Витоки ноосферної ідеї. Сучасні підходи до ідеї ноосфери

ВСТУП

Початок третього тисячоліття людство змушене зустрічати новим сплеском загострення суперечностей між різними країнами і народами, між різними партіями і конфесіями, розростанням екологічної, економічної та соціальної криз як у різних регіонах планети, так і в глобальному масштабі. Ці явища е нащадком вичерпання соціально-економічних форм розвитку суспільства в межах нинішніх природно-ресурсних і екологічних умов. Дедалі більша кількість людей і держав відчуває гострий дефіцит не тільки якісних харчових продуктів, а і якісної води, чистого повітря, енергетичних, земельних, біологічних та інших ресурсів. Адже за підрахунками деяких вчених
(В. Котляков та ін.) за останні сто років ресурсоспоживання людства збільшилося майже в 100 разів. Вперше в історії людства ресурсна і біологічна кризи досягли біосферних меж і виникла загроза існуванню цивілізації. Вперше перед людством постало завдання глобального масштабу, від правильного розв'язання якого у майбутньому залежатиме життя наших нащадків. Спільне для всіх завдання – зберегти біосферу як середовище спільного існування.

Ця глобальна проблема змушує консолідуватися всі країни для пошуків реалізацій нових шляхів и розв'язання, для переходу на новий, екологічний стереотип мислення, який активно формується і який певною мірою виражає стратегія екологічно збалансованого розвитку. При цьому кожна країна повинна мати свій національний шлях сталого соціально-еколого-економічного збалансованого безпечного розвитку. Країна як європейська держава проголосила свої наміри щодо вибору сталого розвитку як стратегічної мети XXI ст.

Поняття "сталий розвиток" іде остаточно не визначено і продовжує обговорюватися. Автори пропонують прийняття визначення "гармонійний розвиток", ідо значно точніше підходить і відповідає сутності процесів розвитку, який бачать екологи і яким має піти людство, ніж такі поняття, як "сталий", "стійкий", "стабільний", "усталений", "збалансований", "соціально-еколого-економічно збалансований" розвиток тощо, якими користуються сьогодні українські вчені, політики і публіцисти. У слові "гармонійний" всі ці поняття об’єднані. Адже гармонія – це порядок і єдність у різноманітті, це узгодженість, зв'язки за законами країн і порядку, найкраща організованість. У давньогрецькій філософії гармонія – організованість космосу на противагу хаосу, злагоджене поєднання протилежних елементів світу. До речі, іде піфагорійці вважали, ідо кожна людина повинна виконувати свій обов'язок, зберігаючи гармонію світу.

Національний шлях України до гармонійного розвитку, по-перше, ґрунтується на критичному усвідомленні сучасної ноосферної ідеї як системотворчої теоретичної бази сталого розвитку, по-друге, на реальному врахуванні сучасних зовнішніх і внутрішніх загроз національним інтересам держави.

За такого системного підходу гармонійний розвиток можна розглядати як стратегічну мету національної безпеки України у геополітичному, європейському та національному вимірах, а розробка і реалізація Концепції гармонійного розвитку України має здійснюватися поетапно, поступально (стабілізація, перехід, досягнення).

Перш за все, необхідно визначитися з теоретичною і методологічною базою гармонійного розвитку, згідно з ноосферною ідеєю і особливостями тенденції розвитку України (теорія гармонійного розвитку).

По-друге, необхідно розробити Національну стратегію забезпечення стабільності національної безпеки України. Одним із геополітичних пріоритетів і стратегічною метою слід визначити гармонійний розвиток як гарантію сталості національної безпеки суспільства, держави.

I, по-третє, необхідно визначити концептуальні засади переходу України до гармонійного розвитку з урахуванням наслідків попередніх кроків.

Термін "гармонізація" взаємовідносин людини і природи, "гармонійний розвиток" вживали багато відомих вчених-природничників і раніше, особливо – вчені гуманітарії, дослідники соціально-екологічних проблем. Ним користувалися і В. Вернадський, М. Реймерс, М. Моісєєв та ін. Його вживають і українські вчені (М. Кисельов, В. Крисаченко, В. Загорській, В. Кухар, І. Лукінов та ін.).

Останнім часом вчені світу, яким не байдужа майбутня доля людства, почали глибоко вивчати закони розвитку Природи, біосфери, складні взаємозв’язки п живих і неживих компонентів, місце і роль людини а біосфері, почали активно шукати шляхи виходу з тих кризових ситуацій, у яких опинилася наша цивілізації на початку XXI ст. З'явилася велика кількість концепцій розвитку людства, у яких пропонуються нові форм и його поведінки, діяльності, ставлення до Природи і и ресурсів. Розробляються и пропонуються до реалізації нові форми розвитку соціально-економічних систем, удосконалюються теорії систем з огляду на особливості розвитку біологічної компоненти за сучасних умов.

Ноосфера – надзвичайно важливе поняття, уявлення про яке серед багатьох вчених-природничників до останнього часу залишається неузгодженим. У концепції ноосфери переплелися й матеріалістичні, й релігійно-філософські, й ідеалістичні погляди на роль і значення людини, людського інтелекту, технологічної могутності в житі біосфери і планети в цьому.

Творцем ноосферної концепції вважається В. Вернадський, який в 1925 р. у своїй статті, що була опублікована в Парижі писав: "У біосфері існує велика геологічна, можливо, космічна сила, планетарну дію якої зазвичай не беруть до уваги в уявленнях про космос…ця сила є розум людини, цілеспрямована і організована воля як істоти суспільства...". У цей час термін "ноосфера" В. Вернадський ще не використовував.

Слово "ноосфера" (грец. ноос – розум) вперше у 1927 р. запропонував французький філософ і математик Е. Леруа, який разом зі своїм колегою – геологом, палеонтологом і теологом П. Тейяром де Шарденом дуже схвально і палко сприйняли и підтримали ноосферні ще і В. Вернадського, а саме: людство – це велика геологічна сила; ця сила є розум і воля людини як істоти соціально організованої рівень антропогенних змін довкілля на планеті став настільки потужним, що почав діяти на біогеохімічний метаболізм; людство могутнішає і дедалі більше віддаляється від інших компонентів біосфери, намагаючись ними керувати.

Одночасно з В. Вернадським П Тейяр де Шарден створив свою ноосферну концепцію, яка дещо відрізнялася, була більш реалістичною, культурологічною. У своєї науковій праці "Феномен людини" П. Тейяр
де Шарден стверджував, що з появою людини почалася нова ера на Землі, яка почала "міняти шкіру", ставати духовною, що з’являться новий "мислячий пласт, колективний продукт мислення людства". При цьому культура не протиставляється природі"і дух не суперечить матерії" – вони уявляються в єдності, як органічний і природний наслідок еволюції Всесвіту.

Згідно з тлумаченнями В. Вернадського, ноосфера є вищим етапом розвитку земної природи, результатом спільної, скерованої людиною еволюції природи (суспільства). Біосфера завдяки розумної діяльності и технічної могутності людини має набути нової функції – функції гармонійної стабільності умов життя на планеті. В. Вернадський припускав, що в майбутньому людство стане автотрофним, тобто незалежним від органічних ресурсів, яке зможе штучно продукувати у потрібних кількостях. Однак періоду панування на планеті ноосфери має передувати глибока соціально-економічна реорганізація суспільства, конверсія його свідомості, ціннісної орієнтації.

Велика гуманістична привабливість концепцій, з одного боку, і и неповнота, з іншого, зумовили чимало спекуляцій та вільних тлумачень ноосфери.

Деякі вчені стверджували, що ноосфери вже існували як сфери розуму, продуктом яких були технічні досягнення різного рівня, досягнення науки, мистецтва, літератури тощо (Л. Гумільов) – це ноосфери кроманьйонців, шумерів, еллінів, ацтеків та ін. Інші вчені вважають, що формування ноосфери лише почалося (Ю. Куражковський, 1992), ще інши (М. Голубець, 1998–2000) – що ноосферогенез вже йде повним ходом, розуміючи під цим потужний наступ техносфери на біосферу.

I справді, за сто останніх років швидкість пересування людей збільшилася приблизно в сто разів, потужність створених джерел енергії – в 1000 разів, зброї – в 100000 разів, швидкість обробки інформації – в 1 млн. разів і продовжує зростати.

Науково-технічний прогрес нині в 100000 разів перевищує швидкість біоеволюції. Сумарне споживання людиною енергії ніж порівняно з тим, що було на світанку цивілізації, збільшилося приблизно в 5000 разів. Вплив людини поширився на ближній космос, а обсяги діяльності в межах земної кори справді досягли геологічних масштабів. Антропогенне навантаження на природне середовище збільшилося в сотні тисяч разів, результатом чого стали неконтрольований розвиток у багатьох районах і регіонах планети незворотних процесів деградації екосистем, поява небезпечних кризових екологічних ситуацій, загроза існуванню самої цивілізації (глобальні негативної кліматичні зміни, дуже швидке збільшення біорозмаїття, зменшення лісів, усіх видів природних ресурсів, значне погіршення здоров ’я людей у багатьох країнах, деградація людського в людині). За даними геофізичних досліджень
(М. Власов, Е. Грінберг та ін.), навіть навколоземний космічний простір, який е важливою захисною оболонкою, за останнє десятиліття став небезпечно забрудненим (його техногенне забруднення в 150 тис. разів перевищило природне, тобто масу метеоритних тіл). Розрахунки передбачають, що на початку III тисячоліття маса космічного техногенного сміття збільшиться до
4–5 тис. т, а це е реальною загрозою дуже чутливому навколоземному космічному середовищу, оскільки його резерви самоочищення і відновлення будуть за таких умов вичерпані.

У біосфері – системі, де в процесі тривалого мільйонорічного розвитку формувалися збалансовані біохімічні, геофізичні та геохімічні процеси саморегуляцій, самоочищення и самовідновлення – з'явилася підсистема, створена людиною, яка дуже швидко перебрала на себе потоки енергії, необхідної багатьом іншим підсистемам, і це завдало останнім непоправної шкоди.

У ноосфері (антропогенній підсистемі) техніко-економічний прогрес почав замінювати еволюцію. Ця підсистема, як свідчить життя останніх десятиліть, розвивається агресивно, без координуючих зворотних зв’язав I врахування екологічних законів, розвивається за схемою не компенсатора, а підсилювача, і не орієнтована на екологічно збалансований розвиток. Дедалі і частіше виникають еколого-економічні нестабільності в різних регіонах планети, а це провокує політичні дестабілізації, виникнення локальних, регіональних і глобальних конфліктів. Нині етика и мораль не сприяють еколого-економічно збалансованому розвитку цивілізації та нормальному функціонуванню біосфери, а спрямовані на створення якомога ефективніших технологій використання всіх видів природних ресурсів, їх необачного виснаження з одночасним утворенням абсолютно неприйнятної для біосфери кількості відходів, які не включаються в колообіги речовини та енергії.

Цікаву думку щодо ідеї ноосфери висловив один із найвідоміших спеціалістів у галузі етногенезу, видатний російський вчений, історик і географ Л. Гумільов, - на противагу В. Вернадському, який наголошував на інтегральній функції людства як єдиного цілого, відзначав (він довів це своїми дослідженнями) просторово-часову неоднорідність людства, етногенезу. Він підкреслював важливість розподілу людства на етноси, тому що кожний етнос має свою сформовану віками специфіку ставлення до довкілля і свою пасіонарність, тобто непоборне прагнення (переважно неусвідомлене) до діяльності. За думкою Л. Гумільова, саме пасіонарність як явище, яке непідвладне людині і яке керує людиною, змінює Землю.

У 1986 р. відомий американський еколог Ю. Одум висловив думку, що незважаючи на величезні можливості и здібності людського розуму та здатність керувати природними процесами, ще рано говорити про ноосферу, людина ще не здатна передбачати всі наслідки своїх дій.

До речі, на Заході останні 50 років у працях провідних філософів учення про ноосферу практично не згадувались, а от у колишньому СРСР в 1960–1980-ті роки, у зв'язку з різким погіршенням екологічних умов у багатьох регіонах держави та специфічним політичним кліматом, ідею ноосфери почали активно розвивати багато філософів і вчених-природничників. Вона глибоко вкоренилася у наукові праці та и навіть у підручники і вважалася надійним теоретичним підґрунтям природоохоронної діяльності та головним дороговказом розвитку людства.

Кілька років тому в Москві створено Міжнародну академію ноосфери; в Україні також ведуться дискусії щодо створення Академії ноосфери. У зв'язку з цим е необхідність, спираючись на сучасний важливий фактичний соідально-екологічний матеріал і результати глибоких наукових досліджень у сфері як природничих, так і соціально-економічних наук, яких не було у В.Вернадського півстоліття тому, навести приклади сучасних підходів до тлумачення ідеї ноосфери і деякі критичні міркування щодо можливості її реалізації.

Формування ноосфери передбачало докорінну зміну біосфери, використання п як будівельного матеріалу. для розумного збалансованого співіснування біосфери и техносфери цілком ігнорувалася.

Біосфера не розглядалась як така, що має самостійну цінність, завдання про її збереження не ставилося, причини и наслідки глобальних негативних змін біосфери під впливом техногенних навантажень не розглядалися.

Перспективи розвитку В. Вернадський намагався оцінювати, спираючись тільки на природничо-наукові міркування и ігноруючи роль соціальних процесів. Разом з тим, сучасні дослідники стверджують, що головною причиною розвитку глобальної екологчноої катастрофи є перенаселення планети, яке породжує перевиснаження ресурсів, перевиробництво та перезабруднення довкілля. Демографічна проблема нині залишається поза розумним контролем та керуванням і в найближчі десятиліття и розв'язання практично неможливе. Незважаючи на сучасну технологічну могутність і комп'ютерні можливості, ми ще не в змозі ефективно розв'язувати гострі соціальні проблеми, ефективно запобігати релігійним, політичним чи соціально-економічним кризовим ситуаціям та конфліктам

Та и сам контроль людства над біосферою принципово неможливий. Людина здійснила величезні деструктивні втручання в обмін речовин, енергії та інформації у біосфері, а здатна нині лише частково контролювати надзвичайно малу частку з мільйонів видів живих істот. Щоб контролювати функціонування і взаємозв’язки між організмами всіх видів і екосистем у біосфері, людині потрібно мати и відповідні інформаційні можливості, які б дорівнювали обсягові потоків інформації всієї біоти планети. Кількісні ж показники інфраструктурних можливостей біоти екосфери на 20 порядків перевищують. Можливості людини і, як стверджує В. Горшков, цей розрив у принципі не може бути скорочений. Людство йде шляхом різкого зменшення кількості видів організмів, які необхідно контролювати. I все одно, відповідно до "правила 1 %", стабілізація умов довкілля вимагає понад 99 % енергетичних і трудових витрат, тобто на підтримання и розвиток цивілізацій залишиться
1 %. У цьому разі природні біоценози поступово зникають, про збереження біорозмаїття годі и казати.

Життя дає дедалі більше фактів, що суперечать прогнозам пропагандистів ноосфери. Один із них – це те, що техносфера набула здатності до саморозвитку, у неї почали з'являтися ознаки, які не планувалися людьми. Людям перестають підкорятися нові фізичні, біохімічні та інформаційні процеси. Другий – це численні "сюрпризи" самої біосфери, які вона "підкидає" людству у вигляді небезпечних невідомих нам хвороб, біологічних явищ тощо.

Некерованим став процес збільшення прірви між високорозвиненими і слаборозвиненими країнами, процес розшарування суспільства практично в усіх країнах світу на невеликий відсоток дуже багатих і великий відсоток дуже бідних.

Абсолютно утопічною ідею керування біосферою вважає і відомий біофізик В. Горшков (Санкт-Петербург), який із 1970 р. розробляє теорію біотичної регуляції та стабілізації стану навколишнього середовища. Нині ця теорія добре обґрунтована, передбачає перехресну перевірку з біологічних, фізико-хімічних та математичних позиції має прогностичні властивості. Висновки В. Горшкова широко використовували останнім часом (1994–2000) такі відомі вчені, як М. Моісєєв, К. Лосев, В. Данилов-Данильян, Т. Акимова, В. Хаскін та інші для розробки власних теорій.екологобезпечного, збалансованого розвитку цивілізації.

Головним досягненням наукових розробок В.Горшкова е визначення дуже важливого поняття – критерію, який він назвав рубежем сталості (стійкості, витривалості, усталеності) екосфери щодо антропогенних навантажень, або несучою ємністю біосфери (її екологічною техноємністю). Ця величина становить 1% чистої первинної глобальної продукції біоти, що дорівнює близько 23 ЕДж/рік або 0,74 ТВт/рік.

За оцінками різних фахівців, сучасне пряме споживання людством біопродукції становить від 7 до 12%, тобто в десять разів більше від рубежу стійкості біосфери.

Валова потужність енергетики нашої цивілізації становить близько 18 ТВт, тобто в 24 рази більше від енергетичної оцінки межі, єдиний висновок, що випливає з таких розрахунків – це необхідність негайного зменшення техногенного тиску на біосферу. Найголовнішими шляхами зниження цього тиску е зменшення чисельності населення планети и екологізація економіки та всіх сфер виробництва.

Крім того, В. Горшков розрахував, що в сучасній біосфері живе близько 10²⁶ живих організмів, якими, якщо стати на позиції ноосферистів, потрібно буде керувати, формуючи середовище існування майбутньої цивілізації У. Це завдання абсолютно утопічне. Адже мікроскопічні живі організми – це природні комп'ютери, в яких обчислювальні пристрої поєднані з елементами активного впливу на довкілля, і ці комп'ютери вкривають усю Землю кількома суцільними шарами. Жоден рівень комп'ютеризації не в змозі забезпечити обмін інформаційними потоками всіх живих істот біосфери ні з технологічного погляду, ні, як згадувалося вище, з енергетичного. Оскільки керування біосферними процесами за допомогою незбагненно великої кількості вироблених людиною комп'ютерів різних розмірів і характеру поглинуло б, як зазначалося, не менш ніж 99% усієї енергії цивілізації.

"Найсвіжішим" ударом по всемогутності науки стала проблема СНІДу і проблема пріонів (модифікованих білків), або губчатоподібної енцефалопатії (коров'ячого сказу). Ще якихось 15 років тому вчені України були переконані, що ВіЛ-інфекція нам не загрожує, що це, здебільшого, проблема народів Африки, та и наукові дослідження, які почали інтенсивно проводитися в США та інших високорозвинених країнах з метою подолання СНІДу, супроводжувалися доволі оптимістичними прогнозами.

Проте життя показало наше безсилля перед цими грізними біологічними явищами. Епідемічний сплеск СНІДу не тільки в Африці, а й в усьому світі набув катастрофічних обсягів, глобальних масштабів. Нині вірусом СНІДу у світі інфікується близько 9 тис. людей щоденно, з початку активного поширення ідеї хвороби (близько 20 років тому) від неї вже загинуло близько 7 млн. людей і за прогнозами у найближчі 25 років загинуть ще десятки мільйонів. Протягом останніх 3-х років в Україні щомісяця виявляють близько 1500 ВІЛ-інфікованих. Навіть із такою хворобою, як грип, нам стає дедалі важче справлятися через здатність вірусів цієї хвороби надзвичайно швидко змінювати свої властивості залежно від природних умов.

Катастрофічне поширення у Європі "коров'ячого сказу" пов'язують із порушенням людиною деяких еволюційно відпрацьованих правил життєзабезпечення виду, яких ми ще не знаємо.

Грубі порушення правил та законів Природи (згідно з четвертим законом Б. Коммонера – "за все треба платити") негайно викликали згубну плату: за останні 15 років тільки у Великої Британії на локалізацію і ліквідацію "коров'ячого сказу" витрачено близько 40 млрд. фунтів стерлінгів Ця хвороба, незважаючи на значні зусилля п локалізувати, переможно крокує Європою і вже загрожує здоров'ю людей.

Дата добавления: 2015-05-26