Комунікабельність

Ефективність вирішення багатьох службових завдань безпосередньо залежить від комунікабельності працівника ДСНС. Комунікабельність (франц. “communicable” – “той, що з’єднується”, а від пізньолат. “communicabilis” – “поєднуваний”) – здатність людини спілкуватися, бути товариською з іншими. Це одне з найважливіших умінь, без якого людина в суспільстві не може існувати. Культурний народ вчить своїх нащадків спілкуватись, тобто з повагою ставитися один до одного, толерантно і шанобливо – до ровесників, старших чи молодших.

Бути комунікабельним означає не тільки ділитися своїми думками з кимось, а й слухати уважно інших, не перебиваючи, виявляючи тим самим повагу до людини. Недарма українська приказка твердить, що “немає глухішого від того, хто не хоче слухати”.

Працівник ДСНС у спілкуванні з тим, хто прийшов з якимось проханням, повинен пам’ятати “золоте” правило, розроблене сановниками Стародавнього Єгипту: “Прохач бажає більше уваги до своїх слів, ніж виконання того, заради чого він прийшов”.

Уміння уважно вислухати не менш важливе, ніж уміння говорити. Той, хто вміє слухати, володіє магнетичною силою. Нас приваблюють люди, які справді слухають нас; з ними хочеться спілкуватися, в їхньому товаристві затишно, як у холод біля вогню.

Слухати співрозмовника неуважно, переривати на півслові, виявляти нетерпіння при цьому – нікому не робить честі. Нетактовно розмовляти, тримаючи руки в кишенях, голосно коментувати чи насміхатися зі слів опонента, поплескувати його по плечу. Це – явна образа. На жаль, не всі усвідомлюють це, створюючи атмосферу дискомфорту, а іноді – навіть ворожнечі в колективі.

Знати, де і що сказати – також тактовність. Вихована людина скромно мовчить, якщо некомпетентна в питаннях, що обговорюються.

Розмовляючи з ким-небудь, необхідно дивитися в очі співрозмовнику і пам’ятати, що ваш погляд повинен виражати людяність. Під час спілкування не слід стояти надто близько до співрозмовника, дихати йому в обличчя.

Треба пам’ятати, що обличчя прикрашає невимушений погляд.

Порядну людину в розмові характеризують чесність, прямота, правдивість і доброзичливість.

Українська мова напрочуд багата, тому не варто вживати іншомовні слова, щоб хизуватися своєю обізнаністю. Використовуючи іншомовні слова, треба правильно їх вимовляти, точно знати значення і бути впевненими у тому, що іншим вони зрозумілі, що саме це іншомовне слово, потрібне в даному контексті.

Готуючись виступати перед аудиторією, необхідно добре продумати свій виступ. Не варто випробовувати терпіння присутніх надто довгими промовами. Під час виступу треба говорити легко, доступно, можна зрідка підглядати, при потребі, в текст промови. Виступ закінчується подякою слухачам за їх увагу.

Присутні на виступі чи нараді не повинні дрімати, позіхати, жувати жуйку, пити чи їсти, голосно перемовлятись із сусідами. Така поведінка може образити того, хто виступає.

Критика, якщо її використовують, повинна бути тактовна, без перебільшень і драматизації. Треба поважати людську гідність того, кого критикуєте. Мета критики – усунути недоліки.

Необхідно зважати на обставини, за яких застосовується критика, дається комусь оцінка чи характеристика. Похвальне слово краще сказати вголос, бо воно сприяє авторитету людини, окрилює її. Щось неприємне краще висловити віч-на-віч.

Коректність – основний показник мистецтва критики та спілкування загалом. Працівник повинен бути коректним з оточуючими незалежно від настрою, неприємностей на роботі чи вдома. Недопустимо “зривати зло” на своїх підлеглих, колегах чи громадянах. Здатність стримуватись, контролювати свою поведінку за будь-яких обставин – ознаки вихованої особистості.

Дата добавления: 2015-05-26