У яких випадках настає спадкування за законом?

Що таке спадкова трансмісія?

Право прийняття спадщини було суворо особистим правом, яке не переходило до спадкоємців особи, закликаної до спадкування. Але в деяких випадках таким спадкоємцям давалося право прий­няти спадщину, що відкрилась. Такий перехід в спадщину права закликання до спадкування називається трансмісією (transmissio).

Можливі такі випадки трансмісії.

Transmissio ex capite in integrum restitutio, тобто якщо закликанийдо спадкування спадкоємець не встиг прийняти спадщину і сам помер, то його спадкоємцям надавалася можливість вступити замість нього в права спадщини, що відкривалась. Таке право надавалосьпреторам за допомогою in integrum restitutio.

В імператорський період імператор Феодосій II (450 р. н. є.) постановив, що коли низхідний спадкоємець призначений спадко­ємцем і за заповітом, то в разі його смерті до розпечатання заповіту право на прийняття спадщини повинне перейти до його низхідних.

Юстиніан взагалі ввів трансмісію закликання на той випадок, якщо закликаний помре раніше закінчення річного строку з того моменту, коли йому стало відомо про відкриття для нього спадщини.

Це право в межах зазначеного строку переходило до його спадко­ємців (transmissio Iustineanae).

Спадкування за законом (ab intestatio) виникло раніше спадкування за заповітом, але згідно із Законом XII таблиць відкриття спадщини за законом можливе тільки тоді, коли немає заповіту: si intestatus moritur, тобто коли хтось помре без заповіту.

Спадкування за jus civile визначалося положенням Законів XII таблиць, згідно з яким розрізняли три класи спадкоємців:

I — sui або sui heredes, тобто свої спадкоємці, до яких належали підвладні діти, внуки, правнуки по чоловічій лінії, дружина (ситтапи), а також усиновлені; внуки визнавались спадкоємцями лише в тому випадку, коли помирав батько; всі вони діставали частку свого батька;

II — найближчі агнати (agnatiргохіті), наприклад, брати, сестри.

Вони закликались, якщо не було sui heredes (своїх спадкоємців);

III — найближчі родичі (gentiles ргохіті); вони закликались, якщо не було агнатів.

Законний спадкоємець закликався до спадкування один раз; тому якщо найближчий спадкоємець відмовлявся, то спадщина ставала виморочною.

119.Спадково-правові відносини.

Спадкове право. Система правових норм, які регулюють порядок перехо­ду майнових прав і обов'язків від померлої особи до її правонаступників, називається спадковим правом. Соціальне призначення спадковото права по­лягає не тільки в тому, щоб закріпити порядок переходу майнових прав j обов'язків від одного покоління до іншого, але й певною мірою сприяти зміцненню "сімейних відносин громадян, захищати інтереси неповнолітних дітей, непрацездатних утриманців та ін.

Спадкові відносини виникають у випадку смерті громадянина або оголо­шення його у встановленому порядку померлим. З цими юридичними фактами закон пов'язує появу у спадкоємців суб'єктивного права на прийняття спад­щини, а у всіх інших осіб - обов'язок не перешкоджати їм у здійсненні цього права. Отже, спадкові правовідносини мають абсолютний характер і спрямо­вані на наступництво цивільних прав і обов'язків від однієї особи - спадкодавця до іншої - його спадкоємця.

Після прийняття спадщини спадкоємець стає учасником тих самих право­відносин, суб'єктом яких до нього був спадкодавець. У результаті відбувається зміна суб'єкта у правовідносинах.

Дата добавления: 2015-05-31