Типологія політичних режимів

Типологію політичних режимів залежно від ступеня їх демократизму започаткував один із основоположників теорії еліт Г. Моска. Він говорив про два типи організації влади. Виокремлюючи аристократичну й демократичну тенденції у розвитку пануючого політичного класу, перша з яких полягає у прагненні цього класу стати спадковим, а друга проявляється в оновленні його складу за рахунок представників нижчих верств суспільства. В одному разі влада передається за принципом згори донизу таким чином, що вибір нижчого управлінця здійснюється вищим. В іншому разі діє протилежний принцип — влада делегується знизу догори тими, ким управляють, тим, хто управляє. Перший тип організації влади Г. Моска назвав автократичним, другий — ліберальним.
Автократичний режим передбачає існування автократа, тобто особи, котра персоніфікує інститут, від імені якого діють усі ті, хто наділяється частиною публічної влади. У разі наслідування автократії наявна комбінація автократичного принципу з аристократичною тенденцією, а в разі виборної автократії — комбінація автократичного принципу з демократичною тенденцією.
Ліберальний режим характеризується більш-менш досконалою організацією виборчої системи. Для нього характерно те, шо закон грунтується на згоді більшості громадян, а функціонери, які прямо чи опосередковано призначаються підлеглими, є тимчасовими й відповідальними у своїх діях перед законом.
На думку Г. Моски, автократичні режими є більш стійкими, ніж ліберальні, оскільки останні можуть функціонувати лише за сприятливих умов, як правило, в періоди економічного процвітання та інтелектуального розвитку. Г. Моска не довів до кінця свою типологію політичних режимів. Деякі західні дослідники, підбиваючи підсумки його міркуванням, наголошують, що виокремлені Г. Москою два принципи організації влади, комбіновані з двома тенденціями поповнення політичного класу, визначають чотири типи політичних режимів: 1) аристократично-автократичний (абсолютна монархія); 2) аристократично-ліберальний (парламентарна, конституційна монархія); 3) демократично-автократичний (президентська республіка); 4) демократично-ліберальний (парламентарна республіка).

45.Теоретичні засади авторитаризму та тоталітаризму

Авторитаризмом (франц. autoritarisme, від лат. autoritas — вплив, влада) називається політичний режим, який характеризується зосередженням державної влади в руках однієї особи чи групи осіб або в одному її органі. Авторитарним політичним режимам притаманні такі ознаки:

· скасування або значне звуження політичних прав і свобод громадян;

· обмеження діяльності політичних партій та громадсько-політичних організацій, особливо опозиційних;

· відсутність поділу влади, зосередження державної влади у виконавчій гілці, наділення її функціями нормотворчості;

· звуження сфери гласності й виборності державних органів, сувора регламентація їх діяльності;

· рекрутування політичної еліти шляхом призначення згори; застосування політичних репресій.

Авторитаризм є режимом жорсткого примушування до дотримання законів та виконання непопулярних, але формально легальних вимог. А тому головною опорою авторитарних режимів є силові структури влади — армія, поліція, служба безпеки тощо. Авторитаризм властивий політичній владі, яка постійно виявляє тенденцію до розширення своїх повноважень і встановлення тотального контролю над суспільством.

Причинами встановлення авторитарних політичних режимів можуть бути риси загальнонаціонального харизматичного політичного лідера як авторитарної особистості, надзвичайні обставини — соціальні конфлікти, стан війни, стихійні лиха тощо.

Авторитарні політичні режими є найпоширенішими як в історії людства, так і в сучасному світі. Вони встановлюються в умовах абсолютної і дуалістичної монархії, диктатури, правління військових хунт тощо.

Термін «тоталітарний» (від лат. totalis — увесь, повний і totalitas — цільність, повнота) вживається для позначення державного ладу, який здійснює всеосяжний (повний, тотальний) контроль над усіма сферами суспільного життя та особистим життям

громадян, спираючись при цьому на систематичне використання насильства. Першими цей термін на початку 20-х років XX ст. ввели до наукового вжитку італійські критики Б.Муссоліні, під керівництвом якого в Італії почала формуватися однопартійна фашистська система.

Головною ознакою тоталітарного політичного режиму є всеосяжний контроль держави над суспільством, який спирається на систематичне використання насильства. Це режим всеохоплюючого репресивного примусу громадян до виконання владної волі, цілковитого державного контролю за діяльністю громадян, їхніх об’єднань, соціальних груп та інститутів. У ньому поширена практика надмірного одержавлення суспільного життя, яке грунтується на адмініструванні, примусі й заборонах, на бюрократизмі суспільного управління. Тоталітарними режимами вважаються фашизм і комунізм, а класичними тоталітарними державами — фашистська Німеччина та СРСР, особливо періоду сталінського правління. Основна відмінність між цими різновидами тоталітарного політичного режиму полягає в тому, що фашизм припускає існування недержавного сектора економіки, який хоча й перебуває під жорстким державним контролем, але грунтується на приватній власності, тоді як комунізм приватну власність на засоби виробництва заперечує принципово.

Дата добавления: 2015-05-26