Лекція 2 спілкування як науково-практична проблема

Етика й культура спілкування в пам’ятках історії та літератури ь Початок формування в Україні наукової думки про спілкування ь Дослідження етики й культури спілкування на сучасному етапі ь Напрямки вивчення культури та етики спілкування в Україні Спiлкування як процес i продукт Етика й культура життєдiяльностi людей має багате спілкування в пам’ятках минуле, а як результат наукових історії та літератури дослiджень — коротку iсторiю.

Багато цінного й цікавого про етику та етикет, культуру спілкування та поведінки знаходимо в пам’ятках історії й літератури, зокрема в українських джерелах.

Одним із перших описав спілкування на території нинішньої України ще у V ст. до н. е. Геродот. Він розповідав, як нашi пращури спiлкувалися при свiтлi вогнища, “казали казку”, “баяли байку”.

Цікаві свідчення того, як у далекі часи жили люди, як вони захищали свою землю, як розвивали ремесла i, звичайно, як спiлкувалися, дає Велесова книга, або “Скрижалi буття українського народу”, — збiрка полiських пам’яток V–IX ст. Люди вміли спілкуватися, бо правили п’ятнадцять вiкiв через вiче, де будь-хто мiг слово сказати — i то було благом. Узагалi слово для людей було вагомою частиною життя, через нього вони доходили згоди й розв’язували свої життєві проблеми.

Уже тоді встановилися певні звичаї та традиції, що регулювали життя членів громади. Повага до старших, взаємодопомога, хоробрість, чесність стали загальноприйнятими нормами моралі. Проте перехід до моральних відносин здійснювався поступово від найпростіших форм моральності (групових) до вироблення особистістю власних моральних орієнтирів.

Дещо пiзнiше, коли на територiї Київської Русi вiдкрилися першi бiблiотеки, школи, набуло розвитку мистецтво, тобто закладалася культура слов’янських народiв, з’являються пам’ятки, що пiдтверджують прагнення тодiшнього суспiльства вплинути на людину, на її думки та почуття, дати їй християнськi правила, норми поведiнки й спiлкування. Такими найвiдомiшими пам’ятками є твори першого митрополита Київської Русi Iларiона та оратора й мислителя Кирила Туровського. Один iз тогочасних видатних мислителiв-гуманiстiв Василь Великий виклав справжню програму культури й етики спiлкування та поведiнки, а також правила етикету: “Будь добрим з другом, ласкавим зi слугою, незлопам’ятним до зухвалих, людинолюбним до смиренних, утiшай нещасних, вiдвiдуй хворих, зовсiм нi до кого не стався презирливо, вiтай з приємнiстю, вiдповiдай зi свiтлим обличчям, до всiх будь прихильним, доступним, не хвалися сам, не змушуй iнших говорити про тебе, приховуй, скiльки можеш, свої переваги, а в грiхах сам себе звинувачуй та не чекай звинувачень вiд iнших. Не будь тяжким у виговорiннях, звинувачуй не скоро i не з пристрасним рухом, бо це — ознака зарозумiлостi, не засуджуй за малозначуще, нiби сам ти суворий праведник...” [17, с. 194].

Мудрi настанови щодо етики та етикету, спілкування й поведінки дав своєму та прийдешнiм поколiнням Володимир Мономах. У його “Повчаннi” знаходимо: “...мати душу чисту та непорочну, тiло худе, бесiду лагiдну i дотримуватись слова Господнього... при старших мовчати, мудрих слухати, старшим коритися, з рiвними собi i молодшими в любовi перебувати, без лукавого умислу бесiдуючи, а бiльше вдумуватися, не шаленiти словом, не засуджувати мовою, небагато смiятися, соромитися старших;...поводитися благочестиво, навчити... очима управлiнню, язику утриманню, розуму упокорюванню, тiлу пiдкорянню, думцi чистоту дотримувати, спонукаючи себе до добрих справ...; не забувайте того доброго, що ви вмiєте, а чого не вмiєте, тому навчайтесь... жодної людини не пропустiть, не привiтавши її i не подарувавши їй добре слово...” [17, с. 194]. Володимир Мономах підкреслював, що “правильне життя” людини досягається її “добрими ділами”. Як бачимо, етика та етикет, культура спiлкування, поведiнки i мовлення в цих джерелах подаються в єдностi. Це саме простежується i в подальших пам’ятках iсторiї та культури України.

У ті часи чи не найбiльший вплив на людину, на її взаємини з iншими, на формування етики та культури спiлкування мали центри духовної культури та духовнi особи — мислителi. У ХVII ст. в Українi, коли вже чiтко окреслились ознаки української народностi (територiя, мова, економiчна й культурна спiльнiсть, психiчний склад), з’являються й першi центри освiти та культури (наприклад, Львiвська братська школа та Острозька греко-слов’яно-латинська школа). У них викладали граматику, арифметику, астрономiю, риторику, дiалектику, логiку, мистецтво. Ці заклади мали не лише освітню мету, а й формували культуру поведiнки, мовлення та спiлкування учнiв.

Справжнiм центром формування Початок формування культурної, фiлософської та психов Україні наукової думки логiчної думки й утвердження про спілкування етики та етикету, культури спілкування в Українi стала КиєвоМогилянська академія. Тут працювали видатнi вихователi й мислителi, якi зробили певний внесок в теоретичне висвiтлення етики спiлкування. Викладачі академії наставляли своїх учнів, що поведінка та культура спілкування кожної людини мають вiдповiдати загальноприйнятим нормам і правилам. Вони вважали, що людина йде до себе, “вiдштовхуючись” вiд iншого, а вiд себе йде до iншого, пiзнаючи в собi та в iншому все людське єство (єдину психологiчну структуру, долю, мету). Вони висловлювали iдею про те, що шлях до успіху у спiлкуванні пролягає через пiзнання себе та iншого, через використання етичних норм і правил, що притаманні лише гуманному суспiльству.

Серед викладачiв Києво-Могилянської академiї працював учений, письменник, оратор, громадський дiяч Феофан Прокопович. Він написав “Духовний регламент”, де критикував “князів церкви” за їхні зловживання та порушення моральних основ ритуалу. У курсі лекцiй він доводив, як за допомогою етики, мистецтва слова й мистецтва спiлкування можна впливати на людей i переконувати їх. Цiкавим є роздiл “Про почуття” з його книги “Риторика”, де йдеться про необхідність застосування етичних правил і норм поведінки в поєднанні з вимогами психології та риторики, розкривається вплив на вiдносини між людьми таких почуттiв, як любов, радiсть, гнiв, сум, страх, обурення та iн. Ф. Прокопович залишив нам учення про три стилi монологiчного мовлення та спiлкування: · високий стиль має хвилювати людей, для чого треба використовувати сильнi емоцiї, величавi способи викладу своїх почуттів; · квiтчастий стиль має приносити насолоду, для чого необхідно вживати красивi способи викладу думки; · низький стиль cлужить для повчання.

Один з учнiв академiї, фiлософ і поет Григорiй Сковорода, який увійшов до історії як людинознавець, підготував та прочитав курс “християнської доброчинності”, який можна назвати “християнським етикетом”. Він наголошував, що ритуальні норми та правила приносять користь суспільству та людині тоді, коли вони спираються на доброчесність. Він вважав, що суспiльство, де кожен, спiлкуючись з іншими, реалiзує свої природнi обдарування, можна побудувати тiльки за допомогою освiти i самопiзнання. Саме цьому мають слугувати, на його погляд, наука й культура. Для цього, як стверджував Г. Сковорода, головне — пiзнати в собi “справжню людину”. Це принесе щастя, бо корiнь нещастя людини — у неправильному пiзнаннi своїх здiбностей. Отже, самопiзнання філософ проголошував як унiверсальний засіб моральної перебудови свiту. Г. Сковорода написав два фiлософських i водночас психологiчних твори “Наркис, або пiзнай самого себе” та “Асхань, або пiзнай самого себе”, де накреслив шляхи становлення культури в Українi через олюднення людини [16].

Цікавий приклад про моральні цінності, яких дотримувались тоді в Україні, наводить Георгій Кониський у книзі “Історія Русів”. Зустрівшись з послами різних народів, володарі яких пропонували свою протекцію, Богдан Хмельницький їм сказав рішуче: “Союз і дружбу я готовий тримати зі всіма народами і ніколи їх не знехтую, яко дару Божественного і всьому людству пристойного; вибирання ж народом протекції, коли вона йому потрібна буде, залежить від його доброї волі, спільної поради та вирішення; а від спадкового володіння народом сим моєю фамілією в якості Гетьманів я рішуче одмовляюся і того вічно уникати буду, яко противного правам і звичаям народним, за якими вони керовані бути повинні вибраним з-поміж себе всіма урядниками і самим Гетьманом. І я, відновивши в них права тії з пожертвуванням великого числа воїнів, од них же вибраних і кровію своєю права ті скріпивших, вельми совіщусь і соромлюсь помислити навіть про їх порушення” [5, с. 141].

Видатний український учений М. Драгоманов у своїх спогадах “Два учителі” розповідає про етикет у школі, де він навчався, правила поведінки та спілкування учнів між собою та з учителем. Із вдячністю згадував він учителя, який вмів гуманно й тепло жити з учнями і піднімати їх інтелект і мораль. Спілкування з таким учителем сприяло формуванню у М. Драгоманова (як він сам про це пише) вміння спілкуватися з людьми, любові до книги, жадоби до знань, творчого мислення, аналітичного підходу до явищ і, зрештою, національної самосвідомості. Це дало йому змогу “зложити очерк історії цивілізації на Україні” [1, с. 575].

У цій частині автори розглядають не історію становлення й розвитку моралі та психології (бо це інша проблема), а користуючись пам’ятками історії та культури, прослідковують, що спілкування було складовою розвитку культури людини й суспільства загалом, а етичні норми та психологічні механізми цьому сприяли.

Вивченням спілкування до початДослідження етики ку XX cт. наука не займалаcя, й культури спілкування розглядалиcя i дослiджувалися на сучасному етапі лише окремi складовi цього феномена. Проте на початку ХХ ст.

до цих проблем починають звертатися вiтчизнянi та зарубiжнi вченi.

Багатовимірну стимулюючу роль спілкування в житті людини належним чином почали усвідомлювати вчені різних галузей наук — теоретики та спеціалісти-практики. Популярними стали поради американського спецiалiста Д. Карнегі про те, як полiпшувати спiлкування та завойовувати собi друзiв. Проте ці рекомендацiї мають не наукову, а переважно практичну цінність. Вони стосуються технологiї спiлкування i не розкривають його етичної та психологічної структури й закономiрностей. Водночас вони певною мірою допомагають дiловим людям i всiм, кого хвилює процес спiлкування, хто вiдчуває у цьому труднощi [4]. Однак, як вважає Е. Шостром, нерiдко поради Д. Карнегі призводять до манiпулювання людьми, а це суперечить вимогам гуманістичної етики та психології. На жаль, лише небагато людей, на думку Е. Шострома, насправдi спiлкуються на високому рiвнi культури. Він описує актуалiзатора — людину, яка має гуманнi мотиви спiлкування й ставиться до партнера як до рiвної собi особистостi [23].

До спiлкування як наукової проблеми активно підійшли спеціалісти з етики, психології, філософії та інших галузей науки у 20–30-ті роки нинішнього століття. У їхніх працях зазначалося, що моральні цінності та норми формуються під впливом вищих, зокрема релігійних, цінностей або відповідають традиціям, звичаям і ритуалам свого суспільства.

На Заході у 30-ті роки зародилася школа “людських відносин”.

Її прибічники, розроблюючи складні економічні, фінансові питання, почали звертатися до етики, психології та соціології — наук про людську поведінку. На жаль, у радянській теорії й практиці нічого, крім жорсткого опору “підступам буржуазної ідеології” в галузі становлення “людських відносин”, не було напрацьовано, а намагання деяких провідних учених апелювати до істини, до розуму призвели до розгрому соціології та недооцінювання психології в нашому суспільстві, що завдало чималої шкоди.

Після 30-х років інтерес до проблем спілкування дещо зменшився. Однак за останнi десятирiччя вони знову притягли до себе увагу. Завдяки інтеграції економіки, зростанню політичної залежності одних народів від інших, розвитку засобів комунікації посилюється загальнолюдське начало в моралі. Добро, честь, обов’язок, провина, сором тощо — слова, які є в мовах усіх народів. Перед загрозою загальнолюдського знищення людина стала більше відчувати себе абсолютною цінністю. Це зумовило розвиток наук про людину, про її відносини з іншими. Зокрема, проблеми спiлкування перетворилися на “логiчний центр” усiєї системи психологiчної проблематики [8], що було пов’язано також з розвитком соцiальної психологiї, посиленням її впливу на iншi психологiчнi дисциплiни.

З розвитком капіталізму відношення між етичними нормами та практичною діяльністю людей поступово змінюються. Якщо на перших етапах зародження виробничих відносин до своєї професійної діяльності люди ставилися відповідно до прийнятих етичних норм (відповідальності, обов’язку, чесності), то з розвитком ринкових відносин виникають “ножиці” між етичними нормами та поведінкою людей на виробництві, між обов’язком людини та її ставленням до діла.

А це позначилося також на культурі поведінки та спілкування [13].

Останні 30 років характеризуються появою низки праць, де спілкування розглядається з різних точок зору. Нерідко в них по-рiзному розкривається змiст основних характеристик феномена спiлкування, іноді неоднозначно трактуються категорiї. У 1969 р. американський психолог Д. Депс нарахував 96 дефiнiцiй спiлкування [9].

Поряд з пiдручниками, науковими розробками про спілкування написано багато науково-популярної лiтератури. Варто вiдзначити доробок зарубiжних авторiв, присвячений проблемi сiм’ї, попередженню й розв’язанню конфлiктiв, проведенню переговорiв і полiпшенню мiжособистiсних взаємин. Спiлкування тепер вивчають у взаємозв’язку з рiзними видами дiяльностi. У дослiдженнях як вітчизняних, так і зарубіжних учених найбiльш детально описано дiлове, зокрема педагогічне, спiлкування. Спрямованiсть цих досліджень практична — досягти ефективності у професiйнiй дiяльностi.

Несподіваним для багатьох відкриттям “організаційної культури” як важливого інструмента управління господарством ознаменувалися 80-ті роки. Багато зарубіжних теоретиків назвали культуру, і передусім культуру спілкування, важливою складовою в боротьбі за успіх у бізнесі. Відомий американський спеціаліст у галузі управління Лі Якокка в монографії “Кар’єра менеджера” зазначає, що психологія була для нього найціннішою з усіх університетських дисциплін. Працюючи у сфері управління, він у спілкуванні з різними людьми частіше використовував знання з психології та етики, особливо етики спілкування, аніж інженерні та економічні знання. Спілкування він вважає найкращим способом спрямувати енергію людей на досягнення поставленої мети [25, с. 48–49, 78–79].

У різні часи підходи до вивчення спiлкування були не однаковими. Якщо, наприклад, у психології в 20–60-ті роки його дослiджували в контекстi масових процесiв, а потім — в онтогенезi, у взаємозв’язку з мовленням i вищими психiчними функцiями, то наприкінці 60-х — на початку 70-х рокiв наука вивчала, як змiнюється поведiнка людей в різних ситуацiях безпосереднього спiлкування, аналiзувала рiзнi засоби, зокрема невербальнi характеристики та їхнє значення для сприймання однієї людини іншою, розглядала прикладнi аспекти спiлкування як цiлеспрямований вплив.

Розвиток виробничих відносин стимулював учених і практиків до вивчення спілкування у зв’язку із становленням і розвитком особистості. Саме на цьому шляху плідно об’єдналися позиції етиків і психологів. У науці відбувся так званий комунікативний поворот.

Суть його — у переході від суб’єкта, який віддає перевагу монологові, до суб’єкта, котрий прагне діалога у спілкуванні та взаємодії з іншими людьми [11]. Основну увагу зосереджували на засобах комунiкацiї, особливостях контакту, комунiкативних дiях, видах взаємодiї, зокрема, у конфлiктних ситуацiях і під час переговорiв.

Iншими словами, у процесі цих дослiджень частiше вивчали питання, як спiлкуються та взаємодiють суб’єкти, а не те, з приводу чого вони спiлкуються. У рiзних концептуальних системах (бiхевiоризм, гештальтпсихологiя, неофрейдизм) спiлкування аналiзували за допомогою основних положень цих систем. А тому складові спілкування часто вивчали окремо: або обмiн iнформацiєю, або взаємодiя, або процес сприймання одне одного. Так само нерідко етика і психологія спілкування досліджуються окремо, хоча в діловому житті вони проявляються в єдності.

З розширенням мережі наукових Напрямки вивчення центрiв в Україні збільшилась культури та етики кiлькiсть науковців i підвищилась спілкування в Україні їхня квалiфiкацiя, розширився фронт дослiджень у галузi спiлкування. За останні десятиріччя було зроблено помiтний крок уперед у його науковому осмисленнi, а також проведено дослiдження, якi допомогли вченим поглибити наукове розумiння феномена спiлкування загалом i різних його аспектів зокрема.

Спілкування розглядається як система, а отже, його вивчення має системний характер. Можна виокремити два напрямки його вивчення: · теоретичні дослiдження спiлкування; · практичне навчання формам i методам пiдвищення рiвня культури спiлкування.

Учені не залишають поза увагою вивчення етичних і психологічних компонентiв спiлкування, їх впливу на розвиток психіки й формування особистостi, труднощiв, що заважають людям розумiти одне одного, дiяти спiльно і т. ін. Досліджується вплив прийнятих у суспільстві моральних норм і правил на спілкування та поведінку людей. Вивчаються засоби спiлкування, способи впливу людей як під час спiльної дiяльностi, так i в мiжособистiсних взаєминах, особливостi монологiчного й дiалогiчного спiлкування.

Українські вчені-етики також вивчають спілкування та його етичні норми. Вони зазначають, що різноманітний світ людських відносин є сферою безпосередньої реалізації моральності, насамперед у тому аспекті, в якому він розкривається як спілкування, тобто як міжсуб’єктна взаємодія між людьми. Спілкування через це є справжньою цариною людської моральності [8].

У серединi 70-х рокiв з’являються першi праці з проблеми ділового спілкування в Україні. Цей феномен виокремлюється й формалiзується як наукова категорiя, описуються типи та стилi спiлкування, особливостi оптимального спiлкування. У науковiй лiтературi зазначається, що спілкування сприяє створенню умов для розвитку мотивацiї тих, хто займається професійною діяльністю, надає їй творчого характеру, розвиває особистостi суб’єктiв спiлкування, попереджує виникнення психологiчних бар’єрiв [9]. Певний внесок у вивчення проблеми ділового спілкування зробили спеціалісти з менеджменту. Процес комунікації вони описують як засіб підвищення ефективності управління, виділяють бар’єри в діловому та міжособистісному спілкуванні й пропонують способи і засоби їх подолання.

Термiн “культура спiлкування” вперше з’явився в наукових працях у 80-тi роки. Загальноприйнятого визначення цього поняття немає ще й досі. Схарактеризовано лише окремі види культури спiлкування, описано культуру професiйного, зокрема педагогiчного, спiлкування, виокремлено компоненти цього феномена. Автори свого часу зробили спробу визначити поняття “культура спiлкування” й описати його як феномен [21].

Розвиток гуманістичної психології та гуманістичної етики на Заході сприяв гуманістичному осмисленню спілкування. У нашiй країнi на той час підходи до спiлкування, як зазначалося, були класово зорiєнтовані, стереотипiзовані, мали формальний i конформний характер. Проте останнім часом ідеї гуманістичної етики та гуманістичної психології почали поширюватись і в Україні.

ВИСНОВКИ · Культура спiлкування формується багатьма поколiннями людей. Суспiльство загалом i кожний його член зокрема мають прагнути не тiльки зберегти, а й примножити спадщину предкiв.

· Характер етики та культури спiлкування в суспiльствi помітно впливає на стан економiчного та політичного розвитку країни, духовність її громадян і їхню нацiональну самоcвiдомiсть.

· Культура спiлкування останнiми роками плідно осмислюється наукою. Привласнення результатів наукових дослiджень через освіту i самоосвiту сприяє пiдвищенню загального рівня культури особистостi, її самопiзнанню, самореалiзацiї та самовдосконаленню.

· Культура спілкування не має меж і кордонів. Усе краще, що мають свiтова наука i практика, має стати надбанням кожного, якщо вiн критично оцiнює рiвень своєї культури i прагне його підвищити.

· Теоретичнi й практичнi аспекти проблеми формування культури спiлкування потребують подальшого вивчення, а результати дослiджень — активного впровадження в життя з урахуванням рекомендацiй гуманiстичної етики і психологiї.

?

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ 1. Що Ви знаєте з iсторiї нашого минулого про спiлкування, його етику та культуру?

2. Києво-Могилянська академiя та братськi школи були навчальними закладами, якi давали не лише знання, а й формували у вихованцiв моральну та психологічну культуру спiлкування.

Чи робиться це в сучасних навчальних закладах?

3. Яку лiтературу з етики, етикету та культури спiлкування Ви знаєте? Що з цiєї скарбницi, з iдей вчених, на Ваш погляд, необхiдно насамперед упроваджувати в нашому суспiльствi?

4. Що таке “гуманiстична етика” та “гуманістична психологiя”?

Наскільки їхні iдеї близькi нашому суспiльству й кожному з нас?

ТЕМА ДЛЯ ДИСКУСІЇ “Чому нашi прадiди вмiли спiлкуватися i правити через вiче, а ми досягти цього не можемо?” СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Драгоманов М. П. Два учителі // Вибрані тв.— К., 1991.

2. Зеленкова И. М., Беляева Е. В. Этика: Учеб. пособие и практикум.— Минск, 1997.

3. Каган М. С. Мир общения.— М., 1998.

4. Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей: Пер. с англ.— М., 1989.

5. Кониський Г. Історія Русів / Укр. переклад І. Драча.— К., 1991.

6. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес i психiчний розвиток особистостi / За ред. Л. М. Проколiєнко.— К., 1989.

7. Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. посібник.— К., 1997.

8. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии.— М., 1984.

9. Леонтьев А. А. Педагогическое общение.— М., 1979.

10. Леонтьев А. А. Психология общения.— Тарту, 1973.

11. Малахов В. А. Этика: Курс лекций.— К., 1996.

12. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ.— М., 1992.

13. Московичи С. Машина, творящая богов.— М., 1998.

14. Практическая психология для менеджеров.— М., 1996.

15. Психология и этика делового общения: Учебник.— М., 1997.

16. Роменец В. А. “Познай самого себя”. Психология на Украине в XVII–XVIII вв. // Психол. журн.— 1989.— № 6.

17. Сагач Г. М. Золотослів.— К., 1993.

18. Трейси Д. Менеджмент с точки зрения здравого смысла: Пер.

с англ.— М., 1993.

19. Фромм Э. Искусство любить.— М., 1990.

20. Фромм Э. Психоанализ и этика.— М., 1998.

21. Чайка Г. Л., Чмут Т. К. Культура общения.— К.,1991.

22. Чмут Т. К. Культура спілкування.— Хмельницький, 1996.

23. Шостром Э. Анти-Карнеги, или Человек-манипулятор: Пер. с англ.— Минск,1992.

24. Щёкин Г. В. Практическая психология менеджмента. Как делать карьеру. Как строить организацию.— К., 1994.

25. Якокка Ли. Карьера менеджера.— М., 1991

Дата добавления: 2015-05-26