Основні терміни. Тема 5. Людський, соціальний та інтелектуальний капітал як інституціональні форми функціонування інформаційного суспільства

2.

1.

Тема 5. Людський, соціальний та інтелектуальний капітал як інституціональні форми функціонування інформаційного суспільства

Контрольні питання

1. В чому заклечається сутність інформаційного суспільства?

2. Яким чином держава може впливати на трансформаційні процеси в контексті інформативної економіки?

3. Які основні особливості постекономічного суспільства?

Мета: розкрити сутність людського, соціального, інтелектуального капіталу та визначити його роль у трансформації системи відносин власності, а також формуванні і розвитку інформаційного суспільства

План

1. Людський, соціальний та інтелектуальний капітал в інформаційному суспільстві

2. Інтелектуальний капітал та інтелектуальна власність в контексті трансформації системи відносин власності

Література: [11, 12, С. 98-109]

Людський капітал слід розглядати:

- по-перше, як базову основу становлення інтелектуального капіталу, що забезпечує більш гли­бокий підхід до розуміння поля прояву та реалізації здібностей працівника;

- по-друге, у людському капіталі варто виділя­ти дві складові: знання, навички, творчі здібності найманих працівників, що зайняті у виробництві товарів і послуг, та рівень інтелектуального потенціалу і підпри­ємницької культури, етики організаторів виробництва - підпри­ємців, менеджерів тощо.

Розвиток людського капіталу, потреба в економічній реалізації та ефективному захисті нових можливостей робочої сили, зростання залежності підприємців і суспільних результатів їх господарської діяльності від якості праці та активності найманого працівника ви­кликали до життя таку інституціональну форму функціонування та усуспільнення праці, як соціальний капітал.

Загальною умовою виникнення соціального капіталу є зміни, які відбуваються у структурі продуктивних сил і характері праці під впливом НТР. Ці зміни породжують нову якість робочої си­ли, трансформують характер відносин між основними суб'єктами господарювання. Тепер не тільки працівник залежить від роботодавця, а й роботодавець від працівника через високий рівень кваліфікації остан­нього, творчого характеру його праці, відсутності швидкої альтернативи вибору щодо заміни працівників адекватною за якістю працею.

Отже, соціальний капітал можна визначити як систему ціле­спрямованих соціальних зв'язків, що виникають на рівні суспіль­ства та на рівні окремого підприємства, фірми і забезпечують таку соціальну організацію відносин між суб'єктами господар­ської діяльності, основу якої складають взаємодія, довіра, надій­ність і прозорість у відносинах.

Така система зв'язків, будучи позаекономічною, забезпечує зростання мотивації праці та якість системи стимулів, тобто є продук­тивною, її реальними організаційними формами можуть бути різ­ні види соціального партнерства. Надійність цих зв'язків забезпечується на ос­нові домовленостей між праців­никами та підприємцями та за допомогою зако­нодавчої діяльності держави.

На відміну від людського капіталу, по­в'язаного зі змістом праці, технологічними змінами у суспільному виробництві, соціальний капі­тал перебуває у зоні підвищеного ризику, оскільки прямо залежить від глибини змін у системі відносин влас­ності, рівня трансформованості цілей розвитку та мотиваційної складової економічної політики, суб'єктивних по­глядів представників влади, рівня куль­тури, характеру інтересів чиновників.

Особливістю функціонування соціального капі­талу є його тісна залежність від рівня сформованості капіталу інтелектуального. Адже риси, притаманні соціальному капіталу, можуть бути належним чином реалізовані за умови значної інтелектуалізації праці.

Особливості формування інтелектуальної власності і капіталу:

- значну долю процесу виробництва знань складають неречові чинники, які безпосередньо пов'язані зі здатністю носія інтелектуального капіталу до засвоєння та використання набутих знань щодо продукування інтелектуального продукту. Забезпечення та­кої здатності через систему освіти, самоосвіти справа не тільки держави, а й передусім самого працівника;

- «речову інфраструктуру» інтелектуальної праці – робоче місце та устаткування, рівень комфортності життя тощо мають забезпечувати усі зацікавлені суб'єкти - працівник, роботодавець, держава;

- якість речових складових інтелектуального технологічного процесу, рівень виробничих можливостей щодо продукування інтелектуального продукту, отже перспективи конкурентоспроможності економіки на макрорівні, можуть бути забезпечені лише у процесі взаємодії держави та приватного капіталу.

Сьогодні немає єдиного підходу до визна­чення змісту інтелектуальної власності. Одним із найпоширеніших є такий: інтелектуальна власність – це влас­ність, «об'єктами якої є творіння людського розуму, людського інтелекту», зокрема й інформація, «що може бути представлена на матеріальному носії та розповсюджена у необмеженій кілько­сті копій в усьому світі».

Основними об'єктами інтелектуальної власності є: літературні, художні твори та наукові праці; виконавча діяльність артистів, фонограми та радіопередачі; винаходи у всіх сферах людської ді­яльності; наукові відкриття; промислові зразки тощо.

До інтелектуальної власності відносять також специфічні фор­ми промислової власності, такі як винаходи: нові рішення техніч­них задач та промислові зразки; дизайнерські рішення, що визна­чають зовнішній вигляд промислових продуктів.

Окремі дослід­ники вирізняють три основні групи об'єктів інтелектуальної влас­ності: 1) об'єкти промислової власності; 2) об'єкти авторського права; 3) ноу-хау, інформація, що охороняється власниками як комерційно цінна та закрита.

Досить важлива складова інтелектуальної власності - власне інтелект людини, який містить як накопиченні знання, так і здатність створювати нові знання, тоб­то є водночас й основою, і змістом, і об'єктом власності.

Підґрунтям розвитку інтелектуальної власності та відносин, пов'язаних із привласненням, розпорядженням і використанням її об'єктів, є виробництво не лише нових знань, а й матеріального продукту, який має високу вартість, пов'язану із ви­сокою вартістю інтелектуального капіталу, що використовується у ході розроблення, реалізації та обслуговування процесу його спожи­вання.

Такий зв'язок забезпечує постійне поглиблення та розви­ток НТП та НТР, нових форм усуспільнення, що виявляється у зростанні потреби до об'єднання зусиль (фінансових, ма­теріальних, інтелектуальних тощо) корпорацій і держави (на рівні її центральних і регіональних органів) з метою забезпечення ефек­тивного функціонування інтелектуальної інфраструктури, збіль­шення таких об'єктів інтелектуальної власності, як інформація, інтелектуальний капітал, реалізації відповідної технологічної та інноваційної політики.

За будь-яких визначень сутності інтелектуальної власності механізми її реалізації свідчать про кардинальні зміни у змісті праці, характері кваліфікації працівника й у системі інтересів та мотивації економічної діяльності людини.

Розгортання НТР, перетворення високотехнологічного виробництва у домінуючий та визначальний сектор, а найманого працівника у високоосвіченого, кваліфі­кованого, творчого носія ідей та значних інтелектуальних мож­ливостей сприяють не тільки подальшим якісним змінам у змісті людської праці, поглибленню безпосередньої соціалізації економічного життя, а й визначають особливості змін у системі відносин власності.

Становлення інтелектуальної власності відбувається в умовах розвинутого капіталістичного суспільства, із притаманними йому законами економічного й со­ціального розвитку, специфічними цілями цього розвитку, інститутами та інструментами, що забезпечують ціліс­ність його економічної системи.

За цих умов інтелектуальна власність, по-перше, не завжди забезпечує справед­ливість у відносинах між власником інтелектуального капіталу та представниками бізнесу. По-друге, вона може виступати інструмен­том монополізації інтелектуального продукту, права на володіння ним, використання лише у своїх егоїстичних, корисливих інтере­сах, базуючись на основі суто ринкових механізмах реалізації.

Дослідники застосовують для характеристики такої тенденції досить точну термінологію, кажучи про появу так званих кіберлордів - класу власників у інфор­маційному секторі, які контролюють або сам масив інформації, або матеріальну інфраструктуру, необхідну для її створення, поширення та використання. Кіберлорди - це капіталістичний клас, що живе за рахунок ренти, оскільки замінює традиційну експлуатацію праці «тотальною експлуатацією особистості».

Із процесами розвитку інтелектуальної власності та інтелектуального капіталу в умовах формування постіндустріального та інформаційного суспільства пов'язана поява концепції постекономічного суспільства.

Людський капітал. Соціальний капітал. Інтелектуальний капітал. Інтелектуальна власність. Кіберлорди.

Дата добавления: 2015-05-26