Перелічить аспекти принципу поділу влади. Проблема оптимізації цього принципу у сучасній Україні

В Україні принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову вперше було проголошено Верховною Радою 16 червня 1990 року в Декларації про державний суверенітет, а нині закріплено у статті 6 Конституції України.

Державні органи, що мають владні повноваження, можуть бути поділені за різними критеріями.

• За способом утворення:

- виборні (представницькі органи);

- призначувані (наприклад, органи прокуратури, виконавчо-розпорядчі органи);

- що успадковуються (спадковий монарх).

• За строком функціонування:

- постійні — створюються без обмеження строку дії;

- тимчасові — створюються для досягнення короткострокові цілей.

• За територією дії:

- загальні (загальнофедеральні у федеративній державі) — поширюються на всю територію держави;

- суб'єктів федерації — у федеративній державі;

- місцеві — діють в адміністративно-територіальних ОДИНИЦІ»

• За характером компетенції:

- органи загальної, компетенції — уряд;

- органи спеціальної компетенції — міністерства тощо.

• За порядком здійснення компетенції:

- колегіальні — парламент (Верховна Рада);

- єдиноначальні — президент.

• За правовими формами діяльності:

- правотворчі;

- правозастосовні;

- правоохоронні;

- контрольно-наглядові;

- установчі.

• За принципом поділу влади:

- законодавчі;

- виконавчі;

- судові.

• За характером і змістом діяльності:

- законодавчі (парламент);

- виконавчі (уряд);

- правоохоронні (міліція, органи безпеки);

- судові (суди — вищі і місцеві);

- контрольно-наглядові (прокуратура, державні інспекції).

Згідно із принципом поділу влади всі три її гілки мають бути незалежними одна від одної. Зосередження влади в одному органі державної влади чи в однієї особи може призвести до узурпації влади. Однак, по суті, можна говорити лише про відносну неза-лежність тільки судової влади, оскільки виконавча влада виконує політичну волю (закони), прийняту Парламентом. У Конституції України також визначено, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. В Україні принцип поділу влади реалізується через розподіл владних повноважень. Окремо слід відзначити роль інституту Президента в Україні. Згідно з КонституцієюУкраїни пост Президента не віднесено до жодної з гілок влади, хоча він наділений таким обсягом державно-владних повноважень, що важко переоцінити його вплив на кожну з гілок влади.

26. Соціальна держава. Умови формування, типи, основний зміст діяльності

Згідно Конституції України наша країна проголошена соціальною - правовою і демократичною державою, у якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Держава для людини, а не навпаки - такий зміст багатьох конституційних норм, які визначають загальнодержавну політику у соціальній сфері, забезпечують соціальну спрямованість економіки.

Поважаючи принцип соціальної справедливості, Конституція надає рівні умови для розвитку кожної особистості, можливості застосування нею своїх здібностей на власну і суспільну користь. Важливою ознакою соціальної держави є не лише врахування, а й сприяння з її боку задоволенню інтересів усіх соціальних груп і прошарків населення, зміцнення на цій основі соціальної злагоди і єдності народу.
Соціальна держава визнає людину як найвищу соціальну цінність, надає соціальну допомогу індивідам, які потребують її відповідно до принципу соціальної справедливості, і своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру і злагоди в суспільстві.

Основними ознаками або принципами соціальної держави є:
1. принцип людської гідності;
2. принцип соціальної справедливості;
3. принцип автономії суспільних відносин і процесів;
4. принцип субсидіальності;
5. принцип соціального партнерства або солідарності;
6. трудові і соціальні суди, які розглядають конфлікти у відповідних сферах;

7. добре розвинене соціальне законодавство і право.

Всі ці принципи - взаємопов'язані і взаємообумовлені..
У наші дні соціальна держава означає, що обов'язок законодавця - це, насамперед, бути соціальне активним в ім'я усунення суперечливих інтересів членів суспільства і забезпечення певних умов життя для всіх за наявності рівності усіх форм власності на засоби виробництва. Така держава стає органом подолання соціальних протиріч, обліку і координації інтересів різних груп населення, проведення в життя таких рішень, які позитивно сприймалися б різними соціальними групами (прошарками).

Відповідно до цього можна виділити такі основні типи "держави добробуту":

– ліберальна модель, де перевага надається ринковим механізмам, притаманна, наприклад, США, Канаді, Великій Британії та Австралії;

– модель регульованого ринку, де розподіл ресурсів визначається ринком у поєднанні із значним регулюванням на основі угод між урядом, бізнесом і працею. Ця модель характерна для Швеції, Норвегії, Австрії, Німеччини;

– японський тип держави добробуту, що відрізняється патерналізмом на рівні підприємства.

В умовах демократії соціальна політика набуває нового вигляду. Проте до старих напрямків зусиль, що не втратили значення (турбота про охорону здоров'я, освіту, харчування і прибутки), додаються (як особливо актуальні) такі цілі:

– стабілізація демографічної ситуації;

– регулювання мобільності населення;

– впровадження принципово нової політики зайнятості;

– розробка сучасної системи менеджменту в сфері людських ресурсів в умовах формування ринку праці.

Таким чином ситуація, що склалася в країні, потребує відмовитися від «реформ заради реформ».

Отже, очевидно, основні завдання, що постають перед державою, такі:

– визначити екстрені заходи, пов'язані з відродженням економіки і досягненням економічної стабільності;

– накоеслити основні пріоритети у розвязанні соціальних проблем освіти й охорони здоров'я, розвитку науки, культури, екології, проводити активну політику у створенні системи соціального захисту населення;

– необхідно кардинально змінювати статус державних службовців;

– впроваджувати не тільки політичний контроль за діяльністю державної влади через інститут міністрів-політиків, але й робити «прозорою» діяльність державних структур, насамперед через позитивний зворотний зв'язок із громадськими об'єднаннями й асоціаціями підприємців;

– демонтувати систему колективної відповідальності, точніше, безвідповідальності;

– необхідна активна інформатизація державної влади;

– активно сприяти розвиткові місцевого самоврядування і його фінансової бази;

– забезпечити контроль громадянами процесу прийняття рішень місцевою владою і виконання рішень виконавчою;

– переглянути податкову політику в частині зниження податкового тягаря для малого і середнього бізнесу;

– збільшити інвестиції в сферу освіти і науки;

– необхідне термінове вирішення проблем у сфері молодіжної зайнятості: створення і квотування робочих місць для молодих спеціалістів – випускників навчальних закладів;

– удосконалити політику прибутків і заробітної плати (реалізувати на практиці концепцію «гідна праця – гідна оплата»).

Результатом проведених реформ повинна стати побудова соціальної держави, оскільки вона – це процес пошуку механізмів узгодження інтересів більшості членів суспільства, побудови громадянського суспільства.

27. Місцеве самоврядування: поняття, завдання та принципи. Європейська хартія про місцеве самоврядування й зміст Закону України про місцеве самоврядування.

Місцеве самоврядування - багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різнобічно. Аналіз Конституції України (1996р.) дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування як об'єкт конституційно-правового регулювання виступає в якості:

по-перше, відповідної засади конституційного ладу Ук­раїни;

по-друге, специфічної форми народовладдя;

по-третє, права жителів відповідної територіальної одиниці (територіальної громади) на самостійне вирішен­ня питань.місцевого значення.

Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу виступає одним із найважливіших принципів органі­зації і функціонування влади в суспільстві й державі та є необхідним атрибутом будь-якого демократичного ладу. У ст. 2 Європейської Хартії місцевого самоврядування про­голошується: «Принцип місцевого самоврядування повинен бути визнаний у законодавстві країни і, по можливості, у конституції країни».

Вперше в Україні принцип визнання місцевого само­врядування на конституційному рівні було закріплено ще в Конституції гетьмана П. Орлі.ка - 1710 р., а пізніше в Кон­ституції УНР 1918 р., положення яких так і не були реалі­зовані. За радянських часів цей принцип рішуче заперечу­вався, він суперечив централізованому характеру радянсь­кої держави.

Конституція України 1996 р., у повній відповідності до вимог Європейської Хартії (поряд з такими фундаменталь­ними принципами, як народовладдя, суверенітет і незалеж­ність України, поділу державної влади тощо), в окремій статті фіксує принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування.

Визнання місцевого самоврядування як засади консти­туційного ладу означає встановлення демократичної децентралізованої системи управління, яка базується на само­стійності територіальних громад, органів місцевого само­врядування при вирішенні всіх питань місцевого значення.

Місцеве самоврядування як форма народовладдя. Згі­дно ст. 5 Конституції України народ здійснює владу безпо­середньо і через органи державної влади та органи місцево­го самоврядування. З даного конституційного положення прямо випливає, що органи місцевого самоврядування не входять до єдиного державного механізму і, в силу цього, місцеве самоврядування можна розглядати як окрему фор­му реалізації народом належної йому влади. Повноваження місцевого самоврядування - це ви­значені Конституцією і законами України, іншими право­вими актами права і обов'язки територіальних громад, органів місцевого самоврядування із здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування.

У загальному вигляді найважливіші питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, визначені Консти­туцією України, ст. 143 якої передбачає, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управля­ють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвит­ку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві подат­ки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утво­рюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні під­приємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місце­вого значення, віднесені законом ^о їхньої компетенції.

Деталізуються та конкретизуються повноваження міс­цевого самоврядування в Законі «Про місцеве самовряду­вання в Україні», в галузевому законодавстві та в інших правових актах. Одночасно необхідно зазначити, що пере­важна більшість повноважень місцевого самоврядування здійснюється через представницькі органи місцевого само­врядування та їх виконавчі органи. В силу цього, в законах та інших правових актах повноваження місцевого самовря­дування як правило визначаються шляхом закріплення по­вноважень відповідних органів місцевого самоврядування. При цьому Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» згідно з принципом розподілу повноважень окремо визна­чає компетенцію представницьких органів місцевого само­врядування - сільських, селищних, міських рад, їх вико­навчих органів та сільського, селищного, міського голови.

За своєю структурою повноваження місцевого самовря­дування включають:

а) власні (самоврядні) повноваження, здійснення яких пов'язане з вирішенням питань місцевого значення, надан­ням громадських послуг населенню;

б) делеговані повноваження (окремі повноваження ор­ганів виконавчої влади надані законом органам місцевого самоврядування), здійснення яких пов’язане з виконанням функцій виконавчої влади на місцях.

Територіальні громади, як первинні суб’єкти місцевого самоврядування, правомочні безпосередньо розглядати та вирішувати будь-яке питання, віднесене до самоврядних повноважень.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» визна­чає групи повноважень місцевого самоврядування в таких сферах та галузях:

· соціально-економічного і культурного розвитку, плану­вання та обліку;

бюджету, фінансів і цін;

· управління комунальною власністю;

· житлово-комунального господарства, побутового, торго­вельного обслуговування, громадського харчування, тран­спорту і зв'язку;

· будівництва;

· освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту;

· регулювання земельних відносин та охорони навколи­шнього природного середовища;

· соціального захисту населення;

· зовнішньоекономічної діяльності;

· оборонної роботи;

· вирішення питань адміністративно-територіального устрою;

· забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

· відзначення державними нагородами, відзнаками Пре­зидента України та присвоєння почесних звань України.

Дата добавления: 2015-05-26