Склад правопорушення

Склад правопорушення - сукупність закріплених у законі ознак об'єктивного і суб'єктивного характеру, за наявності яких суспільно небезпечне діяння визнається конкретним правопорушенням.

Склад правопорушення включає:

а) об'єкт;

б) об'єктивну сторону;

в) суб'єкт;

г) суб'єктивну сторону.

Об'єкт - це ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на які посягає дане правопорушення. Слід розрізняти поняття об'єкта правових відносин і об'єкта правопорушення. Якщо об'єктом правовідносин можуть бути різні предмети матеріального і духовного світу, то об'єктом правопорушення можуть бути лише суспільні відносини, які охороняються нормами права, а матеріальні предмети і духовні блага можуть виступати як предмет правопорушення.

Об'єкт правопорушення поділяють на загальний, родовий (видовий) і безпосередній.

Загальний об'єкт правопорушення - це ті суспільні відносини, які охороняються правом і яким правопорушення завдає шкоди. Коло таких суспільних відносин буде у кожному випадку різне і залежно від них утворюється певний вид правопорушення. Наприклад, у загальний об'єкт кримінального правопорушення (злочину) входить одне коло суспільних відносин, а в об'єкт адміністративного проступку - інше.

Родовий (видовий) об'єкт - більш-менш широке коло однорідних і взаємопов'язаних відносин, на які посягає цілий ряд правопорушень. Наприклад, злочин проти життя та здоров'я, свободи і гідності особи, або адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення.

Безпосередній об'єкт - це конкретні суспільні відносини, проти яких безпосередньо спрямовано одне або кілька правопорушень. Наприклад, безпосереднім об'єктом тілесних ушкоджень є здоров'я людини.

Об'єктивна сторона правопорушення - це зовнішній акт суспільно небезпечного діяння, яке посягає на охоронюваний нормами права об'єкт, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди.

Ознаки об'єктивної сторони правопорушення - дія чи бездіяльність людини, суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між ними, а також місце, час, спосіб, засоби, обстановка вчинення правопорушення.

Дія — активна поведінка людини, яка усвідомлює свої вчинки і здатна керувати ними, охоплює не тільки рухливі процеси тіла самої людини, а й процеси, що керуються людиною. Наприклад, дія механізмів, інших людей, поведінка тварин та інші процеси, які підлягають безпосередньому цілеспрямованому впливові з боку людини.

Бездіяльність — пасивна поведінка людини, тобто невиконання тих дій, які особа зобов'язана була і могла виконати в конкретних умовах. Наприклад, ухилення водія транспортного засобу від проходження згідно з встановленим порядком обстеження на стан сп'яніння (ст. 131 КпАП України). У даному разі для визнання правопорушення достатньо наявності лише вказаної поведінки (дії чи бездіяльності), в інших випадках закон вимагає настання суспільно небезпечних наслідків, під якими закон розуміє небажані зміни в об'єкті посягання. Наприклад, наслідками нещасних випадків на виробництві можуть бути заподіяні працівникам каліцтво або інші ушкодження здоров'я, пов'язані з виконанням ними своїх трудових обов'язків. Якщо такі наслідки перебувають у причинному зв'язку з порушенням службовими особами (невиконання) правил техніки безпеки, промислової санітарії чи інших правил охорони праці, то такі дії (бездіяльність) визнаються злочином (ст. 135 КК України).

Причинний зв'язок як ознака об'єктивної сторони складу правопорушення має місце тоді, коли шкідливі наслідки об'єктивно походять від даної протиправної дії чи бездіяльності.

Кожне правопорушення вчинюється у певному місці чи кількох місцях, у певний проміжок часу, в певній обстановці, тим чи інтим способом, за допомогою тих чи інших засобів. Усі ці ознаки — складові частини об'єктивної сторони складу правопорушення. Одні з них мають дуже важливе значення і прямо передбачаються законом, інші враховуються як додаткові в ході провадження справи.

Суб'єкт правопорушення. Залежно від виду правопорушення ними можуть бути як індивіди, так і колективи людей. У кримінальних, адміністративних та трудових правопорушеннях суб'єктами складу правопорушень є індивіди, тобто фізичні особи, які досягли певного віку і є осудними. Це громадяни України, особи без громадянства та іноземні громадяни, крім громадян, які користуються дипломатичним імунітетом. Названі фізичні особи поділяються на приватних осіб, службових осіб і спеціальних суб'єктів. Закон визнає суб'єктами кримінальних правопорушень фізичних осудних осіб, які до моменту вчинення злочину досягли 16-річного віку. За деякі злочини цей вік закон знижує до 14 років (ст. 10 КК України).

Суб'єктом складу адміністративного правопорушення визнається особа, якій до моменту вчинення адміністративного проступку виповнилося 16 років (ст. 12 КпАП України).

Колективними суб'єктами правопорушень можуть бути державні органи (наприклад, місцеві ради), громадські організації (наприклад, профспілки), юридичні особи.

Суб'єктивна сторона - внутрішня психічна діяльність особи, яка характеризується провиною, метою та мотивом вчинення правопорушення.

Під провиною розуміють психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння і суспільно небезпечних наслідків як у формі наміру, так і необережності.

Намір як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї діяльності, передбачає суспільно небезпечні наслідки і або бажає, або свідомо допускає їх настання. Залежно від вольового критерію намір поділяють на прямий і непрямий, на завчасно обдуманий, такий, що виник раптово, та неконкретизований.

Необережність при вчиненні правопорушення має місце тоді, коли особа передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння і легковажно розраховувала їх запобігати або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Залежно від вольового критерію розрізняють такі види необережності, як самовпевненість і недбалість.

Розрізняють і мішану форму провини, тобто таку, коли особа щодо суспільно небезпечного діяння має намір, а відносно суспільно небезпечних наслідків - необережність.

Мотив як ознака суб'єктивної сторони правопорушення - це те, що відображається у свідомості особи і спонукає її до вчинення правопорушення. Мотив близький до провини, але не зливається з нею. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини.

Мета — це уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне. Це ті бажані зміни, які повинні, на думку правопорушника, настати внаслідок вчинення ним неправомірних дій. Мотив і мета близькі за значенням. Якщо мотив показує чим керується особа, яка вчиняє правопорушення, то мета показує спрямованість діяння, найближчий результат, тобто те, до чого прагне суб'єкт правопорушення.

Дата добавления: 2015-05-26