Сутність та концепції морального прогресу

Моральний авторитет учителя

Стаття 1. Співвідношення “Етичного кодексу українського педагога” і чинного законодавства про педагогіку та виховання дитини

Розділ 1. Загальні положення

Етичний кодекс педагога

Особливого значення мораль набуває у професійній діяльності педагога, що обумовлено характером його взаємовідносин з дітьми та молоддю, а також специфікою проблем, які постають перед ним. Оскільки педагогіка має пряме відношення до майбутнього життя людини в суспільстві, її фізичного, психічного і духовного здоров'я, вона перебуває під особливою увагою і контролем з боку державних та громадських організацій. Педагог-професіонал особистовідповідальний за виконання своїх обов’язків. Ця відповідальність має бути спільною, узвичаєною, загальноприйнятою для всієї педагогічної спільноти у вигляді норм, правил і принципів професійної педагогічної етики.

Покликання педагога – не тільки, і не стільки, передача знань, умінь та навичок, а й всебічний розвиток здібностей та можливостей учня, виховання порядного, відповідального, свідомого громадянина країни. Професійна діяльність педагога ґрунтується на верховенстві загальнолюдських цінностей, норм і принципів моралі. При її виконанні педагог виступає носієм обов'язків стосовно:

· учня;

· батьків учня;

· фахового педагогічного співтовариства в цілому й окремих педагогів;

· самого себе;

· суспільства.

Досягнення мети виховання та навчання потребує від педагога усвідомлення високих етичних стандартів діяльності і поведінки, принципів істини, добра, краси і досконалості, гармонійного поєднання інтересів учня та інших людей.

Розробка і дотримання педагогами професійних етичних норм та правил розглядається професійним педагогічним співтовариством як необхідна і фундаментальна засада повноцінного функціонування системи освіти та головна умова реалізації ним важливої соціально-культурної і духовної ролі в сучасному суспільстві.

Головна мета педагога – навчити учня мислити, відчувати та любити.

Даний кодекс покликаний систематизувати та закріпити єдину систему норм і правил моралі в усіх видах діяльності педагога.

Етичний кодекс українського педагога діє на всій території України, є чинним для всіх педагогів, що є членами професійних педагогічних об’єднань.

(1)Норми “Етичного кодексу українського педагога” (далі - Кодексу) не відміняють і не замінюють положень чинного законодавства, а доповнюють та конкретизують його.

(2) Педагог поважає закон і визнає свою відповідальність перед учнем та законом.

Поняття "Авторитет" буквально означає загальновизнане значення людини, її вплив на людей, підтримку його ідеї і діяльності громадською думкою, прояв поваги, довіри до нього, навіть віри в нього: в його розум, волю, моральність, здатність створити благо, віддати всі сили спільній справі. Суть педагогічного авторитету в постійному розвитку педагогом у собі цивільної, творчої, людської особистості, справжньої духовності та інтелігентності. Дитина авансує вихователю свою повагу, довіру, розташування, виходячи з природного припущення про високі якості його особистості.

Жодна інша професія не ставить таких вимог до людини, як професія педагога, вчителя, вихователя. Педагог зобов'язаний бути яскравою, неповторною особистістю, носієм загальнолюдських цінностей, глибоких і різноманітних знань, високої культури; прагнути до втілення в собі людського ідеалу.

В умовах переходу до ринкових відносин особливої значимості набувають людські якості педагога, які стають професійно значимими передумовами створення сприятливих стосунків у навчально-виховному процесі. До цих якостей належать: людяність, доброта, терплячість, порядність, чесність, відповідальність, справедливість, обов'язковість, об'єктивність, щедрість, повага до людей, висока моральність, оптимізм, емоційна урівноваженість, потреба в спілкуванні, інтерес до життя вихованців, доброзичливість, самокритичність, дружелюбність, стриманість, гідність, патріотизм, релігійність, принциповість, чуйність, емоційна культура та ряд інших.

Обов'язкова для вчителя якість — гуманізм, тобто ставлення до розвиваючої особистості як до вищої цінності на землі, вираження цього ставлення в конкретних ділах і вчинках. Педагогічний такт – це дотримання почуття міри у відносинах з вихованцями. Такт — це концентрований вираз розуму, почуттів і загальної культури вихователя. Серцевиною педагогічного такту є повага до вихованця. Душевна чуйність у характері вчителя – своєрідний барометр, що дозволяє відчувати стан учнів, їх настрій, своєчасно прийти на допомогу тим, хто її найбільше потребує.

На буденному рівні свідомості проблема прогресу моралі зводиться до співвідношення моралі батьків (старшого покоління) і дітей (молодшого покоління).

Прогрес моралі — процес становлення людського в людині, формування гуманістичних стосунків між людьми.

У поглядах на проблему прогресу моралі окреслилися оптимістичні, песимістичні, а також індиферентні концепції.

Оптимістичні. Оптимізм — світосприйняття, пройняте життєрадісністю, вірою у майбутнє. Оптимістичні концепції найчастіше класифікують на дві групи. В одних мораль розглядається заздалегідь приреченою на прогрес, в інших її розвиток ставиться в залежність від свідомості, волі, готовності людей захищати і творити добро, боротися зі злом, самовдосконалюватися.

Концепції, що утворюють першу групу, мають у своїй основі раціоналістичний підхід, згідно з яким конкретні моральні проблеми можна осмислити шляхом одержання логічного висновку з єдиного загального принципу.

Песимістичні. Песимізм — пройняте зневірою, відчаєм світовідчуття; погляд, згідно з яким у світі переважає зло, а тому людина приречена на страждання нині і в майбутньому.

Аргументами на користь песимістичних концепцій моралі були факти, що свідчили про кризу й занепад моралі в перехідні періоди історії людства (перехід від родового ладу до рабовласницького, від первіснообщинного до феодального, від феодального до буржуазного).

Песимістичними настроями пронизані погляди на людину, її культуру, зокрема й моральну, Фрідріха фон Харденберга Новаліса, Вальтера Скотта, Джорджа-Ноеля-Гордона Байрона, В. Гюго, Франсуа-Рене де Шатобріана, Алексіса де Токвіля. Ці настрої набули ще більшого поширення наприкінці XIX — на початку XX ст.

Пронизані песимізмом ідеї проповідували представники неоконсерватизму, екзистенціалізму тощо.

Творцям і прибічникам «філософії життя» також характерні песимістичні погляди.

Сповнені песимізму й етичні концепції екзистенціалістів. Людина, на їх думку, приречена на самотність, безглузде й абсурдне існування.

Песимістичні концепції буття людини мають значні об'єктивні підстави, це передусім відчуження людини, яке існувало й існує дотепер.

Об'єктивною основою песимістичного світогляду є наявність у суспільному бутті могутніх сил зла, які, модифікуючись, супроводжують людство на всіх етапах його розвитку.

Індеферентні концепції («ні прогресу, ні регресу»). Вони ґрунтуються на твердженні, що якісних змін у царині моралі не відбувається. Їх прихильники визнають, що мораль окремих народів періодично зазнає то розвитку, то занепаду, та загалом залишається на тому самому рівні. Подібні процеси відбуваються й у сфері моралі окремих людей.

Об'єктивною основою цієї концепції є наявність могутніх сил добра і зла, результати боротьби яких далеко не однозначні, а тим більше не очевидні. Суб'єктивною її основою є світоглядна невизначеність людини, яка в будь-який час може змінитися песимістичною чи оптимістичною точкою зору.

Дата добавления: 2015-05-26