Поняття спадкування

Поняття легату.

Легат – це розпорядження спадкодавця про надання певній особі якоїсь виоди за рахнок спадової маси.

168. 72. Хто мав право призначати легат?

Призначити легата міг спадкодавець.

Спадкодавець у заповіті не тільки призначав спадкоємців, але й міг зробити інші розпорядження на випадок смерті, зокрема розпорядження про передачу спадкоємцем певної суми або певних речей тій чи іншій особі. Це є так званий відпис. Він не робив цю третю особу спадкоємцем у справжньому розумінні: вона була не універсальним, а сингулярним наступником спадкодавця і тому не відповідала за його борги. Разом з тим відпис визнавався дійсним лише тоді, коли були повернуті усі борги.

Першою історичною формою відписів, відомої ще цивільному праву, яка виникла, очевидно, разом з заповітом, були легати. За цивільним правом легати не відділялися від заповіту і могли бути зроблені тільки у заповіті.

169. 73. Що таке фідеїкоміс?

Федеікоміси – доручення совісті.Їх можна було накладати без зайвого формалізму, як до, так і після складання заповіту.

Універсальний федеікоміс використовувався з метою зобов’язати спадкоємця передати усе майно чи його більшу частку третій особі.

Спадкування — це перехід майна після смерті його власника до інших осіб. Під майном розуміють сукупність прав і обов'язків померлого. Отже, до складу спадщини належать як права, так і обов'язки, актив і пасив, наявне майно померлого і його борги, які він не встиг скасувати за життя. Перехід майна чи майнових прав і обов'язків, що належали певній особі, можливий лише після смерті власника. Спадкування майна за життя його власника не може бути.

171. 75. Що означає принцип свободи заповіту?.

171Що означає принцип свободи заповіту?.

Важливим принципом римського спадкового права, який залишався практично незмінним в усі часи римської історії, була свобода заповіту. Заповідач мав право призначити спадкоємцем на свій розсуд будь-кого зі своїх родичів або й зовсім сторонніх осіб. Свобода заповіту була відома вже Законам XII таблиць, в яких проголошувалось: «Як хто розпорядився на випадок своєї смерті щодо свого майна або піклування (над підвладними йому особами), хай те так і буде непорушним»

172. 76. Назвіть розповсюджені форми спадкування в Римі.

- спадкування за заповітом

- спадкування за законом

- необхідне спадкування (коли близькі родичі померлого гарантовано отримували певну частку майна, незалежно від того на чию користь було складено заповіт)

- спадкування за преторським правом

173. 77. Поняття спадкового права в Римі.

Спадкове право - система правових норм, які регулюють порядок переходу майнових прав та обов’язків від померлої особи до її правонаступників.

Соціальне призначення спадкового права полягає не лише в тому, щоб закріпити порядок переходу майнових прав та обов’язків від одного покоління до іншого, а й певною мірою сприяти зміцненню сімейних відносин громадян, захищати інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних утриманців та ін.

174. 78. Підстави виникнення спадкування в Римі.

Відсутність спадкування, розкрадання майна померлих можливе тільки у найпримітивнішому соціальному стані, коли суспільство являло собою групу ізольованих індивідів і не мало більш тісних осередків. Тоді зі смертю людини втрачався суб'єкт права, внаслідок чого майно, яке належало померлому, ставало безгосподарним, його міг захопити будь-хто. Вимоги втрачали -свого кредитора, борги - свого боржника. Ні про спадкування, ні про наступництво тоді ще мови не могло бути.

Становище змінюється з виникненням патріархальної сім'ї. Тепер індивід оточений особами, з якими він пов'язаний єдиним походженням, спорідненням і які більш близькі йому, ніж інші члени суспільства, і майно в той час набуває характеру сімейної власності. За таких умов недопустимою була безгосподарність сімейного майна. Ще за життя домовладики воно належало усім представникам сім'ї. Під впливом цих факторів безгосподарність спадкового майна замінюється переходом його до найближчих родичів.

Проте історичні факти свідчать, що такий перехід майна ще не поширювався на зобов'язання і особливо борги. Розвиток економічного життя вимагав, щоб відповідальність за борги слідом за майном переходила на спадкоємців.

Римське право зробило і цей останній крок. Уже старе римське право (jus civile) розрізняє дві форми спадкового наступництва: універсальне і сінгулярне. У випадку універсального наступництва до спадкоємців переходили права і обов'язки спадкодавця, а за сінгулярного - переходили лише права (зрідка окремі обов'язки).

175. 79. Що таке спадщина (heredias)?

Спадщина (herodias) охоплювала усю сукупність прав і обов’язків померлого, його активи і пасиви.

176. 80. Які зобов'язання називаються сіналагматичними?

Права і обов’язки у двохсторонніх договорах можуть розділятися рівномірно – в них права і обов’язки кредитора відповідають правам і обов’язкам боржника, і нерівномірно.

177. 81. Коли виникають зобов'язання при укладенні літерального контракту

177Коли виникають зобов'язання при укладенні літерального контракту

Юридична природа літеральних контрактів полягала в тому, що зобов'язання виникають у цьому випадку не з простої згоди сторін, а з письмової форми, якої воно мало набути.

Римському праву періоду республіки і класичних юристів таке літеральне зобовязання відоме у вигляді книжкового боргу. В цілому суть цієї форми полягала ось у чому. На підставі торгових зв'язків товари одного контрагента більш-менш систематично направлялися іншому, а також у зворотному напрямі. Кожна з цих операцій записувалася її учасниками в спеціальній книзі прибутків і видатків. Зрозуміло, що кредитор робив записи у своїй книзі в графі "Видатки", а боржник - у графі "Прибутки", і що такий запис робили на підставі відповідної згоди сторін, бо інакше договору не могло бути, а самозапис засвідчував лише те, що надходило або відправлялось на виконання укладеного договору.

178. 82. Назвіть критерії використані для поділу зобов'язань на види.

Отже, різноманітність юридичних фактів є підставою для виникнення зобов'язань. Кожна система цивільного законодавства містить приблизний перелік юридичних фактів, які породжують цивільно-правові зобов'язальні відносини.

Уже римські класичні юристи намагалися звести цю сукупність відомих їм юридичних фактів, які зумовлювали виникнення зобов'язань, у певну систему. Насамперед при цьому кидалося у вічі виникнення зобов'язань або з договорів, або з правопорушень. І справді, юрист Гай у своїх Інституціях говорить, що зобов'язання виникають з договору - ex contractu і правопорушення - ex delicto. Проте більш уважний погляд виявив, що цим поділом охоплюються не всі зобов'язання, і той же Гай визнавав це. І тому в іншому своєму творі, виділивши зобов'язання, які виникають з договорів і з деліктів, усі інші випадки Гай позначає загальною назвою зобов'язань, які виникають з різних видів підстав. Щоправда, в уривку з цього твору, наведеному в Дигестах, йому приписана чотиричленна класифікація зобов'язань, зокрема: 1) з договору; 2) ніби з договору; 3) з делікту; 4) ніби з делікту. Але, як вважають деякі дослідники римського права, достовірність цього фрагменту Дигест досить сумнівна: що нібито подібна класифікація зобов'язань виявлена лише в Інституціях Юстин-іана.

179. 83. Види договорів,

Контракти поділялись на 4 групи:

- Реальні (укладалися в момент передачі речі - res);

- Вербальні (вступали у силу після виголошення сторонами певних юридичних формут - verbs);

- Літтеральні (вважалися укладеними після запису певних слів - litterae);

- Консенсуальні (дійсні відразу після того, як сторони досягли певної угоди - consensus)

- Безіменні (зобов’язання сторін виникали з моменту фактичної передачі речі одним контагентів іншому або внаслідок фактичного виконання ним обумовленої в контракті компенсативної дії).

180. 84. На які види поділяються зобов'язання за підставами їх виникнення?

1) з договору;

2) ніби з договору;

3) з делікту;

4) ніби з делікту

181. 85. Коли виникають зобов'язання при укладенні консенсуального контракту?

Консенсуальний договір набував чинності на момент досягнення згоди про предмет договору без виконання якихось додаткових формальностей.

182. 86. Які договори називаються договорами строгого права?

182.Які договори називаються договорами строгого права?

Суворий контракт (stricti iuris negotio) — це контракт, який зобов'язує боржника до точного й буквального виконання обіцяного. Що не обіцяно, не підлягає виконанню; зміст такого зобов'язання точний, визначений і завжди піддається обліку.

. Суворість стародавніх договорів виявлялася в тому, що сторона на випадок спору не могла посилатися на намір вкласти у договір зовсім не той зміст, який випливав з буквального смислу договору. Також не можна було посилатися на якісь обставини, які виявляють несправедливість певної вимоги, якщо вона була пред'явлена іншою стороною в повній відповідності з точним текстом договору. І лише з появою формулярного процесу, коли претор увів у формулу позову спеціальну екс-цепцію, в якій прямо вказував згадані обставини, суддя брав їх до уваги.

Дата добавления: 2015-05-31