Питання 1. Етикет як сукупність правил поведінки. Питання 2. Моральні основи етикету

Питання 2. Моральні основи етикету.

Питання 1. Етикет як сукупність правил поведінки.

Тема 2.1. Основи етикету

Розділ 11. Діловий етикет та професійна культура спілкування

Рекомендована література: 3,4,5,6,8,11

Методичні рекомендації

Опрацьовуючи дане питання, слід засвоїти, що Етикет - це встановлений порядок, сукупність правил, які регламентують зовнішню культуру людських відносин. Це сукупність правил поведінки, що регулюють зовнішній людських взаємин, поведінку в громадських місцях, манеру та стиль одягу.

Термін "етикет" виник у Франції у XVIII столітті. На од­ному з вишуканих, величних прийомів у французького коро­ля Людовіка XIV гості одержали карточки (етикетки) з пере­ліком правил поведінки. Але відповідні правила були відомі ще в Стародавньому Єгипті. Тут ще в 2350 р. до н.е. була на­писана своєрідна "Інструкція поведінки".

Великий китайський мислитель і філософ Конфуцій (551-479 pp. до н.е.) значну увагу приділяв етикету, зокрема гар­монійним стосункам між людьми, визначенню поведінки лю­дини в різних життєвих ситуаціях. Конфуцій визначив також норми поведінки в сім'ї, правила відносин підданих (або під­леглих) і володаря (керівника), які не втрачають свого зна­чення і понині.

Шляхетна поведінка, норми якої розробив Аристотель, високо цінувалась у Стародавній Греції. Цінувалось мистецт­во шанобливості у Стародавньому Римі. Особливо вишука­ними манерами відзначався перший імператор Римської ім­перії Юлій Цезар.

Гідна поведінка людини цінувалася ще в античному суспільстві. Однак греки вважали, що людина може поводитися добре лише тоді, коли вона має певні моральні якості, гармонію "духу та тіла" (за Платоном), зовнішнього та внутрішнього. Проте зовнішня пове­дінка людини, що відповідає нормам етикету та правилам доброго тону, тільки тоді набуває особистісного смислу, якщо в основі її лежать моральні мотиви. Пристойна поведінка — результат осмисле­ного ставлення до власних вчинків, відповідальності за їх наслідки. Не випадково видатні гуманісти минулого про етикет говорили так: "Хороші манери складаються з дрібних самопожертв" (Р. Емерсон); "Поведінка — це дзеркало, в якому кожен показує свій образ" (Й.-В. Гете); "Спілкуючись з людьми, думай не про свою користь, а про користь того, з ким спілкуєшся, і не про те, як ти будеш судити про нього,.а як він буде судити про тебе" (Л. Толстой).

Етикет наслідує кращі моральні принципи, норми, звичаї, традиції поведінки та культуру спілкування всіх народів. Вони є загально­людськими або притаманними певному народові. Наприклад, японець, як правило, у спілкуванні не вживає заперечення "ні". Те, як він вклоняється під час зустрічі, залежить від статусу особи, з якою він вітається: чим вищий статус особи, тим нижчим буде уклін. Деякі з правил етикету, що спочатку були звичаєм лише одного народу, по­ступово стають надбанням усього людства (наприклад, з Древнього Китаю та Японії — прояв поваги до старших за віком людей, з Древнього Риму — звичай гостинності).

Як система норм поведінки етикет остаточно склався в період Середньовіччя. Наслідком ліквідації дворянства і боротьби з буржуа­зією у відносинах між людьми став так званий етикетний ні­гілізм. Повсюдно спостерігалось викорінення норм етикету, яке набрало не менш безглуздих форм, ніж деякі вимоги цьо­го етикету. Так, у 20-і роки рукостискання оголосили перено­сником інфекцій, а дівчата вважали за образу, якщо їм пода­вали пальто. Поступово, в міру затухання непримиренної класової бо­ротьби на Заході, підвищення матеріального добробуту лю­дей в нашій країні класичні норми етикету почали повертати­ся до життя. Цей поворот почався після Другої світової війни, особливо в 70-80-і роки.

В Америці у 1946 році було створено Інститут етикету. Його зас­овала Емілія Поуст, "перша дама етикету", як її назвали тоді. Цей інститут мав па меті зберегти традиції, розвинути нові форми пове­дінки та поширити їх у суспільстві. Створивши нормативний курс етикету, Емілія Поуст постійно вдосконалювала його, аналізуючи нові явища ділового життя, нові форми поведінки людини в бізнесі й суспільстві.

В Україні письмові настанови про те, як слід поводитись у суспільстві, з'явилися майже одночасно з розвитком писемності. Зви­чайно, на зовнішні форми поведінки людей, їхні манери та уподо­бання, поведінку в оточенні інших випливали умови життя. Тому й правила поведінки та етикету різнилися, скажімо, в дворянському колі та селянській хаті. Дворянських дітей з дитячих років вчили етикету гувернери. Правила доброго топу нерідко були творчістю самих людей, штучно привнесеними, а тому їх треба було спеціально вивчати.

В Україні завжди високо цінувалася ввічливість у ставленні до людей. Про це, зокрема, свідчить чимало слів на позначення цієї якості: ввічливий, вихований, ґречний, запобігливий, люб'язний, обхідливий, поштивий, привітний, уважний, чемний, шанобливий... Цю низку синонімів суттєво доповнюють слова, запозичені з інших мов: галантний, делікатний, коректний, куртуазний, тактовний тощо.

Починаючи з 90-х років, у зв'язку з формуванням на по­страдянському просторі ринкових відносин і появою класу багатих, відбувається деякий поворот до недалекого минуло­го і в сфері норм поведінки, відносин між людьми. Актуалі­зуються світські манери, тонкощі ведення бесіди, розміщення за столом.

Складовою частиною етикету є порядність. Етикет допо­магає людині утримуватися від негативних вчинків – таких як обман, підступність, шахрайство.

Володіння правилами етикету дає можливість не образи­ти ділового партнера, підтримувати власну гідність і престиж фірми. Разом з тим етикет сприяє встановленню сприятливо­го психологічного клімату в процесі ділового спілкування, що впливає на успішне вирішення справи.

Культура спілкування має не тільки внутрішню (моральну,психологічну), а й зовнішню сторону — етикет, норми якогодосить значущі в моральному плані. Людина, спілкуючись відповід­но до загальноприйнятих норм і правил, демонструє свою готовність зважати на ту спільноту людей, серед яких вона живе.

Етикет — це сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні прояви людських стосунків (ставлення до інших людей, форми звер­тання, поведінку, манери тощо). Етикет, як правило, відбиває певні моральні принципи, притаманні суспіль­ству, й певною мірою стає ритуалом. Ввічливі люди знають, що мовчати з розумним виглядом і кривою посмішкою, коли запитують, ще непристойніше, ніж просторікувати, коли не питають. Дотримання узвичаєних норм поведінки у спілкуванні людей можна назвати комунікативним (спілкувальним) етикетом. Він становить основну частину етикету загалом. Доцільно розрізняти три близькі, але не однакові за змістом і обсягом поняття: мовний етикет, мовленнєвий етикет і спілкувальний етикет.

Мовний етикет — це система словесних форм ввічливості, узвичаєних у певному суспільстві, певній спільноті (етнічній, територіальній, соціальній). Це сфера мови, точніше, її функціональна підсистема зі своїм набором знаків (слів, стереотипних фраз) та граматикою (правилами поєднання знаків). Кожен знак цієї підсистеми має свою значеннєву й етикетну цінність, яка випливає із його співвіднесеності з іншими знаками. Наприклад, в українській мові для ситуації вітання є такі одиниці:

Доброго ранку! / Добрий ранок! Здоровенькі були!

Доброго дня! / Добрий день! Здрастуй (те)!

Доброго вечора! / Добрий вечір! Дай, Боже, щастя!

Моє шанування! Слава Ісусу Христу!

Мовленнєвий етикет — це мовний етикет у реалізації, тоб­то застосовуваний у конкретних актах спілкування. Відмін­ність між мовленнєвим і мовним етикетом приблизно така ж, як між нотами музичного твору і його виконанням. Для остан­нього важливий і вибір твору, і манера його виконання, і май­стерність виконавця. Взагалі мовленнєвий етикет — це шир­ше поняття, ніж мовний етикет, оскільки мовлення може бути етикетним або неетикетним і тоді, коли йдеться про ситуації, які не потребують уживання знаків мовного етикету. \

Засвоєнню правил етикету (насамперед спілкувального) при­ділялася увага завжди і в усіх суспільствах. 1770 р. в Почаєві надруковано видання "Політика свіцкая от иностранных авто­ров вкратці собранная", в якій, серед іншого, рекомендувалося:

• Не хвали себе, ані принижуй, ані ганьби, ні справу свою, або ім'я, або рід не вивищуй, бо так чинять тільки ті, хто не­давно прославився.

• Не важся торкати ліктем того, кого про щось питати хочеш.

• Не говори про свої приватні і домашні справи, хіба що із щирим приятелем.

• Пристало, щоб ти сам про себе рідко що мовив, як і про те, з чого тобі похвала могла б бути.

• Старатися, аби не говорити по-простацькому.

Дата добавления: 2015-05-26