Тема 7 Кредитування підприємств

Виробничі запаси створюються на підприємстві для забезпе­чення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу маютьсиро­вина, матеріали й покупні напівфабрикати.

Норматив оборотних коштів щодо цих запасів рекомендується визначати за формулою:

Н = Ов х N,

де Н — норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів, тис. грн;

Ов — одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрика­тів, тис. грн;

N — норма оборотних коштів, днів.

Одноденне витрачання сировини, матеріалів і покупних на­півфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробницт­во IV кварталу планового року, без урахування поворотних від­ходів діленням їх суми на 90.

Норма оборотних коштів (у днях) включає такі елементи: транспортний запас; підготовчий запас; технологічний запас; по­точний (складський) запас; гарантійний (страховий) запас.

Норматив оборотних коштів для допоміжних матеріалів розраховується множенням норми на величину одноденногоїхвитрачання за кошторисом витрат на виробництво. Норми за ви­дами і групами допоміжних матеріалів розраховуються в такому самому порядку, як і для основних матеріалів.

Норматив оборотних коштів на паливо встановлюється для всіх видів палива (крім газу), що використовується як для техно­логічних цілей, так і для господарських потреб виробництва. Ве­личина нормативу оборотних коштів на цю статтю визначається за методом, аналогічним методу розрахунку нормативу оборот­них коштів на основні матеріали. Розраховуючи одноденне витрачання за статтею «Паливо», із кошторису витрат на виробництво необхідно виключити вартість газового палива і додати витрати палива в непромислових госпо­дарствах, якщо ці витрати не були враховані в кошторисі витрат на основне виробництво.

Норматив оборотних коштів для тари визначається мно­женням норми, вираженої в гривнях (на 1000 грн товарної проду­кції), на обсяг товарної продукції в оптових цінах підприємства в плановому році.

Норматив на запасні частини для ремонтів машин, устат­кування і транспортних засобів визначається з урахуванням їх­ньої вартості за початковою оцінкою і норми оборотних коштів.

Норма оборотних коштів визначається вгривнях на 1000 грнвартості устаткування і транспортних засобів. Норматив оборотних коштів на запасні частини в плановому році визначається множенням середньорічної вартості виробни­чого, силового обладнання і транспортних засобів, передбачених планом, на норму оборотних коштів на запасні частини.

Норматив для малоцінних та швидкозношуваних предме­тів залежить від складу цієї статті: малоцінний і швидкозношу­ваний господарський інвентар; спеціальний одяг і спеціальне взуття; спеціальний інструмент і спеціальні пристосування; змін­не обладнання; виробнича тара. Малоцінні та швидкозношувані предмети служать, як правило, менше одного року. Потреба в оборотних коштах розраховується для створення запасів на складі та в експлуатації. У зв'язку з тим, що вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів, які перебувають в експлуатації, відображається в обліку за мінусом зносу, то, ви­значаючи норматив, беруть у рахунок 50% їхньої повної вартос­ті. Решта вартості списується на собівартість продукції під час передавання зі складу в експлуатацію. Для визначення нормативу оборотних коштів на складі малоцінні та швидкозношувані пре­дмети враховуються за їхньою повною вартістю.

Для визначення потреби в оборотних коштах еконо­мічним методом норматив на поточний рік ді­лять на дві частини. До першої частини відносять нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, по­купні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої частини включають ті статті нормованих оборотних кош­тів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробниц­тво: запасні частини для ремонтів устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (неви­робничий норматив). Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно до темпів зрос­тання виробничої програми в плановому періоді. Невиробничий норматив оборотних коштів збільшується на 50% від зростання виробничої програми. Отримана загальна сума нормативу зменшується на суму кош­тів, що вивільняються в результаті планового (прогнозованого) прискорення оборотності оборотних коштів.На відміну від методу прямого розрахунку, який є досить тру­домістким, економічний метод не потребує виконання складних розрахунків.

Метод прямого розрахунку застосовується на нових підприєм­ствах, а також тоді, коли необхідно проаналізувати стан оборот­них коштів для виявлення або непотрібних, надлишкових, нелік­відних виробничих запасів, або резервів скорочення тривалості виробничого циклу, або причин накопичення готової продукції на складах. Економічний метод розрахунку нормативу оборотних коштів застосовується на діючих підприємствах. Економічний метод доцільно також використовувати на рівні галузевих мініс­терств, відомств, виробничих об'єднань у процесі перспективно­го планування чи прогнозування.

3.Власний оборотний капітал відіграє важливу роль в організації кругообороту грошових фондів, забезпечує майнову й оперативну самостійність, фінансову стійкість підприємства. Підприємства, що вводяться в дію, залежно від їхніх організацій­но-правових форм формують власні оборотні кошти за рахунок па­йових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходжень від емісії цінних паперів. Ці ко­шти включаються в статутний фонд новоствореного підприємства.

На діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є чистий прибуток підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також сталі пасиви.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних обо­ротних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нор­мативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливо­го обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

Розмір оборотних коштів підприємства не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною об­сягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збу­ту. Крім того, на підприємствах може мати місце несвоєчасне надходження коштів за відвантажену продукцію, нагромадження на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасне і неповне виконання договірних зобов'язань постачальниками, що спричиняє потребу в додаткових коштах. Покрити цю потребу власними джерелами стає практично не­можливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення його фінансової нестабільності.

Як правило, підприємство залучає фінансові ресурси у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційно­го кредиту, кредиторської заборгованості. Призначення банківських кредитів — фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезон­ними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням вироб­ничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

До залучених належать кошти інших кредиторів, які нада­ються підприємствам у позичку під певний відсоток на термін до од­ного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Його виписує боржник і передає кредиторові. Сам факт ви­дачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гро­ші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як за­сіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відкладання платежів. Якщо постачальник погоджується на це, то від споживача замість грошей за поставле­ну продукцію він одержує вексель чи інше боргове зобов'язання.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залу­чених джерел формування оборотних коштів. Її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгова­ності постачальникам свідчить про участь у господарському обо­роті підприємства коштів інших суб'єктів господарювання. Інакше кажучи, кредиторська заборгованість — це короткост­рокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунка­ми з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог; за векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостро­ковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, за­боргованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставка­ми. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторсь­ка заборгованість, що утворюється внаслідок порушення покуп­цями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обороті неоплачені товарно-мате­ріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, до пошуків додаткових джерел фор­мування його поточних фінансових ресурсів. У разі кредиторської заборгованості постачальникам залучен­ня коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають в гро­шовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської за­боргованості залежать від конкретних умов організації та вико­ристання оборотних коштів, особливо від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.

Дебіторська заборгованість, утворена в межах угоди сторін щодо строку оплати, є нормальним явищем, прострочена дебі­торська заборгованість знижує платоспроможність підприємств.

Від джерел формування оборотних коштів значною мірою за­лежить швидкість їхнього обороту й ефективність їх використаня. Раціональне формування джерел оборотних коштів (власних і залучених) справляє значний позитивний вплив на процес вироб­ництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.

4.Для характеристики ефективності використання обо­ротних коштів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обороту, тобто період, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, проходячи всі стадії кругообороту на підприємстві (об­числюється в днях):

,

де О —термін обороту оборотних коштів, днів;

С — середня вартість оборотних коштів, грн;

Т — тривалість періоду, за який обчислюється оборотність, днів;

Р — обсяг реалізованої продукції, грн.

Середню вартість оборотних коштів можна розрахувати як се­редню арифметичну або середню хронологічну, використовуючи дані того періоду (рік, півріччя, квартал тощо), щодо якого ви­значається оборотність. Звичайно вона дорівнюватиме сумі обо­ротних коштів на початок і кінець періоду, поділений на 2.

Тривалість обороту коштів — це показник, здатний одночасно відображати результати процесу матеріального відтворення — обсяг реалізації виробленої продукції і наданих послуг за певний період — і ефективність використання в цьому процесі матері­альних засобів і коштів. Оборот оборотних коштів обчислюється за планом і фактично.

З метою проведення поглибленого аналізу використання влас­них оборотних коштів показники оборотності можуть розрахову­ватись як у цілому щодо всіх оборотних коштів, так і щодо їхніх окремих елементів.

Термін обороту виробничих запасів відображає час перетво­рення товарно-матеріальних цінностей на готову продукцію:

,

де Ов.з — термін обороту виробничих запасів, днів;

Св.з — середня вартість виробничих запасів, грн;

Рс — обсяг реалізованої продукції за собівартістю, грн.

Тривалість обороту дебіторської заборгованості відображає середній термін отримання платежу:

,

де Од.з — термін обороту дебіторської заборгованості, днів;

Дз — дебіторська заборгованість, грн;

Р — обсяг реалізованої продукції, грн.

Тривалість обороту кредиторської заборгованості відображає час, за який можна перекрити кредиторську заборгованість:

,

де Ок.з — термін обороту кредиторської заборгованості, днів;

Кз — кредиторська заборгованість, грн.

Тривалість обороту грошових коштів підприємства відобра­жає час їхнього функціонування, починаючи з авансування в пре­дмети праці і завершуючи отриманням виручки від реалізації продукції. При цьому враховуються терміни обороту виробничих запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості:

,

де Ог.к — термін обороту грошових коштів, днів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт оборотності (Ко), що визна­чається за формулою:

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних ко­штів за період, що аналізується. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

Поліпшення використання оборотних коштів підпри­ємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

· скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі еконо­мічні зв'язки з постачальниками;

· прискорення оборотності оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних товарно-матеріальних цінностей;

· скорочення терміну оборотності дебіторської заборгованості;

· збільшення терміну оборотності кредиторської заборгованості.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме скоро­чення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).

Відносне вивільнення оборотних коштів — це різниця між по­требою в оборотних коштах підприємства, розрахованою на підставі планової чи фактичної оборотності звітного року і сумою оборотних коштів, з якою виконано виробничу програму наступного за звітним року. Інакше кажучи, відносне вивільнення оборотних коштів вини­кає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з такою самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростан­ням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів. Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації захо­дів, які сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.

5. Функціонування оборотних коштів розпочинається з мо­менту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах тієї самої галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяль­ності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробниц­тва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних то­варно-матеріальних цінностей і реалізації продукції.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реаліза­ції продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а от­же, і ризику використання

Практика господарювання підтверджує, що найліквіднішими є кошти в касі, на поточних і валютних рахунках в установах бан­ку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вва­жається відвантажена продукція і дебіторська заборгованість по­купців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквід­ною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської забор­гованості за відвантажену продукцію.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбу­тніх періодів; у виробничих запасах, у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборот­них коштів є найвіддаленішою від моменту реалізації і більше залежить від змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів то­що. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає рівень ризику вкладання оборотних коштів.

Ліквідність оборотних активів у цілому і кожної їхньої групи окремо визначається як відношення відповідної частки оборот­них активів до короткострокових зобов'язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:

· коефіцієнт швидкої ліквідності (проміжний коефіцієнт покриття балансу) — Кш.л,;

· коефіцієнт покриття балансу (поточної ліквідності Кп);

· коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л).

Перший показник відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку визначається як відно­шення грошових коштів, короткострокових цінних паперів, кош­тів у розрахунках та інших активів до суми короткострокових зобов'язань (IV розділ пасиву балансу). Вказаний показник характеризує платоспроможність підпри­ємства. Його прийнятне значення має бути більшим за одиницю.

Коефіцієнт покриття (Кп) — це найбільш узагальнюючий по­казник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх по­точних активів підприємства (підсумок II розділу активу балансу) до суми короткострокових зобов'язань (підсумок IV розділу па­сиву балансу). Цей коефіцієнт характеризує платоспроможні можливості під­приємства, достатність оборотних коштів для погашення його бор­гів протягом року. Уважають, що його рівень у межах 2,0—2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів при­падає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Коли Кп стає меншим за одиницю, структура балансу визнається незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л) визначаєтьсяяквідношення суми коштів та короткострокових фінансових вкла­день підприємства до короткостроко­вих зобов'язань. Показник характеризує негайну готовність підприємства пога­сити певну частину короткострокових зобов'язань. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25—0,35. За значення меншого, ніж 0,2, підприємство вважається неплатоспроможним.

Фінансово стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в ак­тиви, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов'язан­нями. Основою фінансової стійкості є виважена, раціональна ор­ганізація й ефективне використання оборотних коштів. Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал лише у високоліквідні активи для зниження можливого ризику та отримання найвищого прибутку. Організація оборотного капіталу полягає у знаходженні компромісу між ризиком втрати ліквідно­сті та ефективністю роботи. Головною метою діяльності підпри­ємства є створення конкурентоспроможної продукції з високими споживчими якостями.

1. Сутність та необхідність залучення кредитів

2. Банківське кредитування підприємств

3. Небанківське кредитування підприємств

1. З економічного погляду кредит — це форма позичкового капі­талу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах терміновості, повернення, платності, цільового характеру і забезпечення та обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит (кредитором), і тим, хто його отримує (позичальником).

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає роз­рив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, від­бувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємс­тва — споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, а це може спинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає то­варні, то на підприємствах накопичуються тимчасово вільні кошти.

Виникнення і функціонування кредиту пов'я­зане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтво­рення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємст­вах і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кре­дитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єк­тами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу через укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відноси­ни виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.

Поряд з об'єктивною основою існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, що пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення.

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які само­стійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша — позичальни­ком. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або вико­нана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.

Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є:

· виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);

· незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

· витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо);

· готова продукція і товари;

· платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

Об'єктами довгострокового та середньострокового кредиту­вання є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підпри­ємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва, а також інші витрати, що ведуть до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства вдаються, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку й амор­тизаційних відрахувань.

Використання різноманітних форм кредитування підприємст­ва прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності. Визначаючи потреби в кредитах, підприємства виходять із за­гальної потреби в коштах і наявності таких.

Кредити, які можуть отримати підприємства, класи­фікуються за такими ознаками:

· за кредиторами;

· за формами та видами;

· за метою використання;

· за терміном надання;

· за забезпеченням;

· за порядком надання.

Кредиторами підприємств можуть бути:

· банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (банківський, лізинговий кредити);

· підприємства (комерційний кредит);

· держава (державний кредит, який надається через уповно­важені банки);

· міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредит­них ліній через уповноважені банки).

Дата добавления: 2015-05-26