Тенденції розвитку відносин власності

Білет № 23

З точки зору розвитку відносин власності у світі є 2 тенденції: інтеграції і деінтеграції. Інтеграція: 1.Утворення міжнародних форм власності і форм господарювання (ТНК). 2.Утворення міждержавних форм власності. 3. Корпоративна форма власності (акціонерна). Деінтеграція: 1.Сімейні або партнерські фірми. 2.Власність акціонерних підприємств розповсюджується між працівниками підприємства (кожен з робітників є акціонером). 3. Роздержавлення і приватизація. Роздержавлення може відбуватися в межах державної власності і поза її межами. В межах державної власності є такі форми роздержавлення: поява нових видів державної вл-ті (муніципальна, комунальна), оренда з правом наступного викупу, дерегуляція державних підприємств, комерцілізація державних підприємств, концесія, корпоратизація державних підприємств. Головна мета роздержавлення: Підвищення конкурентноспроможності і підвищення ефективності державних підприємств. Форма поза межами державної власності: приватизація (продаж, пільгова), створення спільних або змішаних підприємств, акціонування за участю державних підприємств, розвиток корпоративної і колективної власності на основі державної вл-ті.

2. Суть підприємництва. Його види та функції.

Підприємець є одним з людських факторів виробництва, без якого ринкова економіка не можлива. Підприємець зазвичай є власником капіталу, я також тією чи іншою мірою менеджером. Щодо суспільної функції підприємця, то вона зводиться до вивчення потреб сус-ва та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець повинен розгадати, які товари та послуги завтра знадобляться покупцям.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян на отримання прибутку і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою майнову відповідальність чи юридичної особи – підприємства. Крім того, підприємництво – комплекс особливих функцій, що виконуються в економіці, спрямований на забезпечення розвитку та вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб’єктів, створення інноваційного поля діяльності. Сучасна економічна літ-ра виокремлює три головних функції сфери підприємницької діяльності:

Ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

Організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських прав);

Творчу (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).

Підприємництво – не лише особливий вид діяльності, а й певний стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні:

Ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;

Готовність наражатися на ризик;

Гнучкість і постійне самооновлення;

Цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.

3. Фінансова система і фінансова політика в державі. Фіскальна політика. Фінансова система економічних відносин щодо формування використання грошових фондів на основі розподілу і перерозподілу ВВП відповідно до виконуваних державою функцій. Основними суб”єктами фін.системи є: державні фінанси, фінанси підприємств і організацій, фінанси населення. Фінансова система – це сукупність різних видів фінансів та відповідних установ. Крім названих суб”єктів фінансової системи є ще такі: особисте та майнове страхування громадян. Державні фінанси – це сукупність грошових фондів, що акумулюються в руках держави і використовуються для виконання нею соц-ек. ф-ій. Основними елементами державних фінансів є: держ.бюджет, позабюджетні фонди, держ.кредит. Державний бюджет – це річний план акумуляції державних доходів та їх витрат згідно з вимогами закону про бюджет. Це баланс доходів і витрат держави. Державний буджет виконує розподільчу та контрольну ф-ії. Бюджетна система – це сукупність усіх бюджетів країни у їх взаємодії. Бюджетна система залежить від державного устрою країни та її політичної системи і складається з 2 чи 3 ланок. Державні бюджети виконюють ф-ії оборони, управління нар.госп., зв”язок пошта,залізниця – це місцеві бюджети. Ф-ії місцевих бюджетів: розвиток комунального господарства і розвиток охорони здоров”я і освіти. Джерелом державного бюджету є податки.

Фіскальна або фінансова політика держави є складовою частиною грошової політики держави. Фіскальна – це бюджетна політика, політика регулювання сукупного попиту шляхом зміни витрат з доходів бюджету. Фіскальна політика через державні витрати та доходи регулює сукупний попит з метою впливу на інфляцію, безробіття та інші економічні процеси. Основні важелі фіскального механізму – податки, державні витрати, дефіцит бюджету, державні закупівлі, соціальні витрати, державні програми в бюджеті. Автоматичний фіскальний механізм – співвідношення доходів споживання та накопичень, він здатен забезпечити відносну стабілізацію на основі циклічних коливань економічного розвитку. Фіскальна політика не може дати стабілізації економіки співвідношення попиту та пропозиції, стійкого грошового обігу, високої зайнятості, відсутності інфляції тощо без дії автоматичного фіскального механізму.

Фіскальна політика – частина грошової політики держави, бюджетна політика, яка дає можливість регулювати сукупний попит та пропозицію, впливає на грошовий обіг. По своїй економічній сутності державний бюджет – це грошові відносини, що виникають у держави з ФО та ЮО з приводу розподілу національного доходу. Бюджетне планування та балансування як важливий елемент фінансової політики держави своїм змістом відображає процес формування та використання

загальної сукупності фінансових ресурсів держави та її окремих адміністративно - територіальних одиниць.

Дата добавления: 2015-05-26