Поняття, предмет, принципи та джерела екологічного права

ВСТУП

Взаємодія людини і природи є закономірним явищем. Вони не можуть існувати відособлено один від одного. Перш за все, людина за рахунок корисних властивостей природи забезпечує свою життєдіяльність. Втручаючись в природу, людина повинна враховувати її об'єктивні процеси розвитку, сприяти раціональному використанню природних ресурсів, їх збереженню та відновленню, здійснювати охорону довкілля. Все це породжує відносини, які необхідно врегулювати. Таке завдання покладено на екологічне законодавство.

В Україні створена розгалужена система екологічного законодавства. її основу складає Конституція України, яка визначає засади правового регулювання охорони навколишнього природного середовища. Конституція України встановила право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування заподіяної шкоди, закріпила обов'язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, обов'язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Конституція України встановлює й інші засади екологічного права, зокрема, право на інформацію, на участь у прийняті рішень та інші.

Центральне місце у системі екологічного законодавства посідає Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. Він визначає концептуальні засади правового регулювання екологічних відносин – завдання та основні принципи охорони навколиш­нього природного середовища, право власності на природні ресурси та їх використання, екологічні права та обов'язки громадян, повноваження державних органів та органів місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища, спостереження, прогнозування, обліку та інформування, стандартизації і нормування у галузі охорони навколишнього природного середовища, відповідальність за порушення екологічного законодавства тощо.

Положення Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" в подальшому конкретизовані в ряді кодексів та інших законах. В Україні діють ряд нормативних актів, основною метою яких є регулювання використання та охорони окремих природних ресурсів. Це: Земельний кодекс України, Водний кодекс України, Кодекс України про надра, Лісовий кодекс України, закони України " Про рослинний світ", "Про тваринний світ", "Про охорону атмосферного повітря", "Про природно-заповідний фонд". Також прийнято закони, які регулюють попередження та усунення негативних факторів впливу на довкілля та життя і здоров'я людини. Зокрема, закони України "Про екологічну експертизу", "Про відходи", "Про пестициди і агрохімікати", "Про зону надзвичайної екологічної ситуації", "Про поводження з радіоактивними відходами".

В українському законодавстві спостерігається тенденція його екологізації. Норми, що регулюють екологічні відносини, встановлені і в інших нормативно-правових актах.

Екологічне право – це система правових норм, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини). До складу системи входять такі підгалузі, як земельне, водне, лісове, гірниче право та деякі інші галузі права, якими регулюються відносини з охорони й раціонального використання певних видів природних ресурсів. Предметом екологічного права є нормативне врегульовані відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального громадські природоохоронні формування; одержання в установленому порядку повної та достовірної екологічної інформації тощо. До того ж і в Конституції України записано: «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення» (ст. 50).

Аналогічні формулювання пояснюються тим,, що; таке право – одне а головних прав людини. Цьому праву відповідає обов'язок держави забезпечувати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення та оздоровлення навколишнього природного середовища. Усі екологічні права громадян захищаються і відновлюються в судовому порядку.

Поряд з правами Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає стосовно до громадян і деякі обов'язки. Так, громадяни зобов'язані: берегти, охороняти й раціонально використовувати природні багатства; не порушувати екологічних прав інших суб'єктів; компенсувати завдану ними шкоду тощо.

Екологічне право як комплексна галузь включає в себе:

1) природноресурсове право, яке складається з земельного права, водного права, лісового права, гірничого права, фауністичного права, атмосфероохоронного права;

2) природоохоронне право;

3) антропоохоронне право (antropos – з грецької - людина).

Предмет екологічного права складають екологічні правовідносини, що виникають у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки, які базуються на множинності форм права власності, права природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище.

Екологічні правовідносини поділяються на:

природноресурсові правовідносини (земельні, водні, лісові, гірничі, фауністичні, по використанню атмосферного повітря для потреб людини);

охоронні (забезпечувальні) правовідносини в галузі екології природоохоронні та антропоохоронні (відносини по охороні життя і здоров'я людини від небезпечного довкілля та від небезпечного антропогенного впливу (будь-який вид господарської діяльності людини по відношенню до природи).

Об'єктом екологічного права є сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів, ландшафтів, природних і антропогенних комплексів, екосистем (сукупність всіх організмів на певній ділянці, яка характеризується стабільністю і чітко функціонуючим внутрішнім кругообігом речовин) та життя і здоров'я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства.

Об'єкти екологічного права поділяються на:

диференційні (земля, надра, води, ліси, тваринний світ, атмосферне повітря);

інтеграційні (навколишнє природне середовище, життя і здоров'я громадян від небезпечної екологічної обстановки);

комплексні (об'єкти і території природно-заповідного фонду, курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони, виключна (морська) економічна зона, континентальний шельф, території, що зазнали екологічної катастрофи).

Кожна галузь права, в тому числі й екологічне право, ґрунтується на відповідних правових принципах, що визначають її спрямованість з врахуванням особливостей суспільних відносин, які нею регулюються.

Під принципами екологічного права необхідно розуміти виражені в його нормах основоположні засади, положення, риси, згідно з якими здійснюється регулювання екологічних відносин.

У літературі принципи екологічного права поділяються на загальноюридичні, галузеві, міжгалузеві, підгалузеві та ін.

До загальноюридичних принципів необхідно віднести:

гласність і демократизм прийняття екологічно значимих рішень; компенсаційність шкоди, заподіяної порушенням екологічного законодавства;

поєднання засобів стимулювання і юридичної відповідальності за екологічні правопорушення;

міждержавне співробітництво у галузі екології.

До міжгалузевих принципів належать:

пріоритетність вимог екологічної безпеки;

гарантування безпечного НПС для життя і здоров'я людей;

превентивність екологічних заходів;

орієнтованість на формування екологічного світогляду, узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів.

Особливе місце серед галузевих принципів посідає принцип закріплення в законодавстві різноманітності форм власності на природні об'єкти. Належність природних об'єктів суб'єктам екологічного права дістає вияв у двох основних правових формах: праві власності на природні об'єкти і праві користування природними об'єктами. На сучасному етапі закріплено право власності на природні об'єкти переважно за державою. Лише земельні ділянки і деякі об'єкти тваринного світу можуть бути об'єктом права власності.

Принцип правового забезпечення раціонального та ефективного використання природних об'єктів власниками та користувачами відображає зведений у закон економічний бік екологокористування, зміст якого полягає у тому, щоб з мінімальними затратами одержати найбільший ефект від господарського використання природних об'єктів з урахуванням законів екології, дотриманням екологічних вимог, нормативів та стандартів.

Принцип цільового використання природних об'єктів полягає у тому, що у правових нормах чітко встановлена мета їх експлуатації власниками і користувачами.

Особливе місце серед галузевих принципів займає принцип правового забезпечення стимулювання власників та користувачів до раціонального та ефективного використання виділеного їм природного об'єкта. Він дістає вияв у юридичному закріпленні сукупності економічних засобів заохочення за належне здійснення своїх прав і виконання обов'язків, а також застосування санкцій за неналежне виконання чи невиконання вказаних дій.

Принцип правового забезпечення стабільного використання природних об'єктів дістає вияв у тому, що власники і користувачі можуть бути позбавлені права власності і права користування лише з підстав, передбачених законодавством і у встановленому порядку. Це породжує зацікавленість суб'єктів екологічного права у розумній та ефективній експлуатації природних ресурсів.

В умовах ринку особлива роль належить принципу платності у природокористуванні. Згідно з цим принципом власники та користувачі повинні вносити встановлену плату за використання природних ресурсів, яка зараховується до місцевих бюджетів.

Плату слід розглядати як економічний механізм, який впливає на власників і користувачів з метою їх стимулювання до виконання вимог раціонального природокористування. Як зазначалось, екологічне право включає в себе відповідні підгалузі. В підгалузях права, наприклад, в земельному, водному, лісовому праві принципи, притаманні цим галузям, не передбачаються. Однак це не означає, що вони відсутні. У цих випадках необхідно виводити підгалузеві принципи з чинного законодавства, що регулює певні види екологічних відносин. Так, наприклад, у водному законодавстві передбачено економне використання водних ресурсів, у лісовому – принцип відтворення лісів і покращення їх якості тощо.

Джерелами екологічного права є нормативні акти, які приймаються компетентними державними органами і є офіційною формою вираження правових норм. Вони досить різноманітні і за формою поділяються на: закони і постанови ВРУ, ВР автономної республіки Крим, укази і розпорядження Президента України, постанови і декрети КМУ і Ради міністрів автономної республіки Крим, положення, рішення, інструкції та інші нормативні акти міністерств, відомств, державних комітетів, рішення місцевих рад депутатів.

Джерела екологічного права можуть класифікуватись за їх юридичною силою, за колом об'єктів, на які поширюється їх дія, за обсягом регулювання.

Основним джерелом екологічного права є Конституція України, оскільки в Основному Законі суверенної України є чимало норм, що прямо стосуються регулювання екологічних правовідносин. Це, насамперед, ст. 50 Конституції України, якою забезпечується право людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля, та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожній людині також гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля. Важливою є стаття Основного Закону України, якою покладається на державу обов'язок щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України (ст. 16).

Відповідними статтями Конституції України створені необхідні умови для подальшого розвитку інституту права власності на природні ресурси. Згідно з ч.1, ст.13 Конституції, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що перебувають у межах України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. При цьому примусове відчуження об'єктів права власності на природні ресурси може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього повного відшкодування їх вартості (ч. 6, ст. 41).

У Конституції зосереджені також норми, що регулюють відносини у сфері землекористування і природокористування, міжнародного співробітництва з охорони навколишнього природного середовища (надалі – НПС), управління екологією тощо.

Окрім Конституції, головними нормативними актами екологічного законодавства виступають закони: " Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991р., "Про охорону атмосферного повітря" від 16 листопада 1992р., "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992р., Земельний кодекс від 13 березня 1992р., Водний кодекс від 16 червня 1995р., Кодекс про надра від 27 липня 1994р., Лісовий кодекс від 21 січня 1994р., а також інші кодекси та закони, постанови, прийняті ВРУ і Верховною Радою Автономної Республіки Крим (вимоги основних природоохоронних законів України та керівних документів містяться у додатку 1).

Наявні в них норми мають загальний характер і регламентують комплекс проблем щодо раціонального використання природних ресурсів і охорони довкілля. Наприклад, у Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" відображена низка основних принципів екологічного права (охорони інтересів держави і особи, гласності, пріоритету екологічних інтересів перед економічними тощо); сформульовані основні екологічні права та обв'язки громадян України у сфері охорони НПС (одержання достовірної інформації про стан довкілля, його впливу на здоров'я населення, участь у проведенні громадської екологічної експертизи, участь у розробці і здійсненні заходів щодо охорони довкілля тощо).

Регламентація аспектів галузевого характеру здійснюється галузевими кодексами і законами. Так, у Земельному кодексі містяться норми щодо контролю за використанням і охороною земель та їх моніторингу, встановлюється відповідальність за порушення правил користування землями України.

У Законі України "Про тваринний світ" визначені окремі принципи еколого-правового процесу, що відображають його галузевий характер, сформульовані окремі підвиди еколого-процесуальних проваджень, визначені права користувачів об'єктами тваринного світу і закріплені їхні обов'язки.

У постанові ВРУ "Про Червону книгу України" також містяться статті, які врегульовують порядок здобування (збору) диких тварин і рослин, занесених до Червоної книги, їхніх гнізд, насіння, продукції цих тварин і рослин з метою селекції та унаочнення (п.13); здійснення державного контролю за дотриманням правил охорони і відтворення видів тварин і рослин, занесених до названої книги (п.15); основні відомості про внесені види тварин та рослин (п.7) тощо.

Закон України "Про екологічну експертизу" досить детально регламентує один із видів провадження еколого-правового процесу - проведення екологічної експертизи. Розділ 6 цього Закону визначає: процедуру проведення екологічної експертизи (ст. 33); умови і підстави проведення (ст. 34); строки проведення (ст. 38); основні стадії даного виду провадження (ст.ст. 35, 37,39,44,45); зміст висновків екологічної експертизи (ст. 43) тощо.

Аналогічно регулюються питання охорони НПС й іншими законодавчими актами, що приймаються ВРУ та ВР АРК.

Отже, сутність норм, котрі містяться в названих законодавчих актах, полягає в тому, що вони регламентують найзагальніші та принципові положення екологічного права, а саме: його основні принципи; екологічні права та обов'язки громадян, підприємств, установ та організацій, а також інших суб'єктів екологічного права.

Серед джерел екологічного права особливе місце належить указам Президента України, постановам та декретам КМУ та уряду АРК з питань, пов'язаних із забезпеченням раціонального використання, відтворення природних ресурсів і охорони НПС.

Призначенням норм екологічного права, які містяться в указах Президента України, постановах і декретах КМУ, уряду АРК є конкретизація та деталізація положень, закріплених в нормативних актах, що мають вищу юридичну силу. Серед них такі укази, як "Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду України" від 8 вересня 1993р., "Про резервування для наступного заповідування цінних природних територій" від 10 березня 1994 р. та інші.

Важлива роль у забезпеченні раціонального використання природних ресурсів і охорони довкілля належить нормативним актам, що приймає КМУ і які регулюють матеріальні та процесуальні аспекти екологічного контролю.

Джерелами екологічного права є також нормативні акти міністерств, відомств, державних комітетів, інших органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Основна мета еколого-правових норм, які містяться в названих нормативних актах – забезпечення правильного і одноманітного тлумачення та застосування діючих норм екологічного права, що містяться в нормативних актах вищих органів. Це здійснюється за допомогою деталізації та конкретизації положень, закріплених у постановах ВРУ, указах Президента України, постановах і декретах КМУ.

Основними формами нормативних актів, що приймаються міністерствами, державними комітетами та відомствами, органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування є наказ, розпорядження, тимчасові положення, інструкції тощо. Наприклад, Міністерством охорони НПС України було затверджено "Інструкцію про порядок встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення", "Інструкцію про порядок видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення".

Чимало нормативних актів, які слід віднести до джерел екологічного права, приймає Держкомітет України із земельних ресурсів, Мінлісгосп, Держкомітет України з водного господарства, Міністерство охорони здоров'я України.

Джерелами екологічного права є також рішення та розпорядження місцевих рад. Територіальна поширюваність дії таких нормативних актів обмежена рамками територій, підвідомчих відповідній раді, а розв'язувані ними питання у сфері екології не повинні виходити за межі компетенції цих рад.

Таким чином, нормативні акти як джерела екологічного права є досить різноманітними за своєю формою, юридичною силою, колом об'єктів, на які поширюється їхня дія, обсягом регулювання тощо.

Дата добавления: 2015-05-26