Основні терміни. Суть трансформації соціально-трудових відносин полягає у поетапній зміні механізмів, що регулюють залучення

6.

5.

4.

3.

L

U

2.

1.

Суть трансформації соціально-трудових відносин полягає у поетапній зміні механізмів, що регулюють залучення, поширення і перерозподіл ресурсу праці в економіці, формування ціни праці та інших умов його використання. Слід здійснити перехід від методів прямого ди­рективного регулювання сфери зайнятості до поєднання двох ме­ханізмів:

по-перше, ринкового, елементами якого є попит на працю та її пропозиція; конкуренція між роботодавцями та між найманими працівниками; система договірних трудових відносин; ціна праці (заробітна плата); інститути інфраструктури ринку праці;

по-друге, державного регулювання ринку праці, елементами якого є формування правового поля взаємодії його суб'єктів; не­пряме економічне регулювання за допомогою методів грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики; формування систе­ми соціальних стандартів і мінімальних соціальних гарантів у сфері зайнятості.

У результаті здійснюваних перетворень змінюється сама кон­цепція зайнятості. У централізованій командній економіці вона була наповнена не тільки і не стільки економічним, скільки полі­тичним та соціальним змістом, покликаним підкреслити переваги соціалістичного укладу. У ринковій економіці зайнятість населення є результатом вза­ємодії пропозиції робочої сили, попиту на неї, ціни і конкуренції.

Для країн, що здійснюють ринкові перетворення трудової сфери, необхідна сучасна концепція ринку праці з обґрунтуванням нових концептуальних підходів до становлення суб'єктів ринку праці, реформування зайнятості та ос­новних її форм з урахуванням особливостей економічної струк­тури і своєрідності приватизації у країні.

Еволюція процесів зайнятості в Україні зумовлюються дією багатьох чинників, зок­рема: роздержавлення власності й наступна за ним приватизація підприємств; розвиток малих та середніх форм бізнесу; зміна державних пріоритетів щодо розвитку окремих територій і галу­зей; нові податкова, фіскальна та інвестиційна політика; зміни демографічної структури населення; технологічний прогрес то­що.

Основними закономірностями ринкової трансформації еконо­міки України у сфері зайнятості можна вважати:

- ліквідацію державної монополії на використання людських ресурсів та принципу загальної обов'язковості праці й створення умов для вільного вибору людиною сфери праці та форми економічної поведінки;

- поділ економічно активного населення на роботодавців і найманих працівників з відповідними соціально-економічними функціями;

- створення можливостей для самозайнятості населення в різ­них організаційних формах (дрібні підприємства, малий бізнес, сімейні господарства тощо), з різним рівнем ефективності й рентабельності праці;

- розвиток і поширення нестандартних та гнучких форм зай­нятості і вторинної зайнятості;

- розвиток неформальної зайнятості, у тому числі кримі­нальної;

- поява різних моделей поєднання форм і типів зайнятості.

Ринок праці є складним елементом ринкової еко­номіки, в якому не лише переплітаються інтереси найманих пра­цівників і роботодавців щодо ціни послуг робочої сили та умов її функціонування, а й віддзеркалюються всі зміни соціально-економічного характеру. Він виконує низку як загальних (регу­лювальна, стимулювальна, контрольна, забезпечення конкурен­ції), так і специфічних функцій. Ринок праці як система відносин, що виражає пропозицію і попит робочої сили, відображає відпо­відну кон'юнктуру. У разі збігу попиту та пропозиції кон'юнктура ринку праці буде врівноваженою, в разі перевищен­ня попиту над пропозицією - трудодефіцитною, у протилежно­му разі - трудонадлишковою. Різкі коливання на ринку праці, котрі виникають у результаті циклічних коливань виробництва (і мають переважно характер надлишковості пропозиції робочої сили), призводили до значних порушень у відтворенні робочої сили й до соціальних вибухів.

У постсоціалістичних країнах сформувалась нова транзитивна модель ринку праці, яка характеризується низкою особливостей: монопсонічна структура; висока офіційна зайнятість та розширення неформальної зайнятості; нееластичність попиту і пропозиції праці; глибока диференціація зайнятості по регіонах; розрив між зареєстрованим та загальним безробіттям; зростання тривалості безробіття; негативна селекція інститутів; зниження заробітної плати; зростання безробіття, зокрема прихованого безробіття тощо.

Ринок праці в Україні сьогодні перебуває ще у стадії станов­лення. Його розвиток, як і багатьох інших постсоціалістичних, передусім пострадянських, країн поки ще дале­кий як від закономірностей основних західних моделей, так і від тенденцій, властивих більшості економік Центральної та Східної Європи.

Чинниками формування безробіття в різних країнах в залежності від рівня їх розвиткуможуть бути: циклічність розвитку економіки, суперечливий характер НТП, структурні зрушення в економіці, недостатня мобільність робочої сили, негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати, дис­кримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національних меншин.

Для вимірювання безробіття використовуються абсолютні й відносні показники.

До основних абсолютних показників належать:

- кількість безробітних на рівнях: країна, область, місто, район;

- кількість безробітних за статево-віковою ознакою, освітою, місцем проживання, соціальним статусом;

- середня тривалість безробіття в місяцях.

До основних відносних показників безробіття належить рівень безробіття, який визначається на початок або на кінець періоду і розраховується у відсотках до трудових ресурсів і до економічно активного населення за формулою:

u = * 100%, (15.1)

де u - рівень безробіття;

U - кількість безробітних;

L - кіль­кість трудових ресурсів (сукупна робоча сила).

У класичній теорії існує поняття «класичного» безробіття як наслідку високої ставки заробітної плати щодо тієї, яка врівнова­жувала попит і пропозицію робочої сили.

Безробіття поділяють на дві групи: добровільне та вимуше­не. Принципова відмінність між ними в тому, що добровільне безробіття не є турботою держави, не реєструється і не передба­чає надання допомоги.

Добровільне безробіття в основі має суб'єктивну причину і цілком залежить від самого носія праці. До нього належить, зок­рема фрикційне безробіття, яке передбачає нетривалий термін не­зайнятості й пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, зміною місця проживання, а також звільненням за власним бажанням.

До групи вимушеного безробіття можна віднести такі основні види безробіття: структур­не, циклічне, сезонне, регіональне.

Виникнення структурного безробіття пов'язане зі структур­ними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв. Унаслідок цього попит на деякі професії зменшу­ється або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Структурне безробіття буває:

- технологічним -пов'язане з переходом до нової тех­ніки і технології, з модернізацією та автоматизацією виробницт­ва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації;

- конверсійним -спричинюється скороченням чисельно­сті армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості.

Циклічне безробіття пов'язане із фазою спаду економічного циклу, зниженням сукупного попиту на товари і послуги, а отже, зі спадом виробництва.

Сезонне безробіття – стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю.

Регіональне безробіття викликане різними причинами, при­таманними конкретному регіону.

Однією з найважливіших характеристик ринку праці є трива­лість безробіття. Міжнародна статистика не лише звертає увагу на загальний рівень безробіття, а й виокремлює тих, хто не має ро­боти упродовж тривалого періоду: понад шість місяців (тривале безробіття) і понад рік (застійне безробіття).

Характерною ознакою безробіття у трансформаційних постсоціалістичних економіках є його довготривалість, застійний ха­рактер. В Україні ця проблема є особливо актуальною, оскільки середня тривалість безробіття має тенденцію до зростання.

Велике значення щодо макроекономічного аналізу прогнозування зайнятості має природна норма безробіття, або природний рівень безробіття.

Природний рівень безробіття - це такий рівень безробіття, за якого будь-яке підвищення попиту на працю не спричиняє скорочення кількості безробітних. Тобто це рівень безробіття, за якого воно в основному все добровільне. Він може розглядати­ся як рівень безробіття, що залишиться навіть за повної зайнятості.

Резерв робочої сили, що забезпечує можливість швидкого міжрегіонального і міжгалузевого перерозподілу робочої сили відповідно до коливань попиту виробництва на робочу силу, є природним безробіттям. Природне безробіття складається з фрик­ційного та структурного типу, оскільки вони існують у будь-який період економічного розвитку. Норма природного безробіття для України - 3,5-4 %.

Якщо безробіття за­грожує соціальною кризою, вважається, що воно досягло критичного рівня. Визначається цей рівень дією таких чинників:

- загальною кількістю безробітних, в тому числі протягом тривалого часу;

- наявністю у безробітних інших джерел існування;

- наявністю політичного каталізатора;

- особливостями соціально-психологічного клімату в суспільстві тощо.

Безробіття є повним тоді, коли особа зовсім не має ро­боти і відповідно - доходів.

Відповідно до законодавства України часткове безробіття -це втрата особою частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві тривалості робочого часу і (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її роз­мірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологіч­ного та структурного характеру.

Досить часто часткове безробіття ототожнюється з прихова­ним безробіттям, хоча це не зовсім правильно. Часткове безробіття - це одна з форм неповної зайнятості, яка в більшості країн світу передбачає навіть певну компенсацію втрат у межах програм підтримки доходів безробітних.

Приховане безробіття - це неповна вимушена зайнятість працівників, які стали зайвими з різних організаційно-економічних причин виробництва, але продовжують бути у складі підпри­ємства. Його основними формами є:

- збиткова чисельність працівників, які отримують заробітну плату;

- оформлення відпусток з ініціативи адміністрації;

- зростання цілодобових та внутрішньозмінних простоїв з ор­ганізаційно-економічних причин.

Із закону Оукена випливають такі практичні висновки:

- по-перше, для того щоб не допустити зростання безробіття,
необхідно щорічно не менше 2,7-3,0% приросту ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць;

- по-друге, вищий приріст ВНП скорочує безробіття, а зни­ження темпів його приросту призводить до зростання безробіття.

Для трансформаційного періоду України характерна досить нестандартна ситуація (якщо до­тримуватися закону Оукена): падіння обсягів виробництва не корелюється зі скороченням зайнято­сті.

Наприклад, за період з 1990 по 1999 рр. обсяг ВВП зменшився на 59,2% (у цінах 1990 р.), а кількість зайнятих скоротилася на 14,2 %. Якщо ж слідувати закону Оукена, то рівень безробіття мав досягнути приблизно 20-25 %.

Однією з причин, за окремими оцінками фахівців основною, та­кого розриву динаміки обсягів ВВП і зайнятості в Україні стало значне завищення на підприємствах чисельності робочої сили від­носно потреб виробництва, що виразилося в масштабному прихова­ному безробіття. Приховане безробіття характерне для ситуації еко­номічного спаду. Воно зумовлене неповним завантаженням потуж­ностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зни­женням продуктивності праці, наданням працівникам неоплачуваних відпусток, неповною зайнятістю протягом робочого тижня.

Грошові доходи формуються за рахунок заробітної плати, го­норару, підприємницького доходу (прибутку), доходів від влас­ності, доходів від особистого підсобного господарства, інших до­ходів.

Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, яка використовується на особисте спо­живання, а також соціальні трансферти в натуральній формі.

Заробітна плата є однією з головних форм доходів населення. В контексті політики доходів та формування сучасної концепції ринку праці регулювання заробітної плати та встановлення її меж, в тому числі мінімального рівня заробітної плати (гарантований державою соціальний мінімум не тарифікованої праці), є важливими завданнями держави.

В умовах трансформаційної економіки посилюється ди­ференціація доходів населення.

Диференціація доходів - різниця в рівні доходів різних верств і груп населення, зумовлена відміннос­тями в оплаті праці, неоднаковим відношенням до засобів виробни­цтва, створеного продукту, економічної та політичної влади тощо.

Диференціація доходів зумовлена багатьма чинниками:

- розбіжностями в рівні заробітної плати;

- неоднаковими розмірами власності і різною величиною доходів від неї;

- неоднаковою соціальною допомогою від держави та різними пільгами;

- наявністю підприємницького хисту або особливих, унікальних здібностей;

- соціальним статусом тощо.

Оскільки трансформаційні процеси супроводжуються кризо­вими явищами в економіці, зростанням безробіття, інфляції, під­вищенням цін, збільшенням масштабів тіньового сектору та ін­шими негативними тенденціями, вони загострюють проблему нерівності, розриву в доходах населення.

Показниками диференціації населення за доходами (витратами) є:

1) коефіцієнт Джині (коефіцієнт концентрації доходів або витрат);

2) коефіцієнт децильної (квінтильної) диференціації;

3) коефіцієнт фондів.

Коефіцієнт Джині (К_G) характеризує диференціацію доходів (витрат) населення у вигляді ступеня відхилення фактичного розпо­ділу доходів (витрат) населення від абсолютно рівного їх розподілу, тобто показує ступінь рівномірності (нерівномірності) розподілу доходів (витрат) серед верств населення. К_G варіює в інтер­валі від 0 до 1. Чим ближче К_G до 0, тим ближче ситуація «уравніловки», чим ближче К_G до 1, тим більше рівень диференціації доходів (витрат) в країні.

Коефіцієнт децильної диференціації показує співвідношення до­ходів (витрат) найзаможніших і найбідніших груп, однакових за кіль­кістю осіб, тобто співвідношення мінімального рівня доходів (ви­трат) серед 10% найбільш забезпеченого населення і максимально­го рівня доходів (витрат) серед 10% найменш забезпеченого насе­лення. За повної рівності населення за доходами (витратами) коефіцієнт дорівнює 1. Як правило, він не перевищує 15-17.

Квінти­льний коефіцієнт диференціації доходів (витрат) населення - від­ношення мінімального рівня доходів (витрат) серед 20% найбільш забезпеченого населення до максимального рівня доходів (витрат) серед 20% найменш забезпеченого населення.

Коефіцієнт фондів розраховується як відношення середнього значення доходів (витрат) населення в десятій децильній групі до середнього значення їх у першій децильній групі.

У графічному вигляді нерівність розподілу доходів населен­ня ілюструє крива Лоренца - кумулятивний розподіл кількості населення та відповідних їй доходів. Крива відображає співвід­ношення часток усіх доходів та часток усіх їх отримувачів. За умови абсолютно рівного розподілу доходів 10% населення одержувало б 10% доходів, 20% - п'яту частину всіх доходів, 50% - половину і т.д., а за умови нерівномірного - 75% населення країни отримують 25% доходів.

Доходи

100% А

50%

25% С

В

О Населення

50% 75% 100%

бісектриса ОА – рівномірний розподіл доходів;

крива ОСА (крива Лоренца) – фактичний, нерівномірний розподіл доходів

Рис. 15.1. Нерівномірний розподіл доходів населення

Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси ОА, тим більша нерівність в розподілі доходу. Для розрахунку конкретного рівня нерівності в розподілі доходів використовують вище згадуваний коефіцієнт Джині (К_G) – відношення площі, яка створена лініями рівномірного і нерівномірного розподілу доходів до площі трикутника ОАВ:

К_G = S_ОСА/S_ОАВ (15.2)

У світовій практиці для характеристики рівня життя населення за­стосовується такий інтегральний показник, як індекс людського роз­витку (ІЛР), однак він не повністю охоплює всі основні складові рівня життя. ІЛР включає індикатори лише трьох аспектів життя:

- матеріальне забезпечення (НД або ВВП на душу насе­лення);

- демографічна ситуація (тривалість життя);

- рівень освіти (су­купна частка тих, хто навчається в навчальних закладах, і рівень гра­мотності дорослого населення).

ІЛР розраховується як середньоарифметичне трьох індексів:

І_Ж + І_О + ВВП_Д

ІЛР =, (15.3)

де І_Ж – індекс очікуваної середньої тривалості життя;

І_О – індекс освіти;

ВВП_Д – валовий внутрішній продукт на душу населення.

Низький при цьому вважається ІЛР, менший за 0,5; високим – 0,9 – 1.

Система індикаторів (показників) рівня жит­тя населення

1. Економічні:

- макроекономічні показники;

- показники матеріальної забезпеченості;

- показники витрат і споживання.

2. Соціальні:

- показники зайнятості;

- показники освітнього рівня;

- показники стану здоров’я;

- показники стану довкілля;

- показники соціально-політичної напруги.

3. Демографічні:

- середня очікувана тривалість життя;

- коефіцієнт смертності немовлят;

- коефіцієнт смертності дітей до п’яти років;

- коефіцієнт материнської смертності.

Для оцінювання досягнутого рівня життя населення використовують відносні по­казники порівняння зі стандартами. Найважливішим серед них є прожитковий мінімум.

Розріз­няють прожитковий мінімум:

- фізіологічний (передбачає задоволення лише основних фізіологічних потреб);

- соціальний (має забезпечувати значно вищий рівень споживання, оскільки включає також мінімальний набір товарів та послуг, необхідних для задоволення духовних і со­ціальних потреб).

В Україні прожитковий мінімум визначаєть­ся як вартісна величина набору продуктів харчування, достат­ніх для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, а також мінімального на­бору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Тобто він є соціальним прожитковим мі­німумом.

Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживання.

Кошик споживання – вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні в певний час.

Одним з важливих показників рівня життя населення є вартісна величина межі малозабезпеченості, яка розраховується за формулою:

, (15.4)

де - вартісна величина межі малозабезпеченості;

- сума вартості споживання продуктів харчування, грн.;

Ц - ціна купівлі продуктів харчування фактична, грн.;

N_сп - споживання на душу населення продуктів харчування за тимчасовими нормами, кг на рік;

- сума вартості непродовольчих товарів, грн.;

- вартість утримання житла, грн.;

- сума інших послуг, грн.

Системна трансформація суспільства, особливо в умо­вах економічної кризи і застою, характеризується різким зменшен­ням доходів населення, які часто не досягають прожиткового міні­муму, зростанням соціального розшарування, низьким рівнем медичного обслуговування, скороченням тривалості життя насе­лення та ін. За таких умов закономірно зростає кількість бідних і проблема бідності постає перед усе ширшими верствами населення.

Сутність соціальної політики за будь-якої економічної систе­ми розкривається в її функціях:

- економічна - створення сприятливих соціальних умов для забезпечення високих темпів економічного зростання, якій відповідає механізм централізовано регульованих соціаль­них нормативів, гарантій, пільг, забезпечуючи мінімальні соціаль­ні стандарти, що дозволяє соціалістичним державам, заоща­джуючи на споживанні, направляти ресурси в інвестиційний сек­тор економіки;

- розподільна - спрямована на обмеження доходів та їх вирівнювання за допомогою жорсткої галузевої тарифної сітки і системи нормування праці;

- захисна - покликана за допомогою значних дотацій на товари і послуги першої необ­хідності компенсувати низький рівень оплати праці, підтримую­чи рівень життя населення на рівні відтворення робочої сили, який не створював перешкод для економічного зростання;

- ідео­логічна - полягає в демонстрації переваг соціалістичної системи в наданні соціальних гарантій на працю, житло, освіту, охорону здоров'я тощо, знімає потенцій­но високу соціальну напругу, викликану зрівняльним розподілом і низькою оплатою праці, тим самим усуваючи політичні перепо­ни на шляху економічного зростання.

Особливості трансформаційного періоду зумов­люють зміну вектора функцій соціальної політики. Отже, особливість соціальної політики в країнах з трансформаційною економікою полягає в її поліваріантності, альтернатив­ності, нестабільності, коли протягом короткого періоду можуть діаметрально змінюватися мета соціальної політики, її зміст і роль у трансформаційних процесах. Це пояснюється значною за­лежністю соціальної політики у період трансформаційних перетворень від суб'єктивних чинників, а також різних обмежень (наприклад, негативні соціальні наслідки трансформаційних процесів, фінансові обмеження, зумовлені податково-бюджетною ситуацією тощо).

Важлива функція соціальної політики держави у трансформа­ційній економіці - функція соціального захисту, тобто реалізація ком­плексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямова­них на забезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах.

Основними напрямами соціальної політики української дер­жави є:

- формування і розвиток ринкової економіки соціального спрямування;

- реалізація творчого соціального потенціалу;

- формування нової соціальної культури;

- регулювання процесів соціально-територіального розвитку;

- заохочення продуктивної трудової діяльності;

- забезпечення необхідного життєвого рівня кожній людини;

- удосконалення системи оплати праці;

- удосконалення системи соціального захисту та пенсійного забезпечення;

- упровадження сучасної системи соціального страхування (пенсійного, медичного, у зв'язку з хворобою та безробіттям);

- досягнення повної продуктивної зайнятості тощо.

Зайнятість. Повна зайнятість. Раціональна зайнятість.Ефективна зайнятість.Безробіття. Безробітні. Рівень безробіття. «Класичне» безробіття. Фрикційне безробіття. Структурне безробіття. Технологічне безробіття. Конверсійне безробіття. Циклічне безробіття. Сезонне безробіття. Регіональне безробіття.Природний рівень безробіття. Критичний рівень безробіття. Повне безробіття. Часткове безробіття. Приховане безробіття. Закон Оукена. Доходи населення. Самозайнятість. Грошові доходи.Натуральні доходи.Мінімальна заробітна плата. Диференціація доходів. Коефіцієнт Джині (К_G). Коефіцієнт децильної диференціації.Квінти­льний коефіцієнт диференціації доходів (витрат) населення. Коефіцієнт фондів. Крива Лоренца. Рівень життя населення. Добробут. Нормальний рівень. Бідність. Злиденність. Вартість життя.Якість життя. Індекс людського роз­витку (ІЛР). Прожитковий мінімум.Фізіологічний прожитковий мінімум. Соціальний прожитковий мінімум. Кошик споживання. Соціальна політика.Мета соціальної політики. Соціальний захист.

Дата добавления: 2015-05-26