Поняття тлумачення норм права, його основні види

Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) — це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта, пов'язана зі встановленням їх точного значення (змісту).

Тлумачення норм складається з двох елементів:

- з'ясування - розкриття значення юридичних норм «для себе»

- роз'яснення - розкриття значення юридичних норм «для інших»

Якщо з'ясування не виходить за рамки свідомості самого інтерпретатора, то роз'яснення є викладом змісту державної волі і вираження її зовні.

Мета діяльності, пов'язаної з тлумаченням норм права:

- правильне і однакове розуміння;

- правильне і однакове застосування.

Офіційне тлумачення норм права є обов'язковим для тих актів, які з погляду компетентного органу мають потребу в додатковому роз'ясненні в зв'язку з ускладненнями, що виникли, або неправильною практикою їх застосування.

Необхідність тлумачення обумовлена такими причинами.

1. Неповним охопленням юридичними нормами фактичних умов життя (наприклад, відсутність статті стосовно такого різновиду хуліганства, як радіохуліганство, дає можливість у результаті тлумачення поширити на радіохуліганів дію ст. 206 КК України).

2. Невизначеним характером норми права, наявністю спеціальних, насамперед оціночних, понять і визначень, у яких нелегко розібратися юридичне непідготовленій людині без спеціального тлумачення (наприклад, слід роз'яснити, що означають такі поняття, як «тяжкі наслідки», «малозначущі діяння» та ін.).

3. Нечіткістю, схематизмом, помилковістю нормативних положень як результат у недогляду, недбалості правотворчих органів (наприклад, у зв'язку з недостатнім переліченням усіх ознак вини їх можна встановити лише через тлумачення).

4. Необхідність тлумачення норм права іноді випливає із змісту самого нормативного акта, коли в ньому зустрічаються вираження «і т.д.», «тощо», «інші» тощо. Встановити їх дійсне значення можна лише за допомогою тлумачення.

Тлумачення норм права не містить (і не повинно містити) самостійних норм права. Воно лише встановлює зміст і сферу дії акта, що тлумачиться, права і обов'язки суб'єктів права, вказує, як зміна умов, поява нових фактів впливають на застосування норми права, та ін.

Тлумачення норм права, як правило, не має самостійного значення у відриві від акта, що тлумачиться, і цілком поділяє його долю: з його скасуванням (зміною) скасовується (змінюється) нормативне тлумачення.

Важливим конструктивним правилом особи, яка здійснює тлумачення, (інтерпретатора), є таке: чим недосконаліший закон, тим досконалішим, точніше, тоншим має бути його роз'яснення.

Тлумачення охоплює всі рівні (ступені) юридичного аналізу:

1) аналіз буквального тексту, тобто «літери закону»;

2) догматичний аналіз, тобто аналіз юридичних особливостей норм, їх техніко-юридичної своєрідності, конструювання їх логічної структури на підставі правових розпоряджень (догма права);

3) соціально-історичний аналіз моральних, економічних та інших передумов закону, які дозволяють пізнати волю нормотворчого органу («дух закону»).

Думка інтерпретатора йде від аналізу буквального, мовного тексту («літери закону») до аналізу «догми права», юридичних особливостей правових норм, а також до моральних, соціальних та іншим підстав, передумов правових розпоряджень («духу права»).

Існують різні підстави для класифікації тлумачення на певні види: а) тлумачення за суб'єктами; б) за обсягом; в) за способам ми; г) за аналогією.

Тлумачення за суб'єктами: а) офіційне й б) неофіційне, які можуть бути загальними і казуальними.

Загальне тлумачення розраховано на будь-який прояв регулювання правовою нормою суспільних відносин незалежно від його одиничних конкретних особливостей, поширюється на поведінку всіх можливих учасників цих відносин. Його часто називають «нормативним тлумаченням».

Нормативне (загальне) офіційне тлумачення не веде до створення правових норм, у процесі його з'ясовується і роз'яснюється зміст існуючих. Нормативне тлумачення стосується всіх випадків, які потрапляють у сферу регулятивного впливу норми. Воно дає відповідь на питання, які особи можуть виступати суб'єктами даних правовідносин, які риси характеризують зазначений у нормі юридичний факт або у яких формах він може виявлятися у реальному житті та тягнути за собою правові наслідки тощо.

Казуальне тлумачення стосується конкретного, одиничного прояву упорядкованих правовою нормою суспільних відносин, конкретного «казусу». Воно не має загального значення, не поширюється на інші прояви суспільних відносин та їх учасників. Казуальне (індивідуальне) тлумачення також може бути офіційним, але не мати загального значення, зводитися лише до конкретного випадку. Такі ситуації, зокрема, виникають, коли суддя тлумачить правову норму при вирішенні конкретної справи стосовно тих осіб та життєвих фактів, які були приводом для здійснення судового процесу.

Офіційне тлумачення здійснює компетентний орган чи посадова особа внаслідок службового обов'язку і має юридично значимі наслідки.

Воно може бути автентичним, легальним та відомчим.

Автентичне тлумачення проводиться тим органом, яким було створено норму права. Воно є найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, що створив правову норму, може найточніше розкрити її зміст.

Легальне тлумачення правових норм дає спеціально уповноважений на те орган.

Відомче тлумачення здійснює керівництво центральної установи того чи іншого відомства, коли дає офіційну відповідь на запити підвідомчих організацій і підприємств з приводу трактування і застосування окремих нормативних положень. Його сила обмежується сферою діяльності певного відомства.

При всіх цих різновидах загального офіційного тлумачення оформляються відповідні юридичні документи — акти тлумачення. Ці акти нових норм не створюють, а служать своєрідним додатком до нормативного акта, норми якого тлумачаться. У межах компетенції інтерпретатора вони мають загальнообов'язкову силу в тих сферах, на які поширюються.

Офіційне, казуальне тлумачення:

— роз'яснення, що відображається у правозастосовному акті, є обов'язковим для учасників конкретних суспільних відносин, з приводу яких виноситься правозастосовне рішення (вирок, постанова та ін.);

— роз'яснення осіб, які є офіційними учасниками правозастосовного процесу. Рішення фіксуються у матеріалах правозастосовного процесу, мають юридичне значений для всіх учасників даного процесу.

Неофіційне тлумачення – це роз'яснення норм права, яке дається неуповноваженим суб'єктом і тому позбавлене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків.

Поділяється на доктринальне, компетентне та буденне.

За формою воно може бути як усним, так і письмовим.

Неофіційне доктринальне тлумачення — наукове роз'яснення змісту правових актів, цілей правових норм, яке здійснюється у результаті теоретичних планів, наукового аналізу права в монографіях, науково-практичних коментарях. Коли йдеться про доктринальне тлумачення, то мається на увазі науковий характер і ступінь систематизації правової ідеології.

Воно може бути систематизоване і несистематизоване.

Систематизоване тлумачення являє собою більш високий ступінь наукової розробки питань права.

Несистематизоване тлумачення виражається у наукових гіпотезах, ідеях, які потребують перевірки, доповняльної аргументації, приведення до системи, зокрема, шляхом організації дискусій, конференцій і т. д.

Компетентне (професійне) тлумачення дається юристами (наприклад, адвокатами). Здійснюється також членами недержавних організацій, для яких роз'яснення змісту закону є професійним обов'язком і грунтується на поєднанні теоретико-правових знань та особистого досвіду здійснення юридичної практичної діяльності.

Буденне тлумачення — дається людьми, в якому вони виражають правові почуття, емоції, уявлення, хвилювання і думки в їх повсякденному спілкуванні під дією права. Має велике значення у практиці додержання громадянських правових декретів, при виконанні ними громадянських обов'язків, а також у здійсненні ними суб'єктивних прав.

Тлумачення за обсягом; а) адекватне; 6) обмежувальне; в) поширювальне.

1. Адекватне (буквальне) — тлумачення, за якого зміст і письмовий виклад норми права збігаються.

2. Обмежувальне (звужене) — тлумачення, за якого зміст норми права сприймається вужче її буквального значення.

3. Поширювальне (розширене тлумачення, за якого зміст норми права сприймається ширше його буквального значення.

За способами розрізняють тлумачення: а) мовне; б) логічне; в) системне; г) історико-політичне; д) телеологічне; є) спеціально-юридичне.

1. Мовне (граматичне) — з'ясування змісту правової норми шляхом дослідження її словесного формулювання на підставі лексичних, фонетичних, морфологічних, синтаксичних правил мовознавства.

2. Логічне — з'ясування змісту правової норми шляхом безпосереднього використання законів та правил формальної логіки.

3. Системне — з'ясування залежно від місця, що його посідає норма в системі норм, а також від її зв'язків з іншими нормами інститутів та галузей права..

4. Історико-політичне — з'ясування суті правової норми на основі дослідження процесу її прийняття.

5. Телеологічне (цільове) — виражається в аналізі суті правової норми шляхом з'ясування її мети.

6. Спеціально-юридичне — аналіз норми, яка містить юридичну термінологію, розуміння конструкції норми з точки зору юридичної науки, техніки і практики.

За аналогією розрізняють тлумачення за: а) аналогією закону; б) аналогією права.

З'ясування і роз'яснення змісту норм за аналогією закону передбачає тлумачення схожої правової норми з певними ознаками конкретного життєвого факту. За аналогією права розрізняються галузевий, міжгалузевий та загальний принципи права.

Дата добавления: 2015-05-26