Основні принципи тарифного та нетарифного регулювання в ЄС

Митна територія ЄС

На міжнародно-правовому рівні питання митної території визначається нормами Конвенції Кіото, підписаної в рамках Всесвітньої митної організації. Згідно норм Конвенції митна територія – це «територія, на якій застосовується митне законодавство Сторони що Домовляється»[13].

В той же час, в рамках ГАТТ (п. 2 ст. ХХIV) митна територія розглядається як «будь-яка територія, по відношенню до якої застосовуються окремі тарифи чи інші заходи регулювання торгівлі для значної частки торгівлі такої території з іншими територіями». Хоча необхідно зазначити, що визначення, яке міститься в рамках ГАТТ, більше стосується випадків приєднання до цієї угоди певних територій, які не розглядаються в якості окремих держав, але мають автономію щодо митного регулювання. Таким чином, основним критерієм визначення митної території є встановлений Кіотською конвенцією принцип митної юрисдикції.

Згідно МКЄС до митної території Спільноти входять території всіх країн-членів ЄС та Князівства Монако за певними винятками. Для території Данії такими винятками є Фарерські острова та Гренландія; для ФРН – острова Хельголанд та Бюзінген; для Іспанії – Сеута та Мелілья; для Франції – «заморські» території та території Сен-П’єру, Мікелону і Майоту; для Італії – міста Лівіньо та Кампіоне ді Італія, а також озеро Лугано. До митної території ЄС включаються також територіальні води, морські внутрішні води та повітряний простір держав-членів.

На сьогоднішній день основні принципи тарифного та нетарифного регулювання в ЄС визначаються нормами Амстердамського договору, згідно з якими було внесено значні зміни в оригінальний текст Римського договору 1957 р. Основною причиною внесення відповідних змін було те, що основні завдання Римського договору вже були реалізовані, і нові редакції ряду статей закріплювали здійсненні зміни. Так, наприклад, такі дефініції як «відміна» по відношенню до тарифних та нетарифних обмежень замінювалися термінами «заборона».

Таким чином, згідно норм ст. 25 Договору про ЄС між країнами-членами забороняються: мита на імпорт та експорт; збори, що мають еквівалентний ефект; митні збори фіскального характеру.

Ставки Єдиного митного тарифу встановлюються Радою ЄС, що діє кваліфікованою більшістю, за поданням Комісії ЄС (ст. 26). Також зазначений Договір (ст. 27) визначає основні принципи, якими Комісія повинна керуватися при розробці пропозицій щодо заходів митного регулювання. До таких принципів відносяться:

- необхідність просування торгівлі між державами-членами та третіми країнами;

- розвиток умов конкуренції всередині ЄС наскільки це веде до покращення конкурентних спроможностей;

- потреби ЄС у постачанні сировини та напівфабрикатів;

- необхідність уникнення спотворених умов конкуренції між країнами-членами щодо промислових товарів;

- необхідність уникнення серйозного розбалансування в економіках держав-членів та забезпечення раціонального розвитку виробництва та розширення споживання всередині ЄС.

Загальні питання встановлення всіх митних процедур вирішуються Комісією ЄС. Крім того, згідно ст.ст. 184, 185 МКЄС в системі органів ЄС діє Комітет митного кодексу, який складається з представників всіх держав-членів. Завданням Комітету є надання допомоги Комісії у вирішенні питань, що стосуються митного регулювання.

Повноваження Комітету охоплюють як питання внутрішньої митної політики, так і митних аспектів зовнішньої політики ЄС. Так, на вимогу Комісії, свого голови або представника будь-якої держави члена Комітет повинен вивчати будь-які питання, що стосуються митного законодавства, зокрема:

- будь-які проблеми щодо застосування митного законодавства;

- будь-яку позицію, якої дотримуватиметься ЄС в комітетах чи робочих групах, створених у відповідності до міжнародних угод, що стосуються митного законодавства.

Основні принципи нетарифного регулювання, визначені нормами ст.ст. 28 та 29 Договору про ЄС, які забороняють застосування кількісних обмежень та всіх заходів, що мають еквівалентний ефект відповідно на імпорт та експорт між державами-членами. Разом з тим, Договір (ст. 30) передбачає, що подібна заборона не стосується обмежень щодо імпорту, експорту чи транзиту, які базуються на міркуваннях суспільної моралі, публічної політики або громадської безпеки, захисту здоров’я та життя людей, тварин чи рослин, захисту національних художніх, історичних або археологічних цінностей, захисту промислової або комерційної власності. Але подібні обмеження не повинні носити дискримінаційного характеру. Заходи нетарифного регулювання по відношенню до товарів походженням з третіх країн встановлюються у відповідності до процедур Комісії ЄС.

Необхідно відмітити величезне значення в процесі розбудови митного союзу практики Суду ЄС, який своїми рішеннями значною мірою конкретизував положення відповідних норм установчих угод та зобов’язав окремі держави-члени відмінити ті або інші заходи обмеження торгівлі, які суперечили цим нормам. В цьому контексті найбільш відомою є справа Van Gend en Loos vs. Nederlandse Adminastratie der Belastingen, рішенням по якій було підтверджено принцип прямої дії норм Римського договору щодо скасування мит між державами-членами[14].

Крім того, Суд ЄС відіграв велику роль у забезпеченні ліквідації окремих тарифних та нетарифних обмежень, особливо таких, що підпадали під визначення «які мають еквівалентний ефект». Відповідна судова практика була створена відразу після завершення формування митного союзу ЄС (кінець 60-х – початок 70-х рр.. ХХ ст.)[15].

Також важливим елементом функціонування митного союзу ЄС стала гармонізація непрямого оподаткування. До непрямих податків відносяться податки на продаж та споживання, насамперед акцизи та ПДВ, які також стягуються з товарів, що ввозяться на митну територію. Різниця в непрямому оподаткування створювала істотні перешкоди щодо вільного руху товарів. Крім того, інституції ЄС були зацікавлені у встановленні стандартів в цій сфері, адже, наприклад, відсотки від зібраного державами-членами ПДВ були джерелом формування бюджету Спільноти.

Необхідно зазначити, що між країнами-членами ЄС в рамках митного союзу були ліквідовані лише мита та кількісні обмеження. В той же час митні кордони між країнами фактично продовжували існувати. На них здійснювався митний контроль та митне оформлення товарів, з товарів стягувалися акцизні збори та ПДВ. Лише після 31 грудня 1992 р. зазначені процедури були значно спрощені та гармонізовані. При чому у стягненні акцизів та ПДВ діють два основні принципи: щодо товарів Спільноти, це принцип «країни призначення», щодо імпортних товарів це принцип «країни імпорту».

Безпосередньо ж заборона створення додаткових торговельних бар’єрів за рахунок внутрішнього оподаткування діє в рамках ЄС з 1 січня 1962 р. Згідно з нормами ст. 90 Договору про ЄС «Жодна держава-член не буде обкладати прямо чи опосередковано продукцію інших держав-членів внутрішніми податками будь-якого характеру в розмірах, що перевищують пряме чи опосередковане оподаткування, якому підлягає аналогічна національна продукція. Крім того жодна держава-член не буде обкладати продукцію інших держав-членів з метою опосередкованого захисту національної продукції».

Дата добавления: 2015-05-31