Політична думка античності

Історія політичної думки посідає важливе місце в політичній науці, оскільки в сучасній науці накопичено й узагальнено досвід минулих тисячоліть. Основа її зародження лежить у Стародавніх Єгипті та Межиріччі.

У стародавньому Китаї стовпом філософської і політичної думки був Конфуцій. Головним у його поглядах було поняття про ідеальну державу, основою якої мала бути ідеальна людина, яка є високо морально-духовною людиною. Він вважав, що держава виникла з об'єднання сімей. Держава є великою сім'єю, a правитель – батьком для своїх підданих, які є його дітьми.

Солон був першим, хто збагнув, що демократія - це відповідальність усіх громадян за стан справ у державі. У результаті проведених ним реформ політичні права громадян почали залежати не від походження, а від розміру їх власності.

Певний внесок зробили Піфагор і його послідовники. Кращою формою правління вважали аристократію, яка здійснює свою владу на підставі закону. Найбільшим злом вони вважали анархію. Геракліт також вважав аристократію ідеальною формою правління, а демократію як правління нерозумних.

На думку Сократа, закони є основою держави і без них неможлива моральна організація державного життя. Владу, засновану на волі народу і на державних законах, він називав царством, а владу проти волі народу і незаконну- тиранією. Якщо правління здійснюється людьми, які виконують закони, то такий устрій він називав аристократією, якщо ж влада походить від багатства, - плутократією, якщо від волі всіх, - демократією. Сократ першим в історії європейської політичної та правової думки сформулював концепцію договірних відносин між державою та громадянами.

Найвидатнішими представниками філософії та політичної думки, які зробили вагомий внесок у розвиток державно-правових концепцій Стародавньої Греції, були Платон і Аристотель.

Платон був автором таких творів "Держава", "Політика", "Закон". Він запропонував концепцію ідеальної держави, сутність якої полягає у виконанні громадянином тільки тих обов'язків, які приписані йому, не роблячи нічого такого, що є обов'язком інших. Тобто кожен повинен займатися своєю справою.

У діалозі "Закон" Платон запропонував ще один, конкретніший, проект ідеальної держави. В цьому творі зазначалося, що всесвітом і людьми керують боги, смикаючи за певні ниточки. Але людина має душу, тобто принцип саморуху, тому вона певною мірою вільна, але її шкодить власне самолюбство. Тому, розмірковуючи над проектом ідеальної держави, Платон пропонував жорстко регламентувати всі аспекти життя й діяльності людини в суспільстві. Ідеалом для Платона було аристократичне суспільство на чолі з філософами, які знають, як керувати державою. Завдяки цьому в державі існує чіткий порядок. Він протиставляв аристократію олігархії, де керують багаті прошарки. Платон також виступав з критикою рабовласницької демократії, оскільки вважав, що вона може трансформуватися у тиранію. Це означає, що свобода для однієї людини може перетворитися у надмірну владу, а для іншої – у рабство.

Подальший розвиток політичної думки Стародавньої Греції пов'язаний з Арістотелем. Свої думки він виклав в "Політиці", "Етиці" та "Афінській політії" та ін. працях. Він визначив людину як істоту політичну, оскільки вона може реалізувати себе тільки у суспільстві і через суспільство. Держава є вищою формою спілкування. Арістотель розрізняв правильні та неправильні форми державного правління. До правильних форм він відносив монархію, аристократію і політію,де правителі діють на основі закону і задля суспільного блага; до неправильних – тиранію, олігархію і демократію, де правителі діють задля власної вигоди і всупереч закону. При цьому найправильнішою формою він вважав політію, яка, на його думку, поєднувала у собі найкращі риси олігархії і демократії (багатство і свободу) і була формою правління середнього класу.

Дата добавления: 2015-05-26