Мораль і мистецтво

Мистецтво завжди було важливим засобом духовно-прак­тичного освоєння світу. Протягом усієї історії культури воно відображало складні й суперечливі проблеми морального жит­тя суспільства та особистості. При цьому воно виявляло себе не пасивним споглядачем, а активним борцем за людину, її гідність і щастя. Зацікавлення мистецтва мораллю пояснюва­лося тим, що воно прагнуло до перетворення дійсності не ли­ше «за законами краси», а й за законами добра, людяності та справедливості.

Своєрідність мистецтва полягає в тому, що воно має здат­ність відчувати істинний моральний сенс важливих соціальних проблем і суперечностей раніше, ніж їх уловлюють інші фор­ми громадської свідомості.

За допомогою художньо-образних засобів воно фіксує ці проблеми і виносить їх на авансцену духовного життя суспіль­ства. Художники, письменники, поети, драматурги ведуть роз­мову про те, що найбільшою мірою хвилює їх. При цьому во­ни дають простір своїм почуттям і творчій фантазії.

Моральні проблеми, які хвилюють митців, — нескінченно різноманітні за характером і змістом. Деякі з них чітко лока­лізовані в соціально-історичному часі й просторі. Інші назива­ються «вічними», бо вони здатні відроджуватись із кожним новим поколінням. Найчастіше це питання, пов'язані з пошу­ками сенсу буття, індивідуального щастя та загального блага, з сутністю добра й зла, правди та справедливості.

Мистецтво в його ставленні до моралі має властивість кон­центрувати в своїх творах етичну інформацію, надавати їй ви­гляд особливої цінності, збагаченої глибиною почуттів і пере­живань. Мистецтво осмислює:

— моральні імперативи, що панують у суспільстві в будь-який історичний період;

— морально-етичне кредо митця, що виявляється в осо­бистому ставленні до зображуваних соціоморальних колізій та їх учасників;

— художньо-естетичний бік тих сюжетних моральних ко­лізій, у яких беруть участь персонажі певного твору. Мистецтво нібито «подвоює» моральне буття людей, ство­рює його модель як продукт внутрішньої самосвідомості куль­тури. Ця художня модель виконує стосовно відображуваних соціоморальних суперечностей кілька функцій:

— репрезентативну (вводить актуальні моральні проб­леми до духовного життя людей);

— пізнавальну (намагається дати їх адекватне відобра­ження);

— оцінювальну (здійснює їх нормативно-ціннісне спів­відношення з позицій певних соціальних верств і груп);

— ціннісно-орієнтаційну (спонукає індивідів до актив­ного пошуку шляхів і засобів розв'язання моральних проб­лем).

Там, де митець уважний до моральних явищ і процесів, зміст його творів орієнтується не тільки на нинішнє, а й на майбутнє. Такі твори показують ціннісну перспективу духов­ного розвитку особистості або суспільства.

У мистецтві періодично відроджується суперечність між необхідністю художньо-естетичного освоєння нових соціомо­ральних реалій та нестачею відповідних творчих засобів. Тра­диційні прийоми та методи виявляються недостатніми. Ця суперечність завжди була внутрішнім джерелом становлення нових художніх стилів незалежно від їх особливостей. Кожен з цих стилів — бароко, сентименталізм, романтизм або мо­дернізм — поставав як новий метод художньо-естетичного освоєння нових соціоморальних колізій і проблем. І кожен раз це було пов'язане з живою творчістю конкретних митців, з появою яскравих та обдарованих індивідуальностей, які здатні успішно вирішувати завдання, що постають перед мис­тецтвом.

Вся історія мистецтва, якщо уявити її як послідовний рух і зміну художніх стилів — це динаміка поступового набли­ження естетичної свідомості до пізнання буття людей. Але, хоч як близько мистецтво підходило б до пізнання цього бут­тя, реальне життя буде знов і знов виявлятися багатшим за всі творчі засоби мистецтва. І нові покоління художників, компо­зиторів, поетів знову напружуватимуть свої сили і здібності для відтворення життя. До того ж, образи мистецтва і його сенс виходять за межі морального змісту.

Особливості мови істинного мистецтва, особливо мистец­тва складних епох, що багаті на філософські ідеї та наукові відкриття, не узгоджуються із тією категоричною та декларативною формою, в якій етичні теорії формулюють моральні норми та вимоги. Більш того, художня індивідуальність стилю виражає суб'єктивне світосприймання — авторське. Воно обов'язково накладає свою печатку на образний світ мистец­тва, незважаючи на «об'єктивізм» морального змісту творів. На відміну від мистецтва, мораль прагне до об'єктивації та узагальнень, викладає загальні вимоги до громадської поведін­ки. Етика конструює смислові структури, які прагнуть до уні­версальності.

Якщо мораль користується раціонально-нормативною мо­вою, то мова мистецтва має образну природу. Такий складний за художньою мовою вид мистецтва, як, наприклад, музика, дає змогу слухачам пережити відчуття своєї причетності до абсолютів. Ці вищі начала дані людським почуттям, але не ви­ражені словами. Музика говорить про буття та смерть, вона моделює процес виникнення та зникнення, динаміку вічного становлення життя. Музика свідчить про те, що морально до­вершене та естетично прекрасне близькі одне до одного. Му­зика викликає у свідомості образи любові, драматичних сто­сунків або гармонії. Вона ніби не залежить від моралі.

На відміну від моралі, мистецтво потребує фантазії, образ­ного мислення в процесі сприймання художніх творів. Норми ж і цінності моралі доступні для розуміння кожної людини. Тому слід ураховувати, що розуміння мистецтва залежить не лише від художнього рівня творів, а й від підготовленості пуб­ліки до їх сприймання. Отже, сприймаючий мистецтво слу­хач, глядач або читач здійснює певну художньо-творчу діяль­ність. Розуміння ж моралі передбачає суто моральну діяльність.

Різниця у психологічних особливостях та характерах, рів­нях вихованості та освіченості індивідів у суспільстві не пере­шкоджає розумінню моральних норм громадською свідоміс­тю. А мистецтво, навпаки, вимагає певного рівня естетичної культури для сприймання творів.

Спільне та особливе в механізмах виховних впливів моралі та мистецтва на особистість стає очевидним при зіставленні загальновизнаних критеріїв високого рівня культури людини у сфері моралі та у сфері мистецтва.

Згідно з поглядами видатного українського педагога В. О. Сухомлинського, морально вихована людина відповідає таким вимогам: — знає норми моралі, будує свою поведінку згідно з її принципами;

— враховує особливості, почуття та інтереси інших, здат­на побачити ситуацію з позицій іншої людини;

— характеризується моральною усталеністю, здатністю обстоювати свої переконання, не піддаватися впливові амо­ральних людей.

Основні критерії естетичної вихованості передбачають уміння та готовність:

— бачити прекрасне в природі, житті, людині; відчувати його;

— знати основи та розуміти ідеї творів мистецтва;

— розвивати смак, здатність відрізняти мистецтво від під­робок;

— вдосконалювати свої здібності до сприймання мистецтва;

— самому керуватись естетичними нормами і допомагати іншим людям пізнавати прекрасне.

Очевидно, що спільним у цих переліках є визнання необ­хідності в процесі виховання людини розвивати здатність від­чувати і співчувати, аналізувати життєві явища та естетичні об'єкти, знати засади духовно-практичного освоєння дійсності та, головне, керуватися у повсякденному житті цими принци­пами. Отже, мораль та мистецтво доповнюють одне одного як сфери духовного впливу на духовний світ особистості.

Дата добавления: 2015-05-26