Філософія і наука. Методологічна роль філософії в науковому пізнанні

.

4. Філософія і міфологія. Особливості світогляду давніх слов’ян.

Спільною формою зосередження мудрості у всіх народів була міфологія. Вона спиралась на традицію («заповіти батьків»), намагалась пояснити начала (засади) світу і причини існування, походження людини, життя і смерті, підстави існування різних природних стихій (Сонця, Землі, повітря, тепла), зберігала оповіді про дії пращурів.. Міфи регулювали життєві процеси людей, тісно пов’язуючи з природно-кліматичними умовами і порами року, виражали переживання й уявлення давніх людей про все суще у художньо-поетичній формі. Реальні події світобуття і людські уявлення про по­дії у міфах розуміються як щось ціле. Тільки з часом лю­ди починають розрізняти речі і назви речей, як окремі форми буття. Тому характерною рисою міфології є антропоморфізм: перенесення людиною власних здібностей і властивостей на все довкілля. У міфах люди і боги, тварини і рослини, води і каміння «розмовляють» між со­бою.

Міфологія пов’язана з анімізмом (природа), тотемізмом (живі істоти), фетишизм (речі), магія- ритуальний вплив на потойбічні сили.

Зрештою, міфологія поєднувала в собі два важливих елементи: «профанне» і «сакральне» (святе і потайне). Профанне — це досвід, знання, цінності.Сакральне» там, де люди не мали знань, де досвід вияв­лявся безсилим, своє розуміння світу вони доповнювали уявленням про існуваня богів і демонів, добрих і злих сил. Але внаслідок нагромадження знань про світ наростав також обсяг незнання, тобто ставала все складнішою та образ­но-символічна сфера, що позначала невідомість.

Давні українці могли вірити, а могли й не вірити у богів. Люди у час «язичництва», таким чином, поводили себе досить вільно щодо богів. Наші пращури шанували Небо-Перуна («верх») і Землю-Жінку («низ»). Земля дає соки всьому сущому, а у Жінці ці соки через материнське молоко переходять до дитини. Земля ж ховає у себе все, ще померло. Небо Чоловік-Перун виконував «запліднюючу» функцію: посилав дощ і тепло, щоб добре Земля народжувала.

Людина в українській казково-міфологічній традиції зображується свободною, розумною, мужньою. Вступити в боротьбу з «темною силою» її ніхто не змушував, крім власної свідомості важливості її подвигу для збереження життя людського роду. Допомагає ж людині не сила, а перш за все розум і порозуміння з довкіллям. Вона знає «мову» рослин, тварин, сонця і вітру, «поцейбічних» і «потойбічних» (темних) стихій і сил. В одних випадках домовляється з ними, в інших — вступає в безкомпромісну боротьбу. Причому однаково шанувався розум чоловіка і жінки. Характерно, що герої міфів давньої Греції й Риму свої подвиги роблять по волі богів. В українських же казково-міфологічних сюжетах чоловік і жінка керуються власним розумом, але тільки разом, спільним зусиллям і довіряючи одне одному, долають зло. «Небесні» або «підземні» сили можуть шкодити, але допомагаючи одне одному порадами уміннями, чоловік і жінка досягають успіху. Причому людина по власній волі переступає «межу», що розділяє світло і тьму, проникає у невідомість і розкриває таємниці.

Різноманітні відповіді дає давньоукраїнська міфологія на питання про те, з чого і як постав світ: 1. світ постав з «каменю», закурівся і народив з того вогню богів, які потім з каменю створили світ. 2. світ постав з «яйця-райця». 3. світ постав відтоді, коли три голуби дістали з дна безмежного океану землю.

Специфічним було у наших предків розуміння душі і смерті. Душа складається з трьох частин. Одна пов'язана з тілом, зникає на третій день по смерті; друга, що пов'язана з довкіллям і проявлялась у спілкуванні, зникає на дев'ятий день, а третя — на соро­ковий день з'єднується з душами померлих.

Лада. Як ще не було початку світу, не було ні неба, ні землі, а лишень було широке море, а на тім морі Древо Життя. Те Древо Життя явило богиню Ладу, а богиня Лада й дала першопочаток усьому — і землі, і небесам, і богам, і людям, і всякій тварі та билинці на землі, і кожній пташці та зірці в небі. Лада-богиня-рожаниця, Мати Всесвіту.

Род. Могутній і величний, бог над богами і над людьми, завжди усім клопотався, усім турбувався. Його чотири обличчя були звернені водночас в усі чотири сторони світу, щоб за всім доглянути і навести лад.

Сварог був дуже трудолюбивий, завжди зайнятий ділом бог-коваль..

Дана - повелителька річкових сил. Мала незбагненну притягальну владу. Подарувала людям човен і весло, навчила користуватися ними. Завдяки цим дарам. Річки стали найзручнішими сполучними шляхами.

Стрибог. На відміну від інших богів, які піклувалися про благо людини, творили переважно добро, похмурий Стрибог уособлював руйнівні сили зла. Для покари насилав народи війною один на одного.

Другий син Сварога - молодий Сварожич ( бог вогню ), погляд якого був пильний і доскіпливий. Того погляду боялися, його намагалися уникнути ті, хто чинив зло і жив неправдою. Але спопеляюча кара Сварожича неодмінно наздоганяла винуватців.

Перун - грізний бог грому і блискавки, повелитель стихій, роз­порядник життя і смерті, невтомний войовник і покровитель воїнів. Перун був найпершим опікуном князів та їхніх військових дружин. Біля статуї скріплювалися клятвою різноманітні договори, укладалися всілякі угоди. Завжди клялися, поклавши руку на зброю.

Мокоша - Матір Урожаю. Велес був богом добродійним. Покровителем мисливців, мудрим наставником і охоронцем пастухів, допо­магав хліборобам у їхніх трудах, особливо під час жнив. Марена- богиня водного царства. Сімаргл- охоронець Дерева Життя, яке дає насіння усіх рослин. Хорс- бог нічного світила, Місяця.

Відношення сучасної філософії до науки двозначне. Марксистська і впозитивістська філософії розглядають науку й наукову діяльність одним із провідних чинників поступу культури, отже, й суспіль­ства, предметом підвищеного піклування і всілякої суспільної поваги та довір'я. Релігійна, особливо християнсько-протес­тантська філософська думка, а також екзистенціальна філософія ставляться до науки з недовір'ям, вбачають(релігійна) у ній «дух Сатани», що підриває життєві засади людства, бо засновані на науці здобутки промислово-урбаністичної цивілізації привели до екологічної кризи у багатьох містах, глобального засмічення повітря. Відношення до науки в сучасній філософії і суспільстві суперечливе, як і до будь-якої іншої сфери людської діяльності, котра, залежно від обставин буття, несе людям як блага, так і негаразди. Зумовлене це тим, що теперішня наука істотно відрізняється від науки 19 ст. У минулому столітті наука була тісно зрощена з освітою, а тому під нею розумівся своєрідний комплекс «дослідницька діяльність — освіта». У 20 ст. дослід­ницька діяль­ність значною мірою виділилась у окрему галузь. Тепер наука — це спеціально створена галузь народ­ного господарства, що включає різноманітні експеримен­тально-виробничі підприємства, системи інформаційно-пошукового забезпечення та поширення наукових здо­бутків у різних галузях народного господарства. Основна мета науки — забезпечувати суспільство істинними знаннями й новими надійними зразками техніки, техно­логії виробництва і праці.

Проте виконувати це завдання сучасній науці стає дедалі важче. Наука 19 ст. вивчала переважно об'єкти, що піддаються чуттєво-наочному спогляданню. Наука 20 ст. також досліджує такі ж об'єкти, а крім них, ще і такі, що не піддаються якимсь певним чуттєвим сприйняттям.

Складним був і залишається об'єкт соціально-історичного пізнання. Тут досліджуються людські відношеня а всяке відношення можна пізнавати тільки теоретичній ми засобами.

Сучасність, внаслідок зміни характеру об'єкта досліження, висуває нові вимоги до знарядь пізнання, від надійності яких часто залежить успіх дослідженя. Знаряддя, якщо вони сумнівні, не приведуть до очікуваного результату. Подібне буває і тоді, коли обирають не надійні методи пізнання. Загалом, наука використовує багато різних методів, але найважливішимиє: спостереження, моделювання, експеримент, аналіз, синтез, індукція (від одиничногоного до загального), дедукція(навпаки), генетичний, логічний та інші методи дослідження. Проте кожен з них дає ефект тоді, коли усвідомлюються умови та межі їх застосування. Такі межі й умови в цілому визначаються філософською методологією, котра певним чином орієнтує дослідника у його відношенні до світу та сущому у світі. Одні й ті ж методи дослідження грунтуючись на різній методології, можутьзумовлювати протилежні висновки.

Ефективно застосовувати методи наукового дослідження можна, очевидно, на основі реалістичної філософії,що спирається на антропоцентричне й етноцентричне розуміння світу.

Суттєвим аспектом такої «філософії науки» постає проблема критеріїв науковості та суспільної цінності науки (базове запитання: що є наука — добро чи зло?). Справа в тім, що у міру поступу науки, разом з її досягненнями, форму­вався образ науки як найзагрозливого надбання людст­ва. Підтримана державою наука, особливо та, що обслу­говує військово-промисловий комплекс, перетворилась нібито у самодостатню систему, цілком залежну від власних потреб і законів. Заодно це викликало ілюзію, немов би методологія науки також набула надісторичну цінність, застосування ж її в наукових дослідженнях також має дати ціннісно-нейтральне знання. Зростання ж такого знання, в свою чергу, має свідчити і про суспільну цінність науки, так і про прогрес науковості. Відомий німецький філософ Е. Гуссерль в усьому цьому побачив кризу науки, так як вона, будучи само­достатньою системою, втрачає раціональний смисл для людини і людства. Тому, з його погляду, критерій посту­пу науки слід вбачати не у цінності наукових досягнень, а у ціні, яку людство повинно заплатити за поступ науки. Звідси можна зробити висновок про те, що суттєве зав­дання філософії, як методології науки, тепер полягає в тому, щоб допомогти науці знайти дорогу до людини, повернутись до соціально-етичних та гуманістичних засад свого існування.

Методологія — це не вчення про принципи, методи і т. ін., а скоріше семантика (вчення про знакові системи) тих об­разів, символів, понять тощо, котрі ніби обставляють, обмежують і спрямовують людську діяльність, надаючи їй осмислений характер.

Методологія, виражаючи смисли, вказує на відно­шення людей до світу, але на грунті певної національо-культурної.традиції. Адже смисли і значення ніколи не висловлюються якоюсь «загальнолюдиною», а цілком конкретною мовою національної філософії. Тому ці смис­ли унормовують сприйняття світу, роблять його зрозумі­лим, як і те, що робить людина у світі, що вона у ньому знаходить, відкриває і творить нове.

Дата добавления: 2015-05-26