Земельний фонд України та його структура. Регіональні проблеми охорони і раціонального використання земельних ресурсів

Земельний фонд – сукупність земель у державі всіх форм власності і категорій.

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об’єктів, системи розселення населення, а також основним засобом вир-ва.
Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави.
Структура. Господ. освоєння території здійснено на 92 %.

При цьому с/г освоєння земель перевищує 70 % і є найвищим у світі. Високою залишається розораність території України – 57 %. Частка ріллі в загальній площі с/г угідь складає 79 %. Структура с/г угідь визначається природно-клімат умовами. В останні рр. у структурі с/г угідь ↓ частка орних земель, а ↑ частина багаторічних насаджень, сіножатей і пасовищ.
За цільовим призначенням земель та функціональни використанням земельний фонд України охоплює:
с/г угіддя; ліси та лісовкриті площі; забудовані землі під промисловими і транспортними об’єктами, житлом, вулицями тощо; землі, що покриті поверхневими водами; інші землі.
Проблеми. На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері земельних ресурсів виступають:
↑ ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель; припинення деградації ґрунтів та↑ їх родючості; досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування; формування продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв’язання продовольчої проблеми.
У найближчій перспективі необхідно скоротити вилучення продуктив. земель для не с/г потреб, ↓ рівень землемісткості певних галузей нар. госп-ва до нормативних величин.

18.Зміст концепції сталого розвитку продуктивних сил.

Стійкий розвиток – тривалий безперервний розвиток, що забезп. потреби сучасного суспільства без шкоди для майбутніх поколінь.

Лише забезпечення стійкого, збалансованого й контрольованого розвитку може реально гарантувати перехід до нової ери необхідного й безпечного для миру економічного росту. Це означає, що при розробці економічної політики й у ході її здійснення в кожному секторі економічного життя необхідно забезпечити гармонічне сполучення між економікою й навколишнім середовищем. У Декларації Конференції в Ріо-де-Жанейро по навколишньому середовищу й розвитку, що включає в себе 27 рекомендаційних принципів, розкриваються істота й мети реалізації концепції стійкого розвитку. Поняття стійкого розвитку містить у собі наступне:

♦ визнання того, що в центрі уваги перебувають люди, які повинні мати право на здорове й плідне життя в гармонії із природою;

♦ охорона навколишнього середовища повинна стати невід'ємним компонентом процесу розвитку й не може розглядатися у відриві від нього;

♦ право на розвиток повинне реалізуватися таким чином, щоб рівною мірою забезпечити задоволення потреб у розвитку й збереженні навколишнього середовища як нинішнього, так і майбутніх поколінь;

♦ зменшення розриву в рівні життя народів миру, викорінювання бідності й убогості з урахуванням тієї обставини, що сьогодні на частку 3/4 населення Землі доводиться лише 1/7 частина світового доходу. Подібний підхід буде вести до масованого переміщення економічного росту в країни, що розвиваються, і регіони. Тільки шляхом задоволення величезних і всі зростаючих потреб населення миру, що розвивається, можна забезпечити можливості й перспективи переходу до нової ери стабільного, оптимального й збалансованого економічного росту світової економіки в цілому.

Дата добавления: 2015-05-26