Купрум, мідь

Калій

Алюміній

Гідроген, водень

Флуор, фтор

Оксиген, кисень.

Марш елементів

(Звучить музика елементи крокують, кожний одягнений у відповідний костюм, тримає знак)

1 учасник. Ми – елементи, нас 110.

В гордім марші ми крокуєм,

Побажання всім даруєм.

2 учасник. Ми – елементи, нас 110

В роботі, вдома, в школі, в полі,

В повітрі, в крапельках і в морі –

Потрібні всім ми у житті.

кудись поділись – ви в біді.

3 учасник. Наші властивості ви вчили

І нас на групи поділили

Кожному ви ім'я вручили

І нас в таблицю помістили

4 учасник. Ми ділу маєм всі служити

Властивість в кожного своя

Ви прагнете всіх нас учити

І знати кожного ім'я.

(Учні говорять вірші про елементи)

Я живу і не тужу,

З ким зустрінуся – дружу.

Ми удвох з моїм сусідом

Називаємось оксидом.

Друзями моїми стали

І метали й неметали

Феєрверк влаштую вмить,

Бо в мені усе горить

Я внизу у тропосфері,

Залечу в іоносферу.

Мною дихать – всяк мастак.

Називають мене як?

Блідо-жовтий газ їдкий,

Іноді такий бридкий:

То зруйную нігті, шкіру,

То зроблю в озоні діру.

Електрони брати звик,

Бо найкращий окисник.

Воду стріну – ой біда!

У мені горить вода!

А в сполуках славу маю,

Я тефлон вам випускаю.

Ось емаль, поглянуть любо,

Всім роблю міцними зуби,

Можу все, бо чарівник.

Хто я: маг чи руйнівник?

Гідроген, водень.

Я найлегший за усіх,

Ти без мене – ані кроку

А як з киснем я зійдусь,

То отримаєш вологу.

В зорях, Всесвіті без меж

Найчастіш мене знайдеш.

Я в сполуках органічних

І у газах вулканічних,

Утворив найлегший газ,

Що горючий водночас.

У небесную блакить

Зонд зі мною полетить.

Як зустрінусь з киснем, враз

Вибух – це гримучий газ.

Потекло щось? Не біда.

Це з’явилася вода.

Я й відновник добрий теж.

Може, ти мене назвеш?

Він легкий у каструлях наших,

Де ми варим суп чи кашу,

В літаках сріблясто-білих,

Потужних, але легкокрилих

Він сріблястий, наче сніг чи іній,

І зветься гарно… (алюміній).

* * *

Я сріблястий, я крилатий,

Високо люблю літати.

А корозії не знаю,

Плівкою себе вкриваю.

На опорах через ліс

То дротами я повис.

Можу двері змайструвати,

Посудом на кухні стати.

А народжуюсь із глини.

Чи мене назвеш ти нині?

Я – метал. Але який?

І сріблястий і м’який.

Легко ріжуся ножем,

Нібито на торті крем.

Зберігаюся під гасом.

Як його не знайду часом,

Білим порошком вкриваюсь,

Помаленьку розсипаюсь.

Моїх йонів частку має

Сіль, що миттю вибухає

Щоб вродили на городі

Бульби і коренеплоди,

Добрива мої візьміть,

Зважте норму, в грунт внесіть.

Я червона, гарна, вправна,

Люди знають мене здавна.

Електричний струм умить

По моїх дротах біжить.

Від вологи я старію,

Бо від неї зеленію.

Увійди в підземний світ,

Відшукаєш малахіт.

Красень – зір не відведеш,

Мої йони в ній знайдеш.

Натрій.

Я з металами стою,

Хоч м’який, мов масло

Жовтим полум’ям горю,

Й довго не погасну.

Я поширений доволі:

В соді, склі, кухонній солі.

Дата добавления: 2015-05-26