Поняття речей та їх види

Річ - це певна частина природи, що являє собою певну цінність для її воло­дільця. При цьому не має значення чи жива ця природа, чи не жива. Римське приватне право речами визнавало все, що оточувало людину, могло бути об­'єктом речового права і містило в собі певну цінність. Отже, римське приватне право речами визнавало все те, що створено самою природою, а також те, що створено працею людини (зокрема, земля, житло, продукти харчування, пред­мети повсякденного вжитку тощо). Разом з тим, римське право розрізняло поняття речі і товару, які за правовим змістом не збігаються. Товаром може бути об'єкт, який на момент продажу в природі ще не існує (наприклад, майбутній врожай), а річчю називається тільки те, що вже є в наявності в даний момент.

1. Речі рухомі і нерухомі. Первісний поділ речей на рухомі і нерухомі в ранньому римському праві не мав особливого значення, бо і перші й другі речі підлягали майже однаковому правовому режиму. Проте згодом правовий ре­жим рухомих речей почав відрізнятися від правового режиму нерухомих речей. Так Ціцерон, посилаючись на Закони XII таблиць, писав, що вже тоді, тобто в середині V ст. до н.е., були встановлені різні строки набуття за давністю воло­діння земельних ділянок та інших речей. Для того шоб стати власником земельної ділянки за давністю, треба було проволодіти два роки, для інших речей - один рік. За часів домінату були різні правила передачі прав на нерухо­мості і рухомість (наприклад, манципація для нерухомих та деяких рухомих речей).

Рухомими вважалися такі речі, які можна було пересувати в просторі, це, зокрема, тварини, раби, дрібні домашні речі. До нерухомих речей відносили найперше землю, будинки, дороги, міські стіни. Нерухомими речами вважа­лися не тільки земля і надра землі, але й все, що створене чужою працею на землі власника. Основоположним принципом був такий: створене на поверхні йде за поверхнею. Відповідно до цього принципу, побудований дім, незалеж­но від того, хто його збудував і за чий рахунок, завжди належав власнику землі, наякій він стоїть. Усі предмети, пов'язані з землею або функціонально скріплені з її поверхнею, такі як посіви, насадження, були її складовими. Вважалася не­можливою окрема власність на дім і на землю. Навіть повітряний простір над ділянкою землі теж розглядався як частина поверхні: Для нерухомих речей (res mobiles) зміна місця без пошкодження неможлива. Усі інші речі, які можна переносити з одного місця на інше без пошкодження, вважалися-рухомими.

2. Речі прості і складні. Класичне визначення такому розрізненню дав юрист Помпоній. Простими оголошуються речі, усі частини яких створюють щось фізично зв'язане і однорідне, створене з єдиного матеріалу (коштовне каміння, раб, кінь та ін.). Вони не розкладаються на частини, а якщо їх розкласти, то самі по собі частини втрачають свою цінність і не мають самостійного значення.

Складні речі складаються із штучно з'єднаних різнорідних речей, які ма­ють між собою матеріальний зв'язок і носять загальну назву (корабель, шафа). Окремі частини такої складної речі не можуть належати різним особам.

Окрему групу становлять сукупності роздільних речей, матеріально між собою не пов'язаних. Ця сукупність речей об'єднувалася тільки однією загаль­ною назвою або ім'ям, наприклад стадо, легіон, бібліотека. У таких випадках предметом правовідносин могли бути окремі речі, які входили в одне ціле.

3. Речі подільні і неподільні. За визначенням Ульпіана, подільними слід вважати таку річ, яка від поділу не змінює свого роду, ні своєї якості, ні цінності. Кожна окрема частина залишається тією ж, що й була, дише меншою за об­'ємом. Подільними речами були насамперед земля і все те, що вона приносить, хліб, розрізаний навпіл, тощо. Отже, неподільними є ті речі, які в разі поділу знищуються або втрачають свою цінність. Поділ неподільних речей міг бути тільки уявним. Частини, які утворюються за такого поділу, називаються іде­альними частинами, або ідеальними долями. У такому випадку ділиться не сама річ (вона неподільна), а лише її цінність. Коли треба розділити неподіль­ну річ, то вона залишається у власності однієї особи, а інші одержують грошову компенсацію.

4. Речі споживні і неспоживні. В цьому випадку поділ зроблено з уваги нате, що одні речі (земля, будівлі, знаряддя праці, дорогоцінне каміння та ін.) впроцесі користування не споживаються або споживаються непомітно, а інші(вино, хліб, м'ясо тощо), згідно з їх призначенням, - зменшуються або знищу­ються зовсім. Зазначені особливості речей не можна не брати до уваги,виробляючи юридичні правила, якщо доводиться стикатися з ними. Так у наймздаються лише неспоживані речі, а в позику надаються речі споживні. Спо­живними речами визнавалися й гроші, оскільки користуватися ними можнане інакше як шляхом витрачання.

5. Речі, наділені родовими ознаками, і речі індивідуально-визначені. Данакласифікація грунтується на поміченому римлянами своєрідному явищі, колиюридичні правила доводиться будувати по-різному - залежно від того, як виз­начено ту чи іншу річ у конкретних умовах обороту. Ці умови можутьбудуватися так, що пов'язана з ними річ буде тим чи іншим способом виділена(наприклад, придбання відомої картини, скульптури, золотої вази). Така річназивається індивідуально визначена. Але якщо за умовами обороту річ особ­ливо не виділяється, а характеризується загальним чином, то її розглядаютьуже як визначену родовими ознаками. Такі речі не мали в обороті індивідуаль­ності, їхня мінова цінність визначалася такими параметрами, як Bafa, міра,число. Джерела римського права для позначення речей, індивідуально визна­чених, вживали термін species, а для родово-визначених - genus.

Поділ речей на родові і індивідуально-визначені пов'язаний з різним вир­ішенням питання юридичного становища цих речей. Фізична загибель родових речей (від пожежі, крадіжки) цілком можлива, але для права, для кредитора вони не гинули, тому що завжди могли бути замінені іншими речами. Грошідають у кредит числом і числом же одержують від боржника. Звідси правило -рід не гине.

Однак, якщо сусід позичав у сусіда золоту вазу, то він уже мав справу з індивідуально-визначеною річчю і повинен був повернути не будь-яку річ, хоча б і золоту, а тільки ту, яку він позичив. Якщо індивідуально-визначена річ випадково гинула, то договір припинявся, хоч зобов'язана особа несла відпо­відальність у розмірі вартості втраченої речі.'

6. Речі головні і побічні (придаткові). Головною називалася річ, яка давала назву цілому, або та річ, без якої інша не може вживатися. Речі побічні певним чином залежали від головної і підпорядковувалися її юридичному становищу. До побічних речей відносили: частини речі, приналежність, плоди і витрати.

а) Частини речі не були об'єктом юридично самостійного існування. Колиріч у цілому була об'єктом юридичного правочину, то наслідки цього правочину поширювалися і на всі частини речі. Об'єктом самостійних правочинівчастина речі могла бути лише в разі свого відокремлення від цілого.

б) Приналежність. Приналежністю називалася річ, пов'язана з іншою (го­ловною) річчю не фізично, а економічно. Головна річ вважалася незакінченою,якщо від неї відокремлена приналежність. Звичайно, приналежність може існу­вати окремо від головної речі, але тільки в процесі спільного користуваннядосягається господарський результат (наприклад, ключ і замок, човен і вес­ло). У зв'язку з тим, що приналежність може існувати самостійно, вона можебути предметом самостійних прав на неї. Однак, якщо немає спеціальних зас­тережень зацікавлених осіб, усі правові відносини, встановлені на головну річ,поширюються і на приналежність.

в) Плоди. Плодом називається таке органічне або фізичне виробництворечі, яке відокремлюється від неї без порушення її суті і становить звичайнийприбуток у господарстві. Плоди бувають природні й цивільні, або прибуткові.

Плодами природними вважалось насамперед органічне виробництво такихречей, які регулярно і постійно одержували від експлуатації речей, що прино­ сили плоди без зміни їх господарського призначення. Джерела римськогоприватного права до плодів природних відносили тварин, овечу вовну, хліб,овочі, фрукти тощо. Доплодів належать і цінності, набуті шляхом господарсь­кої діяльності, наприклад відсотки від капіталу, орендна плата. Такі плодиназиваються цивільними або прибутковими.

Плоди діляться на такі, що відокремились від речі, яка їх виробляє, і не відокремлені: на плоди наявні в натурі і спожиті та інші. Ці відміни в понятті плодів мають велике значення, якщо порушується питання про право влас­ності та обов'язок повернення плодів. Зокрема, якщо річ повертається на підставі віндикаційного позову, наявні плоди завжди підлягають поверненню власнику разом з річчю. За спожиті плоди добросовісний володілець відпові­дальності не ніс.

г) Витрати. Будь-які затрати, зроблені на ту чи іншу річ, називаються вит­ратами. Римське приватне право знало витрати необхідні, без яких річ не може існувати, корисні, які поліпшують річ, збільшуючи її цінність, і витрати зара­ди примхи, особистих смаків. Цей поділ витрат також має правове значення, особливо у позовах цро повернення речі.

7. Речі в обороті і вилучені з обороту. Римські юристи розрізняли речі вобороті і речі, вилучені з обороту. До першої категорії - в обороті - відносили­ся речі, які становили об'єкти приватної власності і обороту між окремимилюдьми. Це, зокрема, земля, раби, робоча худоба, сервітути, спочатку сільські,а потім і міські.

Вилученими з обороту називалися такі речі, які не могли бути об'єктом особистої власності в силу свого специфічного призначення, а не за своєю при­родою. Вилученими з обороту були: а) речі,присвячені богам (храми, олтарі); речі, які перебувають під заступництвом богів (міські стіни міста Риму, кладо­вища тощо); б) речі спільного користування, які безпосередньо служили усім людям (дороги, площі, великі ріки і моря тощо).

8. Майно. Сукупність різних речей, об'єднаних господарським призначен­ням римські юристи розглядали як одне ціле - майно. Майном вони вважаливсе, що належить певній особі. У преторський період до складу майна входилоусе, що залишилося після відрахування боргів кредиторів. Так поступово по­няття майна стали трактувати як сукупність прав і обов'язків власника. Отожмайно складалося з активу і пасиву, з вимог та боргів, а відтак до складу май­на входили і борги, які іноді становили значну, а то й більшу його частину.

Особливу увагу на це треба було звертати під час спадкування, щоб запобігтирозплаті за чужі борги.

Дата добавления: 2015-05-31