Розділ XXI

Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)

§ 1. Поняття та види військових злочинів

Конституція України визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних симво­лів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону (ст. 65 Конституції України). Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторкан­ності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відпо­відні військові формування та правоохоронні органи держави (ст. 17 Конституції України).

Від стану законності і воєнного правопорядку у Збройних Силах та інших військових формуваннях, що діють відповідно до законодав­ства України, багато в чому залежить ефективність виконання покла­дених на них найважливіших державних завдань. Окремі закони, військові статути та інші підзаконні нормативні акти чітко і точно регламентують усі сфери життя та діяльності Збройних Сил. На вій­ськовослужбовців покладається неухильне дотримання Конституції України, законів і підзаконних актів, військової присяги, наказів ко­мандирів (начальників). Усе це багато в чому зумовлює специфіку суспільних відносин у сфері несення військової служби, а також осо­бливості і суспільну небезпеку їх порушень, у тому числі і злочинів. Нормативною базою боротьби з військовими злочинами є розділ XIX Особливої частини КК України (статті 401^35 КК).

Військовими злочинами згідно зі ст. 401 визнаються злочини про­ти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (пере­вірних) або спеціальних зборів.

Розділ ХМ

Родовим об'єктом військових злочинів є встановлений порядок не­сення або проходження військової служби, під яким розуміють врегу­льовані правовими нормами суспільні відносини, що виникають та іс­нують при проходженні служби різними категоріями військовослужбов­ців у процесі їх службової та бойової діяльності. Цей порядок заснований на Конституції України, окремих законах, військових статутах, положен­нях військової присяги, наказах міністра оборони України та інших нормативних актах. Конкретні військові злочини посягають на окремі сфери цього порядку, що є безпосередніми об'єктами цих злочинів.

Об'єктивна сторона військових злочинів полягає у вчиненні сус­пільно небезпечного діяння, що порушує встановлений порядок не­сення або проходження військової служби. Такі діяння можуть бути вчинені як шляхом дії (статті 404, 405, 432 КК та ін.), так і бездіяль­ності (статті 403,425,426 КК та ін.), а також дії та бездіяльності (стат­ті 415, 417, 422 КК та ін.). Деякі склади військових злочинів містять як необхідну або кваліфікуючу ознаку вказівку на настання тяжких наслідків (статті 416,421 КК та ін.): зрив виконання бойового завдан­ня, загибель людей, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення або пошкодження цінного воєнного майна, послаблення боєздатності під­розділу тощо.

Ряд військових злочинів характеризується такими ознаками, як вчинення діяння в умовах воєнного стану, в бойовій обстановці, під час бою, в районі бойових дій. Ці ознаки свідчать про підвищену сус­пільну небезпеку діяння.

Воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повно­важень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національ­ної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження консти­туційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Бойова обстановка — період перебування військової частини, під­розділу, окремих військовослужбовців у безпосередньому зіткненні з противником, підготовка чи ведення бою (бойової операції).

Бойова обстановка може виникнути як у воєнний, так і в мирний час, наприклад, при відбитті нападу на державний кордон України.

Злочини протії встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)

Поле бою — це частина території суші, повітряного або водного простору, на якій відбувається, відбулося або повинно відбутися озбро­єне зіткнення з противником.

Район військових дій — це ширший простір, ніж поле бою. Він включає в себе територію, яка зайнята під час бойових дій військами у межах від переднього краю фронту до розташування тилових підроз­ділів фронту.

Суб 'єктивна сторона військових злочинів характеризується або умисною виною (статті 402,404,406 КК та ін.), або виною необереж­ною (статті 403,412 КК та ін.), деякі військові злочини можуть вчиня­тися як умисно, так і необережно (статті 418, 419, 420 КК та ін.).

Суб'єктами військових злочинів можуть бути: а) військовослуж­бовці Збройних Сил України; б) військовослужбовці Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України; в) військовослужбовці вій­ськових формувань, утворених відповідно до законів України; г) вій­ськовослужбовці Державної спеціальної служби транспорту; д) особи, щодо яких є спеціальна вказівка в законодавстві України; є) військово­зобов'язані під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів. Таким чином, закон виділяє два види суб'єктів військових злочинів — військовослужбовців і військовозобов'язаних під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.

Військовослужбовці — громадяни України, які проходять службу на території України. До військовослужбовців належать: особи офіцерсько­го складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової і над­строкової служби та військової служби за контрактом Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Служби національ­ної безпеки України, військ цивільної оборони, а також інших військових формувань, що створюються Верховною Радою України, стратегічних сил стримування, які дислокуються на території України, військово-службовці-жінки, курсанти військових навчальних закладів.

Початком проходження військової служби вважається: а) день при­буття до військового комісаріату для відправлення у військову части­ну — для призовників і офіцерів, призваних із запасу; б) день зараху­вання до списків особового складу військової частини (військового закладу, установи тощо) — для військовозобов'язаних і жінок, які вступають на військову службу за контрактом; в) день призначення на

Розділ XXI

Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)

посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу — для громадян, які добровільно вступають на військову службу; г) день при­значення на посаду — для громадян, які прийняті на військову службу до Служби безпеки України.

Закінченням проходження військової служби вважається день, з яко­го військовослужбовець виключений наказом по військовій частині (військовому закладу, установі тощо) із списків особового складу.

Військовозобов'язаний — особа, яка перебуває у запасі. Для військовозобов'язаних, призваних на навчальні (чи перевірні) або спеці­альні збори, початком та закінченням служби є відповідно перший день фактичного перебування на цих зборах і останній день цих зборів.

Суб'єктами ряду військових злочинів можуть бути військовополо­нені ворожої армії, військовослужбовці України під час перебування в полоні у ворога.

Не вважаються суб'єктами військових злочинів співробітники органів внутрішніх справ, робітники та службовці військових частин і установ, учні військових ліцеїв.

Підлягають відповідальності за статтями про військові злочини (з посиланням на ст. 27 КК) будь-які особи, які є співучасниками (організаторами, підбурювачами, пособниками) цих злочинів. У де­яких випадках особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Відповідно до безпосереднього об'єкта можуть бути виділені такі групи військових злочинів: 1) проти порядку підлеглості і військової і честі (статті 402-406 КК); 2) проти порядку проходження військової служби (статті 407^09 КК); 3) проти порядку користування військовим майном і його зберігання (статті 410-414 КК); 4) проти порядку екс­плуатації військової техніки (статті 415^417 КК); 5) проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб (статті 418—421 КК); 6) проти встановленого порядку збереження військової таємниці (ст. 422 КК); 7) військові службові злочини (статті 423^426 КК); 8) проти порядку несення служби на полі бою і в районі воєнних дій (статті 427-433 КК); 9) злочини, відповідальність за які передба­чена міжнародними конвенціями (статті 434-435 КК). 540

§ 2. Злочини проти порядку підлеглості і військової честі

Життя і діяльність Збройних Сил України побудовані на принципі повної єдиноначальності командирів і начальників. Суть єдиноначаль­ності полягає в зосередженні у командира всіх функцій управління ввіреним підрозділом. Він повністю відповідає за бойову підготовку, військову дисципліну, стан озброєння, бойову техніку, транспорт, матеріально-побутове і медичне забезпечення військової частини.

Безпосереднім об'єктом цієї групи злочинів є порядок підлеглості і військової честі.

Непокора (ст. 402 КК). Непокора — це відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу.

Із об 'єктивної сторони цей злочин вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокора) або іншого умисного невиконання наказу.

Наказ — обов'язкова для виконання вимога начальника про вчи­нення або невчинення підлеглим певних дій по службі. Він може бути звернений до одного або до групи військовослужбовців і має мету — досягнення конкретного результату (зробити щось, не робити чогось). Наказ може бути відданий усно, письмово або іншим способом, пере­даний підлеглому безпосередньо або через інших осіб, у тому числі по телефону, телеграфу, радіозв'язку тощо. З деяких питань служби вста­новлена тільки письмова форма віддання наказів (наприклад, з питань витрати грошових коштів).

Невиконання інструкцій, що визначають порядок діяльності вій­ськових службових осіб, або недотримання тією чи іншою групою військовослужбовців загальних вимог військової служби, що містять­ся у військових статутах, утворює ознаки інших військових злочинів (наприклад, порушення статутних правил вартовоїта інших військових служб — статті 418, 419, 420,421 КК та ін.).

Начальник — це особа, якій постійно або тимчасово підлеглі інші військовослужбовці. Начальники розрізняються за службовим поло­женням і за військовим званням. Начальники, яким військовослужбов­ці підпорядковані за службою, є прямими начальниками для цих вій­ськовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є без­посереднім начальником. За військовими званнями начальниками є, наприклад, сержанти і старшини — для рядових і матросів однієї

Розділ Ш

з ними військової частини; молодші офіцери (до капітана включно) — для всіх сержантів, старшин, рядових і матросів. Поняттям неви­конання наказу начальника охоплюються: а) невиконання дій, зазна­чених у наказі; б) вчинення дій, заборонених наказом; в) неналежне виконання наказу, тобто відступ від його розпоряджень про час, місце і характер дій, що вчиняються.

Відмова виконати наказ начальника вважається відкритою, коли підлеглий, отримавши наказ, у категоричній формі заявляє чи іншим чином демонструє, що він наказ виконувати не буде. Відмова від ви­конання наказу може бути публічною або заявленою начальнику віч-на-віч, виражена начальнику безпосередньо або особі, яка передала наказ від його імені.

Інше умисне невиконання наказу полягає у тому, що підлеглим наказ начебто приймається до виконання, але насправді умисно не виконуєть­ся. Непокора вважається закінченою з моменту відмови виконати наказ або з того часу, коли військовослужбовець, який мав можливість вико­нати наказ, не зробив цього, незалежно від наслідків, що настали. Суб 'єктивна сторона непокори полягає в прямому умислі. Суб 'єкт цього злочину — військовослужбовець, за службовим по­ложенням або військовим званням постійно або тимчасово підлеглий начальнику, який віддав наказ.

Кваліфікуючими ознаками непокори є вчинення її групою осіб, тобто двома або більше військовослужбовцями, які діють як співвико-навці, або спричинення тяжких наслідків (ч. 2), а також вчинення в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці (ч. 3).

Невиконання наказу (ст. 403 КК). Цей злочин має місце, якщо невиконання наказу вчинене за відсутності ознак, зазначених у ч. 1 ст. 402 КК, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується тими самими ознаками, що і при непокорі, за винятком того, що потрібне настання тяжких наслідків (наприклад, зрив тих або інших заходів щодо забез­печення постійної бойової готовності підрозділу, частини, корабля).

Суб 'єктивна сторона злочину характеризується необережністю у вигляді злочинної недбалості або злочинної самовпевненості, що є результатом легковажного розрахунку, неправильного розуміння на­казу, забудькуватості тощо.

Кваліфікуючою ознакою цього злочину є його вчинення в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці (ч. 2). 542

Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)

Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків (ст. 404 КК). Додатковий факультативний об 'єкт цього злочину: життя, здоров'я, тілесна недоторканність зазна­чених осіб, оскільки опір або примушування може супроводжуватися насиллям над особою.

Об 'єктивна сторона злочину полягає в опорі начальникові, а також іншій особі, яка виконує покладені на неї обов'язки з військової служ­би, або примушування їх до порушення цих обов'язків.

Опір — це перешкоджання начальникові або іншій особі викону­вати покладені на неї обов'язки з військової служби. При опорі винний намагається не допустити виконання начальником або іншою особою службових обов'язків, не дати йому можливості діяти в даній конкрет­ній ситуації відповідно до закону, вимог військових статутів або на­казу начальника.

Під примушуванням розуміються дії, спрямовані на те, щоб при­мусити начальника чи іншу особу порушити обов'язок з військової служби, тобто вчинити незаконні дії в інтересах того, хто примушує, або діяти всупереч інтересам служби. Примушування передбачає на­явність конкретної незаконної вимоги до зазначених осіб. Фізичне або психічне насильство (погроза) щодо начальника на грунті невдоволен­ня його службовою діяльністю, але без наявності конкретних вимог може спричиняти відповідальність за ст. 405 КК.

Інші особи — це особи, які виконують покладені на них обов'язки з військової служби — військовослужбовці, що входять до складу на­рядів гарнізонної, внутрішньої та інших спеціальних служб або ви­конують статутні вимоги чи конкретні обов'язки на підставі наказу начальника.

Злочин вважається закінченим з моменту опору або примушування, незалежно від досягнення винним своїх цілей.

Суб'єктивна сторона цього злочину — тільки прямий умисел.

Кваліфікуючі ознаки злочину: вчинення його групою осіб або із застосуванням зброї, або такі, що спричинили тяжкі наслідки (ч. 2); в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці (ч. 3); пов'язане з умисним вбивством начальника або іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби (ч. 4).

Під зброєю слід розуміти предмети, спеціально призначені для ураження живої цілі, — це штатна армійська зброя (пістолет, автомат, багнет-ніж тощо), а також інша вогнепальна або холодна зброя як за-

Розділ XXI

водська, так і саморобна. Застосування зброї означає фактичне її ви­користання для фізичного або психічного насильства над потерпі­лим.

Погроза або насильство щодо начальника (ст. 405 КК). Злочин полягає в погрозі вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошкодженням його майна у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби.

Додатковим об 'єктом цього злочину виступає особиста безпека і здоров'я начальника.

Об 'єктивна сторона злочину: за ч. 1 ст. 405 КК полягає у погрозі, тобто залякуванні начальника вбивством, заподіянням йому тілесних ушкоджень, нанесенням побоїв, знищенням чи пошкодженням майна; за ч. 2 ст. 405 КК — заподіянні тілесних ушкоджень, побоїв або вчи­ненні інших насильницьких дій щодо начальника у зв'язку з виконан­ням ним обов'язків з військової служби.

Для поняття погрози необов'язково, щоб винний дійсно мав умисел вчинити насильство над начальником. У більшості випадків підлеглий намагається лише залякати начальника, щоб вплинути на його службо­ву діяльність. Погроза повинна бути реальною, мати об'єктивну влас­тивість залякати начальника. Погроза може бути висловлена усно, в письмо­вому вигляді, жестом, безпосередньо начальнику або через третю особу, під час несення служби і поза нею. Погроза завжди висловлюється у зв'язку з виконанням начальником своїх службових обов'язків.

Суб 'єктивна сторона цього злочину полягає в прямому умислі, що поєднаний з метою вплинути на службову діяльність начальника. Мо­тивом може бути невдоволення службовою діяльністю начальника або помста за цю діяльність чи іншу, що не впливає на кваліфікацію.

Суб 'єкт цього злочину — військовослужбовець, за службовим по­ложенням або за військовим званням підлеглий особі, якій погрожує.

Кваліфікуючі ознаки злочину: вчинення його групою осіб, або із застосуванням зброї, або в умовах воєнного стану чи в бойовій обста­новці (ч. 3).

Дата добавления: 2015-05-31