Проблеми гармонійного розвитку України

Питання та завдання для самоперевірки, повторення

Резюме

v Використовуючи весь загальнолюдський інтелект і набуті знання в галузі охорони природи та раціонального споживання її ресурсів, розвиваючи міжнародне співробітництво, обмінюючись інформацією, надаючи наукову, матеріальну і технічну допомогу, необхідно домогтись ефективного вирішення головної проблеми – зберегти сферу життя на Землі. Економічна безпеку повинна бути основою сталого розвитку.

v Сучасні дослідники стверджують, що головною причиною розвитку глобальної екологчноої катастрофи є перенаселення планети, яке породжує перевиснаження ресурсів, перевиробництво та перезабруднення довкілля.

v Ноосфера є нове геологічне явище на наший планеті. У ній вперше людина стає великою геологічною силою. Він може і повинен перебудовувати своєю працею і думкою галузь свого життя, перебудовувати корінним чином у порівнянні з тим, що було раніше.

v За оцінками різних фахівців, сучасне пряме споживання людством біопродукції становить від 7 до12 %, тобто в десять разів більше від рубежу стійкості біосфери.

1. Хто є творцем ноосферної концепції?

2. Як тлумачили поняття "ноосфера " його творці?

3. Про що говорить «правило 1%»?

4. Якій рубіж стійкості біосфери?

Останнім часом (1992–2007 рр.) проблемі екологічно-безпечного розвитку, аналізу ноосферних ідей виживання цивілізації, їх обґрунтованості, реальності, аналізу результатів перспектив розвитку ноосферного світогляду приділяли увагу багато вчених і в Росії, і в Україні: М. Моюеев, В. Кутирев, М. Реймерс, К. Кондратьев, В. Горшков, В. Большаков, Штельзон, О. Яншин, А. Урсул,
С. Барцев, К. Петров, В. Охонш, Е. Прусов, К. Лосев, В. Данилов-Данильян,
Б. Зубаков, Е. Слепян, В. Крисаченко, О. Самарський, Г. Швебс, В. Межжерш, В. Боков, М. Голубець та ін.

Попри певні розбіжності в поглядах на ідею ноосфери, усі вчені досягли єдності в головному: у тому вигляді, в якому ця ідея була подана і обґрунтована півстоліття тому, без урахування величезних змін, що відбулися за цей період і в біосфері (природі), і в техносфері, вона не може слугувати базою для розробки шляхів виходу нашої цивілізації з глобальної екологічної кризи та розбудови у перспективі екологоеко-економічно збалансованого суспільства. Потрібні нові підходи, нове бачення біосферно-техносферних процесів і взаємозв’язків, нові форми поведінки людини в довкіллі, сформовані на засадах нової екологічної культури. інакше розвиток глобальної екологічної кризи призведе до загибелі нашої цивілізації (у віддаленій перспективі) та дуже серйозного погіршення и ускладнення життєвих умов найближчим часом.

Варто навести деякі "сценарії" нашого майбутнього, передбачені не письменниками-футурологами, а вченими. Так, В. Зубаков (1995) змалював якщо не катастрофу, то досить похмуру картину майбутнього людства. Вчений вважає, що в епоху "ноосфери", коли біосфера буде сильно деградована і витіснена техносферою, людина як біологічний вид існувати не зможе. На зміну її має прийти своєрідний симбіоз людського інтелекту (мозку) зі штучним біокібернетичним пристроєм, тобто кіборг. Джерелом енергії для таких істот буде не їжа, а безпосередня енергія Сонця, енергія хімічних і ядерних реакції.

Такі напівлюді-напівроботи не залежатимуть від більшості екологічних чинників – води, їжі, повітря (їх якості и кількості), температурних коливань і зможуть функціонувати в надзвичайно забруднених умовах довкілля і на суші, і під водою, і в космічному просторі.

На перших етапах розвитку такої техносфери кіборгам потрібен буде мозок звичайних людей для донорства, тому в цей період необхідно буде створити екологічно чисті території (резервати) для вирощування нормальних здорових людей. У далекому майбутньому необхідно буде замінити людський розум, який помирає, як і будь-яка біологічна структура, на безсмертний штучний інтелект. Такий інтелект, на думку В. Зубакова, здатен заповнити весь мега-Всесвіт. Максимальна концентрація інформації та енергії в мега-Всесвіті викличе мегаентропійний колапс, який е необхідним, щоб увійти в контакт з іншим мега-Всесвітом. Якщо дух – це інформація, то він е вічним, як і матеріальний світ.

В. Зубаков розглядає два альтернативні сценарії майбутнього людства. Перший – песимістичний, за яким людство не зможе стримати розвиток глобальної екологічної кризи і через 30–40 років (у першій третині XXI ст.) розпочнеться активна деградація, вимирання людства, наступ техносфери.

За другим сценарієм у межах цього часу (20–30 років) людство або істотно загальмує, уповільнить розвиток глобальної екологічної кризи, або навіть зможе її подолати. Для цього необхідно здійснити політичне об’єднання людства, контроль кількості населення, повну екологізацію виробництва та реалізацію перемоги соціальної справедливості. Передбачається, що за таких умов можливий перехід до ноосфери, але обов'язково – через тотальний розвиток екологічного мислення и свідомості, в основі яких має бути органічне злиття людства з біосферою. Як бачимо, побудова такого єдиного і благополучного суспільства, як зазначає К. Петров, радше е утопією.

Останнім часом для вивчення ноосферної стадії розвитку біосфери почали використовувати математичне моделювання комплексу біохімічних і біофізичних процесів, що відбуваються в біосфері, проводити складні експерименти з метою створення нормальних для людини життєвих умов у замкнених, ізольованих від зовнішнього світу системах.

Експериментатори прагнули показати, що за допомогою найсучасніших технічних засобів можна ізолюватися від світу в штучних резерваціях, створити там міні-біосфери з необхідною для життя кількістю екосистем, рослин і тварин. Набутий досвід мав бути використаний для створення можливостей тривалого перебування на космічних станціях та інших планетах.

Яскравим прикладом неспроможності людини найближчим часом керувати біосферними процесами навіть на обмеженому локальному, спеціально улаштованому просторі можуть бути кілька грандіозних експериментів, виконаних американцями ("Біосфера-II") і росіянами ("Біос-3"), на які покладалися великі надії.

Стабілізувати екологічні умови, привівши їх до запланованих показників за допомогою найсучаснішого обладнання (суперкомп'ютеризовані системи вимірювання показників головних екологічних чинників, автоматизований контроль і регулювання температури, вологості, тиску тощо, використання спеціальних технологій вирощування рослин і тварин, формування спеціальних, найбільш придатних для умов Аризони біотів) такі не вдалося. Хоча, без сумніву, цей експеримент дав екологічній науці велику кількість важливих результатів, які важко переоцінити.

Це – перша серйозна спроба досягти гармонії у стосунках техносфери і біосфери, спроба використання художнього конструювання з метою допомоги біосфері у створенні оптимальних умов підтримання життєдіяльності и біомних екосистем, досягнення оптимального для конкретних умов біорозмаїття. Якщо в "Біосфері-I" відбувається постійне експоненційне зростання населення і кількості промислових підприємств, то в "Біосфері-II" все було розраховано на постійне проживання 10 осіб, з яких 8 зайняті трудовою діяльністю, а виробничі и лабораторні території чітко обмежені, отже, розширення техносфери не передбачене, а розширення біосфери передбачене в невеликих межах.

Незважаючи на численні проблеми и труднощі, що виникали під час проведення згаданих вище ноосферних експериментів, вони мають дуже велике наукове і практичне значення для планування и здійснення довготривалих космічних польотів на базі ноосферного підходу. Набутий досвід слід використати також для послаблення техногенного навантаження на "Біосферу-І", стимулювання раціонального природокористування. Ці штучні екосистеми – перші моделі ноосфери, які дають можливість не лише глибше, детальніше вивчати складні біохімічні, біофізичні та інші природні процеси в "Біосфері-І" (отримані результати, а також зразки ґрунтів, води, крові, повітря, рослини тощо будуть ще вивчатися багатьма висококваліфікованими вченими США і світу), а и взагалі стимулюють людський розум на пошуки оптимальних рішень проблеми виживання у майбутньому.

Нині ж можна стверджувати лише про особливий розвиток нової доби цивілізації, коли реальність змусила людство активно шукати вихід із викликаної ним глобальної екологічної кризи, яка грізно наступає, шукати можливості зберегти біосферу і нормальні умови життя на Землі для майбутніх поколінь, будувати концепції і теорії виживання, моделювати ситуації сценарії майбутнього. I робити це на основі ідеї екологізації людської діяльності, пошуків розумного співіснування техносфери и біосфери, врахування екологічних законів, законів розвитку Природи.

Потужний вплив суспільства на довкілля (освоєння все нових території і акваторії, розширення і поглиблення природокористування, активне наближення часу виснаження майже всіх невідновних мінеральних ресурсів, демографічні проблеми, накопичення в довкіллі відходів людської діяльності, з якими ні біосфера, ні сама людина вже не справляються) свідчить про витискання біосфери техносферою. Нині вже немає жодних сумнівів стосовно того, що продовження тих економічних, демографічних, соціально-географічних, екологічних і політичних тенденцій, які склалися у світі на кінець XX ст., неминуче веде до утворення глобальних умов, за яких людство загине. Тому немає ніяких сумнівів і в тому, що необхідна докорінна зміна способу життя, необхідний перехід на нові шляхи розвитку цивілізації. I серед багатьох варіантів моделей функціонування майбутнього суспільства перевага надається не технократичним, а екологічним підходам, глибокий біологізації і екологізації сільськогосподарського виробництва та засо6ів утилізації промислових, енергетичних і транспортних відходів у коротко історичні терміни. Більшість учених вважає, що процес має включати як зміну світової економічної стратегії господарських і технологічних заходів, так і глибоку переоцінку людських цінностей, встановлення нових норм поведінки людей, формування нової ідеології і філософії життя. За нової доби (за П. Олдаком, 1995) духовні цінності повинні брати гору над матеріальними, а суверенітет природи (збереження здорових умов життя для необмеженої низки наступних поколінь) має бути вищим від суверенітету суспільства (інтересів сучасного покоління).

Усі дослідники одностайні в наступному: необхідно різко знизити навантаження на біосферу, змінивши концепцію необмеженого споживання "дарів природи" (яка була стратегією методології економічного мислення впродовж багатьох десятків років) на концепцію екологізацію людської діяльності.

Розробники симбіотичного шляху розвитку, використовуючи історичний досвід людства, починаючи від давнини (Єгипет, Месопотамія, аграрії Колхіди, Ізраїлю, досліди В. Докучаєва), закінчуючи сьогоденням (Нідерланди) і спираючись на сучасні досягнення та можливості науки і техніки (збагачення, відродження малоцінних земель за допомогою новітніх технологій – меліорації, рекультивації тощо) пропонують вирішити проблему біоресурсів і зменшення техногенного тиску на біосферу за рахунок конструювання складних симбіотичних систем

На їхню думку, розробка високоекологічних технологій виробництва та значне їх поширення в країнах третього світу не погіршить екологічної ситуації на планеті. Небезпеку використання країнами третього світу неекологічних технологій варто розглядати як допоміжний стимул до глобальної конверсії технологій, а не як привід для зниження чисельності населення у цих країнах. Однак виникає інша проблема – у найближчі десятиліття люди мають відмовитися від використання викопного палива і перейти на нові джерела енергії (більш екологічні, технічно доступні для використання і достатні для забезпечення розвитку економіки майбутнього). Необхідно переходити від короткотермінових до довготермінових орієнтирів у політиці як окремих країн, так і в геополітиці глобального масштабу. При цьому необхідно враховувати той факт, що сталий розвиток, зорієнтований на ресурсозбереження і обмеження ресурсокористування, неодмінно призведе до непорозумінь і суперечностей між окремими країнами.

У разі прийняття симбіотичної ідеології країни-лідери у технологічному відношенні мають скооперуватися і узяти на себе відповідальність за зменшення глобального розбалансування біосфери та розвиток на планеті симбіотичних еколого-економічних систем.

На наш погляд, симбіотичний шлях розвитку лише частково розв'яже проблему, головну увагу приділяючи виснаженню ресурсів і не розглядаючи, з виконанням відповідних розрахунків, іншу низку інших проблем: біорозмаїття, демографії, технологи очищення біосфери від відходів, шляхи екологізації економіки тощо.

Досить критично оцінюючи стратегію сталого розвитку, основні принципи якої викладені у Звіті Міжнародної Комісії з охорони навколишнього середовища і ресурсів та у матеріалах конференції в Ріо,
Т. Акимова і В. Хаскін (1994,1998) пропонують свої принципи екологічного розвитку. Вони аргументовано засвідчують, спираючись на серйозні аналітичні дані 1992–1998 рр., що концепція сталого розвитку намагається примирити непримиренне: зберегти цивілізацію споживання і гіперспоживання і при цьому вирішити завдання збереження природи у межах цивілізації, яка знищує цю природу. У концепції, що виглядає як пропагандистська і безпорадна спроба зробити всіх здоровими і багатими та обійти закон "на всіх не вистачить", не йдеться про спробу бодай частково припинити економічну гонитву и хижацьке ресурсоспоживання. У концепції чітко проглядається слабко завуальоване бажання багатих країн і верств населення стримати намагання бідних підвищити свій добробут, а також соціально-політична дискримінація.

Базові принципи екорозвитку Т. Акимової і В. Хаскіна, спрямовані на розв'язання практичних завдань на национальному і региональному рівнях:

1. Регіональні і локальні завдання екорозвитку мають підпорядковуватися глобальним і національним цілям відвернення екологічної кризи і оптимізації середовища існування ("мислити – глобально, діяти – локально"). Уповільнити тенденцію розростання глобальної екологічної кризи можна лише шляхом постіндустріальної цивілізації – заміни світу ресурсоємного, метано-нафтового, машинно-технологічного світом наукоємним, інформаційним, біотехнологічним. Із цим мусить бути пов’язана глибока якісна зміна виробництва, соціально-психологічна трансформація суспільства споживання, зміна стереотипу цінностей, гуманізація економіки, трансформація світогляду.

2. Регіональний екорозвиток включає функцію раннього попередження несприятливих екологічних тенденцій або передбачає гаранти їх мінімізації. Незнання наслідків не звільняє суспільство від відповідальності за деструкцію довкілля.

3. Зростання техногенного тиску і збільшення залежності здоров'я людей від стану довкілля вже сьогодні вимагає прискореного підвищення точності екологічних прогнозів на віддалену перспективу і визначення того рівня регламентації несприятливих техногенних впливів, який гарантує значний "запас міцності" для реципієнтів навіть при значно більших і триваліших слідових ефектах, ніж реально зареєстровані за відсутності регламентації. У класичній екології такої теорії випереджувальної оцінки немає. Але близький до цього підхід існує у радіаційній генетиці (Н. Тимофеев-Ресовський, 1968). А. Сахаров це використав як аргумент неприпустимості суперпотужного термоядерного вибуху (1962). Такий підхід слід було давно використати для оцінки віддалених наслідків впливу мутагенних і тератогенних чинників забруднення довкілля в мегаполісах і великих промислових центрах. Регламентація техногенних потоків на основі врахування віддалених генетичних наслідків має велике принципове значення і не обмежується лише медико-біологічними аспектами, зачіпаючи усі аспекти людської діяльності.

4. Цілі екорозвитку первинні стосовно цілей економічного розвитку (принцип екологічного імперативу). Економічна система, яка розглядає необмежене зростання як прогрес, але не враховує екологічні цінності та збитки від невпинного зростання виробництва, не має права на існування. Прийняттю і реалізації цього принципу заважає укорінене уявлення про те, що швидкий економічний виграш виправдовує невизначені і розтягнуті в часі майбутні екологічні втрати.

5. Розміщення і розвиток матеріального виробництва на певній території мають здійснюватися згідно з її екологічною техноємністю (принцип еколого-економічної збалансованості). Вилучення місцевих природних ресурсів не має перевищувати швидкості їх відтворення або природного імпорту в екосистему, а надходження забруднень – швидкості їх нейтралізації шляхом розсіювання, виносу, асиміляції, іммобілізації (тобто самоочищення). Порушення принципу збалансованого природокористування рано чи пізно неодмінно призведе не тільки до екологічних, а и до економічних витрат. Автори розробили відповідні підходи до кількісних оцінок і аналізу еколого-економічних систем.

6. Екологічна безпека суспільства тісно пов’язана з рівнем культури освіти і вихованості людей в цілому суспільстві. Автори пропонують таке рівняння для визначення ступеню врахування майбутнього в сучасної поведінці індивіда чи держави

F = iRP/T,

де F – коефіцієнт майбутнього; i – індекс цивілізованості (рівень культури, освіти, виховання); R – ступінь ризику, імовірність негативних наслідків; Р – інтенсивність наслідків; Т – час, імовірна віддаленість наслідків.

Індекс цивілізованості має ключове значення, від нього залежить ще один параметр, не вказаний у рівнянні – ступінь добробуту, задоволеність дійсністю.

При високому його значенні добробут в теперішній час стає в числівник, при низькому – у знаменник. При низькому рівні культури рівняння зводиться до співвідношення зажерливості і страху.

Коефіцієнт майбутнього повинен мати велике значення в екологічній політиці и стратегії природокористування. Наведемо для практичних підрахунків ступень ризику існування окремої людини, яка представлена у табл. 17 (імовірність Р загибелі людини за рік).

Таблиця 17

Добровільний ризик	Р, 10^-5	Випадковий ризик	Р, 10^-7
Паління (20 цигарок в день) Керування мотоциклом Участь в авто перегонах Вживання алкоголю (пляшка вина на день) Керування автомобілем Гра у футбол Альпінізм Вживання арахісового масла Приймання протизаплідних таблеток Рентгенівська діагностика Пасивне паління		Транспортна пригода Повінь Торнадо Землетрус Буря Блискавка Авіакатастрофа Радіоактивний викид АЕС Прорив греблі Падіння метеорита	0,0006

Висновки Т. Акимовоі і В. Хаскіна здебільшого збігаються з висновками авторів багатьох інших концепцій і стратегій сталого розвитку (головна радикальна зміна пріоритетів у розвитку людства і побудова нової моделі цивілізації з новою економіко-політичною стратегію).

Головним недоліком їхньої концепції е ігнорування природних екосистем, відсутність розгляду особливостей їх життевоважливих процесів у взаємозв'язку з динамікою техногенних навантажень. Питання об’єктивної и ефективної оцінки несучої ємності екосистем, кількісно розрахованого допустимого господарського навантаження на екосистеми, яке може витримати і переносити впродовж тривалого часу сукупність реципіентів і екологічних систем території без порушення їх структурних і функціональних особливостей, залишається нерозв'язаним.

Проаналізувавши різні наукові розробки в галузі еволюції біосфери за умов техногенного тиску, К. Петров (1998) об'єднав їх за специфікою висновків у кілька "тез" і "антитез". У "тезах" від наводить думки вчених, які стали широко відомими, суттєво обґрунтовані і завоювали популярність, а в "антитезах" висловлює думки, які необхідно обґрунтувати, довести.

Основні положення тез: антропогенний вплив на біосферу призведе до глобальної екологічної катастрофи, може загинути все живе на Землі; антропогенний тиск охоплює всю біосферу і формує якісно нові чинники впливу на біоту; завершальною фазою біогеоценотичних сукцесій е клімаксові угруповання – цілісні і найбільш поєднані з довкіллям; перебіг еволюції закономірно спрямований у бік цивілізації, людина розумна має главенствувати у біосфері. 3 матеріалів, наведених в "антитезах", видно, що и досі існує певна кількість вчених, які переконані, що людству глобальна екологічна катастрофа не загрожує. Так, Ю. Селівестров (1994) стверджує, що "теза" про глобальну екологічну катастрофу, пов'язану з антропогенним впливом і загибеллю всього живого на Землі, не е істиною. За нинішніх космічних передумов у живій речовині біосфери закладені величезні резерви для самовідновлення і саморозвитку. Що ж стосується людей, то тут діють різноманітні чинники, елімінуючи їх чисельність. Важливо домогтися, щоб цей процес здійснювався гуманними засобами і керуючись інтересами сталого розвитку.

Деякі вчені (I. Шварц та ін., 1993) намагаються довести, що антропогенний вплив на біосферу виявляється перш за все на регіональному і локальному рівнях, а в глобальному масштабі суттєвої екологічної шкоди не завдає. "За законом зворотного зв'язку неконтрольоване зростання населення, виснаження природних ресурсів, передусім які, мають призвести до елімінації чисельності людей. Необхідно передбачати, що екологічні потрясіння і пов'язана з ними загибель людей відбуватимуться, перш за все, на "місцевому ґрунті". Сталий розвиток може бути досягнутий лише шляхом розв'язання регіональних і локальних екологічних конфліктів".

Ще одна група вчених (Ф. Клементс, В. Сукачов, В. Василевич,
В. Залетаев та ін.) стверджує, що стійкість біологічних угруповань, біоценозів підтримується за умов постійного порушення їх цілісності: "збереження стабільного стану угруповань завдяки постійним слабким порушенням. Стабільні клімаксові угруповання в природних умовах насправді являють собою мозаїку плям із порушеним рослинним покривом... В основі стійкості біосфери лежить зовсім не законсервованість екосистем, а їх здатність реагувати на екологічну дестабілізацію динамічними сукцесіями..." Вважаємо тут за потрібне зауважити: залежно від того, який рівень екологічної дестабілізації має місце і за який період вона настає. Якщо дестабілізація настає швидко и екологічні чинники наближаються до Пирогових, то годі казати про динамічну сукцесію.

Деякі вчені (Р. Баландін та ін.) стверджують, що Ноmo sаріеns не належить керівна роль у біосфері, що людина розумна – це сліпа гілка еволюції, що в біосфері існують групи організмів, наділені потенційною можливістю мутагенного вибуху і народження нових видів, здатні протистояти екологічним стресам як природного, так і техногенного походження (бактерії, лишайники, гриби, членистоногі),і поведінка яких регулюється не вищою нервовою діяльністю, а складною системою інстинктів. Від рівня знання умов функціонування і всіх особливостей цих груп організмів, засобів боротьби и співіснування з ними залежить доля розбудови майбутнього суспільства.

На думку К. Петрова, нормальне функціонування і здатність до самовідновлення ландшафтів, які сьогодні перебувають у стані активної екологічної дестабілізації, можливі лише за умов збереження біотичної структури зональних типів природних екосистем.

Функції живої речовини визначають інтенсивність біогеохімічних колообігів, біологічну продуктивність екосистеми, загальні запаси органіки у ландшафті. Кількість і форма цих запасів, особливості колообігів впливають на напрям господарської діяльності, а остання, своєю чергою, впливає на перебіг названих процесів у ландшафті.

Розробку науково обґрунтованої Концепції гармонійного розвитку Українистримує відсутність узгодженого системного підходу до вибору теоретико-методологічних засад його, роз'єднаність і нескоординованість українських учених у визначенні місця і ролі ноосферогенезу з урахуванням національних особливостей гармонійного розвитку.

Гармонійний розвиток як геополітичний орієнтир виживання людства на планеті – це багатофакторний і багатозначний процес, кінцева мета якого – гармонійне соціально-економіко-екологічно збалансоване співіснування Людини і Природи.

Гармонійне співіснування означає відповідність законів і принципів життєдіяльності людей законам Природи, законам екології. Ноосферна ідея, ноосферна теорія набувають за такого підходу системотвірного значення в сучасній інтерпретації їх у процесі гармонізації.

Гармонійний розвиток – це складний багатофакторний процес. На темпи цього процесу впливають різні комбінації соціальних, економічних, воєнних, технологічних, екологічних, етичних та інших чинників несталості. Які з цих чинників справляють більший, а які – менший вплив? Як побудувати "дерево" пріоритетів за масштабами впливу? Як спланувати багатофакторний процес із різними комбінаціями індикаторів сталого розвитку? Ці та інші питання виходять за межі однієї теоретичної системи (технологічної, соціальної, чи екологічної). Вони належать до теорії розвитку великих систем, "системи систем". І це добре проілюстровано у фундаментальній праці Ф. Реймерса "Экология (теории, законы, правила, принципи, гипотезы)". – М., 1994.

На наш погляд, теоретичні засади гармонійного розвитку слід уявляти як "систему систем", тобто велику теоретико-методологічну систему, в якій теорія ноосферогенезу, біотичного регулювання навколишнього середовища може посісти провідне місце на стратегічному етапі процесу досягнення гармонійного розвитку. Але у цій системі теоретико-методологічних засад гармонійного розвитку треба визначити місце кожної системної теоретичної складової (теорія динамічної рівноваги, теорія еволюції біосфери, теорія ноосферогенезу, теорія розвитку процесів тощо). Тобто йдеться про комплексну системну теорію гармонійного розвитку, фундаментальну теорію гармонізації розвитку, яка враховує інтереси всіх причетних до процесу сталого розвитку теорій і методологій (симбіоз теорій і методологій).

Розроблення симбіотичної теорії гармонійного розвитку не може бути прерогативою якоїсь однієї групи провідних учених, а має ґрунтуватися на конкурсних альтернативних засадах. Провідна роль повинна належати системним аналітикам із різних галузей наукової діяльності – екологічним однодумцям із глобальним сприйманням проблем гармонійного розвитку та екологічної парадигми, але з національним характером дій.

Щоб встановити якісні та кількісні характеристики (індикатори) складного багаторівневого і багатофункціонального процесу гармонійного розвитку, його необхідно змоделювати. Тільки завдяки багатофакторному загальнодержавному і регіональному моделюванню можна встановити альтернативні граничні рівні господарської ємності окремих природних об'єктів, екосистем, регіонів біосфери, граничні техногенні навантаження у певному часовому інтервалі. Лише при науково-теоретичній визначеності вихідного стану природних, економічних, технологічних, соціальних, екологічних та інших систем можна застосовувати теоретичні положення біотичного регулювання навколишнього середовища або системи управління процесом досягнення гармонійного розвитку з біотичними, а не "технологічними" пріоритетами. Отже, йдеться про встановлення чітких фундаментальних вихідних даних для стратегічного планування процесу досягнення гармонійного розвитку, зорієнтованого на кінцевий результат – виведення природних екосистем на гранично допустимі господарські ємності біосфери. За такого підходу (а він давно відомий як системний, системно-процесний) усе стає на свої місця і для кожної локальної теорії (тобто теоретичних підстав розв'язання локальних завдань у великому процесі) знаходиться своє місце в симбіотичній теорії гармонійного розвитку на філософських засадах ноосферогенезу або фундаментальної теорії гармонізації розвитку суспільства.

Виконаний нами попередній аналіз наукових розробок українських учених стосовно майбутнього гармонійного розвитку як окремих регіонів, так і держави загалом, засвідчив, що ці розробки умовно класифікують:

філософсько-теоретичні (науково-просвітницькі, філософсько-екологічні);

регіональні ресурсно-економічні;

економіко-технократичні;

ресурсно-економічні (природно-ресурсні);

біосферно-біоекологічні;

адміністративно-директивні;

популістські (демагогічно-гаслові).

Висококваліфікованим фахівцям різного профілю (біологам, геологам, географам, економістам, філософам, соціологам, інженерам тощо) необхідно, сконцентровуючи зусилля на проблемі вибору національних шляхів гармонійного розвитку, відібрати найобгрунтованіші з них. Треба систематизувати всі теоретико-методологічні напрацювання, починаючи з праць всесвітньо визнаного творця ноосфери В. Вернадського, українських теоретиків сонячної природи доданої вартості (що може більшою мірою відповідати теорії гармонізації) С. Подолинського і М. Руденка і аж до сучасних теоретико-методологічних розробок Л. Руденка, Л. Мельника, Д. Гродзінського, Р. Зайця, І. Швебса, В. Межжеріна, М. Дробнохода та інших, зваживши на теоретичний доробок російських та західних учених.

На сьогодні доволі досконало розроблено ресурсно-економічні (В. Шевчук, Л. Мельник, Б. Данилишин), географічні (Л. Руденко та ін.), регіонально-економічні (Р. Заєць, А. Шапар, В. Боков, Ю. Голік та ін.), соціальні
(М. Дробноход та ін.), філософсько-теоретичні (М. Кисельов, Г. Швебс,
В. Межжерін, М. Голубець, В. Крисаченко та ін.) засади переходу до гармонійного розвитку України. Практичні екологічні аспекти переходу до гармонійного розвитку відпрацьовані на конкретних екологічних програмах, що здійснюються за міжнародної допомоги і відображені в монографіях, підручниках, посібниках (В. Шевчук, Ю. Саталкін, В. Навроцький,
О. Мазуркевич та ін.). За роки незалежності створена вагома навчально-теоретична екологічна база (Г. Білявський, Л. Мельник, В. Бровдій, В. Боков,
О. Адаменко, Г. Рудько, І. Горбаньов, Ф. Стольберг, М. Дробноход та ін.). Заслуговують на увагу дослідження академіка М. Згуровського у сфері системної методології передбачення, яка значною мірою впливатиме на розвиток суспільства майбутнього і яку обов'язково слід використати при формуванні стратегії гармонійного розвитку України, та Є. Марчука (монографія "Україна: нова парадигма поступу", К., 2001). Глибоко проаналізувавши найважливіші тенденції сучасності, напрями світового поступу, формування стратегії цього поступу і потенційні можливості переходу України на шлях гармонійного розвитку, Є. Марчук запропонував і обґрунтував ідею соціополісу як нового типу соціально-економічної розбудови суспільства.

Усе це свідчить про те, що в Україні останніми роками стихійно формується система теоретичних і практичних засад гармонійного розвитку, яку найближчим часом доведеться систематизувати, доопрацювати, узгодити, затвердити і втілити на загальнодержавному рівні. Йдеться про формування національної науково-теоретичної школи гармонійного розвитку.

При визначенні теоретико-методологічних засад гармонійного розвитку необхідно зважити на негативні наслідки світового розвитку з ринковими механізмами надмірного споживання природних ресурсів. Ринкове реформування не може бути самоціллю розвитку суспільства. Розвинені країни шляхом "спроб і помилок" дійшли до розуміння згубності "нерегульованого ринку". Вже визнано у світі, що безпечним є тільки соціально зорієнтований і ресурсоощадний розвиток із регульованими механізмами.

Одне з найпріоритетніших і найактуальніших завдань – це формування ноосферного, екологічного світогляду державних, політичних, громадських діячів України та підприємницьких кіл.

Слід мати на увазі, що в загальносистемному вимірі будь-яка система для свого довготривалого гармонійного розвитку потребує:

ефективної розумної (ноосферної) організації у просторі і часі;

забезпечення збалансованості і рівноваги її складових елементів;

цілеспрямованості розвитку;

наявності рушійних сил.

Кожна з цих системних складових повинна мати свої вихідні моделі, що формуються на єдиній методологічній основі системно-процесного підходу.

Загальну основу Концепції гармонійного розвитку України мають становити:

теоретико-методологічні і поняттєві засади гармонійного розвитку; засади, принципи і критерії симбіотичної теорії гармонізації розвитку;

науково-аналітичний огляд сучасних особливостей переходу України до гармонійного розвитку з побудовою багатофакторних вихідних моделей за визначеними пріоритетами й характеристиками;

система загальної і регіональних структурних моделей процесу переходу до гармонійного розвитку з урахуванням наведених вище чотирьох загальносистемних елементів розвитку;

система основних напрямівнейтралізації дестабілізуючих чинників упродовж нетривалого періоду;

засадові принципи і стратегічні цілі гармонійного розвитку за короткостроковий, середньостроковий і довгостроковий періоди.

Соціально-еколого-економічні стратегії переходу України до гармонійного розвитку визначаються пакетом офіційних документів, базовими серед яких є Послання Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000–2004 роки", Укази Президента "Про основні напрями земельної реформи", "Про стратегію подолання бідності", "Про концепцію розвитку охорони здоров'я населення України" та ін., а також "Основні напрями державної політики України у сфері охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки" (затверджені Верховною Радою України 5.03.1998 р.), закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки». Розроблені стратегії відповідають принципам гармонійного розвитку.

Минуле десятиліття характеризується для України як підготовчий етап переходу до гармонійного розвитку, який ще не завершився і триватиме щонайменше п'ять років. До цього відбувалося політичне, економічне, воєнне, інституціональне становлення державності.

Нині здійснюється соціальна переорієнтація економічної політики України з огляду на пріоритети гармонійного розвитку.

До цих пріоритетів належать:

в економічній сфері:

утвердження механізмів, що мають забезпечити надійні гарантії не лише остаточної стабілізації економіки, а й створення необхідних передумов її прискореного зростання;

впровадження науково-технологічних інновацій та опанування інноваційного шляху розвитку як головного чинника сталого економічного розвитку;

здійснення активної аграрної політики;

зміцнення економічних передумов для глибокої перебудови соціальної сфери;

у соціальній сфері:

зростання інтелектуального потенціалу нації, всебічний розвиток освіти;

перебудова соціальної сфери з метою запобігання збідненню населення шляхом реформування системи оплати праці, скорочення безробіття, вдосконалення механізмів надання державної соціальної допомоги, запровадження системи загальнообов'язкового державного страхування;

поліпшення становища дітей, молоді, жінок, сім'ї;

здійснення скоординованих кроків, спрямованих на поліпшення охорони здоров'я населення, зниження смертності та збільшення тривалості життя;

зміцнення позицій середнього класу;

в екологічній сфері:

усебічний розвиток екологічної освіти;

гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму негативного впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

вдосконалення екологічного законодавства;

поліпшення екологічного стану річок України, зокрема басейну р. Дніпро, та якості питної води;

стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

будівництво нових та реконструкція чинних потужностей очисних каналізаційних споруд;

запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів та поліпшення їх екологічного стану;

формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

збереження біологічного та ландшафтного розмаїття, розвиток природозаповідної справи.

Дата добавления: 2015-05-26