Призначення основних компонентів фінансової звітності

ЗМІНИ У СКЛАДІ ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

	Склад бухгалтерської звітності Відповідно до інструкції про порядок заповнення форм річного бухгалтер­ського звіту, затвердженої Мінфіном України від 18 серпня 1995 р. № 139, зі змінами та доповненнями (далі — Інструкція № 139)		Склад фінансової звітності Відповідно до П(С)БО 1

Баланс (ф.№ 1)

Звіт про фінансові результати (ф. № 2)

Звіт про фінансово-майновий стан (ф.№ 3)

Пояснювальна записка

Баланс (ф.№ 1)

Звіт про фінансові результати (ф. № 2)

Звіт про рух грошових коштів (ф. № 3)

Звіт про власний капітал (ф. № 4)

Примітки до звітів (ф. № 5)

Компоненти фінансової звітності відображують різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її зміни, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Складові фінансової звітності	Зміст	Використання інформації
Баланс	Наявність економічних ресурсів, які контролюються підприємством, на дату балансу	Оцінка структури ресурсів підприємства, їх ліквідності та платоспроможності підприємства, прогнозування майбутніх потреб у пози­ках, оцінка та прогнозуван­ня змін в економічних ре­сурсах, які підприємство, ймовірно, контролюватиме в майбутньому
Звітпро фінансові результати	Доходи, витрати та фінансові результати діяльності підпримства за звітний період	Оцінка та прогноз: прибут­ковості діяльності підприємства, структури доходів та витрат
Звіт про власний капітал	Зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду	Оцінка та прогноз змін у власному капіталі
Звіт про рух грошових коштів	Генерування та використання грошових коштів протягом звітного періоду	Оцінка та прогноз операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підпри­ємства
Примітки	Обрана облікова політика, інформація не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але обов'язкова за П(С)БО, додатковий аналіз статей звітності, необхідний для забезпечення її ЗРОЗУМІЛОСТІ	Оцінка та прогноз: облікової політики, ризиків або непевності, які впливають на підприємство, його ресурси та зобов'язання, діяльності підрозділів підприємства тощо

Такі складові фінансової звітності, як Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про власний капітал та Звіт про рух грошових кош­ів, складаються зі статей, які об'єднуються у відповідні розділи.

Форми, перелік статей фінансових звітів та їх зміст встановлено П(С)БО 2—5. Проте підприємство заносить інформацію до тієї чи ншої статті відповідного фінансового звіту тільки тоді, коли:

• існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигід, пов'язаних із цією статтею;

• оцінка статті може бути достовірно визначена.

Наведемо такий приклад. Відповідно до п. 2.25 Інструкції N° 139 підприємство має право відображувати у Балансі у складі розрахунків з іншими дебіторами штрафи, пені і неустойки, що визнані боржником або по яких отримані рішення суду чи іншого уповноваженого органу про їх стягнення. Як бачимо, у цьому разі надається перевага формальним ознакам (підтвердженню боржником або органом, уповноваженим на стягнення штрафів, пені і неустойки), хоча право на отримання відповідних сум підприємство має за чинним законодавством (або безпосередньо за умовами договору поставки чи підряду) і на цій підставі може достатньо достовірно визначити розмір майбутнього надходженії грошових коштів. Тому зтідно з П(С)БО 1 немає потреби такого підтвердження, а слід відобразити суму дебіторської заборгованості у Балансі. Звичайно, підприємство повинно ще оцінити ступінь платоспроможності дебітора, інші чинники, пов'язані з цією ситуацією. Обгрунтованість рішення керівництва підприємства щодо цієї суми буде оцінена аудитором.

Перший критерій відображення статей у фінансовій звітності пов'язаний з тим, в якому звіті буде наведена стаття, — у Балансі або у Звіті про фінансові результати, тобто відповідність результатів господарських операцій визначенню активів, зобов'язань власного капіталу, доходів чи витрат, які наведені в П(С)БО1.

Процес аналізу фінансової інформації на відповідність визначенню певної статті фінансових звітів та описаним критеріям називають визнанням. Розглянемо його на прикладі.

Приклад 1

Припустимо, що на підприємство внаслідок здійснення ним господарської операції надійшли матеріали. Підприємство передбачає використати їх для виробництва та реалізації продукції. Отже, воно сподівається отримати майбутні економічні вигоди шляхом використання цих матеріалів разом з іншими активами у виробництві. Тому матеріали будуть відповідати критеріям визнання активів — елементів балансу. Вартість матеріалів визначена договором з постачальником і в документах на їх оплату, що є основою для оцінки цієї статті в обліку.

Одночасно виникає заборгованість перед постачальником щодо сплати вартості отриманих матеріалів. Сплата— це вибуття грошових коштів (чи інших активів на умовах бартеру), тобто втрата у майбутньому економічних вигід підприємством, що є ознакою іншого елементу балансу — зобов'язань.

Під час складання фінансової звітності потрібно враховувати чинник імовірності надходження чи втрати економічних вигід, адже ситуація на ринку стрімко змінюється і на дату балансу вона може оцінюватися не так, як на момент здійснення господарської операції.

Приклад 2

Використовуючи умови попереднього прикладу, припустимо, що вкінці звітного періоду підприємство відмовиться у подальшому випускати продукцію як неконкурентоспроможну і не може використати або реалізувати придбані для її виробництва матеріали. Отже, ніяких еко­номічних вигід від їх наявності підприємство вже не отримає. Тому такі запаси слід виключити з активів і визнати у складі витрат звітного періоду (збитків), елементу звіту про фінансові результати.

Фінансова звітність мас надавати дохідливу, доречну, достовір­ну та зіставну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.

Для того щоб фінансова звітність була зрозумілою користува­чам, П(С)БО 1 вимагає наявності в ній даних про:

• підприємство;

• дату звітності та звітний період;

• валюту звітності та одиницю її виміру;

• відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди;

• облікову політику підприємства та її зміни;

• аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;

• консолідацію фінансових звітів;

• припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

• обмеження щодо володіння активами;

• участь у спільних підприємствах;

• виявлені помилки та пов'язані з ними коригування;

• переоцінку статей фінансових звітів;

• іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(С)БО.

Фінансова звітність мас бути підготовлена та надана користувачам у певні строки, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки під час надання звітної інформації во­на може втратити свою доречність.

Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки резальтатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інфор­мацію щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовують як основу для прогнозування майбутнього фі­нансового стану.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від власників —-фізичнихосіб. Отже, особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображуватись у фінансовій звітності підприємства.

Тому у фінансовій звітності (зокрема в Балансі) передбачено ві­дображення лише зобов'язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилу­чення капіталу тощо). Цей принцип називають принципом ав­тономності підприємства.

Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кош­ти у банк з метою збільшення статутного капіталу цього підпри­ємства, то ця операція буде відображена у фінансовій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків за депозитним вкладом, що здійснений його власними коштами, та їх викорис­тання на свої потреби, така господарська операція не матиме впливу на показники фінансової звітності.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу без­перервності діяльності підприємства, тобто підприємство не має ні наміру, ні потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності і залишатиметься таким у подальшому (принаймні протягом наступного звітного періоду).

У противному разі якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприємства припинити свою діяльність або про неможли­вість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п. 18 П(С)БО 6). Тоді поділ його активів і зобов'язань на необоротні та оборотні (довго- та короткострокові) втрачає доречність: адже підприємство мас в процесі ліквідації покрити всі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками), тому всі активи стають оборотними, а зобов'язання— короткостроковими. Оцінка статей балансу за історичною собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фак­тично втрачає сенс застосування майже всіх принципів формування фінансової звітності безперервно діючого підприємства.

Принцип періодичності припускає розподіл діяльності під приємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою скла­дання фінансової звітності. Згідно з П(С)БО 1 звітний період ста­новить календарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного пері­оду може бути іншою (рис. 2.1).

Передбачено також складання проміжної звітності (кварталь­ної та місячної) наростаючим підсумком з початку року. Тепер будь-які активи, виготовлені на підприємстві (незавершене вироб­ництво, готова продукція, основні засоби, нематеріальні активи тощо), оцінюються за виробничою собівартістю у складі прямих та виробничих накладних витрат.

Рис. 2.1. Тривалість звітного періоду за П(С)БО 1

До собівартості придбаних активів уходять:

1)ціна придбання;

2)податки, мито, збори (крім тих, що повертаються згодом підприємству);

3)витрати на їх доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;

4)витрати на доведення активів до стану, придатного для ви­користання (реалізації);

5)інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням цих ак­тивів.

Будь-які торговельні та інші знижки вираховуються при ви­значенні витрат на придбання.

Приклад З

Підприємство придбало основні засоби за ціною 20 000 грн (без ПДВ ) та сплатило за них у період дії знижки, наданої постачальником, 100грн. Витрати на доставку основних засобів до місця їх експлуатації за умовами договору не відшкодовуються постачальником і становлять 1000 грн. В обліку придбані основні засоби будуть відображені за су­мою: 20 000 - 100 + 1000 = 20 900 грн.

Принцип нарахування полягає в тому, шо результати госпо­дарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображу­ються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони належать. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, а й про зобов'язання сплатити гро­шові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень.

У П(С)БО 1 зазначено, що принцип нарахування має застосо­вуватися одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визнаються у Звіті про фінансові результати на основі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

Для того щоб бути достовірною, інформація у фінансових зві­тах повинна бути також повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових кош­тів. Вона містить Примітки, які дають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у Примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після дати балансу, наприклад, оголошення дивідендів за акціями.

Що стосується непередбачених подій та подій після дати ба­лансу, то вони взагалі не мали впливу на показники звітів і не розкривались у пояснювальній записці. Тепер відповідно до П(С)БО 6, такі події поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або розкриваються у Примітках (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Класифікація подій після дати балансу за П(С)БО 6

Для того щоб скласти фінансову звітність, керівництво під­приємства формує облікову політику, тобто обирає принципи, методи і процедури обліку так, щоб достовірно відобразити фі­нансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечи­ти зіставність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерсь­кого обліку, яку підприємство мас використовувати постійно при складанні фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів, є вимогою Принципупослідовності. Дотримання цього принципу є передумовою зіставності фінансових звітів, адже користувачі отримують можливість визначати відмінні риси різних політик бухгалтерсь­кою обліку щодо подібних операцій та інших подій, які використовуєодне й те саме підприємство або різні підприємства протягом певних звітних періодів.

Згідно з П(С)БО 1 підприємство висвітлює свою облікову по­літику в Примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку щодо окремих статей звітності. Підприємство має право вибору та прийняття цих рішень самостійно.

Щодо змін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено:

6)коли можливі такі зміни;

7)що не вважається зміною облікової політики;

8)як впливають зміни облікової політики на показники фінан­сових звітів;

9)які примітки слід надавати у разі змін облікової політики.

Ціла низка господарських операцій, таких як погашення сум­нівної заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, супроводжуються певною невизначеністю та потребують професійного судження. Тому при складанні фінансових звітів слід застосовувати принцип обачно­сті, щоб активи або дохід не були завищеними, а зобов'язання чи витрати — заниженими.

Суть операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні так, що подальше використання майбутніх економічних вигід, утілених у цьому активі, залиша­ється за цим підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинно надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їх юридичною формою.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірю­вання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінан­совій звітності. Під час складання фінансової звітності треба праг­нути збалансувати усі перелічені принципи так, щоб досягти які­сних характеристик фінансової звітності.

Порівнюючи П(С)БО 1 з вимогами Положення про організацію
бухгалтерського обліку та звітності в Україні, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від___квітня 1993 р. № 250 з подальшими змінами і доповненнями, та Інструкції про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту, затвердженої Мінфіном України від 18 серпня 1995 р. № 139 зі змінами та допонненнями, можна зробити висновок, що розбіжності між ними стосуються як складу звітності, так і методологічних засад її подання.

Методологічні відмінності полягають насамперед у тому, що:

• якісні характеристики фінансової звітності розглядались з погляду такого користувача звітів, як держава;

• не використовувались принципи безперервності діяльності та превалювання змісту над формою;

• принципи нарахування та відповідності доходів і витрат, повного висвітлення, послідовності, обачності застосовувались частково й непослідовно;

Унаслідок цього:

• бухгалтерські звіти безперервно діючого підприємства та такого, що припиняє свою діяльність, складають за однаковими правилами;

• жорстке регулювання методології обліку фактично виключало можливість застосування професійного судження та формування облікової політики керівництвом українського підприємства,

• не розглядалися непередбачені події після дати балансу.
Усе це позначалось на якісних характеристиках звітності українських підприємств, не сприяючи ні їх зрозумілості, ні доречності, ні достовірності, ні зіставності в нових економічних умовах. Мета П(С)БО —- уникнути зазначених недоліків.

Дата добавления: 2015-05-26