Тема 6 Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

1. Сутність і основи організації оборотних коштів

2. Визначення потреби в оборотних коштах

3. Джерела формування оборотних коштів

4. Визначення наявності й ефективності використання оборотних коштів

5. Вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства.

1. Оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладе­но в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції; це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Оборотний капі­тал —це кошти, що їх вкладено в оборотні активи підприємства і які використовуються або призначаються для використання у ви­робництві т.т. оборотні кош­ти та оборотний капітал ідентичні поняття.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробничій, торгово-посередницькій, сфері послуг (у тім числі фінансових).

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) аван­сується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу. До виробничих фондів належать: сировина, основні й допо­міжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавер­шене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, ви­трати майбутніх періодів.

Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі під­приємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, за­лишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери.

Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.

Склад оборотних коштів — це сукупність окремих елемен­тів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборо­тних коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничій сфері основні статті оборотних коштів — це сировина, основні матеріали, незавершене виро­бництво, готова продукція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні лише для них. Напри­клад, у металургійній промисловості в оборотних коштах ураховується змінне обладнання, а в добувних галузях до витрат майбутніх періодів включають витратина гірничопідготовчі роботи.

Структура оборотних коштів — це питомавага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона за­лежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (ви­конаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків. Якщо розглядати структуру оборотних коштів в окремих галу­зях промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисло­вості, як уже було сказано, значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підго­товчими витратами, що передують видобутку корисних копалин (планування майбутніх розробок, розкривні роботи, облаштуван­ня шахт та інші).

У легкій і харчовій промисловості характерною особливістю є значна матеріаломісткість продукції. Отже, високою є питома ва­га оборотних коштів у запасах сировини й основних матеріалів.

Машинобудування та металообробка відрізняються значною трудомісткістю, складністю виробничих процесів, значною три­валістю виготовлення продукції. У цій галузі висока питома вага оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво.

У нафтохімічній промисловості високою є частка оборотних коштів, вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічні процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виготовленого продукту перебуває в дорозі до споживача.

Організація оборотних коштів справляє значний вплив на результативність і ефективність роботи підприємства, його фінансову стійкість. Для глибшого розкриття основ організації оборотних коштів доцільно їх у певний спосіб класифікувати.

Оборотні кошти підприємств можна класифікувати за трьома ознаками:

1) залежно від участі їх у кругообороті коштів;

2) за методами планування, принципами організації та регу­лювання;

3) за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та обо­ротні кошти, авансовані у фонди обігу. Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругообороті коштів двох самостійних сфер — сфери виробницт­ва і сфери обігу. Зростання питомої ваги оборотних коштів, роз­міщених у сфері виробництва, свідчить про ефективніше викори­стання оборотного капіталу.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й не­нормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліп­ших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпе­чення безперервної діяльності підприємства за умови оптималь­них виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва,

залишків готової продукції. До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах під­приємств. Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винят­ком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

· власні та прирівняні до них;

· залучені;

· інші.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскіль­ки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів передбачає:

· по-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпоряджання та управління оборотними коштами, тобто оператив­ної самостійності у використанні оборотних коштів;

· по-друге, визначення планової потреби в оборотних коштах за окремими елементами й підрозділами та їхнього розміщення, тобто розрахунок оптимальної кількості оборотних коштів, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання пла­нових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів);

· по-третє, коригування розрахункових і чинних нормативів з урахуванням тих вимог господарювання, що змінюються: обся­гів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків;

· по-четверте, оптимізацію структури джерел формування оборотних коштів, що означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що за­безпечують нормальний фінансовий стан підприємства;

· по-п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів, тобто постійний аналіз ефективності кругообороту коштів, що використовуються, для прискорення їх­нього обороту.

2.Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську ді­яльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір тран­зитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;

організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;

умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх місцезнаходження, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

У разі відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підпри­ємство отримуватиме прибуток з мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу вироб­ництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і забор­гованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до накопичування надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму еко­номії; створення умов для використання оборотних коштів не за

призначенням.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період—рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається про­веденням таких робіт:

1) Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів. Норма оборотних коштів — це відносний показник, який обчислюється у днях, відсотках чи гривнях. Норми у днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матері­альних цінностей. У разі великої номенклатури таких цінностей розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісне) не менше 70—80% загальних витрат за статтею в цілому.

2) Норма одноденного витрачання коштів визначається із ко­шторису витрат на виробництво. Одноденне витрачання на підприємствах несезонних галузей промисловості рекомендується розраховувати на підставі даних четвертого кварталу планового року, що, як правило, має найбільший обсяг виробництва. У сезонних галузях промисловості одноденне витрачання визначаєть­ся на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва. Визначаючи одноденні витрати для обчислення обсягів неза­вершеного виробництва, виходять із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції для роз­рахунку беруть її виробничу собівартість.

3) Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних ви­трат у грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.

4) Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуван­ням нормативів за окремими статтями.

5) Кінцевий етап нормування — визначення норм та нормати­вів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів під­приємств, де використовуються матеріальні цінності та виготов­ляється продукція.

На практиці використовується два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку передбачає розробку обґрунтова­них норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостямипостачання, ви­робництва та реалізації продукції. Цей метод дає змогу зробити розрахунки індивідуальних і су­купного нормативів. До індивідуальних належать нормативи оборотних коштів: у виробничих запасах (сировина, основні і до­поміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети); у незаверше­ному виробництві і напівфабрикатах власного виробництва; у ви­тратах майбутніх періодів; у готовій продукції.

Дата добавления: 2015-05-26