Особливості регулювання біржової діяльності за кордоном

Правове регулювання біржової торгівлі з боку держави здійснюється, як правило, через спеціальні державні організації і органи місцевої влади.

Найбільш розроблена система регулювання біржових операцій склалася в США. Регулювання біржової торгівлі в США почалося з 1973 р. Регулюванням усіх операцій, зокрема на товарних біржах цієї країни, займаються Комісія з товарної ф’ючерсної торгівлі (КТФТ) і самі біржі. Основний підхід до регулювання, особливо ф’ючерсної торгівлі, можна визначити як контрольоване самоврядування. Її персональний склад призначається Президентом і затверджується Конгресом. Незважаючи на те, що КТФТ має вищу владу в галузі ф’ючерсної торгівлі в США, на практиці вона перекладає на учасників ф’ючерсної торгівлі обов’язок розробки і впровадження ефективних заходів по запобіганню маніпулюванню цінами. Сама ж КТФТ постійно веде спостереження за цим процесом самоврядування.

Формування сучасного правового регулювання біржової торгівлі в США відбувалося протягом тривалого часу.

Так, протягом майже півстоліття після своєї появи біржові ринки в США не мали федерального законодавства, а кожна біржа встановлювала свої правила. Після Громадянської війни (1861 ‑ 1865 рр.) наступив період падіння цін на сировинні товари, в якому виробники звинуватили спекулянтів і біржові ринки (ф’ючерсні). У деяких штатах були ухвалені закони, що повністю забороняли ф’ючерсну торгівлю. Першим ввів такий закон штат Іллінойс. Закон, прийнятий в 1867 р., забороняв продаж товару на термін, якого не було в наявності у продавця. Закон майже не застосовувався, однак в 1867 р. були заарештовані сім членів Чиказької торгової палати за операцію по продажу товарів на термін. Незважаючи на те, що вони були незабаром відпущені, інцидент спричинив хвилювання на біржовому ринку. Наступного року закон був відмінений. У період до Першої світової війни між урядом і біржовими (ф’ючерсними) ринками існувало перемир’я, однак всі спроби ввести регулювання цих ринків провалювалися. Першим таким кроком став в 1916 р. закон про ф’ючерсну торгівлю бавовною.

У 1921 р. був розроблений і ухвалений закон про ф’ючерсну торгівлю, однак незабаром він був визнаний неконституційним. Текст закону був перероблений і прийнятий у 1922 р. під назвою Закон про зернову ф’ючерсну торгівлю. Закон вперше містив визначення контрактного ринку (офіційна назва ф’ючерсної біржі) і заснував адміністрацію по зернових ф’ючерсних контрактах в рамках департаменту сільського господарства. Цей закон регулював торгівлю на Чиказькій товарній біржі і на дев’яти інших зернових біржах, що існували в той час. Адміністрація набула права здійснювати нагляд за торгівлею, збирати дані про активність ринку і перевіряти книги і рахунки членів біржі.

Протягом наступного десятиріччя Конгрес США вводив різні зміни в цей закон, однак лише криза 1939 р. і депресія 1930-х років призвели до його перегляду. Прийнятий в 1936 р. Закон про товарні біржі розповсюдив регулювання на інші біржові ринки і ввів нові поняття. Так, в цьому законі передбачалася можливість встановлення лімітів позицій по спекулятивних операціях. Він також вимагав реєстрації брокерів і комісійних купців. Закон 1936 р. забороняв торгівлю опціонами на ф’ючерсні контракти, ця заборона зберігалася аж до 1982 р.

Закон 1936 р. передбачав створення Комісії з товарних бірж. У 1947 р. вона була перейменована в Адміністрацію по товарних біржах. Згодом виявилися два недоліки цієї організації: її влада не розповсюджувалася на весь спектр біржової торгівлі, оскільки вона займалася в основному сільськогосподарськими товарами, і її повноваження не відповідали періоду бурхливого розвитку ф’ючерсного ринку в 1970-ті роки.

У 1974 р. був ухвалений Закон “Про Комісію з товарної ф’ючерсної торгівлі”, згідно з яким був створений новий орган регулювання ‑ Комісія з товарної ф’ючерсної торгівлі (КТФТ).

КТФТ є незалежним регулюючим органом, що призначається і підпорядковується Конгресу. Комісія складається з п’яти членів, кожний призначається Президентом США і затверджується Конгресом на п’ятирічний термін.

Основні завдання КТФТ полягають у запобіганні використання ринку однією стороною на шкоду іншій, захисті клієнтів і забезпеченні виконання біржами своїх економічних цілей, виявлення реального рівня цін і зниження ризику, пов’язаного з несприятливими змінами цін.

Функціями КТФТ є:

- реєстрація або виключення зі списку фізичних та юридичних осіб, які допущені до операцій на біржі;

- вироблення і опублікування правил та інструкцій, необхідних для реалізації закону;

- повідомлення відповідному комітету або посадовій особі будь-якого ф’ючерсного ринку всіх фактів щодо певної угоди або ринкової операції, включаючи імена сторін, дії яких, на думку комісії, порушують нормальне функціонування біржового ринку, певним чином завдають шкоди або суперечать інтересам виробників та інвесторів;

- зміна або доповнення правил біржових інститутів за умовами контрактів, формами і методами здійснення купівлі (продажу) з поставкою на строк, обробка інформації про угоди, що укладаються, і платежі, забезпечення фінансової відповідальності учасників торгівлі;

- спрямування діяльності ф’ючерсних ринків, якщо складається критичне фінансове становище;

- вживання таких заходів, які, на думку комісії, необхідні для підтримки або відновлення нормальної торгівлі на біржі;

- встановлення лімітів на кількість контрактів, що придбаваються торговцями і т.д.

Як уже зазначалося, КТФТ є незалежним федеральним органом. Місцезнаходження її – Вашингтон. Вона має регіональні офіси в Нью-Йорку, Чикаго, Канзас-Сіті і Лос-Анджелесі та субрегіональний офіс в Міннеаполісі.

Комісія має такі структурні підрозділи:

- офіс виконавчого директора надає різні адміністративні послуги Комісії щодо бюджету, персоналу та внутрішнього аудиту. Він також керує відділом адміністративного права, який працює зі скаргами клієнтів на професіоналів біржового бізнесу. Прийнята КТФТ скарга потрапляє насамперед у секцію скарг офісу виконавчого директора, яка або відмовляє в розгляді скарги, або передає її в секцію розслідування офісу виконавчого директора для винесення резолюції.

- відділ порушень розслідує і виносить рішення щодо порушників закону про КТФТ і норми регулювання КТФТ. Розслідування можуть бути розпочаті на основі інформації, що надійшла від інших осіб до КТФТ, або в результаті власних незалежних розслідувань. При встановленні факту порушення відділ вирішує, куди звертатися для встановлення міри адміністративного впливу: в КТФТ чи до федерального суду.

- відділ економічного аналізу відповідає за аналіз контрактних ринків: позицій великих трейдерів, їх активності, взаємодії ціни і факторів попиту і пропозиції, що належать до різних біржових ринків. Мета його діяльності – підтримка вільних, конкурентних ринків шляхом виявлення і попередження маніпулювання цінами та іншої протиправної торгової практики.

Відділ також розробляє різні програми навчання, публікує статті й інші матеріали, сприяючи розумінню ролі контрактних (ф’ючерсних) ринків і регулюючої діяльності КТФТ.

- відділ торгівлі і ринків відповідає за виконання контрактними біржами США своїх обов’язків щодо контролю над ринком. Цей підрозділ переглядає правила бірж і розглядає заяви про реєстрацію нових ф’ючерсних контрактів і нові контрактні біржі.

- офіс генерального радника. Генеральний радник є головним юридичним радником в КТФТ при формуванні політики і адміністративної практики. Співробітники офісу переглядають нормативну, законодавчу й адміністративну документацію, що надходить в КТФТ, і дають відповідь щодо застосування і трактування закону про товарні біржі. Цей підрозділ представляє також КТФТ перед судом присяжних, коли розглядаються справи, що стосуються Комісії.

- офіс голови виконує численні функції, включаючи координацію підготовки і розподілу документів щодо політики, а також контроль потоку інформації, що надходить в Комісію. Офіс має бібліотеку КТФТ і підтримує зв’язок між КТФТ й іншими урядовими органами, зокрема такими, як департамент сільського господарства, Казначейство США, Рада керівників Федеральної резервної системи, Комісія з цінних паперів.

Регулювання біржової торгівлі в інших країнах значно відрізняється від американського.

Так, наприклад, у Великобританії до 1986 р. за діяльністю товарних бірж спостерігав Банк Англії і Департамент торгівлі, які могли лише в надзвичайних ситуаціях рекомендувати відповідній біржі зробити певні дії щодо нормалізації становища, наприклад, підвищити депозит або обмежити торгівлю тільки ліквідацією контрактів. Однією з таких надзвичайних обставин, на думку Банку Англії, були маніпуляції, внаслідок яких динаміка біржових котирувань досить довго не відповідала співвідношенню між попитом і пропозицією на ринку реального товару.

Введене в дію у 1986 р. регулювання ринку фінансових послуг змінило цей традиційний для Великобританії підхід: було прийняте спеціальне законодавство і створена Рада з цінних паперів та інвестицій, одне із завдань якого – нагляд за товарними і фондовими біржами. Рада повинна захищати інтереси клієнтів, розробляти єдині стандарти і підходи в організації біржової торгівлі.

З метою більш суворого регулювання була організована асоціація ф’ючерсних брокерів і дилерів, в завдання якої входить регулювання діяльності основних учасників біржової торгівлі через їх реєстрацію. Асоціація несе відповідальність також за нагляд за всіма учасниками ф’ючерсних ринків. Правила асоціації стосуються порядку ведення операцій, процедури збору і переказу депозитів і встановлення фінансових вимог до професійних учасників ринку. Законодавство дозволяє асоціації здійснити розслідування і дисциплінарні процедури.

Рада з цінних паперів та інвестицій уповноважена реєструвати ф’ючерсні та опціонні (контрактні) біржі Великобританії як зареєстровані біржі (Recognizеd Investment Exchanges). Учасники ринку, що здійснюють операції з ф’ючерсами і опціонами через члена асоціації, не зобов’язані проходити реєстрацію.

У Франції питання регулювання біржової діяльності входять в компетенцію комісії з ф’ючерсних товарних ринків. Останнім часом регулювання з боку цієї комісії стало більш жорстким. Так, вона зобов’язала членів біржі надавати клієнтам більше інформації про ринки і рух цін, підвищила розмір мінімального капіталу для зареєстрованих членів біржі з 1 до 3,5 млн. фр.

В Японії за діяльністю товарних бірж спостерігають різні міністерства (фінансів, сільського господарства, зовнішньої торгівлі і промисловості).

Після серії скандалів, що пов’язані з неетичною поведінкою певних біржових торговців в 1983 р., урядом було введено законодавство, направлене проти шахрайства в біржовій торгівлі, особливо у ф’ючерсній (контрактній). У 1987 р. вперше була призупинена діяльність трьох брокерських фірм. Встановлені ліміти кількості відкритих контрактів, які можуть мати члени і не члени біржі (їх обсяги істотно відрізняються на різних біржах).

У Сінгапурі в 1986 р. було ухвалено закон, згідно з яким контроль за біржами був покладено на міністерство фінансів, включаючи затвердження створення біржі і припинення торгівлі на ній. Всі користувачі товарних бірж – від торговців до консультантів – повинні отримати від міністерства фінансів відповідну ліцензію, інакше їх чекає покарання у вигляді тюремного ув’язнення до трьох років і штрафу до 30 тис. сінг. дол.

За шахрайські угоди торговці можуть бути ув’язнені на термін від семи років і штрафу до 100 тис. сінг. дол. Крім того, біржовики, чиї навмисні дії призводять до збитків клієнтів, зобов’язані відшкодувати втрати клієнтів. Мета регулювання діяльності бірж в Сінгапурі та в інших країнах полягає в запобіганні шахрайству, поширенню чуток, маніпулюванню цінами.

Питання для самоконтролю:

1. У чому зміст державного регулювання біржової діяльності?

2. Чим викликана потреба державного регулювання біржової діяльності?

3. Яка мета регулювання біржової діяльності?

4. Які основні принципи державного контролю за біржовою діяльністю?

5. Які функції виконує регулювання біржової діяльності?

6. Ким здійснюється державне регулювання і контроль за діяльністю бірж в Україні?

7. Який механізм ліцензування біржової діяльності?

8. В чому суть регулювання біржової діяльності через саморегулювання?

9. Яка система регулювання біржової діяльності за кордоном?

10. Назвіть особливості регулювання біржової діяльності за кордоном.

ГЛАВА 3. Організація біржових інститутів

§ 1. Еволюція біржових інститутів

Етимологічно поняття біржа походить від грецького byrza (сумка, гаманець), німецького borse і голландського blurs за місцем її першої появи в XV ст. в м. Брюгге (Нідерланди), а також від фламандського купецького прізвища Van der Burse, біля будинку в м. Брюгге, де відбувалися збори купців і банкірів з різних країн для обміну торговою інформацією, купівлі іноземних векселів й інших торгових операцій без пред’явлення конкретного предмета купівлі-продажу. Три шкіряні мішки (гаманці) були зображені на родовому гербі, який був прикріплений на воротах будинку Ван дер Бюржей. Назва “біржа” прижилось і розповсюдилось по всій континентальній Європі. Лише Англія, а потім й інші англомовні країни назвали і досі іменують торговий інститут Stosk Exchange.

Отже біржа – старий торговий інститут. Її виникнення іноді пов’язують також з давньоримськими collegine mercantorium (збори, де торгують). Однак, якщо ці збори, де торгували, і були прототипом біржі, то досить віддаленим. Справжня біржова організація могла виникнути лише з розвитком торгівлі, зародженням великих торгових центрів, появою численного купецького стану. Час виникнення у Західній Європі організацій купецтва, близьких за своїми функціями до бірж, – XII ‑ XIII ст. Саме в цей період середньовічна торгівля набуває достовірно міжнародного характеру. Найбільшими її центрами стають міста Північної Італії, Південної Франції, Фландрії. В умовах, коли сполучення між містами були ускладнені, а мандрівників, тим паче купців, чекали численні небезпеки, величезне значення в розподілі товарних потоків відігравали ярмарки. Саме з розвитком ярмарків тісно пов’язане виникнення численних фінансових і торгових інститутів, в тому числі і бірж.

На ринках торгівля велася регулярно, але на відміну від біржі товар продавався реальний, а покупці одночасно були і споживачами товару. Однак на ярмарках реальний товар не був присутнім, торгівля велася за зразками, оптовими партіями, і товар придбавали торгові посередники. Крім того, ярмарки організовувалися лише декілька разів на рік. Як правило, ринок сприяв торговому обороту обмеженої кількості районів, а ярмарок – розвитку міжнародного торгового обороту.

Надалі, з розвитком промисловості, виникла необхідність у постійному оптовому ринку, який поєднував між собою господарські області (регіони), що розвивалися. Такий ринок склався в XVI ст. у ході розвитку торгівлі між Іспанією і Нідерландами у формі біржі.

Перші класичні біржі виникли в Італії (Венеція, Генуя, Флоренція), де на основі міжнародної мануфактури зростала зовнішня торгівля, а також у великих торгових містах інших країн. Першою міжнародною біржею, яка відповідала новому рівню розвитку продуктивних сил, вважається біржа в Антверпені, де здійснювалися операції з цінними паперами (купівлею-продажем боргових зобов’язань урядів Голландії, Англії, Португалії, Іспанії і Франції). Із захопленням і пограбуванням Іспанією Антверпена та припиненням платежів за позичками іспанськими і французькими королями, Антверпенська біржа до кінця XVI ст. прийшла в занепад.

За зразком Антверпенської біржі були створені Ліонська (1545), Лондонська Королівська (1566) й інші біржі, які були в основному товарними і валютними (вексельними). У 1602 році була організована Амстердамська біржа, що відігравала в XVII ст. головну роль у міжнародній торгівлі, на ній вперше предметом біржових угод стали щойно випущені акції перших акціонерних компаній. На них почали котируватися не тільки облігації державних позик, але й акції Голландської і Британської Ост-Індської, а пізніше і Вест-Індської торгової компанії, а також виникла торгівля колоніальними товарами. У XVIII ст. на Амстердамській біржі котирувалися цінні папери 44 найменувань (акції та облігації).

Амстердамська біржа була універсальною. Тут відбувалася торгівля хлібом, сіллю, рибою, прянощами, лісом, грошима, облігаціями, акціями та іншими товарами. У той час остаточно визначилося поняття біржової гри: на підвищення, коли купувалися акції з метою збуту їх через деякий час за більш високою ціною, і на пониження, коли акції продавалися з розрахунку на їх майбутню купівлю за нижчою ціною.

Розвиток строкових операцій поступово сформував певні біржові звичаї компенсаційних операцій: виконання всіх строкових операціях призначалося на заздалегідь встановлені дні, що давало змогу при незначній кількості готівки, яка була в обігу, значно розширити оборот біржової торгівлі. Безліч відвідувачів, які прагнули швидкого збагачення, спонукали до того, що організатори біржі в Амстердамі у XVII ст. спорудили першу в історії спеціальну будівлю для біржі. Таким чином, з’явився атрибут сучасної біржі – біржовий зал.

До кінця XVII – початку XVIII ст. естафету нідерландських бірж підхопила Лондонська біржа, яка виникла у 1570 р., розквіт якої пов’язаний із заснуванням знаменитої торгової Компанії Південних морів. Успішна діяльність цієї компанії викликала справжню акціонерну лихоманку, так зване грюндерство (“засновництво”): виникали і знаходили численних передплатників акціонерні товариства на зразок товариства для винаходу вічного двигуна, для торгівлі “деякими товарами” і т.п. Засновники таких товариств з часом зникали, прихопивши, зрозуміло, гроші вкладників, що не заважало успішній діяльності інших шахраїв. Це викликало активну законодавчу діяльність і появу акціонерного законодавства, спрямованого переважно на захист інтересів акціонерів.

Одним із заходів боротьби з грюндерством і біржовою спекуляцією акціями, яка не контролювалася, була реорганізація Лондонської біржі. Вона реформувалася в закриту корпорацію, доступну лише для незначної кількості солідних комерсантів.

Схожі обставини передували організаційній перебудові біржової діяльності і на найбільшій біржі XVIII ‑ XIX ст. – Паризькій. Після краху грандіозної афери, пов’язаної з ім’ям Джона Ло, у 1724 р. уряд офіційно затверджує вексельно-фондову Паризьку біржу, яка на відміну від Лондонської являла собою інший тип біржової організації: біржі-установи. Як і на Лондонської біржі, тут діяла закрита маклерська корпорація, що монопольно здійснювала всі посередницькі операції.

Найбільшою фондовою біржею в XIX ст. нарівні з Лондонською і Паризькою була біржа у Франкфурті-на-Майні, створення і розквіт якої пов’язаний з прізвищем Ротшильдів.

До кінця XIX ст. поступово змінюється характер цінних паперів, що знаходилися в обігу на фондових біржах. Якщо спочатку об’єктами біржових угод були практично будь-які види цінних паперів, у тому числі векселі, акції, облігації, то з розвитком банків функції обслуговування короткострокового кредиту переходять до банків, що здійснюють операції з векселями і власне банківські операції своїх клієнтів. На біржах короткостроковий кредит відіграє дещо скромну роль і обмежується ломбардною операцією, призначеною для кредитування спекулятивних строкових угод. Головними об’єктами угод на фондових біржах з кінця XIX ст. і до тепер стають акції й облігації (боргові зобов’язання держави, органів місцевого самоврядування, великих банків й інших комерційних організацій).

Ті товарні біржі, що виникли в XVI ст., не відігравали такої помітної ролі, як фондові. Розквіт товарних бірж, що спеціалізувалися на певних видах товарів, наступив у кінці XIX ст. Він був нерозривно пов’язаний із розвитком сільськогосподарського виробництва. Найбільші товарні біржі спеціалізувалися на торгівлі зерном, цукром, какао і т. п. Ця сільськогосподарська продукція (сировина) найбільшою мірою придатна для біржової торгівлі: внаслідок об’єктивних чинників (короткочасний період виробництва і постійний попит) вирівнювання цін на неї ускладнене. Сільськогосподарські продукти добре вписуються в систему біржової торгівлі за стандартами: без пред’явлення зразка, на основі його відповідного найменування – стандарту. До цих пір ці об’єкти є основним предметом угод на товарних біржах.

Американська торгова біржа також пройшла декілька етапів розвитку – від операцій з реальними товарами до строкових контрактів і ф’ючерсних угод, що передбачають сплату грошової суми за товар через певний строк і за ціною, обумовленою в контракті. На частку реальної поставки товару припадає біля 1% обороту товарних бірж. Тому ф’ючерсні угоди не тільки визначають ціну на той чи інший товар, а й страхують виробників від непередбачених коливань ринкової кон’юнктури.

Поява в Росії біржі, як і багатьох інших раніше невідомих населенню країни торгових інститутів, пов’язана з ім’ям Петра І. У 1721 р. ним була заснована в Санкт-Петербурзі перша російська біржа, яка згодом стала однією з найбільших у Європі. Приміщення біржі, яке було побудоване урядом, Олександр I передав петербурзькому купецтву. До початку XX ст. в Росії активно функціонувало близько півсотні товарних, а також ряд фондових бірж (самостійних фондових відділів товарних бірж) загальноєвропейського значення. За масштабами біржової торгівлі Росія ніскільки не поступалася найбільш розвиненим європейським державам (у Німеччині до початку XX ст. нараховувалося близько 20 бірж, у Франції – 70).

Інститут біржової торгівлі розвивався в Росії в рамках самостійних громадських організацій підприємців. Контроль держави за їх діяльністю здійснювався у формі концесійної (дозвільної) системи установ бірж. В Росії не було загального правового регулювання біржової діяльності. Біржі здійснювали операції на основі своїх статутів і ділових звичаїв, які формувалися в повсякденній торговій практиці, що зводилися біржовими комітетами до правил біржової торгівлі. Це був період, коли держава покладалася на авторитет і професіоналізм самих комерсантів. Причому деякі біржі з успіхом справлялися з покладеними на них державою контрольними функціями. Наприклад, Санкт-Петербурзька фондова біржа здійснювала серед іншого обов’язковий попередній контроль за фондовими (інвестиційними) паперами, що випускалися на всіх інших російських біржах.

Біржі були органічно вплетені в розгалужену систему суспільного саморегулювання економічних відносин. Поряд з іншими громадськими торговими інститутами, зокрема, ярмарками, торговими і торгово-промисловими палатами, купецькими зборами, спілками промисловців – російські біржі виконували необхідні функції у сфері балансування попиту і пропозиції, ціноутворення, налагодження міцних міжрегіональних і міжнародних торгових зв’язків, контролю за емісією і обігом цінних паперів.

Біржова торгівля в Україні започаткована відкриттям у 1796 р. товарної біржі в м. Одеса, в 1834 р. – у м. Кременчук.

Загалом, в історії біржової діяльності України можна виділити кілька найважливіших етапів:

1796 ‑ 1860 рр. Відкриття першої товарної біржі (м. Одеса) та початок біржового руху

Характерним для цього етапу є створення та функціонування кількох товарних бірж, де ділове життя характеризувалось незначними обсягами угод, недосконалістю організаційних форм торгівлі кредитної системи тощо. Це було зумовлено перш за все тим, що не відчувалося у цей період особливої необхідності у створенні товарної біржі, оскільки для товарообігу цього періоду достатньо було діяльності ярмарків, на яких здійснювалась торгівля значними обсягами продукції.

Перші біржі були організовані не за ініціативою самих торговців, а за наказом Петра I. Характерною особливістю товарної біржі, яка відрізняла її від ринків іншого типу, було те, що на ній торгували не реальними товарами, а за зразками. Ця основна відмінність товарної біржі зумовлювала те, що не всі товари були предметом біржового обороту.

1861 ‑ 1914 рр. Активізація біржової торгівлі в усіх центрах України, їх спеціалізація

Для даного етапу розвитку біржової діяльності характерним є економічне піднесення і розширення товарно-грошових відносин, що було зумовлено реформами 60-х років. Останні прискорили перехід до ринкового господарювання, створили сприятливі передумови для розвитку біржової мережі. Товарні біржі створюються в усіх торгових центрах України.

В Україні будуються елеватори, з’являються комерційні банки, починає працювати так званий підтоварний кредит, в основному для торгівлі хлібом. Цей період характеризується розширенням мережі залізниць, вдосконалюються транспортні засоби, все це суттєво впливає на інтенсивність розвитку перевезень продукції.

Особливий етап у підйомі біржової діяльності припадає на початок XX ст. і перш за все на передвоєнні роки – 1906 ‑ 1913 рр. За цей період в Україні розпочали роботу 11 товарних бірж. Як правило, це спеціалізовані біржі з торгівлі окремими видами продукції, а саме хлібні біржі, фруктові, м’ясні, винні та інші, серед яких найбільші біржові обороти мала Київська товарна біржа, у товарній структурі якої значну питому вагу займав цукор, Миколаївська хлібна та Одеська зернова біржі.

Біржі цього періоду надійно увійшли в народне господарство країни і мали суттєву питому вагу на оптовому товарному ринку.

Товарні біржі, які функціонували в Україні у дореволюційний період, представляли інтерес для країн Західної Європи тим, що були незалежними організаціями. Місцева влада не втручалася у біржову діяльність. На вітчизняних біржах того періоду укладалися угоди з реальним товаром.

В Україні набули розвитку виключно товарні біржі, у той час як у Росії в 30-ті роки минулого століття у структурі товарних бірж з’явилися вже фондові відділи, що було зумовлено появою в 1820 р. облігацій державної позики, а в 1827 р. – акцій, що сприяло розвитку біржового обороту цінних паперів. Основний обсяг внутрішнього фондового ринку проходить через Петербурзьку і Московську біржі. Однак початок першої світової війни, а потім події 1917 р. призвели до повного припинення діяльності всіх товарних бірж в Україні.

1921 ‑ 1928 рр. Відродження біржової торгівлі в період нової економічної політики

Цей етап біржової торгівлі, що характеризувався її відродженням, розпочався в 1921 р. і вже в 1925 р. всі ті 11 товарних бірж, що діяли до 1917 р., відновили свою роботу. Передумовою такого процесу стала внутрішня економічна політика, що виявлялася у певному пожвавленні капіталу та підприємництва. Торговельно-посередницька діяльність товарних бірж була спрямована на децентралізацію ринку. Біржа формувалася як корпорація, вона мала свій статут, її членами могли бути всі види підприємств, як державні, приватні, так і змішані, що сплачували вступний внесок.

На початковому етапі розвитку бірж основними їх учасниками були державні і кооперативні організації. Фізичні особи не могли бути членами товарної біржі, а тому, як правило, вони не допускалися на біржові збори. Але були і виключення. Так, статут Саратовської товарної біржі передбачав участь фізичних осіб в її роботі, але їх кількість в зборах не могла перевищувати 2/7 загальної кількості учасників. Членами біржі могли бути й іноземці, які відповідали встановленим вимогам.

Відмінною рисою радянських бірж того періоду було існування інституту обов’язкового членства (як на першій російській біржі, створеній Петром I). Відповідно до Декрету РНК СРСР “Про державні промислові підприємства, які функціонують на засадах комерційною розрахунку” від 10 квітня 1923 р., всі центральні трести зобов’язані були перебувати у статусі членів біржі і реєструвати на біржі свої оптові угоди. Декретом від 17 липня 1923 р. така практика була встановлена і для місцевих трестів, що перебували в управлінні раднаргоспів. Вказівка про обов’язковість бути членом біржі була внесена навіть до типових статутів трестів. Статут біржі регламентував кількість членів біржового комітету від усіх категорій підприємств.

Радянські товарні біржі були не однотоварними, а багатопрофільними. Угоди здійснювалися на них практично з усіх видів товарних груп. Як результат, до складу біржі входили різні секції, де укладалися угоди щодо реалізації продукції певної галузі. Їх діяльність визначалася відповідним положенням, а члени підпорядковувалися біржовому комітету. Наприклад, під час організації Московської товарної біржі було створено 6 секцій: 1) сировинна; 2) хлібно-продуктова; 3) текстильна; 4) будівельна; 5) металева і електротехнічна; 6) хімічна. Пізніше була створена лісова секція.

Враховуючи багатопрофільність перших радянських бірж, при них, із зміцненням фінансового становища економіки країни, стали створюватися фондові відділи, де укладалися угоди з державними цінними паперами (в основному угоди на первинному ринку щодо їх розміщення), іноземною валютою, реалізацією акцій, обліком векселів й інших платіжних вимог.

У період нової економічної політики основними завданнями та функціями бірж були:

- виконання посередницької діяльності;

- самостійне регулювання товарних ринків.

Однак, залежно від специфіки ринку ті чи інші функції бірж домінували або навпаки ліквідовувалися. Так, на ринку сільськогосподарської продукції функції біржі обмежувались виключно посередницькою діяльністю. Товарна біржа була універсальною, через її канали проходили сировина, паливо, устаткування та інша продукція.

Слід зазначити, що в біржовому обороті товарних бірж радянського періоду переважала продукція державних підприємств. Радянська біржа мала підлегле становище в системі торгівлі внаслідок жорсткої контрольної та законодавчої регламентації її діяльності з боку державних органів. Держава, з одного боку, прагнула регулювати розвиток цього процесу, з іншого – визначати економічну сутність біржі.

З розвитком перших радянських бірж великого значення набула контрольно-облікова функція. Біржа стає згодом допоміжним апаратом у справі державного регулювання ринкових відносин. Вона допомагала державним органам у виборі лімітів, викривала факти відступу від них, виявляла причини цих відступів, допомагала знаходити шляхи усунення порушення лімітів. Біржова статистика дозволяла контролювати різні відомства, стан окремих галузей і навіть окремих підприємств. У біржовій статистиці в основному відбивався торговий оборот країни. Завдяки цьому державні органи управління мали оперативні дані про товарні запаси в основних контрагентів, про рух цін на ринку.

Особливістю радянських бірж була і реєстрація на них позабіржових угод. Основною причиною введення реєстрації позабіржових угод була спроба держави адміністративним шляхом залучити торговців до біржі і здійснити цим самим додатковий контроль за діяльністю промислових і торгових підприємств.

Застосовувалося економічне стимулювання результатів біржових угод шляхом більш високих ставок зборів з позабіржових угод при їх реєстрації. На практиці різниця в зборах або не відігравала вирішального значення у виборі шляху результату угод, або вела, по суті, до фіктивної біржової реєстрації цих угод. Інформація про угоди, укладені поза біржею, присилалися через розсильного для оформлення їх як біржового (“переодягання угод”).

Заборонялись спекулятивні угоди, включаючи строкові угоди з товаром і цінними паперами, суворо дотримувався принцип збереження контрольних позицій державних та змішаних підприємств на загальних зборах і в біржових комітетах товарних бірж.

Але незважаючи на певні успіхи та значення біржової торгівлі, починається кампанія по згортанню діяльності бірж. Так, у Постанові ЦВК СРСР від 21.01.1927 р. вказувалось, що надмірний розвиток біржової мережі у країні ускладнює контроль за її діяльністю з боку державних органів. Це призвело до того, що вже на кінець 1928 р. усі товарні біржі припинили існування.

Певний період товарна біржа функціонувала виключно на зовнішньому ринку. У 1937 р. СРСР закупив на товарних біржах світу 35,6 % усього імпорту та реалізував також через світові біржі продукцію, частка якої становила 23,4 % від усього експорту.

Не дивлячись на це, розвиток радянських бірж у період 1921-1928 рр. мав позитивне значення для економіки країни, оскільки вони сприяли:

- реалізації продукції децентралізованих товарних потоків;

- виконанню посередницької та кон’юнктурної функції;

- взаємодії державних і недержавних секторів економіки;

- контролю та регулюванню товарного ринку.

1990 р. Відродження біржової торгівлі в період становлення ринкових відносин

Для 90-х років характерним є відродження в Україні біржової торгівлі реальним товаром з перспективою переходу до укладання ф’ючерсних угод та опціонів. Передумовою розвитку та становлення елементів біржової торгівлі цього періоду стали товарні аукціони продукцією промисловості, торгівля якою здійснювалася за комерційними цінами.

Така ситуація була обумовлена наявністю так званої економіки дефіциту, коли маса грошей перевищувала товарну пропозицію засобів виробництва та предметів споживання. За цих умов надлишки грошових доходів через фінансово-кредитну систему перетворювались у нагромадження крупних фінансових ресурсів. Одержавши свободу у використанні цих нагромаджень, підприєм­ствам потрібні були нові канали їх використання. Тому поява біржових структур стала одним із напрямків реалізації фінансових ресурсів.

Перші товарні біржі цього етапу, зареєстровані в Україні у 1990 р., були першими і в СРСР. До числа таких товарних бірж належить Київська універсальна біржа (КУБ), де на той час було акредитовано понад 1,5 тис. брокерських контор, більше половини з яких брали участь у торгах двічі на тиждень.

Біржі “прописалися” в усіх областях України (за винятком Житомирської, Київської та Сумської) і в м. Києві. Незважаючи на це, спостерігається значна концентрація біржової торгівлі: саме на столичних біржах фіксується кожна друга гривня із загального обсягу укладених в Україні біржових угод. Більше того, у Києві укладаються переважна частина угод з цінними паперами і майже дві третини – з нерухомістю. Угоди на біржах Харківської області становлять 17,3% всіх угод, укладених на біржах України, Донецької – 10%, Одеської – 5,0%, Запорізької – 4,4%. Таким чином, на долю названих п’яти біржових центрів припадає 9/10 біржових оборотів в Україні, тоді як біржі інших 18 областей разом обслуговують трохи більше 1/10 укладених угод.

Спостерігається і чітко виражена спеціалізація ряду бірж по реалізації окремих товарів. Наприклад, більше 2/3 палива, що є предметом біржової торгівлі, проходить через Донбаську біржу, а 2/5 біржових оборотів сільгосппродукції – Придніпровську товарну біржу.

На долю 7 бірж, або 11% загальної кількості, що функціонують, припадає 70% біржових оборотів в Україні. “Прекрасну сімку” складають (по низхідній) Українська біржа “Десятинна”, Київська універсальна товарна біржа, Харківська і Одеська товарні, Біржа малих підприємств (Київ), Маріупольська універсально-товарна, Придніпровська товарна біржа (м. Дніпропетровськ). Оборот лідера – біржі “Десятинна” становить 19,3% загального обсягу біржового обороту.

Загалом біржовий процес в Україні має ряд особливостей, які зумовлюються загальними економічними та історичними умовами. Передусім зазначимо, що вітчизняні біржі важко назвати біржами "в класичному" розумінні подібного інституту. Скоріш за все, це не біржі, а торгові будинки або ж великі регіональні брокерські контори. Дійсно, якщо західні біржі за своїм статусом і суттю є некомерційними організаціями, то акціонери наших бірж сподіваються, передусім, на прибуток від біржової діяльності. Більше того, були прецеденти, коли біржа сама займалася брокерською діяльністю, створюючи так звані "нульові" брокерські контори. Практично всі біржі без виключення займаються підприємницькою діяльністю, що в наших умовах є не бідою, а необхідною мірою існування і виживання бірж.

Наші біржі не є "класичними біржами" також і з тим набором товарів, які виставляються на торги. В усьому світі класичними є 60-70 найменувань товарів і продуктів, тоді як на найбільших наших біржах в день торгів виставляються до тисячі найменувань товарів. Дуже незначну їх частину можна назвати "біржовим" товаром. І, передусім це відбувається через відсутність сертифікації і біржових стандартів. Тому переважна більшість товарів, що реалізовуються на наших біржах, не завжди стають предметом біржової угоди на класичних біржах. Скажімо, ті ж метал, цемент, ліс, які продаються на наших біржах не завжди знаходять попит на світовому ринку, оскільки вони не відповідають повною мірою загальноприйнятим світовим стандартам якості, не готуються для транспортування на далекі відстані за своєю формою і габаритами, не мають відповідної упаковки і типорозмірів.

Інша особливість розвитку біржового процесу в нашій країні ‑ пов’язана із спрямованістю біржової діяльності. Якщо в країнах з розвиненою ринковою економікою головне місце посідають за обсягами біржового обороту фондові біржі, то у нас ‑ явна перевага на стороні товарних бірж. Ця обставина пов’язана з розвалом колишньої системи матеріально-технічного постачання та із загальною нерозвиненістю ринку цінних паперів. Нині в нашій країні досить кволо функціонує і вторинний ринок цінних паперів.

Більшість вітчизняних бірж є універсальними ринковими структурами, що подають на торги найрізноманітніші товари і послуги. На багатьох біржах створені фондові відділи для здійснення операцій з цінними паперами.

Суттєвою особливістю біржових інститутів нашої країни є специфіка біржових угод. Ця специфіка виявляється в наступному.

По-перше, хоча в більшості правил біржової торгівлі, прийнятих біржами, даються всі види угод, основним їх типом є угоди на реальний товар з негайною поставкою і сплатою. У той же час форвардний і ф’ючерсний ринки, які є переважаючими в світовій біржовій практиці, тільки починають розвиватися. Однак якщо для становлення договірної торгівлі зараз потрібно в основному впевненість у завтрашньому дні, то для створення ф’ючерсного ринку необхідні більш глибокі якісні зміни, зокрема, стандартизація біржових контрактів, формування надійного механізму, що гарантує виконання операцій, розвиток сфери оптової торгівлі.

По-друге, внаслідок нестабільності товарних зв’язків для наших бірж характерне широке поширення так званих угод з умовами, що є насправді звичайними бартерними угодами. У деяких містах передбачалося навіть створення спеціалізованих бартерних бірж (як, наприклад, у Донецьку), але ці проекти виявилися практично нездійсненними. Бартерні угоди характерні, передусім, для невеликих регіональних брокерських контор на великих біржах.

По-третє, сама біржова торгівля організована за принципами не біржі як такої, а швидше аукціону. Не випадково в правилах багатьох бірж присутній регламент проведення біржового аукціону. Частіше за все торгівля в залі біржі більше схожа на аукціон, ніж на біржове котирування,

Якщо говорити про перспективи розвитку біржового процесу в країні, то можна виділити такі позиції:

- скорочення загальної кількості бірж за рахунок перетворення ряду регіональних бірж в торгові доми і великі брокерські компанії;

- зростання економічної та інформаційної потужностей великих спеціалізованих бірж;

- стандартизація і типізація правил біржової торгівлі, біржових контрактів і брокерської документації;

- зростання кількості фондових бірж (фондових відділів товарних бірж), а також валютних бірж (валютних відділів фондових бірж);

- стабілізація цін на акції найбільших бірж і цін на брокерські місця;

- зростання кількості форвардних і ф’ючерсних операцій;

- поступова відмова від бартерних угод і аукціонних принципів

- створення при найбільших біржах фінансово-кредитних інститутів, страхування біржових угод, тісна співпраця банків і бірж;

- перетворення біржових структур у некомерційні організації;

- формування єдиного інформаційного простору біржової діяльності на всій території країни;

- прийняття і деталізація біржового законодавства.

Дата добавления: 2015-05-31