Це зробили ми

Десять років тому на окраїні нашого села чорнів яр. Пам¢ятаю, бабуся лякала мене: “Там вовки живуть...” А тепер яру не видно, він тоне в зелені акацій, кленів, берестів. Це зробили ми, учні старших класів. Щоразу, коли я дивлюсь на зелені мережива полезахисних лісосмуг на ланах рідного села, мені пригадуються радісні години нашої праці. Ми піклуємося про те, щоб жодне посаджене деревце не пропало. Нас завжди запалювало те, що ми працюємо для майбутнього.

(За В.Сухомлинським)

Опорою для побудови розповіді за даним початком є зачин з двох- трьох речень, як-от:

За відвагу на пожежі

Морозний зимовий ранок. Василь і Тарас поспішали до школи. Проходячи біля ферми, вони раптом помітили...

Відомі розповіді за даним закінченням, на самостійно обрану тему та інші.

5. Роздум - це зв¢язний текст, який характеризує логічно послідовну (як доказ чи пояснення чогось) низку думок, міркувань, висновків на певну тему. Характерною ознакою роздуму є перебування речень у відношеннях причин і наслідку (чи обгрунтування, пояснення думки, висловленої в іншому реченні).

Для правильної побудови роздуму пропонуються такі основні частини:

1. Теза (думка, яка доводиться).

2. Аргументи (доведення).

3. Висновок.

Розглянемо приклад такого роздуму:

Хочу бути хліборобом

Хліб... Яке коротке слово. Всього чотири літери, а скільки в ньому тепла, тієї всемогутньої енергії, що робить розум ясним, а тіло людини міцним, витривалим.

Із хлібом пов¢язано так багато у нашому житті, що цей необхідний продукт харчування став символом праці й миру. Однією з найпочесніших вважають професію, пов¢язану з вирощуванням хліба.

Яке щастя бути хліборобом, сіяти зерно у щедру землю, прикрашати її. Я теж хочу бути хліборобом, бо щиро люблю рідну землю, її безмежжя, велич і красу. Той, хто крокує цією нелегкою стежкою в житті, на мою думку, найщасливіший у світі. Він повсякчас дарує людям радість.

(Із дит. твору)

У першому абзаці даного роздуму висловлюється думка, яка доводиться (теза).

Другий абзац містить аргументи (доведення).

Третій абзац - це висновки.

Розрізняють роздум-доведення, роздум-пояснення, роздум-ствердження, роздум-спростування тощо.

Роздуми-доведення - це монологічні висловлювання, які мають за мету довести правдивість чи неправдивість головного ствердження (тези) тексту. Роздуми-доведення будуються за такою схемою: експозиція (підведення до питання) - питання - відповідь на питання (теза) - доведення тези (аргументи) - висновки, наприклад:

1). Деякі батьки вважають, що, заставляючи дітей сидіти за партами із шестирічного віку, ми відбираємо у них дитинство.

2). Чи мають вони рацію?

3). Ні, не мають, звичайно.

4). Справа в тому, що шестирічки не прощаються з дитинством, вони набувають розумне дитинство. Спостерігаючи за шестирічками, я переконався, що дитинство - це не просто віковий пеіод, коли дитині хочеться погратися, поскакати, побігати, покататися... Шестирічну дитину вісімдесятих років уже не втішиш тільки подарунком. Навчи його читати казку, навчи пізнавати світ - він зрадіє, що доторкнувся до свого майбутнього.

4). Природа дитини не змінилася, змінилося наше життя. І дитина розвивається й удосконалюється в нових умовах сучаного життя. Одним із результатів цих змін є те, що шестирічкам захотілося вчитися читати, писати, рахувати, тобто дорослішати, засвоювати складніші форми людської діяльності і бути від цього щасливим...

5). Пророчими стали слова Н.М.Карчаулі, яка ще двадцять років тому проводила експеримент із навчанням шестирічок грамоти і початків математики в умовах дитячого садка: “Щоб шестирічки мали справжнє дитинство, їх треба вчити”.

(Ш.Амонашвілі)

Проаналізувавши текст роздуму, бачимо, що першимй абзац - експозиція, другий - питання, третій - відповідь, четвертий і п¢ятий - аргументація (доведення) тези, а останній абзац є висновком, який витікає з доказів.

Зміст тези в тексті зрозумілий (Ні, не мають, звичайно), і питання виникають лише у зв¢язку з тим, наскільки правильне це твердження. Доведення його правдивості і є основною частиною тексту-доведення.

Після тези у тексті-доведенні завжди можна поставити питання “Чому?”.

У роздумі-поясненні немає потреби доводити правдивість чи неправдивість тези, тому що наперед відомо, що головне підтвердження тексту правдиве. Основне завдання пояснення полягає у розкритті змісту тези.

При створенні текстів-роздумів указаних видів потрібно спиратися на такі правила:

1. Доведення і пояснення будуються за однією схемою: експозиція - запитання - відповідь на запитання (теза) - доведення тези-висновку.

2. Після тези в доведенні природнім є запитання “чому?”, після тези в поясненні питання “чому?” є недоречним.

3. Після тези в поясненнях використовуються переважно слова і сполучення слів типу: виявилося...; справа у тому, що...; ось, чому...; ось, наприклад...; про що свідчать такі факти, як...”; як вияснилося... У тексті-доведенні такі слова і сполучення слів зразу ж після тези не вживаються.

4. Схема роздуму-доведення і роздуму-пояснення на практиці досить часто реалізуються у скороченому вигляді: іноді опускається питання, часто відсутні висновки, нерідко відсутня експозиція. У всіх цих випадках їхній пропуск пояснюється тим, що роздум є зрозумілим і без пропущенних компонентів “ідеального” роздуму, тому що всі ці пропущені компоненти легко додумуються.

Відомі твори-роздуми, пов¢язані з життєвим досвідом людини, про вчинки людей на основі особистих спостережень і вражень, на суспільно-політичну, морально-етичну й патріотичну теми тощо.

Твір-роздум удосконалює логічне мислення, вчить обстоювати істину, спростовувати хибні твердження, сприяє формуванню міцних переконань і активної життєвої позиції, розширює кругозір.

5. Діалог є одним з найпоширеніших видів усного мовлення і найприроднішою формою мовленнєвого спілкування.

Діалог - це розмова двох осіб. Кожний із співрозмовників почергово виступає то мовцем, то слухачем.

Висловлювання співрозмовників називаються репліками. Репліки можуть складатися з одного або декількох речень, а іноді з цілого тексту. Такі репліки називаються репліки-монологи.

Репліки поділяються на стимулюючі (репліки-стимули), реагуючі (репліки-реакції) і реактивно-стимулююючі репліки. Наприклад:

- Доброго ранку, Вітольде Карповичу! (Репліка-стимул).

- Моє шанування, Віро Іллівно! Вітаю вас, Вадиме Корнійовичу! (Репліка-реакція).

- Куди йдете? (Стимулююча репліка).

- Їду у службове відрядження. А ви? (Реактивно-стимулююча репліка)

- У нас туристична поїздка. (Реактивна репліка).

Одиницею діалогічного мовлення є діалогічна єдність. Діалогічна єдність - це одна або декілька реплік, які об¢єднані єдиним змістом. Наприклад, у даному вище діалозі є три діалогічні єдності:

1. - Доброго ранку, Вітольде Карповичу!

- Моє шанування, Віро Іллівно! Вітаю вас, Вадиме Корнійовичу!

2. - Куди йдете?

- Їду у службове відрядження.

3. - А ви?

- У нас туристична поїздка.

Репліки, речення, слова - це вербальні (словесні) засоби комунікації. Невербальними засобами комунікації є інтонація, жести, міміка та ін., які, як і вербальні засоби комунікації, мають велике значення при діалогуванні. Слід сказати, що інтонація, жести, міміка, паузи і ситуація створюють додатковий план діалогування. Якщо невербальні засоби комунікації є додатковими засобами виразності мовлення, то основний зміст розмови передається вербальними (лексико-синтаксичними) засобами.

Часто репліки діалогу короткі за будовою, вони складаються з 1-2 слів, тобто вони є еліптичними. Еліпс - це пропуск якого-небудь члена (або членів) речення, що можна визначити з контексту.

- Ти був учора в бібліотеці?

- Ні. (Ні, не був. Або: Не був) - це еліптичніречення, які збігаються з еліптичними репліками. Репліка “Ні, я вчора не був у бібліотеці” не характерна діалогічному мовленню. Хоч і такою репліка також може бути, але тоді мовець має бажання особливо наголосити на одному зі слів репліки, спрямованої до співрозмовника. Причому ця репліка буде промовлена особливо емоційно. У такому випадку доречними є жести та міміка, а також своєрідна інтонація.

У діалогічному мовленні зустрічаються також репліки, які у своєиму складі містять декілька речень, створюючи таким чином монолог. Ці репліки будемо називати реплікми-монологами, наприклад:

- Про що ви, Максиме Петровичу?

- Та про одного знайомого свого, схожого на Сократа.

- Теж філософа?

- Ні, лікаря, дуже талановитого лікаря, якого не засліпила оманлива гонитва за славою. А міг би вже бути і професором. Та, жаль, залишився він у тіні, в неславі й варварській підозрі. Познайомився я з ним у свій трагедійний час - тяжко захворіла моя любов - моя вірна дружина. Поклали її під ніж, потім зашили і вже по секрету передали, щоб я чекав найгіршого, бо поки що медицина безсила. У безнадії кинувся тоді по всіх усюдах, і недоля чи доля привела мене у селище недалеко Дніпра, де над травами чаклував молодий, але вже сивоголовий лікар Величко. Оглянув він мою дружину... Й гарно-гарно посміхнувся... Вилікував він своїм зіллям мою дружину, вилікував і десятки приречених людей, а заздрісники весь час обтинають йому крила - і досі ходить він у шарлатанах від медицини, у знахарях, ворожбитах, хоч все його життя - це трави й хворі, хворі й трави... (М.Стельмах) -(Репліка-монолог).

2. Трилог - це розмова трьох осіб.

Полілог - це розмова декількох осіб (більше, як трьох). Полілог характерний для групи співрозмовників, кожний з яких підкидає в розмову свої репліки. Можна виділити дві форми полілогу: одна складається із взаємозумовлених, зв¢язаних реплік, друга складається з реплік, промовлених у безпорядку і звернених до одного адресата. Першу форму полілогу можна зустріти в диспутах, дискусіях, при обговоренні питань, коли одна репліка зумовлюється іншою, є відповіддю на питання і т.п. Друга форма характерна для великих аудиторій, для мас людей, які неорганізовано, в стані збудження викрикують окремі репліки. Такий полілог часто використовується у сценах, які відображають мітинги, демонстрації тощо.

Дата добавления: 2015-05-26