Похідні цінні папери, їх види та характеристика

РИНОК ПОХІДНИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

ТЕМА 8

1. Похідні цінні папери, їх види та характеристика

2. Характеристика похідних фінансових інструментів

Ф'ючерс – цінний папір у вигляді стандартного контракту, що засвідчує право його держателя купити чи продати відповідну кількість фінансових інструментів (цінних паперів, валюти, біржового індексу та ін.) за обумовлену ціну.

Ф'ючерсна угода, на відміну від опціону, є обов'язковою для виконання. До ф'ючерсу дещо подібний форвардний контракт. Відмінності між ф'ючерсом та форвардом наведено в табл. 8.1.

Таблиця 8. 1

Основні відмінності між ф'ючерсом та форвардом

Характеристики	Ф'ючерс	Форвард
Сторони угоди	Розрахункова палата – умовний покупець (конкретних партнерів у контракті знеособлено)	Два конкретні контрагенти
Права і зобов'язання	Можуть перевідступатися	Перевідступлення не можливе
Емітент і гарант	Розрахункова палата	Відсутні
Реквізити, час поставки	Стандартизовані	Визначаються сторонами угоди
Ліквідність	Ліквідація у двох формах: поставка чи зворотна угода	"Плата проти поставки"
Спосіб торгівлі	Відкриті торги	Договірна процедура

Ф'ючерс – стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, який засвідчує зобов'язання продати (придбати) відповідну кількість базового активу у визначений час у майбутньому з фіксацією ціни базового активу під час укладання контракту.

Ф'ючерс повинен мати такі реквізити:

• назва контракту;

• вид контракту (з поставкою або без поставки базового активу);

• сторони контракту;

• базовий актив контракту та його характеристики (емітент, вид та кількість цінних паперів, їхня номінальна вартість, термін обігу; інші відомості для цінних паперів; вид та кількість валюти – для коштів; кількість, асортимент –для інших товарів);

• обсяг контракту;

• розмір початкової маржі;

• механізм визначення ціни на момент виконання;

• ціна виконання;

• одиниця виміру ціни;

• термін виконання;

• відповідальність сторін у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, установлених цим контрактом;

• порядок розгляду спорів, що виникають під час укладення та виконання контракту;

• адреси, підписи, печатки, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб) та паспортні дані (для фізичних осіб) сторін контракту.

Ф'ючерсна угода – це типова торговельна угода: є предмет торгівлі, є суб'єкти (сторони) угоди, є умови її здійснення, що визначають спосіб передачі власності або права власності від одного суб'єкта до іншого. Проте фактична операція з купівлі-продажу ф'ючерсних угод (ф'ючерса) дещо відрізняється від звичайних торговельних угод.

Ф'ючерсний контракт можна продати і купити.

Історично предметом ф'ючерсної угоди були (певною мірою залишаються і сьогодні) матеріальні цінності, а самі угоди здійснювалися (і частково здійснюються) на товарних біржах. Поступово предметом такої угоди стали цінні папери, а посередником – фондова біржа. Характерною рисою нинішнього ф'ючерсного контракту є те, що в ньому вартість товарів остаточно відокремилась від реальних товарів, тобто його можна продавати незалежно від того, існують насправді вказані в ньому цінності, чи не існують, має продавець належні активи під час укладання контракту, чи ні.

Ф'ючерсна торгівля ведеться не заради просування товарів від виробника до споживача. З реальним товаром цей вид торгівлі має непрямий зв'язок. Мотиви учасників ф'ючерсної угоди інші: прагнення зменшити втрати у разі різких коливань цін, зменшити розмір страхових фондів, знизити витрати обороту, прискорити повернення у грошовій формі вкладеного капіталу і, звичайно, зіграти на різниці цін, отримавши прибуток. Ф'ючерси привабливі й тим, що їхня купівля або продаж дають змогу отримати дохід з порівняно невеликих інвестицій, оскільки інвестор оплачує не всю вартість активу, а тільки гарантійний внесок.

Опціон належить до того самого класу цінних паперів, що й ф'ючерс.

Опціон – цінний папір, що засвідчує право його держателя купити, продати чи відмовитися від угоди стосовно цінних паперів (а також: товарів, валюти) за обумовлену опціоном ціну і протягом терміну, що ним передбачено.

Розрізняють американський опціон, коли право держателя може бути реалізовано будь-коли протягом опціонного строку, і європейський опціон, котрий реалізується лише після настання терміну виконання зобов'язань.

Продавець опціону зобов'язаний забезпечити безумовне і безвідкличне право покупця на здійснення операції чи відмову від неї. Розрахунки за операціями з опціонами здійснюються на день реалізації продукції сезонного виробництва, цінних паперів або валютних цінностей.

Опціон повинен мати такі реквізити:

• назва контракту;

• вид опціону (з поставкою або без поставки базового активу);

• сторони опціону;

• різновид опціону (опціон на купівлю, опціон на продаж);

• базовий актив опціону та його характеристики (емітент, вид та кількість цінних паперів, їхня номінальна вартість, термін обігу, інші відомості для цінних паперів; вид та кількість валюти – для коштів, кількість, асортимент –для товарів);

• ціна виконання;

• термін виконання (для опціону з виконанням протягом терміну дії) або день виконання (для опціону з виконанням у встановлену дату);

• порядок оплати придбаного (проданого) базового активу;

• розмір премії за опціоном;

• відповідальність продавця опціону в разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, установлених опціоном;

• порядок розгляду спорів, що виникають під час укладення та виконання опціонів;

• адреси, підписи, печатки, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб) та паспортні дані (для фізичних осіб) сторін опціону.

Існують два види опціонів: опціон на купівлю, або опціон покупця чи опціон кол (call option); опціон на продаж, або опціон продавця чи опціон пут (put option).

Існують дві позиції за опціоном, котрі займають учасники опціонного контракту:

1. Довга позиція за опціоном, тобто позиція покупця опціону;

2. Коротка позиція за опціоном, тобто позиція продавця опціону.

Різновидом опціону на купівлю є варрант, який випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною.

Варрант – цінний папір, що випускається разом з привілейованими акціями чи облігаціями і дає право власнику (протягом встановленого в ньому терміну) на купівлю простих акцій за обумовлену ціну.

Володіння варрантами дає власнику можливість отримати дохід за рахунок різниці курсів простих та привілейованих акцій і облігацій (за зростання вартості простих акцій).

Варранти можуть випускатися лише відкритими акціонерними товариствами і тільки в документальній формі. Термін дії варранту не повинен перевищувати одного року, а обсяг базового активу емітента варрантів не повинен перевищувати 50% обсягу акцій. Не дозволяється випуск варрантів для покриття збитків від господарської діяльності.

8.2. Характеристика похідних фінансових Інструментів

Похідні цінні папери - особлива група цінних па­перів, які мають встановлені законодавством реквізи­ти і засвідчують зобов'язання, внаслідок виконання яких відбувається перехід права власності на базовий актив або проводяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу. Обіг похідних цінних паперів здійснюється відповідно до законів України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні","Про похідні (деривативи) " та при­йнятих відповідно до них актів законодавства України.

Можна визначити похідні цінні папери як фінансові інструменти, що обслуговують про­цес функціонування основних цінних паперів. Структурно до функцій похідних фінансових інструментів входить:

- посвідчення прав, які випливають із володіння основним па­пером (сертифікат акцій, облігацій);

- надання додаткових пільг власникам основного папера (опціон, варант, ордер);

- забезпечення функціонування основного папера (купон);

- прогнозування динаміки курсів та страхування власників цінних паперів від їх падіння (ф'ючерс, опціон);

- можливість заміни основного папера його сурогатною фор­мою (сертифікати акцій та облігацій, депозитарні розписки);

- забезпечення проникнення основного папера на іноземні фон­дові ринки (депозитарні розписки).

Похідні цінні папери, як правило, мають більш ризикований характер, ніж основний цінний папір, оскільки ризик за остан­нім додаєтьсядо ризиків за похідними цінними паперами.

Критеріями віднесення фінансового інструменту до групи похідних є:

- залежність його ціни безпосередньо або опосередковано від ціни або характеристики базового активу;

- стандартизація умов виконання зобов'язань за фінансовим інструментом;

- наявність сукупності документів, які мають один базовий актив, однаковий термін обігу І термін виконання зобов'язань;

- відповідність обсягу та якості базового активу встановле­ним стандартам.

До похідних цінних паперів можуть бути віднесені фінансові інструменти, закріплені тільки в бездокументарній формі не­залежно від їх найменування; умови виникнення й обігу яких відповідають вищевказаним критеріям.

Похідні фінансові інструменти можуть бути: іменні та на пред'яв­ника, коротко-, середню- та довгострокові, а також без зазначення терміну дії. Вони бувають: ринкові та неринкові, державні та корпо­ративні, комерційні та фондові, пайові та боргові, інвесторські та спекулятивні, капітале-, товарна- та грошово-розпорядчі.

У практиці фінансового ринку найчастіше використовують такі похідні фінансові інструменти:

1. Опціони.

2. Ф'ючерси.

3. Депозитарні розписки.

Опціон - похідний цінний папір, що засвідчує пра­во однієї особи придбати в іншої особи чи продати іншій особі базовий актив у визначений термін із фіксацією ціни під час укладення угоди.

Продавець опціону несе безумовне зобов'язання щодо про­дажу (купівлі) базового активу, а покупець опціону має право на відмову від купівлі (продажу) базового активу.

В Україні можуть випускатися опціони:

- на купівлю - опціони, що засвідчують право власника на купівлю базового активу у продавця опціону;

- на продаж - опціони, що засвідчують право власника на продаж базового активу продавцю опціону;

- з поставкою базового активу;

- без поставки базового активу.

Фондовий варант — це опціон на купівлю, базовим активом якого є акції або облігації. Фондовий варант надає його влас­нику право на купівлю базового активу за ціною виконання у будь-який час до закінчення терміну дії варанта.

Опціон може бути:

а) з виконанням протягом терміну його дії — опціон, який може бути виконаний у будь-який момент до закінчення терміну

його обігу;

б) з виконанням в обумовлену дату — опціон, який вико­нується в день, визначений у ньому.

Специфікація опціону обов'язково повинна містити такі відомості:

- тип опціону;

- базовий актив;

- кількісні та якісні характеристики базового активу;

- перший та останній день обігу опціону;

- порядок визначення ціни для кожного моменту обігу опціону;

- мінімальна зміна ціни угоди;

- порядок реалізації сторонами своїх прав та виконання зо­бов'язань за опціоном;

- порядок проведення розрахунків за опціонами.

Важливою особливістю опціонногоконтракту є переважно біржова фондова вартість.

Опціон має внутрішню вартість. У її ролі виступає дохід влас­ника опціону, який він міг би отримати за умови негайної ре­алізації базового активу за поточною ринковою ціною.

Для власника опціону важливою є не проста наявність внут­рішньої вартості, а те, щоб ЇЇ розмір перевищував розмір премії.

Випереджаючи курсові коливання фінансових інструментів, опціони дають можливість застрахуватися від небажанихзмінцін, а також одержати додаткову вигоду у разі сприятливого розвитку цінової ситуації. Звідси — високі спекулятивні якості опціону. Завдяки цьому опціонами торгують як па біржі, так і поза нею. Завдяки опціону його власник також може розрахува­ти для себе максимальну величину ризику. Його максимально можливі втрати при цьому дорівнюють розміру премії. Тобто опціон є засобом страхування (хеджування). Премія при цьому може сплачуватися (і враховуватися) окремо від вартості базово­го активу або включатися до неї. У першому випадку премія сплачується при оформленні опціонного договору, в другому — у момент заяви про відхід від угоди або приїї виконанні.

Таким чином, як базовий актив опціону може виступати ос­новний фінансовий інструмент (акція, облігація, державні бор­гові зобов'язання). Опціон — це пільгове вкладання коштів у капітал емітента і надписанта; це похідна, боргова, строкова, ринкова, котирувана, біржова, масова, курсова, комерційна, спекулятивна форма цінного папера.

Ф'ючерс - похідний цінний папір, що засвідчує взаємні зобов'язання покупця, продавця та організа­тора торгівлі щодо купівлі (продажу) базового активу або проведення грошових розрахунків відповідно до специфікації ф'ючерса. Існують товар­ні і фінансові ф'ючерси. Товарні ф'ючерси — це ф'ючерсні кон­тракти на сільгосппродукцію, енергоресурси, метали й ін. Фінан­сові ф'ючерси — це ф'ючерсні контракти, в основі яких лежать фінансові інструменти — державні й інші цінні папери, біржові індекси, відсотки за банківськими ставками, а також конверто­вана валюта і золото.

Це стандартний біржовий терміновий контр­акт, відповідно до якого сторони, що його уклали, зобов'язують­ся поставити й одержати необхідну кількість біржового товару або фінансових інструментів у визначений термін у майбутньому за фіксованою ціною. У деяких ф'ючерсах, наприклад, за банків­ськими процентними ставками, замість купівлі-одержання то­вару (фінансового інструмента) або його продажу-постачання може бути передбачена грошова компенсація його вартості.

Ф'ючерсний контракт - це контракт постачання.При цьо­му його продавець виступає постачальником, а покупець - май­бутнім власником товару (фінансового інструмента). Ф'ючерсні контракти суворо типізовані і стандартизовані. У розрізі окре­мих товарних груп І видів фінансових інструментів обумовлени­ми є: їхня кількість, якість, терміни постачання, місце поста­чання й ін. У ф'ючерсному контракті не проставляється тільки ціна стандартної партії товару (фінансового інструмента), що є предметом біржового торгу, яка надалі постійно змінюється.

Особливість ф'ючерсних контрактів полягає в тому, що їх звичайно укладають не з метою фізичної купівлі або продажу базового активу, а з метою страхування (хеджування) реальних угод із товаром, а також для одержання спекулятивного при­бутку під час перепродажу ф'ючерсів або припинення дії угоди. При страхуванні реальних угод ф'ючерсні угоди здійснюють паралельно на ту ж суму, але з протилежним змістом. При на­станні терміну оплати за основною угодою врахування зворот­них (офсетних) угод запобігає можливому недоодержанню при­бутку, підстраховує його. Використання ф'ючерсів пов'язане зі ступенем розуміння природи фінансових інструментів і активів.

Ф'ючерси дають змогу страхувати цінні папери (фінансові ак­тиви) від можливого падіння цін. Кредиторам дають можливість застрахуватися від потенційного падіння процентних ставок.

Специфікація кожного нового класу ф'ючерсів обов'язково повинна містити такі відомості:

- вид ф 'ючерсу (з поставкою або без поставки базового активу);

- базовий актив;

- кількісні та якісні характеристики базового активу;

- термін виконання зобов'язання за ф'ючерсом;

- перший та останній день обігу ф'ючерса;

- порядок здійснення сторонами своїх прав та виконання обо­в'язків за ф'ючерсом;

- порядок проведення розрахунків за ф'ючерсом;

- спосіб визначення ціни ф'ючерса;

- мінімальна зміна ціни ф'ючерса.

Зобов'язання за ф'ючерсом можуть бути виконані шляхом виконання умов постачання відповідно до специфікації ф'ю­черса, продажу (купівлі) ф'ючерса, здійснення грошових роз­рахунків залежно від різниці між ціною виконання та ціною укладення ф'ючерса.

Зобов'язання за ф'ючерсом виконуються тільки через органі­затора торгівлі цим ф'ючерсом (крім проведення розрахунків у грошовій формі, які здійснюються через розрахунковий банк). Гарантом виконання зобов'язань за ф'ючерсом є юридична осо­ба, яка веде облік прав власності за ф'ючерсом.

Можливість оперативно закрити ф'ючерсний контракт - його відмітна ознака. Це призводить до того, що менш як 5% ф’ючерсних контрактів закінчуються поставкою реального товару.

Ще однією особливістю ф'ючерсної торгівлі є те, що вона виросла з торгових операцій на товарних біржах. Тому торгівля ф'ючерсами в основному проводиться не на фондових, а натоварних біржах.

Які ж спільні та відмінні риси притаманні опціонам і ф'ючерсам?

Обидва цінні папери - похідні, ринкові, біржові, котирувані, комерційні, спекулятивні, масові, термінові фінансові інструменти. В обох випадках використовується типізований біржовий контракт, продаж здійснюється стандартними лота­ми, існують можливості відходу від угоди і укладання контрактів на купівлю та продаж Ірраціональних фінансових інструментів (наприклад біржових індексів). Є багато загального в терміно­логії. Так, вважається, що продавець займає коротку, а поку­пець - довгу позицію; відкритою позицією вважається укла­дання контракту, а закритою - виконання зобов'язань за ним. Серед дилерів (брокерів) на ринку цих паперів виступають, як правило, хеджери і спекулянти.

Відмінність між ф'ючерсом і опціоном полягає в тому, що перший - суто біржовий папір, тоді як опціон поширений і в позабіржовій торгівлі. Ф'ючерс - менш складний папір, ніж опціон. Опціон, як відомо, - це право і зобов'язання. Ф'ючерс же - це тільки зобов'язання однієї сторони поставити певний товар (фінансовий інструмент), а другої сторони - купити його за певною ціною в конкретний термін. Можливість відходу від угоди закладена в умовах опціонного контракту, чого не можна сказати про ф'ючерс. Недолік ф'ючерсів полягає в тому, що, на відміну від опціонів, продавець у даній ситуації не одержує додаткових вигод у разі зростання цін, а покупець - у разі їхнього зниження. Воднораз ф'ючерси набагато поширеніші, ніж опціони (особливо валютні ф'ючерси).

Необхідною умовою успішної роботи ф'ючерсного ринку є наявність високорозвинених ринків базового активу. Вони по­винні відповідати щонайменше трьом критеріям: бути високоліквідними; протягом досить тривалого часу мати чіткі й незмінні правила торгів; характеризуватися прогнозованою динамікою.

Ще одним видом похідних фінансових інструментів є де­позитарні розписки.

Депозитарна розписка (свідоцтво) - похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резиден­та на певну кількість цінних паперів іноземного емі­тента, загальний обсяг емісії яких обліковується в іно­земній валюті.

Депозитарні розписки — це документовані еквіваленти цінних паперів іноземного емітента для обігу на міжнародних фондо­вих ринках. Основним папером тут звичайно є акція. Тому мож­на сказати, що депозитарні розписки — це свідоцтва про депо­нування іноземних акцій. Ці фінансові інструменти можна ви­значити і як вкладення в активи емітента-нерезидента і по­середника-резидента за допомогою проміжних документованих форм. Зазвичай ці розписки випускаються місцевими банками замість депонованих ними акцій іноземних емітентів.

Чималий інтерес іноземні цінні папери становлять і для венчурного (пошукового, ризикового) капіталу.

Акції і депозитарні розписки відносно один одного є взаємо­замінними паперами. Співвідношення цін депозитарних роз­писок і основного (материнського) цінного папера не обов'яз­ково становить 1:1. При цьому власник депозитарної розписки є непрямим власником іноземного цінного папера. Виділяють глобальні (ГДР) і американські депозитарні розписки (АДР). Першими звичайно торгують на західноєвропейських біржах, а другими - на Нью-Йоркській фондовій біржі. Особливої різниці між цими різновидами депозитарних розписок немає.

Особливості депозитарних розписок полягають у тому, що вони надають можливість інвесторам брати участь у світовому фондовому ринку, не залишаючи меж вітчизняного. Власник американської депозитарної розписки, яка представляє акції, має права акціонера корпорації-емітента. Власник АДР, яка заміняє облігації іноземного емітента, має права облігаціонера і т. д.

У ролі ж номінального власника основних цінних паперів виступає, як правило, спеціальний американський депозитар­ний банк. Останній є офіційним посередником між інозем­ним емітентом і американським інвестором. Банк розміщує АДР, збирає і виплачує дивіденди (конвертуючи їх у долари), проводить інвестиційне консультування й інформаційне за­безпечення ринку АДР, працює з акціонерами від імені і за дорученням емітента.

До інших видів похідних цінних паперів належать:

- сертифікат цінного папера;

- варант;

- ордер;

- купон.

Якщо па зовнішніх фондових ринках представляти основ­ний цінний папір можуть депозитарні розписки, то на внутріш­ньому таку функцію виконує сертифікат цінного папера.

Сертифікат акцій (облігацій) — це документ, що засвідчує право власності на відповідні цінні папери, а також право во­лодіння І розпорядження одним або декількома цінними папе­рами одного випуску (серії).

З вищезгаданих сертифікатів тільки опціонний є похідним фінансовим інструментом, інші віднесені до основних цінних паперів.

Суто похідні сертифікати виконують допоміжну роль щодо свого основного папера.

Варант - це похідний цінний папір, що надає влас­нику право на купівлю цінних паперівза певною ціною й у встановлений термін, а також додаткове свідоцтво, що видається разом із цінним папером. Надає його власнику право на додаткові пільги після закінчення визначеного терміну.

Варант випускається емітентом одночасно з акцією або облігацією. У цьому разі цей похідний цінний папір надає право власникам цінних паперів обміняти їх у встановле­ний час за визначеним курсом на відповідну кількість інших паперів (найчастіше простих акцій). Варант - це різновид конвертованого цінного папера. Він може бути поєднаний з основним цінним папером, а може бути випущений окремо від нього. В останньому випадку він називається відділеним і можемати обіг на фондовому ринку як самостійний цінний папір (останнє, щоправда, не змінює його характеру як по­хідного фінансового інструмента), тому він має власний курс та інші інвестиційні характеристики, властиві цінним паперам.

В іншому випадку варант може виступати як заставне свідоц­тво, яке виписується при здачі товарів на склад для схову. Він видається для того, щоб зданий на схов на склад товар можна було заставити для одержання кредиту під нього.

Як бачимо, у цьому разі варант також виступає похідним папером, але вже не щодо акції або облігації, а складського свідоцтва. Тут вони, як і коносамент, виступають товаророзпорядчим фінансовим інструментом, У цій ситуації варант і складське свідоцтво мають цілком незалежний один від од­ного обіг і можуть передаватися третім особам шляхом індо­саменту, тобто виступають як ордерний цінний папір.

Ордер, або передплатний сертифікат, дає своїм власникам право купівлі (передплати) додаткових цінних паперів за пев­ною ціною у певний час. Завдання ордера - зацікавити потенційних інвесторів у прид­банні акцій нових випусків. Ордер випускається зазвичай ра­зом з основним папером. Він може відокремлюватися від остан­нього і мати самостійний обіг, курс, інші інвестиційні характеристики, властиві цінним паперам. Найчастіше ордер ви­пускається на термін від одного до декількох років. Це звичайно іменний цінний папір.

Чим ордер відрізняється від варанта або опціонного сертифі­ката? Варант надає право обміну одного цінного папера на інший. Опціон надає право купівлі і продажу. У випадку ж із ордером мова йде тільки про купівлю (передплату). Ордери-цінні папери не слід плутати з ордерами, використовувани­ми в практиці бухгалтерського обліку (прибутковими І ви­датковими ордерами, що відображають рух матеріальних цінностей або готівки).

Купон — це відривна (відрізна) частина цінного папера, що дає право на одержання у встановлені в ньому терміни доходу (відсотків), дивідендів за ним. Найчастіше купон є атрибутом облігації, яка називається в цьому випадку купонною. Неза­лежно від того, визнаний купон у даній країні цінним папером чи ні, — він в обов'язковому порядку має бути ідентифікований з основною облігацією. Для цього він повинен містити: найме­нування емітента, назву облігації, номер облігації і купона, суму і термін дії купона, у необхідних випадках —найменування пла­тіжного агента (банку). Можливі й інші реквізити. Зазвичай ку­пони випускають на пред'явника, навіть у тому випадку, коли основний цінний папір є іменним.

Купон зазвичай прикріплений до облігації і має силу в ком­плекті з нею. Але він може існувати поза основним папером як додаток до нього. У цьому разі він може бути в обігу, мати курс і може бути офіційно визнаним як цінний папір.

До сурогатних форм цінних паперів також відносять;

- лотерейні білети, страхові поліси;

- обов'язкові замінники грошей (квитанції контрольні то­варні чеки, поштові марки, талони),

- різного роду платіжно-розрахункові зобов'язання,що вини­кають під час поточної господарської діяльності з будь-яким тер­міном виконання;

- легітимаційні знаки (жетони, гардеробні номери і т. п.);

- ректа-папери (заповіт, виконавчий напис нотаріуса, арбі­тражне або судове рішення й ін.).

ТЕМА 9

ГРОШОВИЙ РИНОК І РИНОК БАНКІВСЬКИХ ПОЗИК

План викладу матеріалу теми

1. Структура і суть грошового ринку. Об'єкти й суб'єкти.

2. Характеристика облікового ринку та його особливості.

3. Характеристика міжбанківського ринку. Операціїнаміжбанківському ринку.

4. Структура ринку капіталів.

5. Суть і функції кредиту.

6. Банки — основні учасники ринку капіталів.

9. 1. Структура і суть грошового ринку. Об'єкти й суб'єкти

Грошовий ринок — частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одно­го року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.

Об'єкти ринку є векселі, депозитні сертифі­кати, банківські акцепти. Його основні інститути - банки, облі­кові установи, брокерські й дилерські фірми. За джерела ресурсів правлять кошти, залучені банківською системою. Основними по­зичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, на­селення. Слід мати на увазі, що грошовий ринок - важливий об'єкт державного регулювання. Держава використовує його ресурси для фінансування своїх видатків і покриття бюджетного дефіциту.

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку — по­пит, пропозиція, ціна.

Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю — здатністю на­давати позичальнику потрібні блага.

На грошовому ринку розрізняють кілька видів відсотків: облі­гаційний, банківський, обліковий, міжбанківський тощо.

Облігаційний відсоток - норма доходу, встановле­на за цінними паперами. Він має забезпечити зацікав­леність інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери. Цей відсоток повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні ліквід­ніші, ніж цінні папери.

Банківський відсоток - узагальнена назва відсотків за операціями банків.

Депозитний відсоток - норма доходу, яку випла­чують банки своїм клієнтам за їхніми депозитами.

Позиковий відсоток - норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими кошта­ми. Ставки позикового відсотка повинні бути вищими за ставки депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одержують дохід, який називається маржею» і формують свій прибуток.

Перш за все зміни ставки відсотка впливають на попит на грошовому ринку: при зростанні ставки попит знижується, а при зниженні - підвищується. Оскільки пропозиція грошей автоматично не веде до зміни ставки, на ринку порушується рівновага: при підвищенні ставки виникає надлишок грошей, що загрожує інфляцією, а при зниженні ставки — нестача гро­шей, що загрожує дефляцією.

Дефляція — стан економіки, що характеризується процеса­ми, протилежними тим, які відбуваються в умовах інфляції. Спричиняється вона зменшенням грошової маси шляхом ви­лучення з обігу частини платіжних засобів.

Обліковий відсоток є нормою доходу, яку Централь­ний банк стягує із комерційних банків за позики, ви­дані під заставу комерційних векселів.

Відсоткові ставки грошового ринку пов'язані зі ставками інших секторів фінансового ринку, а обліковий відсо­ток Центрального банку, ставка за казначейськими векселями, міжбанківські ставки за одноденними позиками ("добові гроші") є базисними для всієї системи відсоткових ставок.

Кон'юнктура грошового ринку залежить передусім від таких факторів:

- циклічних змін в економіці;

- темпів інфляції;

- особливостей національної кредитно-грошової політики.

Грошовий ринок відображає попит на гроші та їхню про­позицію.

Під пропозицією грошей (MS) мається на увазі загальна кількість грошей, що перебувають в обігу; вона складається із агрегатів МІ, М2, МЗ.

Попит на гроші - це платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір за­платити за необхідні для них товари та послуги.

Попит на гроші (МО) формується з таких складових:

- попит на гроші як засоби обігу (діловий, операційнийабопопит на гроші для здійснення угод);

- попит на гроші як засоби збереження вартості (попитнагроші як активи, попит на запасну вартість, або спекулятивний попит).

Чим вищий рівень прибутку в суспільстві, тим більше уклада­ється угод; чим вищий рівень цін, тим більше необхідно гро­шей для укладання угод у межах національної економіки.

Модель грошового ринку подано на рис. 9.1

Пропозиція при експансіоністській грошовій політиці

Рис. 9.1. Проста модель ринку грошей.

По горизонтальній осі відкладається розмір грошової маси, а по вертикальній - відсоток (ціна грошей). Попит на грошову масу зменшується із збільшенням відсотка. Зі зни­женням відсоткової ставки попит на грошову масу зростає.

Цей ринок поєднує три головні складові; обліковий, міжбанківський і валютний ринки. Усі вони виконують декілька ос­новних функцій, в чому і полягає Їхня схожість:

- об'єднання дрібних заощаджень населення, держави, при­ватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних гро­шових фондів;

- трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забез­печує зовнішні джерела фінансування підприємств (фірм);

- спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розшире­ного відтворення через видачу опосередкованих позик за схемами:

Центральний банк — комерційний банк; комерційний банк — ко­мерційний банк; комерційний банк - підприємство, населення;

- надання позик державним органам для вирішення невідклад­них завдань, покриття дефіциту бюджету.

Отже, грошовий ринок може бути представлений рин­ком готівки і ринкомборгових зобов'язань (облікових або боргових інструментів).

9.2. Характеристика облікового ринку та його особливості

Обліковий ринок - частина грошового ринку, де ко­роткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-прода­жу векселів і цінних паперів з термінами погашення, як правило, до одного року.

Облікові ставки значною мірою визначаються ставкою Цент­рального банку, оскільки останній регулює операції грошового ринку і розмір грошової маси, що знаходиться в обігу. Операції на обліковому ринку мають велике значення для управління державним боргом.

До інституційної структури облікового ринку входять такі елементи:

- центральний банк (в Україні — Національний банк України);

- комерційні банки;

- спеціальні кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні папери).

Велике значення на обліковому ринку мають онкольний тавексельний кредити.

Онкольний кредит - короткостроко­вий кредит, який погашається на першу вимогу.

Він видається під забезпечення комерційними, казначейсь­кими й іншими векселями, цінними паперами, товарами; по­гашається позичальником звичайно з попередженням за 2—7 днів. Онкольний кредит вважається найліквіднішою статтею активу банку після касової готівки. Відсоткові ставки за онкольними позиками нижчі порівняно з іншими видами позик.

Вексельний кредит - це банківська операція з ура­хування (дисконту) векселів і видачі позик до запи­тання під забезпечення векселів.

Врахування, або дисконт, векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, негайно його оплачує пред'явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі терміну. За достроковий платіж банк отри­мує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою ко­ристь, тобто вексель оплачується зі знижкою. Різниця між су­мою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримує за цим векселем у термін платежу, називається зараху­ванням, або дисконтом.

Основними інструментамина обліковому ринку є банківські, казначейські і комерційні векселі, інші види короткострокових зобов'язань.

Банківський вексель - це вексель, що засвідчує право його власника одержати і безумовне зобов'язання векселе­давця сплатити при настанні обумовленого терміну визна­чену суму грошей особі, яка дала гроші в кредит банку.

Допомагає банкам акумулювати гроші, а векселетримачам — одержувати прибуток. Виконує функцію термінового депозиту (від 1 тижня до 1 року) і є засобом накопичення. Може викори­стовуватися векселетримачем як застава.

Казначейський вексель - один із видів державних цін­них паперів, що засвідчує внесення їхнім власником коштів до бюджету і дає право на одержання фіксова­ного доходу протягом строку володіння цими паперами.

Це короткострокові зобов'язання держави (терміном до 12 місяців). Казначейські векселі випускаються на пред'явника і обертаються на ринку цінних паперів. Випускають Їх центральні банки за дорученням Міністерства фінансів (казначейства) за ціною, меншою від номіналу. Казначейські векселі можуть ку­пувати комерційні банки, а також Центральний банк.

Комерційний вексель - це вексель, який видається позичальником під заставу товару.

Розрізняють векселі простий і переказний. Простий вексель містить просте, нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця заплатити власнику векселя після зазначеного терміну певну суму. Переказний вексель (тратта) містить письмову вказівку векселетримача (трасанта), що адресована платнику (трасату), заплатити третій особі (ремітенту) певну суму грошей у визна­чений термін. Термін обороту тратти — до 90 днів. Переказний вексель повинен мати акцепт — зобов'язання платника (траса­та) оплатити цей вексель (тратту) при настанні вказаного в ньому терміну. Акцепт оформлюється написом на векселі ("Акцепто­ваний") і підписом платника. За допомогою акцепту особа, що вказана у векселі як платник, стає акцептантом, тобтоголов­ним вексельним боржником. Акцептант відповідає за оплату векселя в зазначений термін, і у разі несплати власник векселя може подати позов проти акцептанта. Акцептовані банками векселі використовуються при наданні банками позик один одному. Можливий облік (нотація) тратти — її продаж комер­ційному банку до настання терміну платежу. При цьому необхід­ний аваль — гарантія платежу авалістом (в даному випадку ко­мерційним банком) за траттою. Оформлюється аваль або га­рантійним написом авалістом ("Як аваліст за..."), або видачею окремого документа. Передача векселів здійснюється за допо­могою індосаменту — передатного напису.

Депозитний сертифікат - письмове свідоцтво ко­мерційного банку про депонування грошових ресурсів, яке свідчить про право вкладника на отримання де­позиту (внеску).

Депозитні сертифікати бувають термінові і до запитання. На ринку обертаються термінові депозитні сертифікати; вони мо­жуть бути продані вкладниками банку або ділерами з втратою відсотків або передані однією особою іншій за допомогою пе­редатного напису. Як правило, депозитні сертифікати випус­каються на великі суми.

Банківський акцепт - згода банку на оплату платі­жних документів, форма гарантії їх оплати; оформ­люється банком-акцептантом у вигляді відповідного напису.

Банківські акцепти — це акцептовані комерційними банка­ми тратти з терміном оплати, як правило, до 180 днів.

Чек - складений за встановленою формою документ, який містить письмовий наказ власника рахунка в комерційному банку заплатити певну суму грошей чекотримачу.

В Україні чеки використовуються для безготівкових розра­хунків, а також для отримання готівки з рахунка (грошовий чек). Чеки бувають ордерні — виписані на певну особу з обо­в'язковим попередженням про наказ заплатити; чеки на пред'явника — без найменування отримувача; іменні — на пев­ну особу. Чекодавець, як правило, пред'являє чек у свій банк на інкасо. Чек замінює гроші в платіжному обігу, виступає у ролі кредитних грошей. Він повинен мати покриття. Обіг чеків у різних країнах регулюється законами про чеки і Женевською конвенцією. При обігу банківського чека не вказується, кому або за чиїм наказом необхідно платити, тобто ставиться тільки напис індосаменту. Чек можебути просто переданий іншій особі.

Таким чином, на обліковому ринку обертається ве­личезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких - висока ліквідність і мобільність.

9.3. Характеристика міжбанківського ринку. Операції на міжбанківському ринку

Міжбанківський ринок відіграє важливу роль у забезпеченні нормальних умов функціонування грошового ринку. Він є об'єктом державного регулювання, служить механізмом впли­ву державних органів на діяльність комерційних банків, стан грошово-кредитної і валютної системи і безпосередньо на еко­номіку в цілому.

Мжбанківський ринок — частина фінансового рин­ку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних ус­танов залучаються і розміщуються банками між со­бою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі терміни. Міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспон­дентських відносин між банками, відіграють роль інструмента налагодження тісніших і довірливіших відносин між банками.

Найпоширеніші терміни депозитів — один, три і шість місяців, граничні — від одного дня до двох років. Засоби між­банківського ринку використовуються комерційними банками не тільки для короткострокових, а й для середньо- і довгост­рокових активних операцій, регулювання балансів, виконан­ня вимог центральних банків. Відсоткові ставки враховують власні витрати банків, прийнятий ними кредитний ризик, співвідношення попиту і пропозиції та інші фактори.Вони є базовими при розрахунку відсоткових ставок за іншими, довгостроковішими кредитами на національному і міжнарод­ному ринках позикових капіталів.

Міжбанківські депозити пов'язані з активними депозитними операціями банків. Внесення депозитів комерційними банками у Цент­ральний банк у межах обов'язкових резервів є одним із методів регулювання сукупного грошового обігу країни. Відповідно до чинного законодавства, в Україні комерційні банки мають пра­во на одержання відНБУ, як банку останньої інстанції, кре­дитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх угод.

Міжбанківські кредити - одне з основних джерел формуван­ня банківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кре­дитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі - купує на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важливою складовою фінансового ринку. На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту:

- овердрафт за кореспондентськими рахунками:на відповід­ному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня;

- кредити овернайт, які надані (отримані) іншим банком: вони надаються банкам на термін не більше одного операційного дня. Цей вид міжбанківського кредиту використовується для завер­шення розрахунків поточного дня;

- кошти, які надані (отримані) іншим банком за операціями РЕПО. Ці операції пов'язані з купівлею цінних паперів на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо термін операції РЕПО збігається із терміном погашення цінних паперів.

В Україні суб'єктами міжбанківського ринку є комерційні банки, які виступають у ролі фінансових посередників при пе­рерозподілі коштів і здійсненні платежів на фінансовому рин­ку. НБУ проводить операції з рефінансування комерційних банків. Кредитні ресурси надаються у вигляді прямих і ломбард­них кредитів, переобліку векселів і проведення кредитних аук­ціонів. Ці операції проводяться тоді, коли комерційні банки зазнають труднощів і не можуть у короткий час залучити ре­сурсів з інших джерел НБУ відіграє роль кредитора останньої інстанції. Такі кредити короткострокові, видаються під високі відсотки і потребують забезпечення заставою.

9.4. Структура ринку капіталів

Ринок капіталів - це частина фінансового ринку, де форму­ються попит і пропозиція в основному на середньо- і довго­строковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капі­тал і де формуються попит і пропозиція на нього.

Позиковий капітал - це кошти, віддані в позику під певний відсоток за умови повернення.

Формою руху позикового капіталу є кредит. Основним його джерелом служать кошти, що вивільняються в процесі відтво­рення: амортизаційні фонди підприємств, частина оборотного капіталу в грошовій формі, прибуток, що йде на відновлення і розширення виробництв грошові доходи і заощадження всіх верств населення. На ринку капіталів кредити надаються на термін понад рік.

Економічна роль цього ринку полягає в його спроможності об'єднати дрібні, розрізнені кошти й у такий спосіб активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва та капіталу.

З функціональної точки зору ринок капіталів — це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення; з інституційної - сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий капітал.

Таким чином, ринок капіталів — це складова частина фінан­сового ринку, що розпадається на ринок цінних паперів і ри­нок ссредньо- і довгострокових банківських кредитів. Це також найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, корпорацій і банків. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволення коротко­строкових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Він охоплює оборот позиково­го і банківського капіталів, комерційного і банківського кре­дитів, а також функціонування кредитних аукціонів.

Ринок капіталів – це один із сегментів фінансового ринку, особлива сфера фінансових відносин, пов'язаних із процесом забезпечення кругообігу позикового капіталу. Основні учасники цього ринку:

- первинні інвестори, тобто власники вільних фінансових ресур­сів, які мобілізовані банками і перетворені у позиковий капітал;

- спеціалізовані посередники - кредитно-фінансові організації, що здійснюють безпосереднє залучення (акумуляцію) коштів, пере­творення Їх у позиковий, капітал і подальшу тимчасову передачу його позичальникам на зворотній основі за плату у формі відсотків;

- позичальники ~ юридичні і фізичні особи, а також держа­ва, що відчувають нестачу у фінансових ресурсах і готові запла­тити спеціалізованому посереднику за право тимчасового корис­тування ними.

Кредитні важелі використовуються як один із найефективні­ших регуляторів ринкової економіки:

- середньострокові позики — на цілі як виробничого, так і чисто комерційного характеру. Найбільше поширення еони одер­жали в аграрному секторі, а також при кредитуванні інновацій­них проектів із середніми обсягами необхідних інвестицій;

Дата добавления: 2015-05-26