Капіталу у виробництво

Загальні принципи, форми і вимоги інвестування

Інвестиції – це використання фінансових ресурсів у формі довгострокових вкладень капіталу (капіталовкладень). Інвестиції здійснюються юридичними або фізичними особами,які за ступенем комерційного ризику поділяються на інвесторів, підприємців, спекулянтів, гравців.

Інвестор – це той,хто при вкладенні капіталу, в більшій мірі чужого, думає перш за все про мінімізацію ризику.

Інвестор – це посередник у фінансуванні капіталовкладень.

Підприємець — це той, хто вкладає власний капітал при певному ризику.

Спекулянт – це той, хто готовий йти на певний розрахований ризик.

Гравець – це той, хто готовий йти на будь-який ризик.

Інвестиції бувають ризикові (венчурні), прямі, портфельні.

Венчурний капітал – це термін, який використовується для визначення ризикового капіталовкладення. Венчурний капітал – це інвестиції у формі випуску нових акцій у нових сферах діяльності, пов’язаних з великим ризиком.

Венчурний капітал інвестується у проекти, що не пов’язані між собою, і розрахований на швидку окупність вкладених засобів. Капіталовкладення, як правило, здійснюються шляхом придбання частки акцій підприємства-клієнта або надання йому позик, в тому числі з правом конверсії цих позик в акції. Ризикове вкладення капіталу обумовлене необхідністю фінансування дрібних інноваційних фірм в галузях нових технологій. Ризиковий капітал поєднує в собі різні форми вкладення капіталу: позичкового, акціонерного, підприємницького. Він виступає посередником в заснуванні стартових наукоємних фірм, які називаються венчуром.

Прямі інвестиції – вкладення в статутний капітал господарського суб’єкта з метою одержання доходу і прав на участь в управлінні даним господарським суб’єктом.

Портфельні інвестиції – пов’язані з формуванням портфеля, придбанням цінних паперів і інших активів.

Портфель – сукупність зібраних воєдино різних інвестиційних цінностей для досягнення конкретної інвестиційної цілі вкладника.

В портфель можуть входити цінні папери одного типу(акції) або різні інвестиційні цінності (акції, облігації, ощадні й депозитні сертифікати, заставне посвідчення, страховий поліс тощо).

Принципами формування інвестиційного портфеля є безпечність і доходність вкладень, їх зростання, ліквідність.

Під безпечністю розуміється невразливість інвестицій потрясіннями на ринку інвестиційного капіталу і стабільність одержання доходу. Безпечність зазвичай досягається за рахунок втрати доходності і зростання вкладів. Нарощувати вкладення можуть тільки власники акцій.

Під ліквідністю будь-якого фінансового ресурсу розуміється здатність брати участь в негайному придбанні товару (робіт, послуг). Так, готівкові гроші володіють більшою ліквідністю, ніж безготівкові. Набір дрібних купюр має більшу ліквідність, ніж набір крупних купюр.

Ліквідність інвестиційних цінностей – це їх здатність швидко і без втрат в ціні перетворюватися в готівкові гроші. Найбільш низьку ліквідність має нерухомість. Жодна інвестиційна цінність не володіє усіма перерахованими вище властивостями. Тому неминучий компроміс. Головна ціль при формуванні портфеля полягає в досягненні найбільш оптимального поєднання між ризиком і доходом інвестора.

При купівлі акцій і облігацій одного акціонерного товариства інвестор виходить з принципу фінансового лівериджу.

Фінансовий ліверидж являє собою співвідношення між облігаціями і привілейованими акціями, з одного боку, і звичайними акціями – з другого:

(14.1)

де Л – рівень лівериджу;

О – облігації, грн.;

А₁ – привілейовані акції, грн.;

А₂ – звичайні акції, грн.

Фінансовий ліверидж є показником фінансової стійкості акціонерного товариства, що віддзеркалюється і на прибутковості портфельних інвестицій. Високий рівень левериджу – явище небезпечне, оскільки призводить до фінансової нестійкості.

Приклад. Акціонерне товариство випустило 10 %-ні облігації на суму 10 млн. грн., привілейовані акції – 2 млн. грн. з фіксованим дивідендом 40 % і звичайні акції – 20 млн. грн., тобто акції товариства мають високий рівень лівериджу: (10 + 2) / 20 = 0,6.

Прибуток товариства складає 2,2 млн. грн. і розподіляється наступним чином: на виплату процентів по облігаціях – 1 млн. грн., на дивіденди по привілейованих акціях – 0,8 млн. грн., на дивіденди по звичайних акціях – 0,4 млн. грн. Якщо прибуток знизиться до 1,1 млн. грн., акціонерне товариство не тільки «з’їсть» те, що призначалось на виплату дивідендів по звичайних акціях, але й не зможе за рахунок прибутку виплатити дивіденди по привілейованих акціях. Подальше зниження прибутку призведе до нестачі коштів для виплати процентів по облігаціях. В цьому полягає небезпека акцій з високим рівнем лівериджу і виявляється головна слабкість тих товариств, які мають велику суму боргу у вигляді облігацій і привілейованих акцій. Обережні інвестори зазвичай уникають купівлі таких цінних паперів.

Однією з основних процедур оцінки якості цінних паперів і допущення їх на фондовий ринок є проходження лістингу.

Лістинг – це допущення цінних паперів до торгів на фондовій біржі шляхом перевірки їх якості і включення їх в котирувальний лист, а також контроль господарсько-фінансового стану емітента на предмет його відповідності вимогам, що пред’являються фондовою біржею.

Лістинг включає в себе комплекс заходів, які дозволяють налагодити ефективний обіг цінних паперів. Він складається з процедури включення цінних паперів в лістинг організації торгів цінними паперами, проведення їх котирування, контролю за станом лістингових цінних паперів і за фінансовим станом емітента цінних паперів. Включення цінних паперів емітента в лістинг дає перевагу як емітентам, так і інвесторам.

Емітентам лістинг дозволяє:

§ підняти їх престиж внаслідок того, що емітенту вдалося довести стійкий фінансовий стан і пройти процедуру лістингу;

§ проводити додаткову рекламу через біржові канали, а також в провідних економічних виданнях;

§ успішно розміщувати подальші випуски цінних паперів.

Інвестор виграє в тому, що:

§ проходження процедури лістингу дає гарантію надійності цінних паперів;

§ організація торгів лістинговими цінними паперами на біржі дозволяє визначити їх об’єктивну ринкову вартість.

Зважаючи на те, що нинішній реальний фінансовий стан значної (можливо більшої) частини підприємств важкий і не відповідає вимогам функціонування ринку цінних паперів, реальною (можливо єдиною) формою залучення як вітчизняного, так і іноземного капіталу для технічного переозброєння виробництва є прямі інвестиції – вкладення капіталу в статутні фонди господарських суб’єктів.

Але це стане можливим, коли інвестори володітимуть якісною інформацією, яка допоможе їм швидко зорієнтуватися у виборі об’єктів для вкладення капіталів. З іншого боку, наявність техніко-економічного аналізу (обстеження) стану виробництв з пропозиціями по виведенню їх з економічної кризи (реструктуризації) прискорить процес залучення капіталу як на державному рівні, так і з допомогою недержавних інституцій.

Дата добавления: 2015-05-26