Мораль і політика

Проблема співвідношення політики і моралі є однією з найскладніших в історії суспільно-політичної думки. Сенс по­лягає у визначенні сумісності цих форм соціальної практики. Дійсно, залежно від конкретно-історичних умов ступінь збігу норм моралі і політичних принципів може бути різним. Мо­раль і політика є формами соціального життя, сама природа яких не завжди передбачає їх збіг. Якщо мораль орієнтована на гармонізацію суспільних інтересів, то політика скерована на підпорядкування однієї волі іншій із застосуванням на­сильства. Отже, співдружність інтересів влади і суспільної більшості спричиняє узгодженість політики й моралі, і навпа­ки. В історії народів та досвіді вивчення етичних норм бага­тьох етносів існують численні приклади «витіснення» гуман­ності й милосердя, жорстокого ставлення до економічно недосконалих форм життя, слабких і некорисних» для су­спільного виживання людей; що в загальному розумінні є гли­боко аморальним, але об'єктивно диктувалося історичним хо­дом цивілізації.

Політика визначається станом економічних відносин, і процес її формування має на меті проведення інтересів су­спільних кіл, здатних впливати на владні структури, ідеологію, умонастрої в такий спосіб, аби досягти своїх власних цілей і підтримати життєдіяльність суспільства як умову свого влас­ного існування. Історичні приклади насильства над економіч­ними інтересами та волею багатьох людей «в ім'я» загально­державної мети завжди є трагічними виявами соціальних лих.

Типовим виразом позиції несумісності політики й моралі є крилатий вислів: «мета виправдовує засоби». Ці слова при­писують Наполеону Бонапарту, але виражений ними прин­цип можна співвіднести з багатьма, у тому числі, сучасними подіями суспільно-політичного життя.

Інтереси соціальних груп і держав постійно стикаються. Створюються не просто ситуації заперечення моралі, а й конкретно-історичні форми політичної поведінки, орієнтовані на принципово різні моральні системи. Характерною є позиція, обстоювана у трактаті видатного політичного діяча та мисли­теля минулого Нікколо Макіавеллі «Князь» (ІL Principe). В цій праці висловлена ідея, що діяльність правителя, яка має на меті захист інтересів підданих, вимагає відмови від абст­рактних уявлень про милосердя й гуманність, коли йдеться про діалог з іншою політичною волею, суб'єкти якої прово­дять протилежні інтереси.

Будучи зразком повної свободи від моралізаторства або ілюзій у сфері політики, «Князь», крім того, є працею, харак­терною конкретно-історичними чинниками осмислення мо­рально-політичних реалій. Не слід забувати, що трактат напи­саний у добу патріархальних цінностей (початок XVI ст.) в Італії, у Флоренції — місті-республіці, де Макіавеллі обіймав провідну урядову посаду, і є продуктом своєї епохи.

Характерною рисою цієї культурної та політичної ситуації є вплив феодальних відносин, коли правитель і піддані розгля­далися як батько, який, розпоряджаючись долею дітей, захи­щає їх безпеку, і діти, які підкоряються його волі і потребу­ють захисту. За умов конкуренції італійських міст-республік у період повернення Італії до типово феодального устрою з при­таманними йому роздрібненістю та політико-економічною ізоляцією окремих областей, ідеї Макіавеллі породжувалися гострими реаліями державного життя.

Коли ж з позиції «ціль виправдовує засоби» погляди Ма­кіавеллі визнаються за відмову від моралі, — це має бути пе­реосмислене з огляду на моральні норми його епохи. Праця «Князь» і зараз примушує нас замислитись над тим, чи дійсно проблеми «великої політики» можуть вирішуватися за умов моральних обмежень. Чи можна, наприклад, взагалі уникнути війн? Чи може війна, яка несе смерть багатьом невинним, бу­ти «справедливою»? Інакше кажучи, чи не існує дійсної су­перечності між політикою, принаймні в її жорсткій соціаль­но-економічній природі, та нормами моралі?

Разом із цим, існують підстави для пошуку спільних засад соціального буття, з точки зору яких мораль і політика перед­бачають одна одну в єдиному процесі співіснування людей. Свого часу Аристотель, назвавши людину «політичною істо­тою», мав на увазі неодмінність політики для самої людської природи, — як сфери соціального буття, що організовує суспільну життєдіяльність і належить до неї так само, як і мораль.

За умов сучасної цивілізації політична поведінка має орієнтованість на моральні норми. Протистояння держав може створити небезпеку для народів на світовому рівні. Суспільства здебільшого прагнуть будувати цивілізовані сто­сунки на засадах спільних інтересів, вести пошуки спільної мови у різних сферах життя. Задля прогресу розробляються сумісні програми економічної, науково-технічної діяльності, культурної співпраці, які збагачують потенціал усіх учасників конструктивних відносин. З огляду на історичну перспективу інтеграції цивілізованої світової спільноти, здається цілковито закономірним функціонування міжнародних суспільно-полі­тичних організацій, діяльність яких пов'язана з миротворчими цілями та врегулюванням політичних конфліктів (зокрема, ООН) або зі спробами вплинути на політико-економічні стратегії держав з боку екологічного підходу до проблем сві­тової співдружності («Сгеереасе»). Соціально-політична думка шукає шляхи до узгодження політичних і моральних форм соціального життя.

Дата добавления: 2015-05-26