Міжнародно-правові аспекти об'єднання Німеччини

Упродовж 1989 динамічний розвиток політ, подій у країнах Центр, та Схід. Європи почав змінювати модус вівенді нав­коло НДР. Заключна декларація Бухарестської зустрічі у верхах країн-членів ОВД (8.06.1989) визнавала права країн регіону на самовиз­начення та де-факто проголошувала відмову СРСР від втручання в їхні внутр. справи. Відкриття наприкінці червня 1989 угорсько-австр. кордону призвело до масового виїзду громадян НДР до ФРН через Угорщину й Австрію. Загострення політ, кризи в НДР ви­кликало відставку 18.10.1989 Е. Хонекера з усіх держ. та парт, посад. Було прийнято новий закон про виїзд із НДР. Ще до завершення законотворчої процедури увечері 9.11.1989 на офіц. рівні було зроблено заяву про наяв­ність у громадян НДР права виїзду в ФРН через усі прикордонні переходи, внаслідок чого фактично був ліквідований режим держ. кордону між двома країнами.

Питання про початок процесу Н. о. було поставлене у виступі Канцлера ФРН Г. Коля в бундестазі 28.11.1989 з т. зв. «планом з 10 пунк­тів», яким розпочалась активна фаза міжнар. врегулювання нім. проблеми. Оскільки пози­ція 4 держав-переможців (Великої Британії, США, СРСР, Франції), які за міжнар. угодами мали особливі права в Німеччині, не була достеменно відома, план Коля передбачав поступове Н. о. через певний період співісну­вання двох д-ав у рамках єдиної конфедера­тивної спільноти. Але вже в ході візиту Коля до Дрездена 19-20.12.1989 стратегія уряду ФРН кардинально змінилась і виходила із завдання об'єднання в максимально наближений термін. Усі зацікавлені д-ви, крім США, поставилися до перспективи Н. о. негативно. Демонстра­цією опозиції зах.-європ. д-ав став офіц. візит Президента Франції Ф. Міттерана 20-22.12.1989, перший за всю історію існування НДР, здійс­нений лідером зах. держави-переможиці. Серед країн Центр, та Схід. Європи основними опонен­тами Н. о. були Польща, для якої принципово важливим залишалось визнання ФРН існую­чих кордонів, та СРСР, який прагнув макси­мально зберегти статус-кво в Центр. Європі. 8-9.12.1989 на засіданні Європ. Ради в Страс­бурзі ФРН досягла важливого компромісу зі своїми зах.-європ. союзниками. Під тиском Франції та інших членів Європейського еконо­мічного співтовариства (ЄЕС) делегація ФРН погодилась розпочати третій етап створення Європ. валютного й екон. союзу та скликати у грудні 1990 міжурядову конференцію з метою змін положень Римських угод 1957. Крім того, заради підтвердження зах.-європ. вибору своєї зовн. політики, ФРН виступила з ініціативою розпочати паралельно другу конференцію, яка ставила б за мету створення Європ. політ, союзу. Досягнення згоди з принципових пи­тань поміж зах.-європ. д-вами дозволило роз­почати офіц. переговори держав-перемож-ниць. Першим етапом діалогу стала зустріч послів Великої Британії, США, СРСР, Франції

11.12.1989 в Берліні. Під час візиту канцлера Коля в Москву 10-12.02.1990 обговорювались умови, за яких СРСР був готовий дати прин­ципову згоду на Н. о. Ними були визнання остаточного характеру існуючих зовн. кордо­нів НДР та ФРН, надання фінанс. допомоги СРСР та позаблоковий статус об'єднаної Ні­меччини. Саме остання вимога виявилась най­більш суперечливою та нереальною в нових істор. умовах.

Проте принципова згода, яку надав СРСР щодо відновлення єдності нім. д-ви, відкрила можливість для офіц. переговорів про міжнар. аспекти об'єднання у форматі «2+4» (обидві нім. д-ви та держави-переможниці). Відп. рі­шення було прийнято під час зустрічі міністрів закорд. справ країн НАТО та ОВД з нагоди обговорення проекту дог-ру про «відкрите небо», яка відбулась 12-14.02.1990 в Оттаві. Вирішальними для формування єдиної позиції зах. країн у ході подальших переговорів були візит Коля до Парижа 15.02.1990, за резуль­татами якого Франція остаточно зняла всі свої застереження, та зустріч Канцлера ФРН

24.02.1990 з Президентом США Дж.Г.В. Бушем у Кемп-Девіді, яка остаточно з'ясувала межу можливих компромісів із СРСР з приводу членства майбутньої об'єднаної Німеччини в НАТО. Динаміка переговорного процесу за форматом «2+4», що офіційно розпочався 5.05.1990 на рівні міністрів закорд. справ, визначалась подіями всередині Німеччини. 18.03.1990 в НДР відбулись перші демокр. вибори. Сформований за їхніми результатами коаліційний уряд на чолі з Л. де Мез'єром проголосив про намір здійснити об'єднання на

підставі ст. 23 Основного закону ФРН та роз­почати негайно переговори про створення валютного, екон. й соц. союзу двох країн. Відп. міжурядові угоди були підписані 18.05.1990 та набули чинності 1.07.1990. Створювалась си­туація дефіциту часу для учасників перего­ворного процесу, насамперед для делегації СРСР, яка продовжувала обстоювати принцип нейтралізації майбутньої нім. д-ви.

Декларація, що була прийнята на саміті НАТО 5-6.07.1990 в Лондоні, про незастосу-вання сили першими та пропозиція країнам ОВД зробити спільну заяву про відмову роз­глядати іншу сторону як потенційного про­тивника та про незастосування сили й погрози застосування сили проти територ. цілісності та політ, суверенітету будь-якої д-ви світу ство­рила позитивний контекст для вирішального етапу переговорів Коля з М. Горбачовим (відбу­вались 15-16.07.1990 в ході перебування канц­лера на Півн. Кавказі). В обмін на визнання за об'єднаною Німеччиною права самостійно вирішувати питання про членство у військ, союзах, ФРН зобов'язалась зберегти всі існу­ючі обмеження у військ, сфері, у т. ч. відмову від вир-ва, володіння та розпорядження зброєю масового знищення, підтвердження участі в режимі нерозповсюдження ядерної зброї, а також одно­стороннє зменшення чисельності збройних сил до 370 тис. Крім того, ФРН зобов'язалась підписати окремі угоди про умови виведення рад. військ з нім. території після об'єднання.

Третій раунд переговорів у форматі «2+4» за участю мін. зак. справ Польщі К. Скубішевсь-кого, що відбувся в Парижі 17.07.1990, під­твердив результати рад.-нім. домовленостей та узгодив деталі майбутнього дог-ру. Підписання Договору про остаточне врегулювання щодо Німеччини 1990 відбулось 12.09.1990 в Москві. 1.10.1990 чотири держави-переможниці пере­дали урядові ФРН декларацію про припи­нення їхніх прав та обов'язків щодо Берліна та Німеччини в цілому з моменту набуття чинності Договору про остаточне врегулювання щодо Німеччини, що означало остаточне вре­гулювання «німецького питання» та віднов­лення в повній мірі суверенітету Німеччини. Офіційне Н. о. відбулось на урочистій цере­монії в Берліні 3.10.1990 на першому пленар­ному засіданні новообраного парламенту ФРН.

Дата добавления: 2015-05-26