Економічний метод 2 страница

Процедура отримання кредиту підприємством:

1) попередні переговори;

2) подання в банк заяви та інших документів на отримання кре­диту;

3) Оцінювання банком ефективності комерційної угоди (інве­стиційного проекту) підприємства;

4) згода банку на надання кредиту;

5) підписання кредитного договору між підприємством і банком;

6) надання кредиту;

7) контроль банку за виконанням підприємством умов кредиту­вання.

Отже, для одержання кредиту позичальник звергається до бан­ку з кредитною заявкою, яка включає певний пакет документів. У заявці зазначаються цільове призначення кредиту, його сума, строк користування та конкретні дати погашення, характеристи­ка й економічний ефект проекту від кредитування, форми забез­печення кредиту. На цьому етапі банк оцінює сильні та слабкі сто-

рони представленого для кредитування об'єкта, насамперед віро­гідність своєчасного повернення кредиту та відсотків за його кори­стування.

Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним. Якщо розра­хунковий рахунок клієнта відкритий в іншому банку, то він подає нотаріально завірені копії статуту та установчого договору або по­ложення про господарський підрозділ разом із установчими доку­ментами і згідно з оформленою довіреністю на право укладати кре­дитні угоди від імені юридичної особи, техніко-економічне обґрун­тування одержання кредиту, графік надходжень та платежів на весь строк користування кредитом, копії документів про підтвер­дження угод, що кредитуються, відомості про кредити, отримані в інших банках, бухгалтерський баланс та фінансові звіти на остан­ню звітну дату. До банку можуть бути подані й інші документи, потрібні йому для визначення фінансового стану та кредитоспро­можності клієнта.

Наступний етап процесу кредитування передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта, тобто наявності передумов для одер­жання кредитів, спроможності повернути їх. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, які характеризують його акуратність при розрахунках за раніше одержані кредити, його поточний фінансовий стан і перспективи змін, спроможність при потребі мобілізувати грошові кошти з різних джерел. Вона розра­ховується банками для кожного клієнта і може вимірюватись по­казниками ліквідності, заборгованості, погашення боргу, прибут­ковості, рентабельності, співвідношенням інших статей балансу.

Після проведення оцінювання кредитоспроможності і госпо­дарсько-фінансового стану позичальника, їх позитивних резуль­татів банк переходить до третього етапу надання кредиту — роз­робки умов кредитування, підготовки і укладення кредитного до­говору. Цей етап ще називають структуруванням кредиту, в ході якого банк визначає вид кредиту, його суму і строк, способи ви­дачі і погашення, забезпечення, ціну та інші умови.

Після того, як характеристики кредиту чітко визначено, а за договором досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, складаєть­ся текст кредитного договору. Кредитний договір є юридичним до­кументом, що визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з приводу отримання кредиту. Він укладається між банком і позичальником на рік або більш тривалий термін, якщо клієнт користується кредитами постійно, і на менш короткий строк – при тимчасовій потребі у кредитах або при наданні окремого кредиту.

Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі – оплатою платіжних документів із позикового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, у готівковій формі.

Наступний етап банківського кредитування характеризується тим, що банк здійснює контроль за виконання умов кредитного договору.

Останнім етапом банківського кредитування є повернення кредиту разом з відсотками.

6. Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. Відповідно до договору банк зобов’язується надати підприємству визначену суму грошових коштів в обумовлений строк. Підприємство зобов’язується: використати отримані кошти на визначені в договорі цілі, своєчасно погасити позику, сплатити відсотки і надати банку можливість контролювати цільове використання кредиту і його забезпечення.

Кредитний договір містить такі розділи:

1. Загальні положення

2. Права та обов’язки позичальника

3. Права та обов’язки банку

4. Відповідальність сторін

5. Порядок погашення суперечок

6. Термін дії договору

7. Юридичні адреси сторін.

Після укладання кредитної угоди банк відкриває підприємству позиковий рахунок, на який зараховує відповідну суму кредиту.

7. Кредитоспроможність підприємства оцінюється перед наданням позики, а далі щоквартально на основі показників, які відображають розміщення і джерела обігових коштів, результати фінансової діяльності, розмір і строки надання позик.

Для оцінювання фінансового стану підприємства враховуються показники його діяльності:

- обсяг реалізації продукції

- прибутки і збитки

- рентабельність

- ліквідність

- грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);

- склад і динаміка дебіторської та кредиторської заборгова­ності.

А також:

• ефективність управління підприємством;

• наявність державних замовлень і державної підтримки під­приємства;

• ринкова позиція підприємства.

Для підприємства, що отримує кредит, важливо знати, на які показники банк звертатиме особливу увагу. До них належать такі:

1. Фінансові коефіцієнти — дають можливість оцінити фінан­совий стан і ефективність роботи підприємства.

Коефіцієнт заборгованості (К_зл6) показує, наскільки діяльність підприємства фінансується за рахунок позичених коштів, дає уяв­лення про кредитоспроможність підприємства та рівень фінансо­вого ризику. Якого можуть зазнати кредитори: чим нижчий ко­ефіцієнт заборгованості, тим краще вони захищені від втрат.

Коефіцієнт заборгованості розраховується діленням загальної заборгованості підприємства на його власний капітал:

К заб = Загальна заборгованість / Власний капітал

Коефіцієнт ліквідності (загальної — К_з.л.,термінової — К_т.л.,,аб­солютної — Ка.л.) свідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов'язання:

К_з.л.=, Загальні активи підприємства / Поточні короткострокові зобов'язання

К_т.л.,= Грошові кошти + Цінні папери + Дебіторська заборгованість / Поточні грошові зобов'язання

Ка.л =Грошові кошти + Цінні папери / Поточні короткострокові зобов'язання

До поточних (короткострокових) зобов'язань належать короткострокові кредити і розрахунки з кредиторами.

Коефіцієнт оборотності свідчить на скільки ефективно підприємство використовує свої активи.

Коефіцієнт оборотності основних (оборотних) засобів визначається відношенням суми виручки від реалізації продукції до середньої суми основних (оборотних) засобів.

Коефіцієнт прибутковості показує загальну ефективність (ре-зультативність) діяльності підприємства.

Коефіцієнт витрат (К_В) показує прибутковість підприємства щодо обсягів реалізації продукції, його зниження може вказувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективність вироб­ництва. Для його розрахунку прибуток від операційної діяльності ділять на чисту виручку від реалізації продукції:

Кв = Поп.д. /ЧВ

де Поп.д — прибуток від операційної діяльності;

ЧВ — чиста виручка від реалізації продукції.

ЧВ = Виручка від реалізації — ПДВ - АЗ

Поп.д = ЧВ - Собівартість реалізованої продукції - Адміністра­тивні витрати - Витрати на збут, інвентар.

Окупність інвестицій або активів (Кок..інв.) свідчить про ефек­тивність отримання прибутку за допомогою активів. Показник роз­раховується діленням прибутку після сплати податків (чистий при­буток) на загальні активи:

Кок..інв. = Чистий прибуток / Загальні активи підприємства

Окупність власного капіталу (К_{ок.вл.к.}) показує загальну ефек­тивність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонерами у підприємство. Для розрахунку коефіцієнта прибу­ток після сплати податків ділять на акціонерний капітал:

К_{ок.вл.к =} Чистий прибуток / Власний капітал

Аналізуючи стан та ділову активність підприємства, ці коефі­цієнти порівнюють з показниками конкурентів і визначають зміни, що сталися протягом визначених періодів (динаміку змін).

2. Рух грошових коштів — аналіз цього фактора дає змогу ви­явити сезонну потребу підприємства у грошових коштах.

Звіт про рух грошових коштів відображає надходження або відплив коштів підприємства за певний період.

Приплив і відплив коштів можна поділити на три категорії:

Види діяльності	Приплив грошових коштів	Відплив грошових коштів
Основна діяльність	-реалізація продукції збільшення кредиторської заборгованості зменшення дебіторської заборгованості	-здійснення витрат зменшення кредиторської заборгованості -збільшення дебіторської заборгованості
Інвестиційна діяльність	-продаж основних засобів -продаж акцій інших підприємств	-придбання основних засобів -купівля акцій інших підприємств
Фінансова діяльність	-збільшення розмірів позичених коштів -збільшення власного капіталу	Погашення заборгованості -виплата дивідентів

Негативний рух грошових коштів означає, що підприємству необхідний кредит у межах отриманого негативного значення.

Позитивний рух грошових коштів означає, що підприємство зможе зменшити існуючу заборгованість.

Отже, надання кредиту залежить від того, наскільки банк дові­ряє підприємству та наскільки він задоволений прогнозом.

3. Оцінка ділового середовища підприємства — здійснюється за допомогою таких показників:

• форма власності (вказує на міру ризику повернення кредиту і хто несе відповідальність);

• вид діяльності (визначаються перспективи розвитку);

• постачальники (оцінюється їх надійність);

• конкуренція;

• виробничі потужності (основні засоби);

• керівництво й організація (кваліфікація, досвід керівників, ва­кансії, ведення сучасних методів управління, маркетингу, контролю);

• сильні й слабкі сторони клієнта — позичальника.

На підставі оцінки кредитоспроможності підприємства й ефек­тивності комерційної угоди банк приймає рішення про можливість видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір.

8. Порядок погашення кредиту— це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частина­ми, відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

За способом погашення позики можуть бути:

• до запитання;

• з погашенням у відповідний термін;

• з довгостроковим погашенням.

За характером погашення кредити поділяють на:

• дисконтні;

• позики, які погашаються поступово;

• позики, які погашаються одноразовим платежем;

• амортизаційні.

Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання „договору підприємства з банком, виходячи:

• з цільового спрямування кредиту;

• обсягів та терміну позики;

• порядку та строків надходження коштів на рахунок підприєм­ства;

• сезонності та циклічності виробництва;

• рівня платоспроможності та надійності матеріального забез­печення підприємства тощо.

Дострокове стягнення суми основного боргу та нарахованих відсотків може статися, якщо підприємство використовує кредит не за цільовим призначенням, подає до банку недостовірну звітність, має суттєві недоліки у веденні бухгалтерського обліку.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитами і відсотка­ми та надання банком відстрочення погашення кредиту, він має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитною угодою.

Якщо позичальник відмовляється від сплати боргів за позичка­ми, банк стягує їх у претензійно-позивному порядку. Якщо пози­чальник систематично не виконує зобов'язання щодо сплати боргу відповідно до кредитної угоди, банк може звернутися в передбаче­ному законодавством порядку із заявою про порушення справи про банкрутство.

З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати таку форму як уступка права вимоги та переказування боргу.

Згідно з Господарським кодексом України в період дії зо­бов'язань може здійснюватися заміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може переказати свої права за зобов'язаннями іншій особі, оформивши це угодою про уступку права вимоги. Уступка права вимоги оформляється письмово угодою з повідо­мленням про це боржника.

Переказування боргу оформляється письмовою угодою між пер­винним боржником і новим боржником. Укладення угоди про пе­реказ боргу можливе тільки за згодою комерційного банку, який видав позику первинному боржнику.

Тема 9

ОЦІНЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ

ПІДПРИЄМСТВ

1. Оцінювання фінансового стану підприємств, його необхідність і значення. Показники фінансового стану підприємств.

2. Ліквідність підприємства.

3. Платоспроможність підприємства.

4. Фінансова стійкість підприємства.

5. Комплексне оцінювання фінансового стану підприємства.

1. Фінансовий стан підприємства— це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-гос­подарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінан­сових ресурсів. Метою оцінювання фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення ко­мерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і використання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та інши­ми установами.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

• дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприєм­ства;

• дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

• об'єктивне оцінювання динаміки та стану ліквідності, плато­спроможності і фінансової стійкості підприємства;

• оцінювання становища суб'єкта господарювання на фінансо­вому ринку та кількісне оцінювання його конкурентоспромож­ності

Однак систематичний аналіз фінансового стану підприємства не завжди має здійснюватись за всіма показниками. Необхідна кількість та види показників обираються залежно від конкретної мети аналізу.

1. Показники оцінювання майнового стану

- Частка активної частини основних засобів, згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби, зростання цього показника в динаміці – позитивна тенденція.

Частка активної частини основних засобів = вартість активної частини основних засобів / вартість основних засобів * 100%

- Коефіцієнт зносу основних засобів = знос / вартість основних засобів за балансом

Цей показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості

- Коефіцієнт оновлення основних засобів = балансова вартість основних засобів, які надійшли за період, що аналізується / балансова вартість основних засобів на кінець періоду

Цей показник показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби

- Коефіцієнт вибуття основних засобів = балансова вартість основних засобів, які вибули / балансова вартість основних засобів на початок періоду

Цей показник показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу чи ін.

2. Оцінювання ліквідності та платоспроможності:

- Величина власних оборотних коштів= власний капітал +довгострокові зобов”язання - основні засоби та вкладення – поточні активи - поточні зобов”язання

Він характеризує ту частину власного капіталу, яка є джерелом покриття поточних активів.

Маневреність власних оборотних коштів = грошові кошти / функціонуючий капітал

Коефіцієнт покриття загальний = поточні активи/ поточні зобов”язання

Цей показник характеризує співвідношення активів і поточних зобов”язань (= більше 1)

Коефіцієнт швидкої ліквідності = грошові кошти, розрахунки та інші активи / поточні зобов”язання

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності)= грошові кошти / поточні зобов”язання

Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку величину короткострокових зобов!язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника – 0,2.

Частина власних оборотних коштів у покритті запасів = власні оборотні кошти / запаси та товари

Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами (нижня межа – 50%)

Коефіцієнт покриття запасів = стабільні джерела покриття / запаси та товари

Якщо значення цього показника менше за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважається недостатньо стійким.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу= власний капітал / активи

Він характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність, чим більший цей коефіцієнт, тим стійкішим і незалежним є підприємство від кредиторів.

Коефіцієнт фінансової залежності = активи / власний капітал (= 1 (100%), це означає що власники повністю фінансують своє підприємство)

Коефіцієнт довгострокових вкладень = довгострокові кредити + довгострокові позики / власні кошти+ довгострокові кредити + довгострокові позики

Показує, яку частину основних коштів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану під­приємства є дані:

• балансу;

• звіту про фінансові результати;

• звіту про рух грошових коштів;

• звіту про власний капітал;

• дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового ста­ну підприємства, за доступністю можна поділити на:

• відкриту — інформація, яка міститься в бухгалтерській звітності та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже, є відкритою;

• закриту — планові та прогнозні показники підприємства, нор­ми, нормативи, ліміти і тарифи, система їх оцінювання та регулю­вання фінансової діяльності.

З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгал­терської звітності. Вона повинна давати:

• оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підпри­ємства;

• оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів;

• можливість прийняття обґрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

Фінансовий аналіз— це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності і оперативних даних.

Успішність аналізу визначається різними факторами. З відомим ступенем умовності можна рекомендувати п'ять основних прин­ципів, які доцільно мати на увазі, здійснюючи аналіз.

По-перше, перед початком виконання будь-яких процедур не­обхідно скласти достатньо чітку програму аналізу, включаючи пе­реробку макетів аналітичних таблиць, алгоритм розрахунку показ­ників, потрібних для їх розрахунку і для порівняльної оцінки дже­рел інформаційного і нормативного забезпечення.

По-друге, схема аналізу повинна бути побудована за принципом "від загального до конкретного". Спочатку дається опис найбільш загальних, ключових характеристик об'єкта аналізу і лише потім починають аналіз окремих випадків.

По-третє, будь-які відхилення від нормативних або планових показників, навіть якщо вони мають позитивний характер, повинні ретельно аналізуватися.

По-четверте, завершеність і цільність будь-якого аналізу, що має економічну направленість, значною мірою визначається обґрунто­ваністю сукупності критеріїв, що використовуються. Як правило, ця сукупність включає якісні і кількісні оцінки, однак її основу зазвичай складають обчислюванні показники, що мають зрозумілу інтерпретацію і, за можливості, деякі орієнтири (межі, нормати­ви, тенденції).

По-п'яте, здійснюючи аналіз, не слід без потреби намагатися досягти надмірної точності оцінок. Як правило, найбільшу цінність представляє виявлення тенденцій і закономірностей.

Отже, в сучасних умовах застосовується декілька методів ана­лізу фінансового стану підприємства і кожний об'єкт господа­рювання обирає свою систему показників, враховуючи цілі, задачі та користувачів інформації, що аналізується, та будує свою про­граму аналізу фінансово-господарської діяльності.

2. Ліквідність підприємства — це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань. Вона ха­рактеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти, ринкові цінні папери, дебіторська забор­гованість) і короткострокової заборгованості.

Результат розраховується як коефіцієнт ліквідності за інфор­мацією з відповідної фінансової звітності.

Для визначення спроможності підприємства погасити свої зобов'язання необхідно:

• проаналізувати процес надходження коштів від господар­ської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, а також виплати дивідендів;

• проаналізувати структуру кредиторської заборгованості під­приємства; визначити, є вона "стійкою" чи простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув. Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той акт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні над­ходження.

Фактичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності вважається нормальним у межах 0,2—0,35.

3. Аналіз платоспроможності здійснюється шляхом порівняння наявності і надходження коштів із платежами першої необхідності. Найбільш чітко платоспроможність виявляється при аналізі її за відносно короткий строк (тиждень, півмісяця). Платоспроможність виражається коефіцієнтом платоспроможності, тобто співвідно­шенням наявних грошових коштів із сумою термінових платежів на визначену дату або на очікуваний період.

Якщо коефіцієнт платоспроможності дорівнює або перевищує одиницю, це означає, що господарюючий суб'єкт платоспромож­ний. Якщо він менше одиниці, то в процесі аналізу слід встанови­ти причини нестачі платіжних коштів (зниження зростання обся­гу виручки, доходів, прибутків, невірне використання оборотних коштів, наприклад великі запаси сировини, товарів, готової про­дукції).

4. Фінансове стійким вважається таке підприємство, яке за раху­нок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов'язаннями. Можна визначити такі типи фінансової стійкості підприємства:

1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється дуже рідко) — коли власні кошти забезпечують запаси й витрати;

2) нормальний стійкий фінансовий стан — коли запаси й витра­ти забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостро­ковими позиковими джерелами;

3) нестійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпе­чуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;

4) кризовий фінансовий стан — коли запаси й витрати не забез­печуються джерелами їх формування, і підприємство наближаєть­ся до межі банкрутства.

Головним у фінансовій діяльності є правильна організація і ви­користання оборотних коштів. Тому в процесі аналізу фінансового стану питанням раціонального використання оборотних коштів приділяється переважна увага.

Оцінювання фінансової стійкості підприємства доцільно здій­снювати поетапно, на підставі комплексу таких показників.

Коефіцієнт фінансової стійкості(Кф.с) — показує частку влас­них джерел та залучених на тривалий строк коштів у загальних витратах підприємства, які можна використати у своїй поточній діяльності без втрат для кредиторів:

Кф.с = Джерела власних коштів + Довгострокові позикові кошти - Використання позикових коштів / Валюта балансу

Теоретичне значення -К_ф._с не менше 0,6.

Коефіцієнт фінансової автономії, (К_ф.а..)— показує частку влас­них коштів у загальній сумі заборгованості підприємства:

К_{ф.а.. =} ВК / ЗК

Теоретичне значення К_ф.а не менше 0,2.

Коефіцієнт фінансової залежності (Кф.з.)— показує частку залучених коштів із розрахунку на 1 гривню власних коштів пози­чальника

Кф.з. = ЗК / ВК

де ЗК — залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання); ВК — власний капітал.

Оптимальне теоретичне значення показника не більше ніж 1,0.

Коефіцієнт оборотності балансу (Коб):

Коб = Виручка від реалізації за рік / Середня валюта балансу

Середня валюта балансу визначається як середнє арифметичне цього показника на початок і кінець року.

Коефіцієнт маневреності власних коштів (К_м) — характе­ризує ступінь мобільності використання власних коштів:

Км = ВК – АН /ВК

це ВК — власний капітал підприємства;

АН — необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника.К_м не менше ніж 0,5.

Дата добавления: 2015-05-26