Співвідношення понять «етика», «мораль», «моральність»

Отже, етимологічно терміни «етика», «мораль» і «моральність» виникли у різних мовами й у різний час, але які означають єдине поняття — «норов», «звичай». У результаті вживання цих термінів слово «етика» стала означати науку мораль та моралі, а слова «мораль» і «моральність» стали позначати предмет дослідження етики як науки. У звичайному слововживанні ці трьох слів можуть вживатися як тотожні. Наприклад, говорять про етики вчителя, маю на увазі його моральність, тобто виконання ним певних моральних вимог, і норм. Замість висловлювання «моральні норми» вживається вираз «етичних норм».

На співвідношення змісту слів «мораль» і «моральність» є дві погляду, перша у тому числі вважає цих слів тотожний, а друга — вважає, що вони теж мають різний зміст. Відомо, що німецький філософ Р. У. Ф. Гегель (1770—1831 рр.) поділяв зміст термінів «моральність» і «моральність». У змісті моральності він бачить такі поняття, як умисел і провину, намір і благо, добро та сумління, а зміст моральності вона вмикає особливості трьох компонентів: сім'ї, громадянського й держави.Під поняттям «моральність» Гегель мав на оці сферу моралі, а під поняттям «моральність» — що зараз окреслюється соціально-політична сфера суспільства. Серед сучасних закордонних авторів окремі поділяють зміст термінів «мораль» і «моральність», вважаючи, що мораль — це сфера належного, того, як треба робити, як слід зробити, а моральність — це сфера сущого, система реалізованого морального свідомості, область практичних моралі, здійснення моралі у конкретних вчинках людей. Чимало авторів вважають мораль і як тотожні поняття, як терміни, мають однакове зміст, а етику вважають як науку мораль та моралі.

Таким чином, терміни “етика”, “мораль”, “моральність” приблизно однотипні по своєму етимологічному змісту та історії виникнення. Сказати, наприклад, “етичні норми”, “моральні норми”, “норми моральності” – значить сказати одне і теж. Проте, в ході розвитку культури ці терміни придбали різні відтінки розведення етики і моралі (моральності) як науки, області систематизованого знання, і її предмету.

2). Етика як галузь філософського знання
Термін "етика" походить від давньогрецького слова "етос", яке спершу означало спільне житло, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше — звичай, норов, правило, характер. Античні філософи Емпедокл (5те ст. до н.е.), Демокріт (5-4ст до н. е.) використовували його, характеризуючи тривку, усталену природу конкретних явищ: етос (сутність) першоелементів об'єктивного світу, людини. Взявши за основу слово "ethos" у значенні характеру, давньогрецький філософ Арістотель(4 ст до н.е.) утворив прикметник "ethikos" ("етичний") для позначення чеснот людської вдачі, душевних якостей. Науку, що вивчає етичні чесноти, він назвав етикою. Їй Арістотель присвятив праці "Нікомахова етика", "Евдемова етика", "Велика етика" (стислий конспект двох перших праць). Давньоримський філософ Цицерон (2-1ст до н. е.) запровадив термін "moralis", який означав характер, темперамент, звичай тощо. Обидва терміни ("етика " і " мораль ") увійшли до вжитку, але набули різного значення: етикою стали називати одну з філософських наук, а мораллю — реальні процеси, які вивчає ця наука.
Загалом етика е наукою, яка досліджує мораль, своєрідною теорією моралі, що з'ясовує її сутність, природу, походження, історичний розвиток, місце в системі суспільних відносин, сутність та особливості моральної свідомості, моральних відносин, досліджує суспільно-політичні, психологічні механізми, завдяки яким реалізуються моральні норми, судження, оцінки.
Етика (лат. ethika, від грец. ethos — звичай) — філософська наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, ЇЇ прояви у різноманітних сферах діяльності. Предметом етики є мораль як форма індивідуальної та суспільної свідомості, загальні закономірності їх буття.
Центром етики є людина як цілісна суверенна особистість, здатна до саморегулювання, самовдосконалення, самореалізації, самостимулювання.
Етику передусім цікавить реалізація людиною свободи своєї волі, тобто діяльність, за якої людина керується не утилітарними, політичними чи іншими мотивами, а мотивами, орієнтованими на безумовні, абсолютні вселюдські цінності, які осягаються і переживаються з допомогою уявлень і почуттів, позначених терміном "добро".

Дата добавления: 2015-05-26