Загальні правила та вимоги щодо проведення грошово-кредитної політики в Україні

4.

3.

2.

1.

Тема 14. Фіскальна та монетарна політика як складові фінансової стабілізації в трансформаційній економіці

Контрольні питання

Основні терміни

Підприємництво. Правова база підприємницької діяльності. Функції підприємництва. Рушійні сили розвитку підприємництва. Суб'єк­ти підприємницької діяльності (підприємцями). Одноосібне володіння. Товариство (партнерство). Корпорація (акціонерне товариство). Ефективність виробництва. Економічний ефект.Соціальний ефект.Конкурентоспроможність товару. Конкурентоспро­можність підприємства. Інноваційне підприємництво. Зов­нішні чинники функціонування підприємництва. Внутрішнє середовищефункціонування підприємництва. Державне регулювання підприємництва. Механізм державного регулювання підприємництва. Державна підтримка підприємництва.

1. Розкрийте сутність підприємницької діяльності

2. В чому розкривався неефективний варіант трансформації відносин власності?

3. Назвіть чинники підвищення ефективності підприємницької діяльності

4. Які основні завдання та напрями державного регулювання підприємництва?

Мета: визначити об'єктивну необ­хідність та сутність фіскальної і монетарної політик, розкрити специфіку їх проведення в трансформаційній еко­номіці України, враховуючи цілу низку її особливостей

План

1. Цілі, функції та інструменти фіскальної політики в умовах системної трансформації економіки

2. Використання податкових інструментів у фіскальній політиці

3. Формування дохідної та видаткової частин бюджету. Дефі­цит бюджету і способи його покриття. Державний борг та проблеми його обслуговування

4. Монетарна політика та особливості її реалізації в Україні

Література: [2, С. 77-80]; [6, С. 366-434]; [11, 12, С. 365-410]

Фіскальну політику можна тлумачити як сукупність заходів, спрямованих на зміну видатків та доходів державного бюджету для досягнення визначених соціально-економічних цілей.

В еко­номічній літературі термін «фіскальна» вживається однознач­но як «бюджетно-податкова» політика. Однак по­няття фіскальної політики ширше, ніж бюджетної, оскільки бю­джетна політика пов'язана лише з формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів, а фі­скальна використовує елементи бюджетної політики для впливу на соціально-економічне становище у країні.

Реалізація фіскальної політики полягає у мобілізації грошових коштів у централізованому фонді (бюджеті) для виконання по­кладених на державу суспільно необхідних функціональних обов'язків.

Економічна сутність фіскальної політики розкрива­ється в таких її функціях: стимулювальна, регулювальна, розпо­дільна, контрольна, соціальна та інші, залежно від того, якою є мета її проведення.

Можна зробити висновок, що під сутністю фіскальної політики слід розуміти систему економічних відносин, що формуються стосовно втручання держави щодо оптимізації джерел формування й використання державного бюджету для забезпечення стабільного та динамічного економічного розвитку країни, виходячи з конкретної історико-економічної ситуації у країні.

До пріоритетних цілей фіскальної політики слід віднести ви­рішення питання зростання обсягів виробництва та забезпечення зайнятості населення, подолання економічних диспропорцій, за­побігання небажаних змін сукупного попиту, боротьбу з інфляцією та різного роду кризовими явищами.

Основними інструментами фіскальної політики є:

- податки, які скорочують приватні витрати і внаслідок цього створюють можливість здійснення державних витрат;

- витрати державних коштів, які спонукають підприємства виробляти певні товари й послуги;

- трансфертні платежі, що забезпечують певний рівень доходів деяким верствам населення та підприємствам;

- державні запозичення, що вирішують проблему дефіцитно­сті регулювання фінансових ресурсів у поточному періоді, але ускладнюють у тривалому періоді.

До базових засад, що визначають напрям та ре­зультативність фіскальної політики належать: рівень ВВП на душу населення та стабільність економіки, економічний порядок і рівень розвитку ринкової інфраструктури, співвідношення форм власності та їх питома вага, соціальна спрямованість, економічна культура й ментальність, відкритість економіки та її інтегрова­ність у міжнародну економіку тощо.

На специфіку фіскальної політики в Україні впливають такі особливості:

- становлення державності, радикальна реформа еко­номічної та політичної систем, незавершеність приватизації;

- від­сутність професійного економічного мислення у державного ме­неджменту;

- неструктуризованість приватизованих підприємств, процесів конверсійності та інституціональних перетворень;

- наяв­ність залишкових адміністративних елементів у поведінці люди­ни.

Означені вище особливості впливають на використання одно­го з видів фіскальної політики: дискреційної, стимулювальної, стримувальної чи стабілізаційної.

Фіскальна політика може чинити вплив на еко­номіку через такі податкові інструменти:

- визначення бази, об'єкта оподаткування, методики розрахунку об'єкта оподаткування, ставки оподаткування, тарифи тощо;

- пільги в оподаткуванні (знижки, пільгові ставки оподатку­вання, пільговий режим оподаткування, податковий кредит, звільнення від оподаткування);

- амортизаційна політика;

- розстрочки платежів, реструктуризація та списання податкової заборгованості, податкові взаємозаліки;

- встановлення механізму виконання зобов'язань перед державою (строки подання декларацій, внесення платежів, сплати боргів).

Залежно від механізмів її реагування на зміни економічної си­туації фіскальна політика поділяється на політику автоматичних стабілізаторів (недискреційну) та дискреційну фіскальну політику.

Основними елементами політики автоматичних стабілізаторів, коли зміни відбуваються у системі урядових закупок та чистих податків, виступають прогресивна система оподаткування, систе­ма участі у прибутках та система урядових трансфертів, зокре­ма допомога на випадок безробіття, соціальна допомога та інші соціальні трансферти. Вони дозволяють без додаткового втру­чання держави, шляхом попередньо визначених і закладених у законодавчо-нормативні акти правил і норм, реагувати на пору­шення рівноваги, сприяючи її відновленню.

Податкова система України ще далека від досконалості. Її недосконалість впливає на над­ходження до бюджету, на поведінку підприємців та трудову діяльність усіх працюючих. Основні недоліки чинної подат­кової системи полягають у:

- значній заплутаності (як у теоретичному тлумаченні, так і в практичному застосуванні);

- нерівномірності розподілу податкового тягаря че­рез наявність великої кількості податкових пільг та існування різ­номанітних схем ухиляння від сплати податків;

- фіскальному характері сплати податків суб'єктами господарювання;

- непрозорості податкового регулювання;

- високому рівні витрат на адміністрування податків.

Податкова система є дзеркалом гострої боротьби за перерозподіл суспільного прибутку. Податковий тягар, що лягає сьогодні на підприємницьку діяльність, повністю підриває фінан­сову стійкість підприємств, особливо малих та середніх. Проте податкові інструменти не можуть бути ідеальним і єдиним спо­собом здійснення фіскальної політики. Їм на допомогу приходять фінансові інструменти: державні соціальні трансферти, державні замовлення та закупівлі товарів, робіт і послуг, бюджетне фінан­сування (субсидування) та кредитування, гарантування позик.

Підвищення ефективності фіскальної політики може бути за­безпечене за рахунок удосконалення податкової політики, яке має включати:

- спрощення системи податків, звітності та процедури спла­ти; створення єдиних справедливих умов оподаткування для всіх;

- ліквідацію необґрунтованих пільг і привілеїв;

- вдосконалення механізму адміністрування та відшкодування ПДВ або повну відмову від нього, що усуне можливості для зловживань у цій сфері;

- заборону реструктуризації або списання заборгованості суб'єктів господарювання за податками, зборами (обов'язковим платежами).

Ці та інші заходи сприятимуть досягненню ефективної подат­кової політики, яка повинна адекватно відображати реалії транс­формаційної економіки України.

Надлишок видатків уряду над його доходами називається дефіцитом державного бюджету. Зі збільшенням видатків зростає дефіцит бюджету.

Перевищення доходів над державними витратами є профіцитом державного бюджету.

Основними шляхами покриття дефіциту державного бюджету є додаткова емісія готівкових грошей, продаж державних цінних паперів, державні позики, посилення оподаткування.

Фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою запозичень веде до виникнення державного боргу.

Державний борг - це загальна сума нагромадженої за­боргованості уряду власникам державних цінних папе­рів, яка дорівнює сумі дефіцитів за вирахуванням надли­шків бюджету. За джерелами виникнення може бути внутрішнім (банкам-кредиторам, власникам державних цінних паперів) та зовнішнім (іноземним урядам, іноземним приватним особам і організаціям, міжнародним фінансовим установам).

Тя­гар боргу - це відношення державного боргу до вало­вого внутрішнього продукту.

Сьогодні все активніше обговорюються проблеми державного боргу України у зв'язку з катастрофічним зростанням його величини. Економісти працюють над аналізом державного боргу. Розгля­даються динаміка кількісної величини, процедура його обслуго­вування та реструктуризація, боргова безпека, створюються хитромудрі проекти для отримання нових кредитів. Проблеми впливу державного боргу на темпи економічного зростання, впливу розподілу боргового тягаря на економічні пропорції, на рівень споживання населення залишаються відкритими. Причиною катастрофічного зростання боргу країн з перехідною економікою називають світову фінансову кризу. Проте це надто аб­страктне пояснення. За світовою фінансовою кризою намагаються приховати внутрішні причини боргової кризи: помилкову фіскаль­ну, торговельну та кредитно-грошову політику, втечу капіталів, не­рівномірність нагромадження капіталу тощо. Сума зовнішніх кредитів та внутрішніх позичок України вже досягла гранично допустимої величини з погляду можливостей їх повернення. Вітчизняна економічна нау­ка ще не розробила теоретично обґрунтованої сукупності показників, які б відображали боргову, а точніше, еконо­мічну безпеку України. Пожвавлення економіки змінить ситуацію навколо зростання заборгова­ності та реструктуризації її виплати. За цих умов існу­ють оптимістичні прогнози щодо обслуговування зовнішнього боргу. При цьому необхідно звернути увагу на те, що здатність нашої країни обслуговувати зовнішню заборгованість є дуже за­лежною від кон'юнктури світового ринку.

Основними напрямами полегшення тягаря зовнішньої заборгованості є зміна графіка сплати боргу, реструкту­ризація боргу та полегшення сплати боргу. Важливим методом зменшення зовнішньої заборгованості є кон­версія боргу, яка здійснюється в таких основних формах: викуп боргу, капіталізація боргу та заміна наявних бор­гових зобов'язань новими. Усі ці методи дають змогу зменшити зовнішню заборгованість країни, але водно­час скорочуються її валютні резерви та індукуються ім­пульси до розвитку інфляції.

Монетарна політика є важливим знаряддям макроекономічного регулювання. Інструментарій мо­нетарної політики ґрунтується на впливі на про­позицію грошей за допомогою таких інструментів, як операції на відкритому ринку, норма резервування та облікова (дисконтна) ставка центрального банку.

У перехідній економіці монетарна політика повинна застосо­вуватися для збалансування фізичної і монетарної економіки, усунення нестабільності у сфері цін, досягнення відповідності між заощадженнями та інвестиціями, між чистими і валовими ін­вестиціями, між сферами виробництва і зайнятості.

1. Застосування будь-яких засобів монетарної політики не терпить закостеніння. Ця політика завжди мусить бути гнучкою. Слід узгоджувати її з загальними механізмами макроекономічного регулювання, відображати розвиток економіч­ного циклу.

2. Щоб монетарна політика була результативною, її треба тіс­но узгоджувати як із фіскальною, так і з зовнішньоекономічною, в тому числі валютною політикою.

3. Неприпустимо за­стосування різких корекцій динаміки грошових агрегатів. Позитивний ефект від «шокових» заходів грошової політики може бути лише тимчасовим, а інколи можлива навіть протилежна реакція з іще більшою дестабілізацією цін.

4. Плануючи монетарну політику, необхідно враховувати ефект запізнення - наявність розриву в часовому просторі між застосуванням регу­льованих заходів і реакцією на них як грошової сфе­ри, так і всієї економічної системи.

Дата добавления: 2015-05-26