Правові відносини батьків і дітей

ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ ПОДРУЖЖЯ

При шлюбі кум ману дружина підпадала під владу чоловіка і зна­ходилася на однаковому правовому становищі з його дітьми. Посту­пово чоловік був позбавлений права убити дружину, продати її в ка­балу тощо. Становище дружини до певної міри стимулювала суспіль­на думка - розправа чоловіка з нею без достатніх з точки зору римсь­кого громадянина підстав призводила до суспільного осуду. Як пра­вило, ступінь покарання винної (наприклад, у перелюбі) дружини визначала рада, яка складалася з когнатських родичів. Усе майно дру­жини, як придане, так і набуте під час шлюбу (дарування, спадщина), автоматично ставало власністю чоловіка.

У шлюбі сіне ману, якщо дружина була самостійною, цей статус зберігався за нею і надалі, а майно - придане і набуте - перебувало у її власності. Однак і у цьому випадку верховенство чоловіка зберіга­лося: дружина отримувала родове ім'я чоловіка; його місце прожи­вання було обов'язковим для неї; чоловік міг у судовому порядку ви­магати повернення своєї жінки від третьої особи тощо. Згідно з рим­ським цивільним законодавством обидва члени подружжя були зобо­в'язані з повагою ставитися один до одного. Тому у разі виникнення необхідності подання позову, пов'язаного з безчестям іншого члена подружжя, такий позов замінявся іншим. Чоловік був зобов'язаний належним чином утримувати дружину; критерієм оцінки служив вла­сний матеріальний статус чоловіка, його умови побуту та об'єм влас­них чоловікових витрат на поточні потреби.

При шлюбі кум ману майно дружини відразу ж переходило у влас­ність чоловіка і у випадку розводу продовжувало залишатися у цій власності. Падіння моралі, характерне для періоду пізньої Республіки, призвело до численних зловживань недобросовісних "женихів", з чим законодавство пробувало боротися. Претори, навіть у разі відсутності шлюбного контракту, надавали позовний захист вимогам колишньої дружини про повернення її приданого на основі принципу доброї со­вісті. В разі смерті чоловіка дружина завжди могла розраховувати на певну частку спільного майна;

У шлюбі сіне ману майно продовжувало залишатися у роздільній власності членів подружжя, але дружина могла передати чоловікові право управління своїм майном шляхом укладення договору доручення.

Влада батька над дітьми була практично необмеженою. Ця влада встановлювалася як законнонародженням у шлюбі, так і узаконенням дітей від конкубінату чи усиновленням.

Законними дітьми вважалися діти, народжені у шлюбі, без огляду на генотип, зовнішню подібність тощо. Законними дітьми визнавали­ся діти, народжені до ЗОО-го дня по смерті чоловіка включно. Узако­нення дітей від конкубіни відбувалося або шляхом укладання закон­ного римського шлюбу після отримання одним (чи обома) членами фактичного шлюбного союзу права або на підставі імператорського рескрипту, виданого на прохання батька. Як правило, для отримання імператорської згоди вимагалася відсутність власних законнонаро-джених дітей, тобто неможливість продовження роду римського гро­мадянина засобами законного шлюбного союзу. У таких випадках батьківська влада над узаконеним сином від конкубіни встановлюва­лася лише зі згоди самого узаконеного.

Припинення батьківської влади стосовно дітей, узаконених нащад­ків та усиновлених, відбувалося або в результаті смерті батька, або в разі їх звільнення з-під батьківської влади. Фактично ж влада батька була пожиттєвою. Навіть син, звільнений батьком в односторонньому порядку (таке звільнення називалося емансипацією), був зобов'язаний своєму колишньому патеру половиною власного майна. Як правило, емансипація відбувалася з метою надання сину можливості перейти у стан сенаторів. Закони XII Таблиць встановлювали, що син, проданий батьком у рабство і звільнений на волю покупцем, повертався під ба­тьківську владу. Але тричі проданий у рабство і тричі звільнений на волю син уже під владу батька не повертався і ставав вільною осо­бою. В ранній період римської історії батько мав право життя і смерті (не кажучи уже про покарання) своїх нащадків, наприклад, міг просто викинути новонародженого. У питанні про відповідальність за причи­нений збиток син також прирівнювався до раба (чи тварини). Батько міг або виплатити суму збитку, або видати винного для покарання, він мав право убити підвладну йому (і навіть передану ним під владу чоловіка) дочку, упійману на перелюбі. Зрозуміло, що можливе бать­ківське свавілля чи, навпаки, його байдужість до долі сина-порушника завжди стримувалися засобами морального впливу з боку оточуючих. Та лише в період Імперії синовбивство було прирівняне

до звичайного убивства. Навпаки, батьковбивство вважалося особли­во тяжким злочином, винних у якому топили в мішках. У майновому аспекті панував принцип безроздільної влади батька над усім майном, придбаним його дітьми.

Висновок до теми. Відповідно до римського приватного права не було рівності між чоловіком і жінкою, подружжям, батьком і дітьми. Патер (домовладика) мав повну владу над родиною. Право рабовлас­ницького суспільства мало свій відбиток і на сімейні відносини.

Завдання для самоконтролю

1. Що таке фамілія? Хто такий патер, який його правовий статус та
влада?

2. Що таке особа чужого права, її права?

3. Що таке батьківський пекулій?

4. Поясніть відмінність між агнатською і когнатською сім'єю?

5. Що таке законний римський шлюб, у чому полягала його відмін­
ність від конкубінату?

6. Умови укладення шлюбу (узаконення конкубінату).

7. В чому полягала принципова різниця між двома основними вида­
ми законного римського шлюбу?

8. Якими способами відбувалося розлучення у римському шлюбі?

9. На якому правовому становищі перебувала дружина у шлюбі кум
ману та сине ману?

10. На яких умовах шлюб припинявся?

11. Які були правові відносини подружжя?

12. Яким був правовий порядок розпорядження майном у родині?

13. Що таке батьківська влада в римському цивільному праві? Якими
способами вона встановлювалася?

14. Які діти вважалися законними?

15. Як відбувалося припинення батьківської влади?

16. Які були умови емансипації сина?

17. Якою була влада батька над дітьми?

Основна рекомендована література

1. Смирин В.М. Патриархальньїе представлення и их роль в общест-
венном сознании римлян // Культура Древнего Рима. Т. II. - С. 5-
78.

2. Харитонов Е.О. Основи римского частного права. - Ростов-на-
Дону: Изд-во "Феникс", 1999. - 416 с.

3. Римское частное право / Под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетерс-
кого. - М., 1997 (с изд. 19,48 г.). - 584 с.

4. Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права:
Курс лекцій. - К.: Юринком Інтер, 2000. - 272 с.

5. Римське право (Інституції). - X., 2000. - 288 с.

6. Русу С.Д. Суб'єктний склад деліктних зобов'язань за римським
приватним правом // Юридичний вісник. - 2004. - № 4. - С. 110-115

7. Чезаре Санфилипо. Курс римского частного права. - М., 2002.

8. Дождев Д.В. Римское частное право. - М.: Юнион, 1996. - 270 с.

9. Нерсесянц В.С. История политических и правових учений. - М.:
ИНФРА-М, 1999.-736 с.

10. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. -
Москва: Юрист, 1996. - 342 с.

11. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів
юрид. спец, вищих навч. закладів. - 3-тє вид. - К.: Ін Юре, 2001. -
440 с.

12. Косарев А.И. Римское частное право: Учебник для вузов. — М.:
Закон и право, ЮНИТИ, 1998. - 354 с.

13. Макарчук В.С. Основи римського приватного права. Навчальний
посібник. - К.: Атіка, 2000. - 176 с.

14. Новицкий И.Б. Римское право. - 6-е изд. - М, 1996. - 245 с.

Допоміжна рекомендована література

1. Юлий Павел. Пять книг сентенций к сьшу. Фрагменти Домиция
Ульпиана / Пер. с латинского Е.М. Штаерман; Отв. ред. и соста-
витель Л.Л. Кофанов. (Серия "Памятники римского права"). — М.:
Зерцало, 1998. -287 с.

2. Тищик Б.Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу:
Навчальний посібник у двох томах. Том другий. Історія держави і
права Стародавнього Риму. -Львів, 1999.

3. Штаерман Е.М. Римское право // Культура Древнего Рима: В
2 т.- М., 1985. - Т. І. - С. 210-247.

4. Історія Стародавнього світу / За ред. Ю.С. Крушкол. - К., 1976.

5. Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей. - М., 1988.

6. Словарь античности. - М., 1989.

7. Бабичев Н.Т., Боровский Я.М. Словарь латинских крнлатьіх
слов.-М., 1988.

8. Северова Є. Представництво за римським правом // Юридичний
вісник. - 2003. - № 3. - С. 130-135.

Дата добавления: 2015-05-31