Теоретичні і практичні аспекти

Пенітенціарна політика України відносно персоналу.

Становлення України як демократичної, правової, соціальної держави обумовлює необхідність удосконалення державної політики у сфері діяльності правоохоронних органів, орієнтації її на забезпечення прав громадян, дотримання вимог міжнародних стандартів з прав людини. З-поміж напрямків діяльності правоохоронних органів особливого значення набуває ця проблема у сфері виконання кримінальних покарань, мета застосування яких може бути досягнута лише за наявності ефективно діючої кримінально-виконавчої служби та персоналу, який забезпечує її функціонування. Сучасний стан функціонування кримінально-виконавчої системи ефективним не може бути визнаний, адже її результати роботи не лише якісно не досліджуються, вони не піддаються реалістичному моніторингу, закриті для суспільства та інституцій держави. Аналізуючи сьогоднішню діяльність персоналу. Потрібно визнати, - кадри пенітенціарної системи втратили свій активний статус осіб, які впливають на вправний процес, займаються ресоціалізацією засуджених.

Перебудова організаційно-правових засад діяльності державного апарату як складова правової реформи в Україні обумовлює необхідність забезпечення кримінально-виконавчої системи кваліфікованими кадрами, здатними працювати в умовах гуманізації та лібералізації виправного процесу, активізації участі у ньому інститутів громадянського суспільства.

Персонал пенітенціарних установ (ППУ) - це постійній кадровий склад працівників пенітенціарних установ, що виконують конкретно поставлені функції з реалізації цілей діяльності пенітенціарних установ і користуються у зв’язку з цим державними гарантіями забезпечення нормальної діяльності.

Так, у Кримінально-виконавчому кодексі України для нього вживається термін «персонал установ та органів виконання покарань». Це поняття перейшло до нього в Виправно-трудового кодексу України, в якому, не пояснюючи причини цього вибору, також вважалося формулювання «персонал». Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» також не формулює поняття, обмежуючись переліком: до персоналу служби належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України. В іншій нормативній літературі (різноманітних законах, наказах, інструкціях, положеннях) трапляються різні назви від вузької – адміністрація, до безособово-узагальнюючих – рядовий і начальницький склад, особовий склад, співробітники, службовці, працівники, кадри та ін.. До того ж обґрунтування вибору конкретної назви не вказується.

Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Ø На службу до Державної кримінально-виконавчої служби України приймаються:

На конкурсній, добровільній, контрактній основі громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. Кваліфікаційні вимоги до професійної придатності визначаються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. При прийнятті на службу може бути встановлений іспитовий строк до одного року. Не можуть бути прийняті на службу особи, які раніше засуджувалися за вчинення злочину.

Громадяни України, які вперше зараховуються на посади рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби та у відповідних випадках пройшли встановлений строк випробування, складають присягу.

Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюються такі звання:

1) рядовий склад:

§ рядовий внутрішньої служби;

2) молодший начальницький склад:

§ молодший сержант внутрішньої служби;

§ сержант внутрішньої служби;

§ старший сержант внутрішньої служби;

§ старшина внутрішньої служби;

§ прапорщик внутрішньої служби;

§ старший прапорщик внутрішньої служби;

3) середній начальницький склад:

§ молодший лейтенант внутрішньої служби;

§ лейтенант внутрішньої служби;

§ старший лейтенант внутрішньої служби;

§ капітан внутрішньої служби;

4) старший начальницький склад:

§ майор внутрішньої служби;

§ підполковник внутрішньої служби;

§ полковник внутрішньої служби;

5) вищий начальницький склад:

§ генерал-майор внутрішньої служби;

§ генерал-лейтенант внутрішньої служби;

§ генерал-полковник внутрішньої служби.

Присвоєння і позбавлення спеціальних звань, а також пониження і поновлення у спеціальному званні здійснюються в установленому порядку.

Трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

На спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України "Про державну службу". Віднесення посад цих спеціалістів до відповідних категорій посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України

Ø Вимоги до персоналу пенітенціарних установ.

На сьогодні, вимоги до персоналу установ і органів, що виконують покарання, розрізняються в залежності від функцій, властивих для тієї або іншої посади або роботи. Вони досить різнопланові. Серед персоналу можна виділити відособлені групи: оперативний відділ, відділ охорони, відділ нагляд і безпеки, відділ соціально-виховної та психологічної роботи, виробничо-технічні, медична частина й інші категорії. Відповідно різноманітні і вимоги до персоналу, до його професійних, особистих якостей, соціально-демографічним показникам. Однак, при всьому різноманітті можна виділити загальні вимоги до персоналу в процесі виконання карних покарань і надання виховного впливу на засуджених.

Насамперед, персонал із числа співробітників комплектується з громадян України не молодше 18 років, незалежно від національності, статі, соціального походження, майнового і посадового положення, відношення до релігії, переконань і приналежності до суспільних об’єднань. Не можуть бути співробітниками персоналу особи, рішенням суду визнані дієздатними або обмежено недієздатними, що мали або мають судимість.

Для робітників та службовців із числа персоналу вікові обмеження для роботи в установах і органах, що виконують покарання, визначаються загальним законодавством про працю.

Ø Обмеження політичної діяльності.

Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби не можуть бути членами політичних партій.

Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби можуть бути членами громадських організацій, статутні положення яких не суперечать засадам діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, і можуть брати участь у їх роботі у вільний від виконання службових обов'язків час.

Організація особами рядового і начальницького складу та працівниками кримінально-виконавчої служби страйків та участь у їх проведенні забороняються.

Ø Особливі вимоги.

Вони пред’являються дорівня освіти персоналу. Вимоги розрізняються в залежності від посади і виконуваних функцій. Так, більшість персоналу, що виконують покарання, повинні мати вищу або середню фахову освіту, оскільки застосування кримінально правового законодавства, здійснення психолого-педагогічного впливу на засуджених вимагає високого рівня кваліфікації. Стосовно до окремих посад персоналу існують вимоги рекомендаційного характеру. Так, співробітники працюючі в оперативному відділі, відділі охорони та відділі нагляду і безпеки, як правило, повинні мати юридичну освіту, начальники відділень соціально-психологічної служби - гуманітарну освіту.

Ø Професійні якості персоналу пенітенціарної системи.

Вони визначаються складністю задач, що стоять перед органами виконуючі покарання, і в першу чергу - виправлення засуджених. Варто враховувати те, що персонал у своїй діяльності спілкується з засудженими, правовий статус яких обмежений. Законодавство вимагає, щоб персонал точно дотримувався законів України, що особливо стосується порядку й умов виконання кримінальних покарань. Ця вимога випливає з положення ст.5 КВК України, що встановлює, що вся діяльність установ і органів, що виконують вироки судів ґрунтується на суворому дотриманні законів. Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, які виявили жорстоке ставлення до засуджених і осіб, узятих під варту, або вчинили дії, що принижують їхню людську гідність, притягуються до відповідальності згідно із законом. А також підлягають звільненню зі служби (роботи), якщо до нього постановлено обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили, або якщо протягом року за такі ж дії до нього вже було застосовано дисциплінарне стягнення.

Посадові особи цих установ і органів відповідають за забезпечення законності в їхній діяльності. Найважливішим елементом професійних якостей персоналу є знання кримінально-виконавчого й іншого законодавства. Всі ці якості виявляють собою правову культуру персоналу, украй необхідну в умовах реалізації державного примусу.

Нині діюче кримінально-виконавче законодавство підкреслює, що в першу чергу виховання засуджених засноване на залученні до праці на підприємствах, організованими виправними установами, і на виробничих об’єктах інших міністерств і відомств.

Ø Управління промисловими підприємствами, на яких працюють засуджені.

Виробниче навчання засуджених і виконання найбільше кваліфікованих робіт здійснюється, насамперед, за допомогою вільнонайманих службовців і інженерно-технічних працівників. На промислових підприємствах за участю засуджених можуть працювати і кваліфіковані вільнонаймані робітники.

Закон установлює, що загальне число вільнонайманих працівників не повинно складати більш 15% від числа всіх працюючих на підприємстві засуджених.

Законодавчі міри обмеження чисельності вільнонайманих робочих, службовців і інженерно-технічних працівників, на підприємствах, де працюють засуджені, необхідні для дотримання умов ізоляції засуджених при відбуванні покарання.

Ø Спільна робота із засудженими

Вона обумовлює для вільнонайманих робітників та службовців ряд обов’язків, що випливають з умов залучення засуджених до суспільно-корисної праці. Ці обов’язки поширюються на робітників та службовців не тільки підприємств Державної пенітенціарної служби України, але і підприємств інших міністерств і відомств, де працюють засуджені.

У силу вимог закону робітники та службовці повинні вживати заходів, що запобігають виготовлення засудженими заборонених до збереження і використання предметів. Забороняється також приносити і передавати такі предмети засудженим.

Для факту правопорушення не має значення спосіб вчинення або спроби незаконної передачі. Така передача може бути зроблена під час побачення, шляхом схованого проносу заборонених до використання засудженими предметів і речей у житлові і виробничі зони, перекидання таких же предметів і речей через огородження на територію колонії, передача їх через засуджених, що користуються правом вільного пересування поза територією дільниці соціальної реабілітації тощо.

Ø Вільнонайманим робітникам та службовцям забороняється.

Вступати в які-небудь цивільно-правові відношення з засудженими. У той же час вони можуть зробити велику допомогу адміністрації своєю участю у виховній роботі з засудженими, особливо в справі притягнення їх до праці й організації серед них трудового змагання, залучення в систему професійно-технічного навчання.

За порушення встановленого порядку взаємовідносин із засудженими вільнонаймані робітники та службовці можуть залучатися до дисциплінарної відповідальності. При цьому адміністрація вправі заборонити порушникам доступ на виробничі об’єкти, де працюють засуджені.

Дата добавления: 2015-05-29