Політична думка Нового часу

Вихідною для розвитку політичної думки Нового часу стала ідея природного права, під яким малися на увазі права бути вільними в переконаннях та діях, володіти та розпоряджатися власністю, бути рівними перед законом, мати гарантії від свавілля можновладців.

Представником авторитарного напрямку політ. думки Нового часу був Томас Гоббс – англ. філософ. Основою його поглядів щодо суспільного устрою та виникнення держави є природна схильність людей шкодити один одному. Для того щоб у суспільстві був порядок має існувати суспільна влада, яка виникне за умови зречення людей від політичних і громадянських прав і передача їх одній особі чи групі осіб. Так Гоббс розуміє виникнення держави з необмеженими повноваженнями. Найкращою формою держ. правління він вважає монархію. Правитель повинен піклуватися про своїх підданих, про розвиток держави в цілому. Йому належать усі види влади і він стоїть вище законів, оскільки останні встановлені ним самим.

Одним із основоположників доктрини лібералізму був ангфілософ і політичний мислитель. Джон Локк виходить у своїх наукових побудовах з теорії природного стану людей і договірного виникнення держави. Він відстоює приватну власність, грошове господарство та економічну політику, яка заохочувала розвиток торгівлі та промисловості. Держава має забезпеч. блага природного стану і охороняти основні права людини: право на життя, індивід. свободу і приватну власність. Заслугою Локка також є висунення ідеї поділу влади на законодавчу, виконавчу / вона ж судова/ і федеративну, що відає міждержавними відносинами.

У Фр. Був Шарль Монтеск'є. Гарантію безпеки громадян від беззаконня та свавілля він вбачав у реалізації принципу поділу влади на виконавчу, законодавчу та судову. Ці функції не можуть виконуватися однією й тією ж особою. Аналогічний принцип застосовується й по відношенню до держави. Носії окремих видів влади повинні бути незалежні у своїх діях. Водночас усі три функції влади по необхідності взаємопов'язані.Таким чином, згідно з Монтеск'є, сутність поміркованого і вільного правління полягає у його конституційному механізмі, основаному на рівновазі різних органів політичної влади.

Виокремлюючи три основні форми правління: республіку, монархію і деспотію, Монтеск'є своїм ідеалом вважав конституційну монархію. Проте він також відзначав, що республіканська форма державного правління закономірна, як і монархічна. До деспотичної форми правління Монтеск'є ставився вкрай негативно.

Видатним представником французького Просвітництва був Жан-Жак Руссо. Центральним мотивом його вчення виступає проблема нерівності між людьми. Її корінь він вбачав у царині суспільного розвитку. Соціальну нерівність Руссо розумів як нерівність майнову, тобто пов'язану з приватною власністю. Вихідним пунктом політичної концепції Руссо признаєтся "колективне ціле", "загальна воля народу", "політичне тіло", чим є держава.

Руссо є автором концепції суспільного договору, на основі якого створюється асоціація рівних та вільних індивідів. При цьому верховним правителем суспільства (сувереном) є народ, заперечуючи самостійну роль особистості і підпорядковуючи її інтересам суспільства. Народ у цілому - джерело і носій політичної влади. Руссо -послідовний прихильник самоврядування народу. Воно щонайкраще реалізується в республіканському устрої. Демократія, оскільки вона, за Руссо, утілює тільки безпосередню владу народу, може бути більше пристосована для невеликих держав.

Кант займався розробкою проблем права, держави та закону, вперше ввів поняття «правова держава». Кант вважав, що для дотримання правових норм у суспільстві необхідна певна примусова сила, яка буде утримувати громадян у рамках моральних принципів, що відповідають праву. Важелем даного примусу він вважав державу. Держава, яка виступає гарантом права, й буде правовою. Він був прихильником договірної теорії держави, розвивав ідею правового обмеження державної влади, розробив проект створення федерації самостійних рівноправних держав.

Гегель ввів поняття «громадянське суспільство», яке, на його думку, являє собою суспільство власників, що вільно обмінюються предметами власності. Гегель трактував громадянське сусп.. як систему матеріальних потреб. Згідно з Гегелем, лише у державі виявляється реальна свобода індивідів. Оскільки самому громад. суспільству притаманні внутрішні конфлікти, то держава, за Гегелем, регулює суспільні відносини й за допомогою своїх інститутів гарантує основні права та свободи громадян. У цьому сенсі держава функціонує в правовій площині, являючи собою конкретне право.

Законним спадкоємцем та продовжувачем революційно-демократичних та соціалістичних традицій західноєвропейської соціально-політичної думки Нового часу стало вчення К. Маркса-марксизм. Він являє собою спробу дати відповіді на нові питання, які поставив хід історії у першій половині ХІХ ст. Найважливішим з них було питання про шляхи затвердження ідеалу вільної особистості, який був проголошений ще епохою Просвітництва.
У центрі уваги марксизму стало питання про сутність, тенденції розвитку та майбутнє буржуазного суспільства, усіх його інститутів з точки зору інтересів людської волі. У контексті цього аналізу марксизм виробив нові підходи до пояснення держави, політики та права. За Марксом, земні основи держави коріняться у матеріальних еокономічних відносинах. Держава породжується не вільною волею людей, а є закономірним результатом розподілу праці та пов'язаного з ним утворення соціальних класів. Головним у марксистському аналізі політики як суспільного явища виступає положення про сутність класової боротьби як боротьби політичної, спрямованої на завоювання та утримання влади. К.Маркс та Ф.Енгельс з класових позицій підходили до сутності політичної влади, визначаючи її так: «політична влада у власному розумінні слова - це організоване насильство одного класу для придушування іншого».
Доля марксистської теорії величезна і трагічна. Вона мала і має прихильників практично в усіх країнах світу, які неодноразово намагались втілити її в життя. Керуючись цією теорією, російські більшовики захопили владу, утримували її протягом багатьох десятиріч, нав’язували свій "досвід" іншим країнам. Проте крах тоталітарного режиму в 90-х роках ХХ ст. потягнув за собою кризу марксизму.

Дата добавления: 2015-05-26