Фінансово-правові засади організації платіжних систем в Україні 1 страница

В сочинении мы привели три примера-аргумента, на ГИА необходимо только ДВА!

Интернет-ресурсы, литература

1. http://www-2010.rsu.edu.ru/files/e-learning/Tihomirova_Phonetic/20.html

2. http://www.philol.msu.ru/~fonetica/index1.htm

3. http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0http://www.kakprosto.ru/kak

4. 90917-pochemu-vazhno-znat-zakony-fonetiki

5. Н. А. Сенина. Русский язык. Подготовка к ГИА. 2010. Издательство «Легион», Ростов-на-Дону, 2009

Правові засади організації та функціонування платіжних си­стем в Україні, відносини у сфері переказу грошей регулюють Конституція України, ЗУ «Про платіжні системи та переказ ко­штів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346 (зі змінами*, «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679 (зі змінами*, «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121(зі змінами*, інші нормативно-правові акти, в тому числі нормативно-правові акти Нацбанку, а також Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, Уніфіковані правила з інкасо, Уніфіковані правила за договірними гарантія­ми Міжнародної торгової палати та інші міжнародно-правові акти з питань переказу грошей.

Чільне місце серед правових джерел, що визначають принци­пи організації платіжних систем, посідають Ключові принципи для системнозначущих платіжних систем. Ключові принци­пи є міжнародними стандартами, запровадженими з метою уні­фікації правил, що діють стосовно системнозначущих платіжних систем, та вдосконалення міжбанківських розрахунків. Були розроблені під егідою Комітету з платіжних та розрахункових систем центральних банків країн «Групи десяти», який у травні 1998 р. створив робочу групу з принципів та практичних аспектів платіжних систем, метою якої і стала розробка ключових прин­ципів.

До останніх належать, наприклад, такі позиції:

- система повинна мати добре відпрацьовану правову базу в усіх відповід­них юрисдикціях;

- правила та процедури системи мають давати учасникам чітке уявлення про вплив системи на кожен із фінан­сових ризиків, які вони несуть унаслідок участі в системі;

- систе­ма повинна забезпечувати високий ступінь безпеки й операцій­ної надійності та передбачати запасні процедури для своєчасного завершення обробки даних за день, тощо.

Платіжна система становить основну інфраструктуру сучасної ринкової економіки. Саме її ефективність і стабільність є інструмен­тами безперебійного функціонування економічної системи країни, в тому числі грошових та фінансових ринків. Платіжна система є важе­лем ефективного управління економікою, зокрема щодо втілення мо­нетарної політики, яку провадить центральний банк або уряд. У разі порушення функціонування платіжних систем найвірогіднішим є на­стання тяжких наслідків для фінансових ринків, які обслуговуються такими системами, оскільки нині практично всі економічні операції відбуваються саме через них.

На платіжну систему покладено завдання здійснювати грошовий обіг між операторами. Будь-яка платіжна система складається з посе­редників, інструментів, процедур та мереж, метою яких є переведен­ня коштів від одного оператора економіки до іншого. До учасників процесу платежів належать центральний банк із його системою спеці­алізованих органів, кредитно-фінансові установи, спеціалізовані по­середники та безпосередні користувачі платіжних систем (юридичні й фізичні особи, які користуються банківськими послугами у сфері розрахунків, спеціалізовані фінансові установи чи посередники, а та­кож державні установи, підприємства та організації тощо*. При цьому центральний банк, забезпечуючи організаційні засади формування та функціонування платіжних систем, може спиратися на юридичну (Німеччина, Франція*, законну (США* або договірну (Бельгія, Вели­ка Британія* основу.

На центральний банк покладено кілька основоположних функцій у сфері забезпечення безперебійного функціонування платіжних систем:

1* надання послуг у сфері випуску банкнот та регулювання розрахункових рахунків, що їх можуть використовувати для врегулювання балансових позицій у кліринговій системі або мо­білізувати безпосередньо через систему брутто-розрахунків;

2* надання кредитних ліній банкам, які не в змозі виконати свої фінансові зобов'язання в кліринговій системі для запобіган­ня фінансовим та системним ризикам;

3* регулювальна діяльність центрального банку, що перед­бачає банківський нагляд, запровадження специфічних правил відкриття рахунків у центральному банку, доступу до кліринго­вої системи, заходи контролю за фінансовими ризиками з ме­тою недопущення поширення «морального ризику»;

4* координувальна діяльність, спрямована на розвиток спів­робітництва між платіжними системами щодо інфраструктури й операційних стандартів, через комітети й асоціації, що склада­ються із представників фінансового співтовариства, очолених центральним банком.

Платіжна система — набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, поєднання яких з інституційними й організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів та механізмів, забезпечує грошовий обіг.

Відповідно до чинного законодавства, платіжна система є платіжною організацією членів платіжної системи та сукупністю відносин, які виникають між ними при переказі грошей. Остан­ній є обов'язковою функцією, що її має виконувати платіжна система.

Чинне законодавство передбачає кілька видів платіжних си­стем. Зокрема, за юрисдикцією їх можна класифікувати на внут­рішньодержавні та міжнародні.

Міжнародна платіжна система — це система, в якій пла­тіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка діє на території двох і більше країн та забезпечує проведен­ня переказу грошей з однієї країни до іншої. У 2003 р. вітчизня­ні банки було від'єднано від системи ТОПАЗ та під'єднано до системи VisaNet. Міжнародною платіжною системою було ви­значено Visa International Акціонерного комерційного банку «Сітібанк (Україна*».

Внутрішньодержавна платіжна система — система, в якій платіжна організація є резидентом і яка діє й забезпечує переказ грошей лише в межах України.

Внутрішньодержавні платіжні системи за правовою ознакою засновника поділяють на банків­ські та небанківські. Внутрішньодержавні банківські платіжні системи містять системи міжбанківських розрахунків, системи масових платежів та внутрішньобанківські платіжні системи.

Внутрішньобанківська платіжна система — система, що її створює сам банк із метою забезпечення найсприятливіших умов для проведення переказу грошей між його підрозділами. Банк самостійно визначає умови й порядок функціонування власної внутрішньобанківської платіжної системи з урахуван­ням вимог закону та нормативно-правових актів Нацбанку.

Діяльність платіжної системи (за винятком внутрішньобан­ківської* має підлягати правилам, що їх приймає платіжна орга­нізація, і визначати: організаційну структуру платіжної систе­ми, умови членства, порядок вступу та виходу з неї, принципи виконання документів на переказ, відкликання документів на переказ, порядок вирішення спорів, управління ризиками в си­стемі, систему страхування, систему захисту інформації, поря­док проведення реконсиляції тощо.

В Україні у 2001 р. було запроваджено пілотний проект зі створення Національної системи масових електронних пла­тежів (далі — НСМЕП*. Метою стало розроблення та впро­вадження відносно дешевої надійно захищеної автоматизова­ної системи безготівкових розрахунків, переважно розрахованої на роботу в режимі оff-line. З упровадженням НСМЕП гро­мадяни України дістали змогу оплачувати товари й послуги у безготівковій формі за допомогою смарт-карток, а також збе­рігати і накопичувати заощадження у банках на поточних та карткових рахунках. Наслідком запровадження системи стало не лише значне розширення можливостей банківської системи України завдяки додатковому залученню коштів населення, а й забезпечення додаткових прибутків громадян у вигляді відсот­ків за залишком на їхніх банківських рахунках. Окрім того, тех­нологія НСМЕП передбачає широке застосування платіжних карток юридичними особами — корпоративні, дебетові, бізнес-картки.

До складу НСМЕП входять: платіжна організація; члени платіж­ної системи; учасники платіжної системи. Відповідно до постанови Правління Нацбанку від 10.12.2004 р. № 620, функції Платіжної ор­ганізації НСМЕП виконує Національний банк України. Членами НСМЕП можуть бути юридичні особи, які укладуть договір із Пла­тіжною організацією про вступ до НСМЕП. Член НСМЕП може ви­конувати функції емітента та/або еквайра.

Із листопада 2004 р. НСМЕП почала працювати у режимі проми­слової експлуатації. Нацбанк визнав створення НСМЕП завершаль­ною стадією у побудові системи електронних платежів в Україні. Уже на початок 2006 р. членами НСМЕП були НБУ та 21 банк України. У листопаді 2007 р. їх кількість зросла до 34. Разом із тим світовий досвід свідчить, що в країні має бути емітовано не менше 10 млн. пла­тіжних карток НСМЕП, функціонувати щонайменше 100 тис. точок обслуговування (платіжних терміналів у торгівлі, на транспорті, в сфері послуг, банківських терміналів та банкоматів в банках*. На кі­нець 2007 р. емітовано майже 1666 тис. карток, установлено 4255 тер­міналів. Обороти НСМЕП нараховують понад 48 млрд. гривень, зокре­ма міжбанківські — понад 1 млрд. гривень.

У НСМЕП використовують платіжні картки з платіжними інструментами, такими як електронний гаманець та електронний чек. Застосування електронного гаманця економічно доцільне навіть при розрахунках малими сумами (від кількох копійок*. Електронний чек орієнтований на застосування при середніх та значних за сумою платежах (від кількох до тисяч гривень*.

Розширення сфери застосування технологій і складових апа­ратно-програмного комплексу НСМЕП забезпечується за ра­хунок застосування нефінансових додатків «платіжної картки НСМЕП нового покоління» та реалізації таких супутніх проек­тів, як «Транспортна картка», «Соціальна картка», «Митна карт­ка», «Електронний паспорт», «Картка страхувальника», «Носій електронного цифрового підпису», «Картка водія», «Студентська картка» тощо.

Світова практика напрацювала ряд підходів до організації націо­нальних та міжнародних платіжних систем. Наприклад, у США існує дві основні системи переказу великих грошових сум, що їх викорис­товують депозитні установи та їх корпоративні клієнти для здійснен­ня платежів у короткі терміни: fedwire, яка належить Федеральній резервній системі, та СНІРS — електронна система міжбанківських клірингових розрахунків Нью-Йоркської асоціації банків—членів розрахункової палати. У Великій Британії діє СНАРS — електрон­на система переказів великих сум платежу у фунтах стерлінгів для обробки розрахунків за торговельними та грошовими операціями на ринку.

У 1973 р. почала функціонувати система СВІФТ, створена 239 банками для обміну фінансовою інформацією. Ця система свого часу здобула широке визнання у банківських колах, і зараз її використання дає великий ефект завдяки можливості швидкого зв'язку з іноземними банками-кореспондентами та отримання необхідних даних, оператив­ного вирішення питань. Слід зазначити, що вже на початок 2004 р. до мережі SWIFТ в Україні було підключено 90 банків.

Помітну роль відіграє й використання телексів, телефаксів і си­стеми Reuters, яка надає оперативну інформацію про стан справ на міжнародних біржах та курси валют. Провідне місце посідає комп'ю­терна мережа Інтернет, яка дає широке коло можливостей для обмі­ну інформацією й отримання необхідних даних.

У вересні 2002 р. на світовому валютному ринку було запрова­джено глобальну систему міжбанківських розрахунків. Центральну роль у ній відведено спеціально створеному в Нью-Йорку банку «без­перервно пов'язаних розрахунків». Його засновниками стали 36 про­відних банків світу. Новий центр розрахунків прямо пов'язаний із сімома центральними банками, Федеральною резервною системою США, Європейським центробанком, Банком Токіо і Банком Англії. Ця система скоротила час розрахунків за операціями купівлі-продажу валюти до п'яти годин.

4.Поняття та особливості розрахункових відносин у фінансовому праві

Неоднозначність застосування терміна «розрахунки» в зако­нодавстві України зумовлена, зокрема, тим, що і в сучасній юри­дичній науці визначення розрахунків досить часто обмежується виключно грошовою сферою.

Зокрема, О. П. Подцерковний, визначаючи термін «розрахун­ки», звертається до етимології цього поняття. Аналізуючи визна­чення слова «розрахунок» у тлумачному словнику С І. Ожегова, він приходить до висновку, що «це поняття визначається через поняття «платити», або «здійснювати платіж» як повернення грошей в якості відшкодування чого-небудь або надання послуги за послугу». Тобто, виходячи з висновку вченого, у вищезазна­ченому словнику терміни «розрахунки» та «платіж» є тотожни­ми, а отже, розрахунки можуть здійснюватися виключно в гро­шовій формі. Проте далі вчений в якості ще одного аргументу виключно грошового характеру розрахунків використовує роз­межування термінів «розрахункові відносини» та «платіжні від­носини». Зокрема він зазначає, що «якщо платіжні операції вклю­чають весь набір механізмів, які надають можливість суб'єктам господарювання виконувати свої матеріально-правові зобов'язан­ня, то розрахункові операції сприяють виключно грошовому ви­конанню таких обов'язків». Таким чином, О. П. Подцерковний вважає, що платежі можуть бути здійснені як в грошовій, так і в негрошових формах, на відміну від розрахунків, які є винятково грошовими відносинами.

Необхідно зазначити, що, як і у випадку з терміном «розраху­нки», поняття «платіж» досить часто використовується в юриди­чній та економічній літературі у словосполученні «грошовий платіж».

На нашу думку, причиною обмеження О. П. Подцерковним кола розрахунків виключно грошовою формою є те, що він ото­тожнює поняття «розрахунки», та «розрахункові правовідноси­ни». З цією точкою зору не можна погодитися з таких міркувань. У юридичній літературі під розрахунковими правовідносинами розуміють урегульований нормами права окремий, самостійний вид суспільних відносин, які виникають між учасниками при здійсненні безготівкових розрахунків через кредитні установи.

Проаналізувавши визначення у зазначеному тлумачному сло­внику поняття «розрахунок», «мати борг» та «платіж», можна зробити висновок, що поняття «розрахунок» є більш широким, ніж поняття «платіж», і означає повне або часткове погашення боргу шляхом платежу грошовими коштами або шляхом застосу­вання будь-якого іншого способу розрахунків.

Таким чином, термін «розрахунки» розглядають в декількох зна­ченнях. По-перше, під розрахунками розуміють будь-який спосіб припинення зобов'язань (як грошових, так і негрошових* між сто­ронами, в тому числі виконання зобов'язання в натурі та зарахування однорідних зустрічних (послідовних* вимог (широке значення терміна «розрахунки»*. По-друге, під поняттям «розрахунки» розу­міють саме грошові зобов'язання (обов'язки* сторін, платежі (вузь­ке значення терміна «розрахунки»*. У цьому значенні поняття «роз­рахунки» нерідко обмежують сферою безготівкових розрахунків, які здійснюються суб'єктами господарювання через фінансово-кредитні установи. Терміни «розрахунки» та «розрахункові право­відносини» не є тотожними. Розрахункові правовідносини — це врегульовані нормами права відносини, які виникають у процесі здійснення безготівкових розрахунків через установи банків або не-банківські фінансові установи. Тобто, обов'язковим суб'єктом цих правовідносин є банк або небанківська фінансова установа.

Основний зміст розрахунко­вих правовідносин розкривається в принципах, на яких ґрунтується організація безготівкових розрахунків, зокрема:

1* усі підприємства та організації зобов'язані зберігати свої кошти — як власні, так і позикові — на рахунках в уста­новах банку» за винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту;

2* розрахунки між підприємствами й організаціями здійснюються, як правило, безготівковим способом через банки;

3* безготівкові розрахунки проводяться за діючими форма­ми розрахунків;

4* суб'єкти господарювання мають право вільного вибору умов про попередню оплату товарів (робіт, послуг*, за винят­ком випадків, закріплених у законодавстві;

5* платежі проводяться за рахунок коштів платника або за рахунок банківського кредиту;

6* списання коштів з рахунків клієнтів здійснюється тільки за їх розпорядженням, або за і'х згодою (акцепта*;

7* при проведенні розрахункових операцій банки контро­люють додержання підприємствами, організаціями розрахун­кової та договірної дисципліни. До господарюючих суб'єктів, які порушують правила розрахунків, банки застосовують відповідні санкції. Порядок проведення розрахунків регулюється законодавст­вом. Це означає, що сторони в розрахункових відносинах по­винні чітко виконувати встановлені приписи. Однак відповідно до вимог законодавства необхідним юридичним фактом для виникнення розрахункових правовідносин є договір на розрахунково-касове обслуговування.

Отже, розрахункові правовідносини регулюються як цивільно-правовими, так і фінансово-правовими нормами. Договірні відносини і відносини між продавцем і покупцем, які укладають договори про продаж продукції, надання пос­луг або виконання робіт, при проведенні розрахункових опе­рацій, а також відносини з приводу відкриття рахунків у кре­дитній установі регулюються цивыльно-правовими норма­ми. Відносини, що виникають внаслідок діяльності кредитних установ, регламентація прав і обов'язків власника рахунка і банку регулюються фінансово-правовими нормами і мають імперативний характер, що не дає змоги сторонам чинити за своїм волевиявленням. З метою вдосконалення організації комерційними банками розрахунково-касового обслуговування народного господар­ства постановою Правління НБУ затверджені Правила організації розрахунково-касового обслуговування ко­мерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питан­ня між територіальними управліннями Національного банку України та комерційними банками в національній валюті. Відповідно до цього між комерційним банком і клієнтом укла­дається договір на розрахунково-касове обслуговування, у якому передбачається комплекс взаємних зобов'язань банку і клієнта щодо користування коштами і банківськими послуга­ми. Крім того, порядок проведення розрахункових операцій регулюється Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01. 2004 р., По­ложенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 15.12. 2004р, Інструкцією про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті від 16.08.2006 р., за­твердженими постановами Правління НБУ, які передбачають в основному імперативне регулювання.

Електронне навчання

◄ Попередня діяНаступна дія ►

Ви тут

CHNU / ► Фінансове право України / ► Уроки / ► Лекція до Н.Е. 2.2. (Опорний конспект)

Лекція до Н.Е. 2.2. (Опорний конспект)

5. Правове регулювання відносин у сфері готівкового обігу та здійснення розрахунково-касового обслуговування

5. Правове регулювання відносину сфері готівкового обігу та здійсненнярозрахунково-касового обслуговування

Відносини у сфері готівкового обігу регламентовано в ЗУ «Про Національний банк України», «Про банки і банківську ді­яльність» від 07.12.2000 р. № 212, «Про застосування реє­страторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадсько­го харчування та послуг» в ред. 1.01.13р., «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» 05.04.2001 р. № 2346, у підзаконних актах. Зокрема, сюди можна віднести Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постано­вою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637 (зі змінами*, Постановою Правління НБУ Про затвердження Інструкції про ведення касових операції банками в Україні від 1.06.2011 р. № 790 (зі змінами*, тощо.

Основними завданнями установ банків в організації готівки є: повне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівці; забезпечення своєчасної видачі готівки підприємствам і підпри­ємцям на оплату праці, пенсій, допомоги та на інші цілі; ство­рення умов для залучення готівки до кас банків; сприяння скоро­ченню використання готівки в розрахунках за товари й послуги шляхом впровадження прогресивних форм безготівкових розра­хунків.

Готівковий обіг — це обіг законних платіжних засобів (банк­нот і розмінної монети*, які обслуговують потреби економіки країни. Готівкові розрахунки — це платежі готівкою підпри­ємств, підприємців і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги* й за опе­раціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг* та іншого майна відповідно до законодавства.

Касові операції — операції з приймання та видачі грошей із кас підприємств, зокрема банку. Це сукупність матеріаль­но-технічних процедур, що полягають у прийнятті, зберіганні та видачі готівкових коштів.

Регулювання касових операцій підпадає під регулювання окремого фінансово-правового інституту. Залежно від того, ка­сові операції яких суб'єктів регулює держава, виокремлюють:

операції банків та інших кредитно-фінансових установ;

операції підприємств, установ, організацій;

операції підприємств та ін­ших організацій із безпосереднього прийняття від населення платежів за товари, роботи, послуги.

Для забезпечення дотримання фінансової дисципліни при проведенні касових операцій використовують відповідні фінан­сово-розрахункові документи. Так, розрахунки готівкою під­приємств (підприємців* між собою та з фізичними особами про­водять із застосуванням прибуткових та видаткових касових ордерів, касових і товарних чеків, розрахункових квитанцій, проїз­них документів тощо, які підтверджують факт продажу (повер­нення* товарів, надання послуг, отримання (повернення* кош­тів, а також рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів тощо. Підприємства мають забезпечувати по­стійну наявність у своїх касах банкнот і монет різних номіналів для видачі решти громадянам.

Касові операції оформляють за допомогою прибуткових та видаткових касових ордерів на підставі постанови Правління НБУ Про затвердження Інструкції про ведення касових операції банками в Україні від 1.06.2011 р. № 790 (зі змінами*. Зокрема, видачу готівки з кас підприємств проводять за видатковими касовими ордерами або належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжни­ми* відомостями. Документи на видачу готівки мають підпису­вати керівник і головний бухгалтер або особи, на це уповноваже­ні. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо. Якщо на доданих документах, заявах, рахунках тощо є дозвільний припис керівника, то останній на видаткових касових ордерах не обов'язковий.

Касова книга — документ установленої форми, що застосо­вується для здійснення первинного обліку готівки в касі. Усі надходження і видачу готівки у національній валюті підприєм­ства відображають у касовій книзі. Кожне підприємство (юри­дична особа*, що має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті (без урахування кас відокремлених підрозділів*. Записи у касовій книзі здійснюють на підставі інформації з касових документів. Контроль за правильним веденням касової книги покладено на головного бухга­лтера або на працівника підприємства, уповноваженого на це керівником (п. 4 Положення про ведення касових операцій у на­ціональній валюті в Україні, затвердженого Постановою НБУ від 15.02.2004 р. № 637 (зі змінами**.

Підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в установі банку для виплат, пов'язаних з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів (доходу*, яка перевищує установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів із дня одер­жання готівки в установі. Готівку, одержану на інші виплати, підприємство має видавати своїм працівникам того самого дня. Суми готівки, одержані в установі банку й не використані за призначенням протягом установлених вище термінів, підприєм­ство повертає установі банку не пізніше наступного робочого дня установи та підприємства або може залишити в касі (в ме­жах установленого ліміту* і видавати на ті самі цілі.

Видачу готівки з кас підприємств проводять лише під звіт за умови повного звіту конкретної підзвітної особи за раніше виданими під звіт сумами, тобто в разі подання до бухгалтерії авансового звіту про витрачені (частково витрачені* кошти та одночасного повернення до каси підприємства залишку готівки, виданої під звіт. Підзвітні особи зобов'язані подати до бухгал­терії підприємства разом із невикористаним залишком готівки авансовий звіт про витрачання одержаних у касі сум у такі тер­міни: за відрядженнями — протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження; на закупівлю сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки та заготівлю вторинної сиро­вини (крім металобрухту* — протягом 10 робочих днів із дня видачі готівки під звіт; на всі інші виробничі (господарські* по­треби — наступного робочого дня після видачі готівки під звіт. Уся готівка, що надходить до кас підприємств, має бути своєчас­но та в повній сумі оприбуткована в касах. Для обліку операцій із готівкою підприємці використовують книгу обліку доходів і витрат, форму та порядок заповнення якої встановлює Держав­на податкова служба України.

Операції через касу здійснює касир. Чинне законодавство передбачає, що керівник підприємства одночасно із зарахуван­ням на роботу касира укладає з ним договір про повну матері­альну відповідальність та ознайомлює його з останнім під роз­пис, згідно з яким касир несе повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ним цінностей. Касиру заборо­нено передовіряти виконання дорученої йому роботи іншим особам.

На підприємствах, які мають одного касира, за потреби тим­часово його замінити обов'язки касира покладають на іншого працівника за письмовим наказом керівника. Із цим працівни­ком укладають договір про повну матеріальну відповідальність на час виконання ним таких обов'язків. За відсутності касира (у зв'язку із хворобою тощо* цінності, що перебувають у нього під звітом, перераховує інший касир, якому їх передають, у присут­ності керівника та головного бухгалтера або в присутності комі­сії, призначеної керівником підприємства. Про результати пере­рахування і передавання цінностей складають акт за підписами зазначених осіб. На підприємствах, штатний розпис яких не пе­редбачає посади касира, виконання його обов'язків може бути покладене відповідно до письмового розпорядження керівника підприємства на бухгалтера чи іншого працівника, з яким укла­дають договір про повну матеріальну відповідальність.

Із метою контролю за схоронністю готівкових коштів на під­приємствах згідно з наказом керівника проводять інвентари­зації кас. Для цього призначають комісію, яка по закінченні ін­вентаризації каси складає акт. При цьому відповідальність за дотримання порядку ведення операцій із готівкою покладають на підприємців та керівників підприємств. Осіб, винних у пору­шенні порядку ведення операцій із готівкою, притягують до від­повідальності в установленому чинним законодавством поряд­ку. У разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій із готівкою органи Державної податкової служби Украї­ни застосовують до порушників штрафні санкції на підставі по­дання контролюючих органів.

Усі підприємства та підприємці, які відкрили поточні рахун­ки в установах банків, зберігають на них свої кошти на договір­них умовах. Для регулювання обігу готівки та підтримання касо­вої дисципліни чинне законодавство передбачає, що готівкову виручку, яка надійшла до кас підприємств, вони мають здавати до установ банків для зарахування на їх поточні рахунки.

З метою прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (крім банків і підприємців*.

Порядок визначення строків здавання готівки та розрахунку ліміту каси міститься у нормах глави 5 Положення №637, відповідно до змісту яких строки здавання підприємствами готівки для її зарахування на рахунки в банках визначаються підприємством, узгоджуються з банком і визначаються в договорі банківського рахунку між підприємством та банком (у якому відкрито рахунок підприємства*.

Підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх ка­сах готівкову виручку (готівку* в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. У разі перевищення ліміту готівкову виручку (готівку* обов'язково здають до банків для її зара­хування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи під­приємств—юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку* безпосередньо до кас таких, юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські ра­хунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готів­кову виручку (готівку* можна здавати до операторів поштового зв'язку для її переказу на банківські рахунки підприємства.

Дата добавления: 2015-05-31