КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Зовнішня політика президента Ш.де Голля
Зовнішньополітична доктрина голлізму. Червень 1946 року – виступ де Голля в Байо, де він пропагував ідею сильної президентської влади.
Два основних постулати політики де Голля: · Національний чинник · Фактор сили Доктрина обставин. Франція має набути ядерну зброю, інакше вона не може розпоряджатися своєю долею. Де Голлю належать два кардинальні рішення у зовнішній політиці Франції: набуття ядерного потенціалу та вихід з військової організації НАТО.
Принципи політики де Голля: · Національна незалежність · Національна безпека · Пошук міжнародної рівноваги (балансування) · Орієнтація на політику розрядки та підтримку миру
Тільки могутня Франція може мати союзників, а не хазяїнів і співпрацювати з усіма найрозвиненішими країнами без зайвих комплексів. Пріоритетною цариною Шарль де Голль вважав зовнішню політику. Він домагався піднесення Франції в усіх сферах суспільно-політичного, економічного і духовного життя, забезпечення їй статусу великої світової держави. Вся політична діяльність першого президента П'ятої республіки була підпорядкована цій меті. Особливо піклувався про зміцнення обороноздатності своєї батьківщини. Не раз говорив: "Потрібно, щоб оборона Франції і була французькою, якщо такій країні як Франція доведеться вести війну, треба, щоб це була її війна". Діючи відповідно до своїх поглядів, він докладав зусиль, щоб змінити орієнтацію французької зовнішньї політики. Одне з головних завдань президента полягало в тому, щоб поступово звільнитися від дещо васальних формі методів співробітництва Франції і США. Пізніше він згадував: "Мій план зводився до того, щоб звільнити Францію від Атлантичного союзу, від інтеграції, яку здійснює НАТО під американським керівництвом". Франція, на його думку, має стати рівноправним партнером США. Як відомо, на той час на французькій землі перебувало 26 тисяч американських солдатів та офіцерів, 29 військових баз і склади атомної зброї США. Це викликало тривогу: на випадок війни, чи якогось серйозного непорозуміння. Франція може стати об'єктом нападу, її, як союзницю США, в будь-який момент можуть втягнути у збройний конфлікт. 24 вересня 1958 року де Голль направив Д. Ейзенхауеру і Г. Макміллану меморандум, у якому зажадав влаштувати низку тристоронніх консультацій між Францією, США та Великобританією з тим, щоб розробити нову політичну та військову стратегію союзницьких відносин. Цю пропозицію американський президент і британський прем'єр відкинули. Тоді де Голль дав наказ вивести з-під командування Північноатлантичного союзу французький Середземноморський флот, заборонив утримувати на території Франції американську ядерну зброю та будувати установки для запуску ракет. Згодом було запроваджено систему контролю за польотами військових літаків над територією Франції. Так було започатковано курс на вихід французької держави з військової організації НАТО. Не зустрівши підтримки з боку США і Англії, де Голль, прагнучи підкреслити свою незалежність, почав діяти всупереч політиці Вашингтону. В березні 1966 року він повідомив президента США та уряди 14 країн - членів НАТО про рішення Франції припинити свою участь в інтегрованому військовому командуванні і про виведення своїх збройних сил з-під юрисдикції натівського командування. В меморандумі з приводу цього рішення де Голль навів такі аргументи: Європа перестала бути центром міжнародних конфліктів, а Сполучені Штати втратили монополію на атомну зброю. Генерал якось висловився, що операція з НАТО - "це остання битва у моєму житті". Дії Шарля де Голля щодо НАТО дають підстави вважати, що він був реально мислячим політиком і усвідомлював, що світ постійно змінюється і потребує адекватних рішень: якщо раніше президент схвалював підписання Атлантичного договору, то в 1960-ті роки стало очевидним, що блок, який заснований був на принципі інтеграції під керівництвом США, став неперспективним для Франції. Де Голль одним з перших визнав, що атомна війна - це війна на самознищення. Справедливими є слова одного з американських кореспондентів про те, що в цей період де Голль "не пропускав жодної нагоди, щоб завдати удар по англосаксах". Одне із підтверджень цього - публічна критика де Голлем мілітаристських акцій США. Особливо засуджував він воєнні дії американців у В'єтнамі. Так, виступаючи в Пномпені у вересні 1966 року, де Голль зажадав припинити бомбардування і вивести американські війська із В'єтнаму. Звичайно, що це не могло не призвести до загострення франко-американсь-ких відносин. Слід звернути увагу на ту підтримку, яку Франція надавала Індокитаю під час його війни зі США. На знак протесту про втручання Сполучених Штатів у внутрішні справи цієї країни Париж відкликав своїх представників із СЕАТО. Такі дії Франції стали прикладом для інших держав. Так, уряд Пакистану також заявив, що не буде брати участі в військових маневрах СЕАТО. Вже в 1958 році де Голль зумів критично оцінити досвід колоніальних воєн в Індокитаї і Алжирі і визнати неминучість деколоніалізації. Він цілком усвідомив усю матеріальну збитковість колоній для метрополій, її економічну і моральну нерентабільність. З цьго приводу писав: «Я розумію, що колоніалізм віджив свій вік. Тому я надав незалежність тринадцяти африканським країнам -колишнім колоніям Франції. Я надіюсь розв'язати алжирське питання на основі принципу самовизначення. Але тоді, в 1958 році, через виняткову гостроту цієї проблеми розв'язати її не вдалося. Пізніше де Голль зауважив: "Якби в червні 1958 року я заявив, що хочу надати Алжиру незалежність, я позбувся б своєї посади того ж дня. Але я завжди знав, чого я хотів." Головною причиною останньої колоніальної війни Франції, що тривала до 1962 року була діяльність могутньої організації ультраколоніалістів, яку потрібно було нейтралізувати, а водночас виторгувати в алжирців такі умови незалежності, які були вигідні Франції. Тому де Голль діяв поступово, але цілеспрямовано. Спочатку запропонував план економічного і політичного реформування Алжиру. Потім, 16 вересня 1959 року, офіційно заявив, що Алжир є алжирською територією і має право на самовизначення. Згодом 1960 року виголосив в Алжирі промову, в якій визнав, що ця країна є державою з власним урядом, установами і законами. І, нарешті, в березні 1962 року, були підписані Евіанські угоди про припинення вогню, про суверенітет, про подальші відносини між Францією і незалежним Алжиром. Де Голль довів справу до кінця, припинивши семилітню війну і визнавши політичну незалежність Алжиру. Цим самим він звільнив Францію від непомірної для неї колоніальної відповідальності, відкрив перспективу прискореної модернізації французької економіки і можливісі ь перейти до широкої зовнішньої політики, перш за все в Європі. Головними напрямками європейської політики П'ятої республіки були: по-перше, курс на зміцнення двосторонніх відносин Франції з ФРН, що дістали назву "вісь Париж - Бонн", і, по-друге, співпраця з "Спільним ринком". Переконавшись у нереальності своїх планів щодо політичного союзу західноєвропейських країн, в якому б Франція не лише здійснювала власну незалежну політику, але й мала б вирішальний вплив на діяльність співтовариства, генерал звернув увагу на співробітництво з ФРН. У де Голля сформувалось власне бачення ролі цієї країни. Він розумів, що Німеччина - найближчий сусід Франції і вирішив зробити свого суперника - ФРН - союзником. Справедливою є думка одного із соратників генерала про те, що де Голль і Аденауер багато в чому не погоджувались між собою, але розуміли необхідність союзу. Конрад Аденауер, канцлер ФРН, прагнув зблизитися з Францією, щоб зміцнити свої позиції в Західній Європі та заручитися підтримкою Франції у своїх планах щодо німецького питання (об'єднання Німеччини). Таким чином, союз був вигідний обом державам. Щоправда. стосунки між де Голлем та К. Аденауером справляли враження своєрідної гри-змагання: хто кого перехитрить? Але разом з тим ця гра в січні 1963 року привела до підписання угоди про співдружність між ФРН та Францією. Вона передбачала регулярні консультації урядів двох держав з усіх питань військової стратегії й тактики, і по суті, офіційно проголошувала кінець давній ворожнечі двох країн. Ця угода викликала сенсацію: адже в Західній Німеччині ще пам'ятали наміри Шарля де Голля розчленувати Німеччину. Відносини між ФРН і Францією були непростими. Де Голль і Аденауер допомагали один одному. Так, останній обіцяв підтримати президента Франції в питанні перебудови НАТО, в утворенні «Малої Європи», у визнанні інтересів сільського господарства Франції в «Спільному ринку», в нейтралізації спроб Англії вступити до ЄЕС. Аналогічними були дії де Голля при дислокації складів та навчальних баз бундестагу на території Франції. Де Голль підтримав канцлера ФРН з німецького питання. Водночас де Голль завжди намагався підкреслити контроль Франції над ФРН. Так, він не підтримав Аденауера в його спробі одержати від США право самостійно розпоряджатися атомною зброєю. Постійно наголошував також на незмінності кордону по Одеру-Нейсе. "Ми не зацікавленні в зміні кордону Німеччини ні сьогодні, ні в майбутньому. Німеччина повинна примиритись із заслуженим покаранням за свою агресію." Особлива сторінка в зовнішньополітичній діяльності де Голля належала його стосункам з Радянським Союзом. Не можна погодитися з твердженнями радянських істориків, що ніби причиною зближення Франції з СРСР було лише те, що де Голль вважав СРСР гарантом миру. Більш переконливим є те, що це зближення він розглядав як певний тиск на ФРН та США. Деякі дослідники виділяють у франко-радянських відносинах два періоди: 1958- 1964 роки, зв'язаний з ім'ям М.С.Хрущова та 1965- 1969 роки - з ім'ям Л.1. Врежнєва. Шарль де Голль відводив Радянському Союзу значне місце в світовій політиці, враховуючи його внесок у розгром гітлерівської Німеччини та наявність в СРСР атомної бомби. Налагодженню контактів з Москвою сприяло прагнення де Голля зупинити нагнітання "холодної війни", навести мости економічного, гуманітарного, політичного співробітництва між двома військовими блоками - НАТО і Варшавським договором. Але це упиралося насамперед у позицію СРСР. Зі спогадів де Голля видно, що надії на поліпшення стосунків між державами виникли в березні 1960 року під час відвідин М.С.Хрущовим Парижу. Саме в ході цього візиту уряди СРСР і Франції підписали угоду про мирне врегулювання всіх питань. Було домовлено про розвиток радянсько-французських торговельних і наукових звязків, про співробітництво в галузі використання атомної енергії в мирних цілях. Після від'їзду М.С.Хрущова де Голль писав: "На заключному етапі переговорів радянський прем'єр пообіцяв мені свою активну участь у нараді голів чотирьох урядів. Він вплинув на мене силою і енергією своєї особи і породив надії на те, що всупереч усьому, мир на землі набув шансу, Європа - своє майбутнє." Дві авантюри М.С. Хрущова викликали осуд Шарля де Голля. Перша з них стосувалася «німецького питання», а саме ініціативи керівника радянської держави щодо зміни статусу західних держав в Західному Берліні. Тоді ж де Голль разом з лідерами США і Великобританії зайняв жорстку позицію проти перегляду статусу-кво. Відомо, що 1960 року, після дискусій і навіть провалу паризької зустрічі на вищому рівні, статус-кво в Західному Берліні було збережено. Авантюра М.С. Хрущова не привела ні до чого, окрім побудови "берлінської стіни", яку де Голль засудив. Непродумані зовнішньополітичні кроки СРСР прискорили підписання франко-західнонімецького договору 1963 року. Загострила франко-радянські відносини і відмова де Голля приєднатися до тристоронньої угоди про часткову заборону ядерних випробовувань. У Московському договорі (липень 1963 року) де Голль вбачав небезпеку ліквідації французьких ядерних сил. Одним з атрибутів національної незалежності у повоєнні роки стало володіння ядерною зброєю. Відсутність у Франції цієї зброї, а також ядерна монополія США (до 1949 року) спричиняли, на переконання голлістів, залежність Парижа від Вашингтона. 1962 року Франція набула статус ядерної держави.
Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 3809; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |