Право власності на природні ресурси

Відповідно до положень ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.

Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Зміст права власності на природні ресурси становлять повноваження суб’єктів права власності щодо володіння, користування та розпорядження належними їм природними ресурсами.

Право володіння означає юридично забезпечену можливість фактичного (фізичного або господарського) панування над природним об’єктом або над його частиною. Право користування – це юридично надане право власнику безпосередньо або через створену ним юридичну особу задовольняти свої потреби через господарське та інше використання природних ресурсів з метою отримання від них корисних властивостей. Право розпорядження являє собою гарантовану власнику можливість вчиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, стану природних ресурсів, визначення або зміну їх подальшої юридичної долі.

Серед визначених повноважень власника найбільш основним є право розпорядження. Такі повноваження як володіння та користування природними ресурсами (або їх частинами) власник може передати іншим особам (наприклад, природокористувачам), проте право розпоряджатися відповідними природними ресурсами залишається виключно за власником.

Чинне законодавство України виокремлює такі форми власності на природні ресурси як державна, комунальна, приватна. Зокрема, ст. 78 Земельного кодексу України встановлює, що земля може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Положеннями Лісового кодексу України (ст. 7) передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності Українського народу. Але при цьому встановлюється можливість перебування лісів у державній, комунальній та приватній власності. Суб’єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Згідно зі ст. 5 Закону України ”Про тваринний світ” об’єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об’єктами власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органі місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Разом з тим, об’єкти тваринного світу, що утримуються або зберігаються підприємствами, установами чи організаціями державної або комунальної форми власності, є об’єктом права державної або комунальної власності (ст. 6 Закону України ”Про тваринний світ”). Також об’єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим не забороненим законом шляхом, можуть перебувати у приватній власності юридичних та фізичних осіб (ст. 7 Закону України ”Про тваринний світ”) тощо.

Припинення права власності на природні ресурси здійснюється у випадках й на підставах, визначених законодавством України. Зокрема, припинення права власності на природні ресурси може відбуватися з таких підстав:

- припинення існування об’єкта права власності (загибель, втрата);

- наявність обставин, що зумовлюють припинення діяльності суб’єкта права власності – юридичної особи або смерть фізичної особи – власника природних ресурсів;

- добровільна відмова від природного ресурсу;

- примусове відчуження у власника природних ресурсів чи природного об’єкта з підстав, визначених законом.

Дата добавления: 2015-05-26