Банківське кредитування

Державний кредит, його форми та види

Державний кредит тісно пов'язаний з* бюджетним дефіцитом і виступає джерелом його покриття. За допомогою державного кредиту мобілізуються кошти не тільки для фінансування державного дефіциту, а й для згладжування нерівномірності надходження податкових платежів, погашення розміщених раніше позик, забезпечення касового виконання бюджету, фінансування цільових програм тощо. Основною формою державного кредиту виступають державні позики, оформлені у вигляді державних цінних паперів (облігацій) і а казначейських зобов'язань (векселів).

Залежно від зобов'язань держави щодо погашення боргу розрізняють позики з правом та без права довготермінового погашення. При емісії борго­вих зобов'язань з правом довготермінового погашення держава отримує мо­жливість гнучкіше управляти процесом обслуговування та погашення боргу. Іншою формою державного кредиту виступають кредити, надані урядами інших країн та міжнародними фінансово-кредитними інститутами.

Джерелами погашення державних позик залежно від економічної ситуації в країні виступають:

- додаткові надходження від сплати податків;

- доходи від вкладання позичених коштів у високоефективні інвестиційні проекти;

- кошти, заощаджені від зменшення видатків з бюджету;

- додаткова емісія грошей.

Державний борг - це сума, отримана РІД емісії державних боргових зо­бов'язань чи кредитів, наданих іноземними кредиторами, а також відсотки, які необхідно сплатити кредиторам за користування коштами.

Суму заборгованості та відсотків, що підлягають сплаті в поточному періоді, називають поточним державним боргом. Загальну суму заборгова­ності та відсотків, що мають бути сплачені, називають капітальним держа­вним боргом.

Розрізняють також зовнішній борг - іноземним кредиторам - як результат залучення коштів на міжнародному фінансовому ринку та внутрішній - результат залучення коштів на внутрішньому національному ринку.

На відміну від банківського кредитування, при якому кредитом управляє комерційний банк, державним боргом управляє держава, якщо вона виступає позичальником на внутрішньому ринку, якщо держава і іноземні кредитори, якщо кошти залучаються на міжнародному ринку [9].

Банківський кредит - це кошти, які надаються банком згідно з законодавством в позику юридичній або фізичній особі на визначений термін для цільового використання та під проценти.

Надання кредитів є однією з основних економічних функцій банку, що здійснюється ним з метою отримання прибутку та задоволення тимчасових потреб в додаткових грошових коштах юридичних та фізичних осіб. Кредити більшості банків становлять не менше половини їх сукупних активів і приносять до двох третин доходу.

Основними принципами банківського кредитування є принципи строковості, цільового характеру, забезпеченості та платності.

Принцип строковості потребує вчасного повернення позики в терміни, передбачені кредитною угодою. Дотримання принципу строковості дає змогу банку надавати нові кредитні послуги та виконувати свої зобов'язання перед вкладниками.

Принцип цільового кредитування передбачає використання кредиту на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді. Водночас банк зацікавлений не тільки в цільовому використанні кредиту, айв точному попередньому визначенні цілі кредитування.

Принцип забезпеченості кредиту означає надання кредиту з одночасною передачею банку-кредитору певних прав на деякі активи позичальника з тим, щоб у разі неповернення кредиту реалізація активів на ринку могла компен­сувати банку втрати від неповернення кредиту.

Принцип платності відображає суть банківського кредитування в систе­мі продажу банком вільних грошових коштів на визначений період і за певну плату. Цією платою виступає процент за кредит.

Види банківського кредиту поділяються:

1. За призначенням на:

- виробничі цілі;

- споживче кредитування.

2. За термінами користування:

- короткотерміновий (до 1 року);

- середньотерміновий (від 1 до 3 років);

- довготерміновий (понад 3 роки).

3. За забезпеченням:

- забезпечені заставою (майном, майновими правами, ЦП);

- гарантовані (банківськими установами, фінансами чи майном 3-ї особи);

- з іншим забезпеченням (порука, свідоцтво страхової організації);

- незабезпечені (бланкові).

4. За ступенем ризику:

- стандартні;

- нестандартні;

- сумнівні;

- небезпечні; -безнадійні.

5. За методами надання:

- у разовому порядку;

- відповідно до відкритої кредитної лінії;

- гарантійні; -за потребою.

6. За термінами погашення:

- водночас;

- з регресією платежів;

- достроково;

- після закінчення обумовленого періоду.

Позичковий процент - це плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування останнім позиченими грошима.

Ставка або норма процента - це відносний показник ціни банківського кредиту, що відображає відношення суми сплачених процентів до величини позики (кредиту).

Формування процентної ставки залежить від багатьох чинників, а саме:

- рівня облікової ставки НБУ;

- терміну надання позики;

- особливостей забезпечення кредиту;

- платоспроможності і авторитету позичальника;

- темпу інфляції;

- перспектив зміни ринкової кон'юнктури;

- інших чинників.

Сукупність цих чинників (факторів) визначає межі диференціації кредит­ного процента.

В банківській практиці використовується поняття маржі.

Маржа — це різниця між процентними ставками (в загальному розумінні), а в процесі кредитування - це різниця між ставками виданих кредитів (ставки позичкового процента) і ставками залучених коштів (ставки депозитного процента). Величина маржі має бути такого рівня, щоб забезпечувати належну рентабельність КБ і створювати фінансові ресурси для його розвитку.

Нарахування процентів за кредитом здійснюється у такий спосіб:

- припустимо, що банк надає у позику певну суму грошей Р, виникає питання, якою буде сума грошей S, через n років (тобто позика з процентами при поверненні банку) за умови, що річна процентна ставка становить r процентів;

- у випадку простого процента щорічно нараховується сума, яка дорівнює

- через n років загальна сума дорівнюватиме

- у випадку складного процента, тобто "процента від процента", після першого року майбутня вартість позики з процентами, що має бути повернена банкові, становитиме

- через п років загальна сума позики з процентами визначатиметься за формулою

Розмір процентних ставок за кредитними операціями, порядок нарахуван­ня процентів, порядок їх стягнення визначаються в договорі між банком і позичальником. Після закінчення дії кредитного договору за наявністю нара­хованих несплачених процентів, банки вирішують питання про стягнення процентів згідно з чинним законодавством, застосовуючи загальні строки (терміни) позовної давності.

Вітчизняні комерційні банки використовують такі основні форми забезпечення кредиту:

- заставу рухомого і нерухомого майна;

- гарантії та поручництва третіх осіб;

- страхування ризику позики;

- уступку дебіторської заборгованості;

- забезпеку.

Основні принципи кредитування знаходять відображення в різномані­тних методиках раціонального кредитування, які використовуються банком. Одна з таких методик має назву САМРАКІ, яка відрізняється узагальню­ючим характером і дає змогу банку проводити комплексне оцінювання

кредиту, визначати ступінь кредитного ризику, встановлювати відповідно до ступеня ризику процентну ставку та вживати упереджувальні заходи щодо мінімізації можливих втрат за кредитом.

5.6. Кредити під заставу та гарантію

Кредити під заставу забезпечуються з боку позичальника заставою його активів. Використання застави дає змогу кредитору уникнути збитків і забезпечити надходження коштів у разі неповернення кредиту, хоча й не усуває ризику невиконання зобов'язань з боку позичальника. Застава є засобом забезпечення виконання зобов'язань з боку позичальника в обумовленому обсязі і у визначені кредитною угодою терміни.

Для оформлення застави складається документ, у якому фіксується:

- вид зобов'язання (грошовий, майновий та іпотечний);

- його величина;

- терміни;

- порядок одержання.

Розмір кредиту, як правило, дорівнює ліквідаційній вартості застави, тобто вартості термінової реалізації її на ринку. Оскільки ліквідаційна вартість в більшості випадків менша за оцінкову, то оцінкова вартість застави має перевищувати суму кредиту. Більш надійними активами як застави є нерухомість та акції, що перебувають в обігу на біржовому ринку.

При наданні кредиту під заставу звертають увагу на такі параметри застави:

• ліквідність;

• легкість оцінювання застави;

• можливість продажу застави на ринку;

• підконтрольність застави;

• моральне старіння.

Кредити під гарантію є одним із основних способів захисту кредитора від втрат при невиконанні зобов'язань з боку позичальника. Гарантією називають письмове зобов'язання третьої особи сплатити борг в разі відмови від сплати позичальником. При наданні кредиту під гарантію банк повинен мати достовірну фінансову інформацію не тільки про позичальника, а й про того, хто гарантує повернення кредиту. Гарантія може бути видана як на частину кредиту, так і на всю його суму.

Гарантії поділяють на:

1) забезпечені і незабезпечені. В разі забезпеченої гарантії застава перевіряється так, як і в кредитах під заставу;

2) обмежені і необмежені. У разі необмеженої гарантії гарантується весь обсяг заборгованості одного позичальника одному банку;

3) особисті та корпоративні. Особисті гарантії надаються приватними особами, а корпоративні - фінансовими інститутами чи корпораціями.

Дата добавления: 2015-05-26