Детермінанти стратегії реструктуризації

1. Роль менеджерів в умовах ринкової економіки

Відмінності між цілями менеджерів і акціонерів. У практиці стратегічної реструктуризації підприємств слід враховувати суттєві відмінності між цілями менеджерів і акціонерів. Часто менеджери, які управляють підприємством, прагнуть досягти передусім власних фінансових й нефінансових цілей: надмірно високих винагород; придбання предметів розкоші (наприклад, дорогі службові автомобілі); невиправданого розширення організацій з метою підвищення власного соціального статусу; безпосереднього привласнення в тій чи іншій формі грошових коштів інвесторів тощо. Зазначені цілі не збігаються з метою акціонерів компанії — одержати максимальний доход на вкладений капітал. Крім того, особливо на великих підприємствах, слід виділити інтереси різних груп акціонерів: від інституційних до індивідуальних дрібних.

Роль менеджерів є суттєво різною в умовах планової і ринкової економіки.

В умовах централізовано-планової економіки – це:

§ максимізація надходжень з бюджету, чому сприяла відсутність жорстких обмежень бюджетних витрат;

§ орієнтація на валові показники плану, які визначались міністерствами.

В умовах ринкової економіки – це:

§ максимізація багатства акціонерів;

§ соціальна відповідальність;

§ інтереси менеджерів.

Максимізація багатства акціонерів. Максимізація прибутків акціонерів як у вигляді дивідендів, так і за рахунок зростання вартості акцій на ринку, є основною сферою відповідальності менеджерів.

Соціальна відповідальність. Заходи соціальної важливості вимагають витрат. Тому необхідно визначити, яку частину цих витрат візьмуть на себе компанії добровільно, а яку частку покладе на них закон.

Будь-які добровільні соціальні витрати, що збільшують собівартість продукції, неможливі в галузях жорсткої конкуренції. Отже, ці заходи необхідно передбачити в законодавстві.

Заходи, які сприяють максимізації вартості акцій, вигідні для суспільства в цілому. Максимізація вартості акцій вимагає виробництва високоякісної продукції, послуг з найменшими витратами і при найменшій шкоді навколишньому середовищу.

Максимізація вартості акцій також вимагає розробки такої продукції і таких послуг, в яких були б зацікавлені покупці, а прагнення одержати прибуток сприяло б новим розробкам, новим технологіям, випуску нової продукції, створенню нових робочих місць і т. п.

Інтереси менеджерів. Окрім максимізації вартості акцій, менеджери повинні турбуватися про пільги співробітникам, підвищення зарплати виконавцям, проведення громадської роботи.

Менеджери, проте, в першу чергу турбуються про власне задоволення і добробут співробітників. З їх точки зору, процвітання суспільства в цілому є другорядним пріоритетом.

Високі зарплати управлінців можна розглядати з двох позицій:

§ вони потрібні для того, щоб залучити і утримати кращих керівників;

§ менеджери тільки використовують гроші акціонерів у власних цілях, якщо акції розпорошені.

Основні фактори, що змушують менеджерів орієнтуватися на інтереси акціонерів:

а) відносно велика частка власності в руках інших акціонерів;

б) винагорода менеджерів залежить від прибутку на акцію;

в) загроза перекупівлі компанії іншою організацією (рейдером) або звільнення;

г) конкуренція за місце менеджера (існує ринок менеджерів).

Розглянемо деякі фактори детальніше.

Частка власності. Примушує менеджерів орієнтуватися на економічні інтереси акціонерів.

Менеджери відділів (управлінь і стратегічних господарських одиниць) зазвичай не володіють великою часткою власності. Однак в децентралізованих організаціях саме менеджери розпоряджаються ресурсами підрозділів і стратегічних господарських одиниць.

Ризик. Багато управлінців більше наражаються на ризик, аніж акціонери. Останні завжди можуть застрахувати ризик, маючи диверсифікований портфель цінних паперів.

Компенсація/винагородження. Винагородження повинно залежати (особливо в частині стимулювання) від прибутку, одержаного акціонерами.

Існує дві основні цілі програм стимулювання менеджерів:

§ забезпечити управлінцям стимул впливати на фактори, що знаходяться під їх контролем, так, щоб це сприяло максимізації вартості акцій;

§ допомогти підприємствам залучити і утримати управлінців високого класу.

Програми стимулювання менеджерів не повинні бути націлені тільки на керівників вищої ланки, вони повинні стимулювати управлінців усіх рівнів.

Обмеження:

§ на інвестиції в акції можуть впливати фактори, що не контролюються менеджерами (наприклад, ситуація в економіці країни в цілому, на фондовому ринку зокрема);

§ на прибуток акціонерів можуть впливати на початку і в кінці періоду результати аналізу діяльності компанії, невиправдано оптимістичні та песимістичні очікування;

§ результати діяльності окремих підрозділів або стратегічних господарських одиниць не мають безпосереднього впливу на вартість акцій.

Небезпека перекупівлі підприємства. З’являється у випадках, коли управлінці протиставляють особисті інтереси на шкоду інтересам акціонерів.

Низька вартість акцій створює привабливу можливість перекупівлі компанії. Аби уникнути цього часто необхідна заміна керівництва та активна протидія рейдерам.

З метою підвищення вартості акцій на ринку активам, вартість яких була занижена, знаходять нове застосування.

Рейдери. Рейдер – фізична чи юридична особа, спеціаліст з перехоплення оперативного керівництва або власності підприємства за допомогою спеціально інсценованого бізнес-конфлікту.

Рейдери зазвичай шукають компанії, якими погано управляють, але кардинальні зміни в стратегії яких можуть призвести до значного підвищення вартості їх акцій на ринку.

Ринок праці – важливий механізм мотивації поведінки менеджерів, який заставляє їх діяти в інтересах акціонерів.

Менеджери змагаються за посаду як зі співробітниками підприємства, так і з претендентами ззовні.

В рамках однієї фірми різні критерії оцінки результатів діяльності, а також критерії програми стимулювання менеджерів є основними механізмами контролю результатів діяльності управлінців.

Дата добавления: 2015-05-26