Особливості ціноутворення на різні фінансові інструменти

1) Державні цінні папери. За державними цінними папера­ми рівень цін залежить від: 1) виду цінних паперів; 2) при­йнятих умов або положень про їх випуск; 3) економічних і політич­них умов, що склалися. Найпривабливішим державним цінним папером є державна облігація, яка випускається безпосередньо державою або місцевими органами влади.

Існує три види цін на облігації: номінальна, емісійна та рин­кова. Номінальна ціна облігації являє собою (для паперових облі­гацій) ціну, яка вказується на бланку облігації, для не паперових - ціну, яку номінально має одна облігація. Номінальна ціна, або вартість облігації, встановлюється емітентом. Емісійна ціна являє собою ціну, за якою облігації випускаються на ри­нок. Ринкова ціна - це ціна, яка склалася на певний момент на ринку щодо облігацій конкретних емітентів та конкретних випусків на основі співвідношення попиту і пропозиції. Остан­нє залежить від бажання покупців та продавців цих фінансо­вих інструментів. Облігації дають дохід лише тоді, коли він зароблений. Існує два основних способи одержання доходів за облігаціями.

Перший полягає у тому, що інвестор купує облігацію і зали­шається її власником до моменту погашення.При настанні дати погашення він подає облігацію (якщо вона паперова) або ви­писку з депозитарного рахунка емітента (яка свідчить про те, що він є власником електронної облігації) та одержує гроші або чек на певну суму. Дохідність у цьому разі визначається ви­ходячи з умов випуску (вказується, який річний відсоток ви­плачується). Якщо облігація відсоткова, то відсоток нараховується понад номінальну вартість. Якщо ж облігація дисконтна — від­повідно зменшується емісійна ціна. У разі використання дис­контних облігацій із терміном погашення 1 рік та менше до­хідність визначається таким чином:

(5.5)

де Цном. - номінальна вартість, тобто вартість,яка відшкодо­вується власнику облігації при Ті погашенні; Цприд. - Ціна прид­бання, тобто ціна, за якою купується облігація; t — кількість днів до погашення облігації; 365 - кількість днів у календар­ному році.

Другий спосіб полягає у тому. що власник облігації з яки­хось причин може забажати продати облігацію до настання тер­міну її погашення. Інвестор при цьому одержує дохід від про­дажу належних йому фінансових інструментів. Дохідність роз­раховується так:

(5.6)

де Цпрод. - ціна, за якою облігація була продана; Кпр — комісійні, що були виплачені при продажу облігації; Цприд. - ціна, за якою облігація була придбана; Кпк — комісійні, що були виплачені при придбанні облігації; t - період, протягом якого облігація перебувала у власності інвестора.

Таким чином, визначення дохідності пов'язане із визначен­ням джерела утворення доходу.

Крім того, облігація має ринкову вартість, яка визначається умовами позики і ситуації, що склалася на фінансовому ринку, в т. ч. на ринку облігацій.

Поточна дохідність облігації розраховується за формулою:

(5.7)

де К- ставка купона; Ц - курсова ціна облігації, тобто ціна на поточний момент.

При виплаті процентів, наприклад, один раз на квартал, слід враховувати можливість реінвестування (нового вкладання) отриманих доходів,що збільшує дохідність у перерахунку на рік. Поточна дохідність розраховується у цьому випадку таким чином:

(5.8)

2. Акції. За акціями розрізняють такі показники; 1) ба­лансова вартість; 2) ринкова вартість; 3) порівняльна вартість; 4) поточна або дисконтована вартість; 5) вар­тість, скоригована на рівень інфляції.

Балансова вартість акцій визначається на основі бухгалтерсь­кої звітності підприємства. Порівняльна вартість ґрунтується на порівнянні дохідності акцій із доходом за депозитами. По­точна, або дисконтована, вартість розраховується з урахуван­ням коефіцієнта дисконтування:

(5.9)

де п — період дисконтування; У— норма інвестування (зви­чайно дорівнює ставці рефінансування Центрального банку, в Україні - НБУ).

Вартість акцій, скоригована на рівень інфляції, визначаєть­ся у такий спосіб:

У+r=(1+Р)(1+а), (5.6)

де r — номінальна ставка дохідності; Р — реальна ставка дохід­ності (рентабельності); а — темп інфляції.

При заснуванні акціонерного товариства курс акцій (Ka) можна визначити так:

Ка=Н+Пу, (5.10)

де Н— номінальна вартість акції; Пу — прибуток підприємства.

Для аналізу цінової ситуації на ринку акцій важливе значен­ня має коефіцієнт ринкової кон'юнктури акцій (Кр). Визначається він як відношення обсягу платоспроможного попиту до обсягу пропозиції. Якщо Кр < 1, то курс завищений і можна очікувати недорозміщення випуску; якщо Кр > 1, то акції недооцінені; якщо Кр == 1, то акції оцінені реально.

3. Корпоративні облігації. Встановлення ціни пропозиції на корпоративні облігації є досить складним процесом, оскіль­ки неможливо підібрати варіант для порівняння з аналогіч­ним рейтингом і терміном погашення, У цьому разі викорис­товується конверсійний еквівалент (Ке). Це зведена ціна, за якою повинні продаватися акції, щоб вони були абсолютно еквівалентні облігаціям:

(5.11)

Розмір купонних виплат за облігаціями визначається у про­центах до номіналу:

(5.12)

Ринкова ціна (Рц) визначається за формулою:

(5.13)

Необхідно враховувати, що конвертована облігація коштує дорожче, ніж неконвертована, оскільки вона надає власнику додаткові права. Вартість конвертованої облігації можна розра­хувати за формулою:

(5.14)

де Кконв — коефіцієнт конвертації, що розраховується як відно­шення конверсійної вартості до ринкової ціни і встановлюєть­ся як постійна величина на весь період конвертації.

Для розрахунку поточної дохідності облігацій і дохідності до погашення використовуються такі формули:

ТЕМА 6

РИНОК ОБЛІГАЦІЙ ЯК СКЛАДОВА РИНКУ КАПІТАЛІВ

План викладу матеріалу теми

.1. Структура ринку капіталів

.2. Характеристика видів і типів облігацій та їхрольв економіці

3. Емісія і форми розміщення облігацій на первинному та вторинному ринках

4. Функції і роль облігацій в економіці

6.1. Структура ринку капіталів

Ринок капіталів - це частина фінансового ринку, де форму­ються попит і пропозиція в основному на середньо- і довго­строковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капі­тал і де формуються попит і пропозиція на нього.

Позиковий капітал - це кошти, віддані в позику під певний відсоток за умови повернення.

Формою руху позикового капіталу є кредит. Основним його джерелом служать кошти, що вивільняються в процесі відтво­рення: амортизаційні фонди підприємств, частина оборотного капіталу в грошовій формі, прибуток, що йде на відновлення і розширення виробництв грошові доходи і заощадження всіх верств населення. На ринку капіталів кредити надаються на термін понад рік.

Економічна роль цього ринку полягає в його спроможності об'єднати дрібні, розрізнені кошти й у такий спосіб активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва та капіталу.

З функціональної точки зору ринок капіталів — це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення; з інституційної - сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий капітал.

Таким чином, ринок капіталів — це складова частина фінан­сового ринку, що розпадається на ринок цінних паперів і ри­нок ссредньо- і довгострокових банківських кредитів. Це також найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, корпорацій і банків. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволення коротко­строкових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Він охоплює оборот позиково­го і банківського капіталів, комерційного і банківського кре­дитів, а також функціонування кредитних аукціонів.

Ринок капіталів – це один із сегментів фінансового ринку, особлива сфера фінансових відносин, пов'язаних із процесом забезпечення кругообігу позикового капіталу. Основні учасники цього ринку:

- первинні інвестори, тобто власники вільних фінансових ресур­сів, які мобілізовані банками і перетворені у позиковий капітал;

- спеціалізовані посередники - кредитно-фінансові організації, що здійснюють безпосереднє залучення (акумуляцію) коштів, пере­творення Їх у позиковий, капітал і подальшу тимчасову передачу його позичальникам на зворотній основі за плату у формі відсотків;

- позичальники ~ юридичні і фізичні особи, а також держа­ва, що відчувають нестачу у фінансових ресурсах і готові запла­тити спеціалізованому посереднику за право тимчасового корис­тування ними.

Кредитні важелі використовуються як один із найефективні­ших регуляторів ринкової економіки:

- середньострокові позики — на цілі як виробничого, так і чисто комерційного характеру. Найбільше поширення еони одер­жали в аграрному секторі, а також при кредитуванні інновацій­них проектів із середніми обсягами необхідних інвестицій;

- довгострокові позики — в інвестиційних цілях. Для них ха­рактерний великий обсяг переданих ресурсів. Особливий розвиток вони одержали в капітальному будівництві, паливно-енергетично­му комплексі, сировинних галузях економіки. Такі позики вида­ються на термін від 3 до 5 років. У нашій країні вони використо­вуються не дуже широко через загальну нестабільність економіки і меншу прибутковість у порівнянні з короткостроковими кредит­ними операціями.

6.2. Характеристика видів і типів облігацій та їх роль в економіці

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення ЇЇ власником коштів і підтверджує зобов'язання відшко­дувати йому номінальну вартість цього цінного папе­ра в передбачений у ньому термін із виплатою фіксо­ваного відсотка.

Облігація засвідчує:

- факт надання власником папера коштів емітенту;

- зобов'язання емітента повернути борг через визначений час;

- право інвестора отримувати у вигляді винагороди за на­дані кошти певний відсоток від номінальної вартості облігації.

Для облігацій характерним є такий цикл існування:

1. Емісія

2. Розміщення

З.Обіг

4. Погашення.

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх державних імісцевих позик;

б) облігації підприємств. Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями під­приємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явни­ка; процентними і безпроцентними (цільовими); такими, що мають вільний обіг, або з обмеженим коломобігу. Класи­фікація облігацій може здійснюватися за різними ознаками (рис. 6.1).

рис. 6.1. Класифікація облігацій.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх державних і місце­вих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів Украї­ни і місцевими радами. У рішенні повинні визначатися емі­тент, умови випуску і порядок розміщення облігацій.

Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емі­тентом і оформлюється протоколом. Протокол рішення про випуск облігацій підприємств повинен обов'язково містити:

- найменування емітента облігацій та його місцезнахо­дження;

- відомості про статутний фонд, господарську діяльність службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми);

- дані про розміщення раніше випущених цінних паперів;

- мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника);

- загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облі­гацій;

- кількість учасників голосування;

- порядок, випуску облігацій та виплати доходів за ними;

- терміни повернення коштів при відмові від випуску облігацій;

- терміни продажу відповідних товарів або надання відповідних по­слуг за цільовими облігаціями;

- порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій;

- порядок оплати облігацій.

За видами покритгя облігації поділяються на:

- облігації під загальне покриття. По суті це - не забезпечені папери: ніякої застави немає. Зазвичай ці папери випускаються для фінансування проектів, що не приносять доходу;

- облігації під дохід від проекту (наприклад, будівництво про­мислового підприємства);

- облігації під спеціальний податок (будівництво доріг, наприк­лад, покривається податками на бензин).

Дохід за облігаціями усіх видів виплачується відповідно до умов Їх випуску. Дохід за облігаціями цільових позик (безпро­центними облігаціями) не виплачується. Власникові такої об­лігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. За облігаціями підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків із бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.

У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання з виплати доходів за процентними облігаціями надання права придбання відповідних товарів або послуг за безпроцентними (цільовими) облігаціями чи погашення зазна­ченої в облігації суми у визначений термін стягнення відповід­них сум здійснюється примусово цивільним господарським або арбітражним судом. Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається при їх випуску.

Облігації внутрішньої державної позики в економіці України виконують такі функції:

- є найцивілізованішим ринковим способом формування дер­жавного боргу;

- забезпечують касове виконання державного бюджету шля­хом покриття розривів між доходами та видатками, що виника­ють у результаті нерівномірності в часі податкових надходжень і видатків бюджету;

- при проведенні грошово-кредитної політики виступають ре­гулятором не лише грошового обігу, а й розвитку економіки в ціло­му: сутність грошово-кредитної політики полягає в зміні грошо­вої маси з метою досягнення зростання обсягу виробництва, під­вищення зайнятості та попередження інфляції;

- мобілізують кошти для фінансування цільових державних та місцевих програм,які мають важливе соціально-економічне значення.

Акції та облігації називають фінансовим капі­талом першого порядку. В обох випадках можуть укладатися договори між емітентом, з одного боку, і гарантом (поручите­лем), а також андеррайтером випуску - з другого боку. Остан­німи найчастіше виступають банки та інвестиційні компанії.

Серед відмінностей можна виділити: по-перше, відмінності, пов'язані зїх випуском. Акції може випускати тільки акціонерне товариство, тоді як корпоративні облігації — підприємства будь-яких організаційних форм. Облігації може випускати і держава, тоді як державних акцій не буває (або це псевдо акції підприємств і трудових колективів вісімдесятих років). Облігація, з погляду ЇЇ емітентів, — у ні нереальніший фінансовий інструмент.

Чимало відмінностей пов'язано з формами й умовами виплати доходів за розглянутими цінними паперами. Формально при ви­пуску облігацій емітент бере на себе більше зобов'язань, ніж при емісії акцій. Крім зобов'язань повернути основний борг і виплатити відсотки, тут можуть бути і додаткові зобов'язання, закріплені в договорі (контракті). Але за облігаціями дохід ви­плачується тільки на час їхньої дії, а за акціями — на час існу­вання корпорації. Рівень регулярності, фіксації і гарантій ви­плат за облігаціями у цілому вищий, ніж за акціями. Та й умо­ви випуску облігацій, у тому числі цінових, як правило, облігакціонерам більш доступні, ніж умови емісії акцій акціонерам.

Якщо дивіденди виплачуються тільки з чистого прибутку, то відсотки за облігаціями відносяться на витрати компанії, ви­плачуються не тільки при можливій відсутності прибутку, а й у разі збитковості підприємства. Вони виплачуються до і неза­лежно від оподаткування прибутку, тимчасом як дивіденди — після оподаткування прибутку. Розмір купонних виплат можна визначити за формулою:

(6.1)

де КВ — розмір купонних виплат; Ном. — номінал; КП — купон­ний відсоток.

Купонні виплати здійснюються за купонами, доданими до облігації. Якщо сумарна вартість випущених акцій утво­рює статутний капітал корпорації, то сумарна вартість випуще­них корпоративних облігацій — це позиковий капітал компанії (або його частина).

Облігації, у порівнянні з акціями, мають і масу інших — друго­рядних відмінностей, наприклад, в операціях із ними спостеріга­ється менше фінансових афер.

Облігація також, як і акція, продається і купується на ринку і має ринковий курс.

Ринковий курс облігації можна подати у такий спосіб:

(6.2)

де РК — ринковий курс облігації,%; РЦ — ринкова ціна облі­гації, грн.

Звідси, у свою чергу, ринкова ціна облігації дорівнює:

(6.3)

Як і у випадку з акцією, курс І ціна облігації у першу чергу пов'язані з рівнем прибутковості будь-якого Іншого альтерна­тивного (прийнятного) способу вкладення капіталу (банків­ського відсотка, державних боргових зобов'язань та ін.):

(6.4)

де Д₀ — прибутковість облігації — купонний відсоток за обліга­цією (у сотих частках відсотка); Да - прибутковість альтерна­тивних вкладень капіталу (у сотих частках відсотка); н ~ кількість років, що залишилася до погашення облігації.

Спрощено ринкову ціну облігації можна подати у такий спосіб:

РЦ =Ном.+С*н, (6.5)

де С — сума річних купонних виплат за облігацією,

Таким чином, ціни облігацій залежать не тільки від рівня прибутковості альтернативних інвестиційних проектів, а й від прибутковості самої облігації, терміну, на який вона випуще­на, у тому числі терміну, що залишився до погашення облігації. У цьому разі чим більший цей термін, тим за інших рівних умов дорожчою є облігація.

Важливим фінансовим інструментом на міжнародному фінан­совому ринку є єврооблігації. Міжнародна асоціація фондових ринків займається стандартизацією умов випуску та обігу єврооблігацій, а також приймає правила торгівлі єврооблігаціями.

6.3. Емісія і форми розміщення облігацій на первинному та вторинному ринах

Емітент - юридична особа або орган виконавчої влади, що здійснює випуск цінних паперів і несе від свого імені зобов'язання перед власниками цихцінних паперів.

Емісія цінних паперів включає в себе: визначення обсягів ви­пуску, підготовку та публікацію проспекту емісії, реєстрацію випуску, друк бланків цінних паперів, публікацію оголошень про випуск. Обсяг випуску акцій визначається розміром статут­ного капіталу акціонерного товариства та його приростом. Кількість акцій, що випускаються, визначається шляхом ділен­ня розміру статутного капіталу чи його приросту на номіналь­ну ціну акції. Обсяг випуску боргових зобов'язань розраховується шляхом поділу суми позики на номінальну ціну облігації, серти­фіката чи фінансового векселя.

Емісійний цінний папір — це будь-який цінний папір, який характеризується такими ознаками:

- закріплює сукупність майнових та немайнових прав, які підлягають посвідченню і обов'язковому здійсненню з дотриманням законодавче встановлених форм та порядку;

- розміщується випусками.

Випуск цінних паперів - це сукупність ціннихпаперів даного емітента, які надають однаковийобсяг прав та які мають однакові умови розміщення.

Рішення про випуск цінних паперів - це документ про обсяг, вид, кількість, мету і терміни випуску цінних паперів, який приймається загальними зборами акціонерів акціонерного то­вариства чи іншими органами, які мають відповідні повнова­ження. Рішення оформлюються окремими протоколами і ре­єструються в органах державної реєстрації цінних паперів.

Державна реєстрація цінних паперів - це присвоєння цінним паперам державного реєстраційного номера.

При випуску акцій мають бути виконані такі процедури:

- прийняття емітентом рішення про випуск;

- підготовка проспекту емісії, якщо реєстрація випуску по­винна супроводжуватися реєстрацією проспекту емісії;

- державна реєстрація випуску і реєстрація проспекту емісії;

- виготовлення цінних паперів;

- розкриття інформації, яка міститься в проспекті емісії;

- передплата;

- реєстрація звіту про підсумки випуску;

- розкриття інформації, яка міститься у звітіпро підсумки випуску.

Разом із рішенням про випуск цінних паперів надається і проспект емісії.

Проспект емісії повинен містити такі три розділи:

1. Дані про емітента.

2. Дані про фінансове становище емітента. (Розділ відсутній при створенні акціонерного товариства, за винятком випадків перетворення в акціонерне товариство підприємств іншої органі­заційно-правової форми.)

3. Дані про майбутній випуск цінних паперів.

Проспект емісії виконує дві найважливіші функції: дозволяє відповідному фінансовому органу зробити висновок про право­мірність випуску цінних паперів і захищає інтереси Інвесторів, які одержують вичерпну інформацію про діяльність компанії.

Розміщення цінних паперів (андеррайтинг) - перша угода у сфері обігу, в процесі якої відбувається перехід папера від емітента до першого власника. Передбачені такі способи роз­міщення цінних паперів: безоплатна передача пакета привілейо­ваних акцій членам трудового колективу шляхом складання поіменного списку власників; передплата на цінні папери; укладання договорів на придбання акцій із посадовими осо­бами приватизованих підприємств або групою працівників підприємства, що уклали договір про недопущення банкрут­ства; аукціон, комерційний конкурс; інвестиційні торги.

Передплата на цінні папери може бути відкритою і закри­тою. Відкрите (публічне) розміщення проводиться серед потен­ційно необмеженого кола інвесторів, закрите — серед заздалегідь відомого числа інвесторів. Шляхом закритої передплати здійснюється продаж звичайних акцій працівникам приватизо­ваних підприємств. Передплата проводиться за оголошеною ціною (меншою від номінальної, рівною їй, або такою, що перевищує її) і оформляється передплатним листом із вказів­кою прізвища, імені і по батькові інвестора, кількості паперів і їхньої ціни.

Продажем на аукціоні е придбання фізичними або юридич­ними особами цінних паперів на відкритих торгах, коли від покупців не вимагається виконання яких-небудь умов. Аукціон може проводитися у вигляді тендера і відкритих торгів. Тен­дер рекомендується, як правило, для реалізації пакетів акцій.

Продаж на комерційному конкурсі вимагає від покупців виконання певних умов: збереження профілю приватизованого підприємства, кількості робочих місць, фінансування об'єктів соціальної сфери, необхідні обсяги інвестицій,

На інвестиційних торгах продаються пакети акцій держав­них і муніципальних підприємств, коли від покупця вимагається здійснення інвестиційних програм. Право власності передаєть­ся інвестору, пропозиція якого найкращим чином відповідає критеріям, що встановлені планом приватизації.

Розміщення цінних паперів - це відчуження емітентом або андеррайтером цінних паперів їхнім першим власникам. Андеррайтером називається особа, що взяла на себе обов'язки з роз­міщення цінних паперів від імені емітента або від свого імені, але за рахунок і за дорученням емітента. Рішення про розмі­щення цінних паперів містить дані, достатні для встановлення обсягу прав, закріплених цими паперами.

6.4 Функції і роль облігацій в економіці

Облігації виконують низку функцій у системісуспільноговідтворення. По-перше, вони є його регулятором. Відбиваючи чинність закону вартості і динаміки норми прибутку в різних галузях виробництва, цінні напери забезпечують приплив ка­піталу в одні галузі і відплив капіталу з інших. По-друге, цінні папери є знаряддям мобілі­зації коштів інвесторів.

Цінні папери виконують також яскраво виражену інформацій­ну функцію: свідчать про стан економіки. На ринку цінних паперів, перш за все на фондових біржах, формуються курси цінних паперів. Ці курси — барометр будь-якихзмін в економіч­ному та політичному житті країни.

Через цінні папери реалізується також можливість контролю над економікою й економічними проце­сами як у межах макро-, так і мікроекономіки. Цінні папери є сполучною ланкою між суспільними, політичними, державними Інститутами (надбудовою), з одного боку, і сукупністю економі­чних відносин і зв'язків у суспільстві (базисом), з другого. На­приклад, суспільне значимі явища і події в надбудові впливають на курси цінних паперів (у першу чергу - біржові), а ті вже, у свою чергу, - на функціонування економіки.

Цінні папери є гнучким інструментом інвестування вільних коштів юридичних та фізичних осіб. Розміщення цінних па­перів - ефективний спосіб мобілізації ресурсів для розвитку виробництва і задоволення інших суспільних потреб.

Конкретна ефективність і роль цінних паперів в економіці України залежить від забезпечення досягнення таких цілей:

1. Акумуляції заощаджень і тимчасово вільного капіталу населення та підприємств.

2. Концентрації коштів і створення умов для формування капіталу для вирішення складних економічних завдань.

3. Оздоровлення фінансової системи держави через збільшення частки капітальних вкладень у валовому національному продукті і національному доході та створення на цій основі необхідних ре­зервів капіталу.

4. Залучення вітчизняного та іноземного капіталу в еконо­міку в результаті створення механізму Інвестування.

5. Оптимізації галузевої, виробничої, регіональної структу­ри за допомогою міграції капіталу; переливу капіталу у високо­рентабельні регіони та галузі; вирівнювання норми прибутку на вкладений капітал.

6. Балансу попиту і пропозиції капіталу.

7. Сприяння приватизації, формуванню інституту власників і менеджерів, здатних найефективніше розпоряджатися власні­стю акціонерних товариств.

8. Узгодження майнових державних, інституцінних та інди­відуальних інтересів у процесі обігу цінних паперів.

9. Сприяння виникненню господарських інститутів, які відпо­відають новим економічним відносинам.

10. Стабілізація курсу національної валюти через стриму­вання інфляції, захист інтересів громадян і підприємств.

11. Створення конкуренції банківському кредиту.

12. Поліпшення системи взаєморозрахунків підприємств, зни­ження їх заборгованості, розвитку товарообігу.

13. Сприяння реалізації науково-технічних досягнень через створення венчурних фірм.

14. Сприяння підвищенню ефективності управління підпри­ємством.

15. Сприяння розвитку самоуправління за допомогою випус­ку муніципальних облігацій.

16. Створення умов для інтеграції у світову економічну систе­му, участь у процесі інтернаціоналізації світового фондового ринку.

ТЕМА 7.

РИНОК ПАЙОВИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Дата добавления: 2015-05-26