Методи регулювання в кооперативному праві

Метод правового регулювання – це специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, здійснюваний за допомогою правових норм та інших юридичних засобів. Метод правового регулювання значною мірою за­лежить від предмета (предмет «веде» за собою метод, бо спосіб регулювання залежить від того, що необхідно регулювати). Головна відмінність між методами правового регулювання полягає в обсязі правових можливостей суб'єктів.

В літературі з кооперативного права висловлюється думка, що воно має самобутній метод правового регулювання і вживаються різні терміни для його позначення: метод кооперативної демократії; кооперативний або статутний метод правового регулювання; метод координації [108, с. 25-27]. Проте більш обґрунтованою видається позиція, згідно з якою правове регулювання кооперативних відносин здійснюється за допомогою комплексу методів, добре відомих у правознавстві.

Насамперед, застосовуються первинні (найбільш загальні) методи правового регулювання, притаманні профілюючим галузям права (цивільному та адміністративному праву):

1. Диспозитивний (децентралізований) метод, за допомогою якого регулюютьсявідносини між рівноправними суб'єктами (відносини взаємної координації), що складаються на основі волі їх учасників (цей метод дає можливість суб¢єкту вибрати з установлених державою той варіант поведінки, який найбільше відповідає його інтересам). Цей метод можна вважати основним для кооперативного права, оскільки саме за його допомогою врегульовуються відносини між юридично рівними суб’єктами (фізичними та юридичними особами), які добровільно створюють самоврядну громадсько-господарську організацію і вільно взаємодіють у її межах.

2. Імперативний (централізований) метод, при якому регу­лювання зверху донизу здійснюється на владній ос­нові, а становище суб'єктів характеризується відносинами субординації, прямої підлеглості (цей метод чітко визначає межі поведінки суб¢єктів). Застосування цього методу в кооперативному праві полягає в тому, що компетентні державні органи у законах та інших нормативно-пра­вових актах формулюють обов'язкові для дотримання кооперативними організаціями правила з питань безпеки виробництва та праці, пожежної безпеки, санітарно-екологічних вимог тощо.

Первинні методи можуть застосовуватися в різних сполученнях, як правило, з переважанням одного з них. Вони знаходять своє продовження (конкретизуються) в методах, що регулюють ті чи інші сукупності суспільних відносин, до яких можна віднести:

1. Метод матеріального і морального заохочення, який прита­манний трудовому, цивільному та іншим галузям права і спрямований на стимулювання заінтересованості у вирішенні певних завдань (підвищення трудової і творчої активності, кваліфікації тощо).

2. Метод рекомендацій, який застосовується до самоврядних організацій. Держава рекомендує кооперативам запроваджувати певні форми організації виробництва і праці, застосовувати прий­нятні для них форми оплати праці тощо. Органи управління кооперативів можуть обговорити такі рекомендації і впровадити їх в життя, а якщо вони є неприйнятними – відхилити їх з належним обґрунтуванням [108, с. 26].

Таким чином, комплекс методів правового регулювання кооперативних відносин загалом ґрунтується на виключній добровільності членства та кооперативному самоврядуванні. Своєрідність цього комплексу полягає у поєднанні державної правової регламента­ції основних питань створення і функціонування кооперативних організацій з їх власною правотворчістю шляхом створення статутних та інших локальних правових норм.

1. Принципи кооперативного права

Слово «принципи» означає основоположні, вихідні, керівні ідеї (засади).

Кооперативні принципи – це ідеї, керуючись якими кооператив діє та завдяки яким зберігає ідентичність (своєрідність). Власне кооперативні принципи (ідеї, які не матеріалізовані у праві і не мають юридичного змісту) слід відрізняти від принципів кооперативного права. Принципи права – це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права. Основоположні принципи кооперації будуть діяти за умо­ви, що механізм їх реалізації закладено в правових нормах.

Фундаментальні принципи кооперації декілька разів закріплював у своїх документах Міжнародний кооперативний альянс, внаслідок чого вони одержали назву «міжнародних кооперативних принципів». Вперше це було зроблено на XXIII Конгресі МКА в 1966 р. Нині чинна система кооперативних принципів затверджена ХХХІ Конгресом МКА у вересні 1995 р. в Манчестері у спеціальній «Заяві про кооперативну ідентичність» [108, с. 29-30]:

1-й принцип. Добровільне і відкрите членство.

2-й принцип. Демократичний членський контроль (управління).

3-й принцип. Економічна участь членів.

4-й принцип. Самостійність і незалежність.

5-й принцип. Освіта, підвищення кваліфікації та інформація.

6-й принцип. Співробітництво між кооперативами.

7-й принцип. Турбота про громаду.

Перші три принципи визначають взаємини членів кооперативу, решта – засади його внутрішньої і зовнішньої діяльності. Кооперативні принципи взаємозалежні: відмова хоча б від одного з них веде до перетворення справжнього кооперативу в квазікооператив або ж до його господарського занепаду.

Міжнародні кооперативні принципи є універсальними: на їх основі може функціонувати кооператив будь-якого виду, що існує у будь-якій державі, у тих чи інших соціально-економічних умовах. Кооперативні принципи МКА мають слугувати основою для розробників законів про кооперативи та кооперативних статутів.

В Україні національні принципи кооперації вперше були сформульовані в Законі України «Про споживчу кооперацію» 1992 р. [4, ст. 2].

Згідно із Законом України «Про кооперацію» 2003 р. [2, ст. 4] українські кооперативи повинні опиратися на такі основні принципи:

- добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації;

- соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва;

- рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу – один голос);

- вільного вибору напрямів і видів діяльності;

- демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій;

- безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності.

В теорії кооперативного права серед принципів кооперативного права називають:

- право на добровільне об'єднання громадян в кооперативи та їх об'єднання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану;

- право на господарську самостійність, вільний вибір форм і напрямів господарської діяльності за умови, що невиробничі кооперативи не належать до підприємниць­ких (комерційних) структур;

- обов'язок членів виробни­чих кооперативів брати трудову участь у їх діяльності;

- дотримання кооперативних принципів створення, господа­рювання, управління і контролю, статуту кооперативу, статутів кооперативних об'єднань в межах делегованих їм в устано­вленому порядку прав і повноважень;

- невтручання держави у внутрішньокооперативну діяльність, яка здійснюється в межах статутів кооперативів та їх об'єднань;

- реальність і гарантування суб'єктивних прав учасників ко­оперативних правовідносин;

- органічне поєднання державного і внутрішньокооперативного (в межах, передбачених статутами) регулювання діяльності кооперативів та їх об'єднань.

Зокрема, принцип органічного поєднання дер­жавного і внутрішньо-кооперативного регулювання діяльності коо­перативів та їх об'єднань забезпечує їх функціонування в рамках Конституції України і кооперативного законодавства з гара­нтуванням автономії і самостійності при вирішенні внутрішніх питань на засадах демократичного управління і дотримання коопе­ративних принципів.

4. Кооперативні правовідносини, їхні зміст і види. Суб’єкти кооперативних правовідносин

Правові відносини –це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб¢єктивних прав і юридичних обов¢язків, що забезпечуються державою.

Кооперативні правовідносини є особливим видом суспільних відносин, які виникають на базі врегульованих правом кооперативних (членських, майнових, договірних, виробничо-господарських, трудових, управлінських та ін­ших внутрішньокооперативних) відносин і є їх юридичним вираженням.

Структуруправовідносин становлять такі елементи: суб¢єкти, об¢єкти, зміст правовідносин.

Правові відносини мають матеріальний і юридичний зміст:

- юридичний – це суб'єктивні права і юридичні обов'язки сторін відносин;

- матеріальний (фактичний) – це сама поведінка (діяльність) учасників суспільних відносин, яка підлягає правовому регулюванню і в якій реалізуються суб'єктивні права і юридичні обов'язки сторін відносин.

Об'єкт правовідносин – це ма­теріальні або нематеріальні блага, заради одержання або використання яких встановлюються права і обов’язки учасників правовідносин.

Суб'єкт правовідносин – це учасник правовідносин, який виступає як носій суб’єктивних прав і юридичних обов'язків. Суб’єктами кооперативних правовідносин виступають члени кооперативу, кооперативи різних типів і видів, кооперативні об’єднання, а також підприємства й інші організації, створені кооперативами та/або їх об’єднаннями на підставі законів про кооперацію.

Попри існування деяких доктринальних проблем у трактуванні правової природи кооперативу, теоретичний доробок вітчизняних і зарубіжних учених дозволяє окреслити коло найсуттєвіших ознак, що її характери­зують:

– кооператив як самостійний суб’єкт права є юридичною особою, що за видовою належністю є об’єднанням осіб, за порядком створення – юридичною особою приватного права, а за організаційно-правовою формою – товариством неприбуткового (некомерційного) типу;

– правоздатність кооперативу є спеціальною (статутною), що зумовле­но договірним порядком його створення особами, які зобов’язуються спільно діяти на умовах, передбачених статутом кооперативу;

– кооператив як об’єднання осіб, а не капіталу створюється на осно­ві членства, яке є особистим (персональним), добровільним і від­критим;

– важливою рисою кооперативу, зумовленою його соціальною приро­дою, є рівноправність членів, яка реалізується як у господарському використанні кооперативу, так і у сфері управління його справами, і є найбільш повною у разі, коли в законодавстві й статутах коопера­тивів закріплюється принцип, згідно з яким кожен член кооперативу має лише один голос, незалежно від розміру свого майнового внеску;

– рівноправність членів кооперативу є основою демократичного за своїм характером управління і контролю в кооперативі, що пе­редбачає виборність органів кооперативного самоврядування, їх звітність і т. ін.;

– головною метою діяльності кооперативу є задоволення економіч­них, соціальних і культурних потреб його членів;

– у зв’язку з цим кооператив утворюється для провадження насампе­ред господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг тощо) або організації праці своїх членів;

– господарським змістом діяльності кооперативів зумовлена майнова участь їх членів; пайовий характер майна кооперативу поєднується з такою його рисою, що відрізняє кооперативи від інших суб’єктів господарювання, як обмеження виплат частини доходу на пай;

– поряд з обмеженням виплат на паї, сприяти реалізації специфічної мети кооперативної діяльності повинен і спосіб розподілу доходів між членами кооперативу: він здійснюється незалежно від розміру пайового внеску члена кооперативу й визначається наслідками пра­ці та тих господарських операцій, які здійснили через кооператив його члени;

– з головною метою діяльності кооперативу і двома попередніми ознаками пов’язана така риса кооперативу, як здебільшого непри­бутковий характер його діяльності;

– характерною ознакою кооперативу є обов’язкова участь його членів у діяльності кооперативу, що пов’язано з принципами самодіяль­ності і взаємодопомоги (крім вищевказаної майнової участі, члени кооперативу повинні брати участь у його господарських операціях, а члени виробничого кооперативу – безпосередню трудову участь у його діяльності);

– члени кооперативу зазвичай несуть матеріальну відповідальність за зобов’язаннями свого кооперативу [96, с. 64-65].

Таким чином, кооперативи – це добровільні, демократичні, неприбуткові господарські організації, капітал яких належить їх членам. Кооперативи є неприбутковими організаціями, оскільки вони зорієнтовані на забезпечення своїх членів роботою чи послугами, а не на отримання прибутку від вкладеного капіталу.

Складність природи кооперативу зумовлена його організаційною структурою: члени кооперативу є його власниками, які періодично поповнюють капітал свого підприємства, визна­чають стратегічні цілі та приймають принципові управлінські рі­шення, і водночас – вони є клієнтами свого спільно створеного підприємст­ва. В певному розумінні кооператив є водночас і підприємством, і громадською організацією, хоча формально він становить самостійну організаційно-правову форму господарської та інших видів кооперативної діяльності.

Законодавчі дефініції кооперативу та кооперативного об’єднання закріплені в Законі України «Про кооперацію» [2]:

Кооператив – це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (ст. 2).

Кооперативне об’єднання – це спілка, ліга, асоціація, альянс та інші форми добровільного об’єднання кооперативів за видами діяльності чи територіальною ознакою з метою створення сприятливих умов для діяльності кооперативів, що входять до його складу, та їх членів (ст. 30).

У ст. 6 Закону України «Про кооперацію» кооперативи відповідно до завдань та характеру їх діяльності поділяються на типи – виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності вони можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Виробничий кооператив – кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку.

Обслуговуючий кооператив – кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Споживчий кооператив (споживче товариство) – кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.

Згідно із Законом України «Про кредитні спілки» 2001 р., кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки [3, ст. 1 п. 1].

Дата добавления: 2015-05-31