосовуються не одноразо­во, а кожного разу при виконанні відповідної ситуації на від­міну від індивідуальних приписів та вказівок.

І право, і мораль зорієнтовані на свободну волю людини і її відповідальність. Але між ними, як різновидами соціальних регуляторів, є суттєві відмінності. Перш за все, норми моралі відображають уявлення людей і суспільства про добро і зло, честь і гідність та інші моральні цінності і є відповідно їх нор­мативним виразом, тобто їх своєрідною мірою. А норми пра­ва відображають узгоджену суспільством і підтриману держа­вою міру соціальної рівності й свободи у стосунках між учасниками суспільних відносин й заснований на цій мірі формально визначений і забезпечений державою порядок, То­му, якщо право виступає як соціальний інститут, як форма, перш за все, практичного освоєння соціального буття, то мо­раль більш тісно зв'язана з духовністю, зі світоглядом людини, зі ставленням як до людей, до світу в цілому, так і, врешті-решт, до самої себе.

Норми моралі базуються на фундаменті віковічних тради­цій та звичок, що передаються людьми з покоління в поколін­ня і тому мають з ними тісний зв'язок. Так, потрібно заува­жити, що першою історичною формою права для всіх народів було звичаєве право, тобто звичай, якому безпосередньо нада­валося юридичне значення. Що стосується норм права, то їх формулювання належить до компетенції спеціально уповнова­жених державних органів. Але і за сучасних умов законода­вець не є винахідником правової норми, його роль виявляєть­ся в тому, що він аналізує, зважує кілька варіантів поведінки, правових вимог, вибирає той, який вважає за найкращий за конкретних історичних обставин і надає йому формальної ви­значеності та загальнообов'язкового характеру. Якщо норми моралі існують тільки у свідомості людей та реалізуються в їх

поведінці, то норми права завжди мають документальне, фор­мально визначене відображення в законах, указах, постановах тощо. Остання обставина надає праву значної соціальної ди­наміки — правові норми відносно легко можуть встановлюва­тись, змінюватись правотворчими суб'єктами, тоді, коли мо­раль є більш стійкою і навіть може бути консервативною (кровна помста тощо).

Мораль регулює поведінку людей у вигляді загальних принципів та імперативів: «так можна», «так не можна», прототипом яких слід вважати історичне табу. Норми права формулюються у вигляді точних, однозначно визначених (на­скільки це можливо) приписів, що конкретно вказують, яким чином дозволяється себе поводити, яка конкретна поведінка в даній ситуації вважається обов'язковою, або є забороненою. Наприклад, у кримінальному праві вважається, що будь-яка поведінка, не передбачена конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України, не може за жодних умов вважатися злочином.

Регулююча функція права пов'язана з двома критеріями: а) державною значущістю відповідних відносин і б) можли­вістю їх проконтролювати. До відносин, що регулюються пра­вом, належать найбільш важливі для стабільного функціону­вання і розвитку даної соціальної системи. Наприклад, пов'язані з конституційним устроєм державної влади, фор­мою правління, реалізацією основних прав і свобод людини і громадянина, власністю, визначенням злочинів, покарань, призначенням покарань, порядком застосування криміналь­ної відповідальності тощо. Отже, за межами правового регу­лювання залишаються відносно невеликі сфери соціальних відносин, регуляторами яких у чистому вигляді є мораль та ін­ші неправові соціальні норми, що є однією з істотних рис правового суспільства і державності. Контроль за стосунками між людьми можливий тільки тоді, коли вони мають зовнішні параметри, тобто виходять за межі особистих стосунків і пов'язані з настанням суспільно значущих наслідків. Людина у правових відносинах виступає, перш за все, як член суспіль­ства і громадянин держави. Тому норми права є деперсоніфі-кованими, формально однаковими і обов'язковими для всіх, кого вони стосуються. Норми права окреслюють свободу зов­нішньої поведінки людей, залишаючись у більшості випадків формально нейтральними до її внутрішніх мотивів.

- 128 -

У - 2-3276

-129-

У свою чергу, мораль опосередковує ті суспільні відноси­ни, які не можуть бути врегульованими правом через немож­ливість здійснювати за ними зовнішній контроль. До сфери морального регулювання входять міжлюдські стосунки, обме­жені внутрішнім світом людини, а тому прямо не чіпають суспільні інтереси, не мають безпосереднього зовнішнього вияву. У моральних відносинах людина виступає, перш за все, як індивід, як наділена неповторними рисами і прагненнями особистість. Мораль не тільки визначає межі зовнішньої сво­боди людини, а й вимагає внутрішнього самовизначення сво­боди.

Норми моралі виконуються людьми, виходячи з їх внут­рішнього переконання, громадської думки, що, однак, не оз­начає, ніби мораль менш захищена, ніж право, з точки зору механізму її забезпечення, який у кінцевому рахунку є досить ефективним. Виконання норм права забезпечується гранично визначеним і гарантованим механізмом застосування різних форм державного впливу аж до державного примусу.

Взаємозв'язок і взаємодія моралі та права є узгодженням двох найвагоміших різновидів соціальних регуляторів.

Основою є те, що вся правова дійсність підлягає мораль­ній оцінці й легітимізації. Моральність права відображає цін­нісний підхід до правової реальності, складає основу предмета правової аксіології. Право, що нехтує моральними засадами міжлюдських стосунків, є аморальним, морально невиправда­ним, і не має достатніх шансів на вкорінення у свідомість і поведінку людей.

Гуманність як стрижень моралі є засадничою умовою пра­ва і правового регулювання з точки зору фундаментальних за­сад демократичної правової соціальної державності. До числа загальних положень Конституція України відносить те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінніс­тю, а тому права і свободи людини і громадянина та їх гаран­тії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3).

У праві відображаються моральні погляди людей і суспіль­ства: право кожного на повагу особистості, на вільний розви­ток своєї особистості, на невтручання в особисте і сімейне життя, на свободу думки й слова, на вільне висловлення своїх поглядів і переконань, на презумпцію невинуватості, на забо­рону зворотної дії закону, на заборону виконувати явно зло-

чинні розпорядження чи накази (статті 23, 28, 32, 34, 58, 60, 62 Конституції України) тощо.

Право і мораль активно взаємодіють між собою та впли­вають одне на одного, а тому в реальних соціальних відноси­нах досить непросто провести між ними чітку межу. Найкра­щою і бажаною є ситуація, коли мораль підтримує правові норми, додаючи їм нормативної сили з огляду на моральну оцінку і виправдання правової поведінки з позицій добра і зла, інших подібних цінностей. Є й такі сфери стосунків між людьми, де різницю між моральними та правовими приписа­ми встановити можна тільки умовно, наприклад, у родинно-шлюбних стосунках.

За наявності суперечності між мораллю і правом, у одній ситуації моральна норма не має відповідної зовнішньої гаран­тії у вигляді заходів державного примусу і її виконання зале­жатиме виключно від суб'єктивних чинників, у іншій — реа­лізація права не може розраховувати на якість інших засобів крім сили державного примусу, що здатне істотно послабити потенціал і морального, і правового впливу.

Тенденцією взаємодії правової та моральної систем є гар­монізація між цими двома найбільш вагомими соціальними регуляторами. Так, законодавчими нормами є норми Консти­туції України 1996 р. і відповідні норми галузевого законодав­ства щодо права на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), звільнення від відповідальності осіб за відмову свід­чити або пояснювати щодо членів сім'ї чи близьких родичів (ст. 63) та деякі інші статті. З позиції правового прогресу мо­ральна оцінка права, незалежно від відмінностей її критеріїв у часи різних історичних епох, завжди виступала головним ім­пульсом його розвитку, найважливішим чинником гуманізації та удосконалення правових систем.

&

- 130 -

9*

1Г-і^ - - ■№

Розділ VIII. Моральні аспекти глобальних проблем сучасної цивілізації

Термін «глобальний» у наш час вживається переважно у сполученнях, що мають негативне значення. Популярність цих словосполучень означає, що прийшов час людству замис­литися над широкомасштабними наслідками своїх дій, взяти до уваги згубність їх для сучасності та майбутнього, подолати егоїзм та розбіжності, об'єднати зусилля задля збереження цивілізації й життя взагалі.

Глобальними ці проблеми можна вважати не тільки через їх важливість для всього людства. Мабуть, велике значення для кожної окремої людини надає їм надзвичайної складності, не­однозначності в оцінці, у теоретичних і практичних шляхах рішення. І саме в цьому, другому аспекті, виразніше виявля­ється їх переважно моральний сенс, що відповідає сучасній цивілізації, культурі в цілому.

§ 1. Етичний сенс екологічних проблем

«Екос» у перекладі з грецької означає «житло»; екологія — наука про співіснування. Отже, «екологічні проблеми» звичайно означають неблагополучність у середовищі проживання і відносинах між різними його елементами.

У природі існують закони, які регулюють чисельність жи­вих істот, їх стосунки. Внаслідок своїх родових особливостей людина більш гнучка та пристосовувана істота, ніж інші, здат­на обживати практично будь-який район землі. Якщо оціню­вати людину з погляду біології — це агресивний, небезпечний для природи, за своїм визначенням, вид. Це означає, що лю­дина небезпечна і для самої себе. Проте такий аспект визна­чає проблему лише у загальних рисах.

Екологічні проблеми — це по суті питання існування люд­ської цивілізації, розвитку виробництва, технології, тобто ос­нови людського способу існування. Розвиток відносин люди­на—природа — це вдосконалення самої людини, її здібностей (об'єктивний аспект). Міра цього вдосконалення визначає розуміння людством ступеня своєї відповідальності (суб'єк­тивний аспект).

Отже, важливою особливістю моралі в сучасному світі є усвідомлення нею крім взаємин людей також ставлення люд­ства до світу в цілому і, зокрема, до живої природи. Це обу­мовлено як реальним зростанням загрози людської діяльності (антропогенний чинник) для природи, так і вдосконаленням моралі, розумінням людством самого себе, своєї єдності з природою і відповідальності за неї. Створюючи неповноцін­ний світ, людина визначає ущербні умови формування люд­ської істоти. Насамперед, це фіксує саме мораль: людина ус­відомлює свою силу, свою перевагу, а насильство над беззахисними істотами не відповідає сучасним уявленням про гуманізм.

Відомий англійський натураліст Джеральд Даррелл (1925—1995 pp.) з гіркотою зазначав, що багато людей запи­тують: «А навіщо ця тварина?» Немов право на життя необ­хідно доводити. Справою життя Даррелла стало створення Джерсійського фонду збереження і відтворення рідкісних тварин.

Мабуть, вперше у західній культурі про спорідненість тва­рини і людини заявив Чарльз Роберт Дарвін (1809— 1882 pp.). Це був висновок природознавця, що дорого йому обійшовся. Бо західна цивілізація була впевнена (як, між ін­шим, дехто вважає і зараз), що Бог створив рослинний і тва­ринний світ для людських потреб, і саме з цього боку слід роз­глядати необхідність їх існування: чистих і нечистих, корисних і шкідливих.

Дехто вважає зачинателем екологічного руху американця Генрі Девіда Торо (1817—1862 pp.), інші — його співвітчиз­ника Оаао Леопольда (1887—1948 pp.). Слід віддати належ­не їм обом. Особистим прикладом Торо показав, що для ба­гатства душі й духу необхідно дуже небагато речей та їжі, і, навпаки, їх надлишок веде а,о рабського існування. Послідов­никами Торо вважаються Мохандас Ганді, Мартін Лютер Кінг, Джон Кеннеді. Олдо Леопольд показав, що нерозумне витрачання американського природного багатства призведе до

- 132 -

- 133-

злиднів. У 1929 p. він дійшов незвичайного на той час виснов­ку: щоб зберегти тварину, треба зберегти середовище її існу­вання.

Розумінню проблеми сприяло створення у ЗО роки XX ст. етології — науки про поведінку тварин у природних умовах. Сучасного вигляду цій галузі знань надав австрійський вчений, Нобелівський лауреат (1973) Конрад Лоренц (1903—1989 рр.).

Екологи кажуть, що треба мислити глобально, а діяти ло­кально. Повною мірою цей принцип можна застосувати до життя франко-німецького філософа, теолога, музиканта, му­зикознавця, лікаря Альберта Швейцера (1875—1965 pp.), Нобелівського лауреата (1952). Висновком його різноманіт­ної діяльності можна вважати оригінальну етичну систему, яка становить філософію нової галузі — біоетики. її сенс Швейцер визначив як благоговіння перед життям: все, що іс­нує, має право на існування. У 50 роки XX ст. французький океанограф Жак їв Кусто (1910—1997 pp.) та норвезький етнограф Тур Хейєрдал (1914—2002 pp.) змусили людство поглянути на океан по-новому. Дослідники показали, що ви­користання світового океану як смітника не тільки безглуздо, а й більш небезпечно, ніж забруднення суші.

Лісові пожежі, забруднення й обміління річок та озер, зу­божіння флори й фауни, ерозія грунтів і порушення атмо­сферних процесів — такі кризові явища змушували людей, здебільшого пов'язаних з природою за родом своєї діяльності, шукати шляхів запобігання катастрофам. Усвідомлення і по­становка такої мети у глобальному масштабі належить італій­ському економісту, фахівцю з управління, громадському дія­чеві Ауреліо Печчеї (1908—1984 pp.). Він був упевнений, що нерозумний соціально-політичний устрій розпорошує сили людей, змушує витрачати кошти на озброєння тоді, як розви­ток науки і техніки достатній для вирішення глобальних проблем. З іншого боку, соціальна відповідальність виробни­чої системи у наш час домінує такою мірою, що її не можна порівняти з намаганням отримати прибутки будь-якою ціною.

Чому саме наш час робить можливим і необхідним усві­домлення екологічних проблем? З причини, по-перше, зрос­тання чисельності і густоти населення; по-друге, інтенсифіка­ції виробництва; по-третє, введення у кругообіг речовин, що надто повільно розкладаються, а тому забруднюють середови­ще; по-четверте, порушення природних процесів як у локаль-

ному, так і планетарному масштабі; по-п'яте, знищення місць проживання тварин внаслідок виробничого освоєння земель; нарешті, просто фізичного знищення окремих видів живого через їх «шкідливість», доступність, привабливість (так, ки­тайська традиційна медицина потребує великої кількості но­сорогового рогу, тигрових залоз, ведмежої крові, як і ненасит­ні гурмани — рідкісних черепах, ящірок, дельфінів, мавп, кажанів і т. ін.).

Може й справді, людство врятує, як на це сподівався А. Печчеї, здоровий глузд, який спирається на громадську думку, вільний вибір споживачів товарів і послуг, міцну зако­нодавчу базу.

Отже, узагальнення, аналіз результатів дослідження впливу людини на довкілля спонукає до інтенсивного розвитку спеці­альну галузь теорії моралі — екологічну етику, вона попере­джає про небезпеку руйнації «зовнішньої» природи для «внутрішньої» природи — організму людини, виступає теоре­тичною базою для екологічного руху і виховання екологічного мислення. Екологічна безпека — важлива умова здійснення права людини на життя й здоров'я.

§ 2. Турбота про здоров'я й виживання — моральний імператив сучасності

Зміни навколишнього середовища не проходять безслідно.

Вони, безумовно, відбиваються на стані організму людини — від порівняно легких недуг до генетичних змін. У першу чергу, цей вплив пов'язаний із забрудненням. Величезна кіль­кість захворювань — це порушення гармонії, обміну речовин, регуляції процесів у організмі. Від забруднення повітря й води страждають органи дихання й травлення. Руйнація захисного озонового шару викликає онкологічні захворювання. Такі ж наслідки й радіаційного забруднення. Отрутохімікати, добри­ва, вібрації, шуми, випромінювання, інші забруднення «зби­вають з пантелику» захисний механізм організму людини і змушують його реагувати надзвичайно сильно і часто не на джерело небезпеки, а на продукти харчування або ліки. Все це невизначено називають алергіями. Малорухомий, з великими нервовими перевантаженнями спосіб життя робить захворю­вання хребта і серцево-судинної системи найпоширенішими серед городян. &о цього списку слід долучити алкоголізм, наркоманію і тютюнопаління. У США 18 млн. алкоголіків.

-134-

- 135-

Алкоголізм — часто найвагоміша причина розлучень, алкоголь спричинює агресивність: 75% вбивств і нападів, 50% насиль­ства в сім'ях, 50% самогубств у США, 86% вуличних право­порушень в Україні здійснюються в стані сп'яніння. Усвідом­лення цієї небезпеки, а також бажання і уміння людини західної цивілізації організувати своє життя («робити себе») примушують ставитися до такого роду слабкостей вкрай нега­тивно і навіть обмежувати права курців. Накладаються забо­рони або обмеження на паління у місцях громадського корис­тування, що було неможливо 50—70 років тому, оскільки встановлено: від паління більшою мірою страждають оточуючі (так зване «пасивне паління»). Багаторічні дослідження, до того ж, показали, що тютюн викликає залежність, як і будь-який наркотик, і змінює спадковість.

Про інфекційні захворювання можна сказати, що це, в ці­лому, питання освіти й гігієни, так би мовити, «чистих рук» і, врешті-решт, залежить від рівня матеріальної забезпеченості суспільства. З іншого боку, епідемічні спалахи останніх років показують, що мікроорганізми не розрізняють більш чи менш забезпечені цивілізації. Можливо, справа у рухомості сучасно­го людства. Уразливими виявляються й ізольовані крихітні на­роди, і великі нації, що захищені добре розвиненою системою медичного обслуговування. Індустрія, необхідна для високого рівня життя, у той же час забруднює довкілля і послаблює імунітет. Отже, за всіх культурних і біологічних обставин, ба­гаті країни здатні забезпечити своїм громадянам більш трива­ле і безболісне життя: санітарно-гігієнічні умови, повноцінне харчування, вітаміни, сучасну медичну допомогу — з одного боку, а з іншого — що не менш важливо — культ здоров'я як частину життєвої програми окремої людини й суспільства в цілому.

Сучасна цивілізація надає інші можливості здорового існу­вання, а тому інакше ставить питання життя і смерті — цен­тральне для будь-якої етичної системи. Якщо в попередні ти­сячоліття людський вік відмірявся грою генів, зараз збереження життя людини часто залежить від технічних мож­ливостей даної держави. Отже, відповідальність лежить і на самій людині, і на суспільстві.

З іншого боку, в наш час право розпоряджатися своїм життям означає й право розпоряджатися своєю смертю у ви­падку страждань від невиліковної хвороби. Безумовно, питан­ня у такій постановці породжене саме західною культурою. У

- 136-

минулі часи самогубство однозначно засуджувалося, було гань­бою для інших членів родини. Наша культура однозначної відповіді на це не дає, не має й однозначного правового вирі­шення. У США тричі розглядалася справа лікаря-патолога Джека Кеворкяна. Він створив умови для безболісної смерті 28 невиліковно хворих; за його твердженням, як мінімум 25% лікарів США надають такого роду допомогу. У Північній Австралії, Нідерландах прийнято закон про право на добро­вільну евтаназію (безболісну смерть) за допомогою і під на­глядом лікарів. Певно, у нашій культурі у цьому питанні від­буваються значні зміни, і його вирішення залежить не лише від матеріальних, технічних умов даної цивілізації, а й від ос­новних тенденцій розвитку сучасної моралі.

Слід зазначити, що показником здоров'я людської спіль­ноти є не лише тривалість життя, а й рівень дитячої смерт­ності. Діти — найуразливіша група населення. Здоров'я дітей пов'язане з рівнем суспільного благополуччя. Спільні зусилля людства допомогли покінчити з бичем людства у Середньовіч­чі — натуральною віспою. І все ж 13 млн. дітей щорічно вми­рають від хвороб, які піддаються лікуванню, й тисячі калічить поліомієліт. Сумне лідерство належить африканському конти­ненту, де 50% населення проживає у страшних злиднях. Оче­видний прямий зв'язок здоров'я з рівнем життя.

Науково-технічні досягнення останніх років другого тися­чоліття, поява нових галузей медицини є наочним доказом того, що в принципі відкриття засобів захисту й лікування найнебезпечніших захворювань (серцево-судинних, онколо­гічних, СНІДу тощо) дуже близько. Справа полягає не стільки у можливостях, скільки в умінні суспільства побачити й оці­нити проблему, у бажанні допомогти стражденним (оскільки засоби лікування надто дорогі). Іншими словами, проблема полягає у милосерді, у рівні розвитку моральної культури люд­ської спільноти.

Дата добавления: 2015-05-26